Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №160/8882/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/8882/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року (суддя Конєва С.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Державної казначейської служби України, в якому просить:

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 за моральну шкоду, спричинену професійним захворюванням набутим під час проходження служби грошові кошти в сумі 880 000,00 гривень, без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Зазначено, що суд не врахував, що військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області, було встановлено, що внаслідок тривалої праці в МВС України ОСОБА_1 втратив своє здоров`я та працездатність і набув захворювання які пов`язані з проходженням служби. Факт вини відповідача підтверджується Свідоцтвом про хворобу від 26.03.2021 №59.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 1 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 15.03.1999р. по 21.04.2020р. проходив службу на різних посадах в Головному управлінні Національної поліції України в Дніпропетровській області, про що свідчать дані копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 21.09.2006р., відомості, які наведені у копії Послужного списку позивача.

21.04.2020р. у порядку переведення з ГУНП в Дніпропетровській області позивача було призначено на посаду у Головному управлінні Національної поліції України в Черкаській області, з 22.04.2020р., що підтверджується змістом копії Витягу з наказу від 21.04.2020р. №99 о/с.

Під час проходження служби у ГУНП в Черкаській області позивачем було використано відпустку за 2020 рік у повному обсязі, яка складала 45 календарних днів.

У періоди з 16.11.2020р. по 30.11.2020р., з 10.03.2021р. по 19.03.2021р., з 22.03.2021р. по 26.03.2021р. позивач перебував на стаціонарному лікуванні, про що свідчить зміст копії Свідоцтва про хворобу №59 від 26.03.2021р.

Згідно Свідоцтва про хворобу №59 від 26.03.2021р. видно, що у позивача були виявлені захворювання, пов`язані з проходженням служби в поліції, у зв`язку з чим він був визнаний непридатним до служби в поліції на підставі статті 54б, 55в, 23г, 71в графи І Переліку захворювань і фізичних вад, що перешкоджають проходженню служби в поліції за Наказом МВС України від 03.04.2017р. №285.

На підставі вказаного вище Свідоцтва про хворобу №59 від 25.03.2021р. та відповідно до п.2 (через хворобу) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», позивача було звільнено зі служби в поліції з 16.04.2021р. згідно відомостей, які містяться у копії Витягу з наказу від 13.04.2021р. №129о/с.

За Довідками Черкаського обласного МСЕК №1 від 23.06.2021р. серії 12ААВ №350135, серії 12ААА №044972 позивачу була встановлена втрата працездатності в розмірі 80% та встановлена ІІ (друга) група інвалідності(26.05.2021р.) безтерміново.

28.09.2021р. у зв`язку із встановленням позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, на підставі заяви позивача від 23.07.2021р., позивачеві була виплачена відповідна одноразова грошова допомога у розмірі 204300,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №4447 від 28.09.2021р.

Позивач посилається на те, що на підставі ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст.173, 237-1 КЗпП України, має право на відшкодування моральної шкоди в сумі 880 000 грн., яка була йому спричинена внаслідок не забезпечення створення роботодавцем – відповідачем-1 безпечних умов праці, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову.

За висновками суду першої інстанції позивачем не доведено належними доказами спричинення саме відповідачем-1 (ГУНП в Черкаській області) моральної шкоди за наведеними вище критеріями її оцінки та не наведено обставин, які б свідчили про наявність причинного зв`язку між діями відповідача-1 та спричиненням моральної шкоди позивачеві у розмірі саме 880 000,00 грн., а тому позовні вимоги позивача про стягнення саме з відповідача-1 на користь позивача моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, набутим під час проходження служби, у сумі 880 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку – ст.173 КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач просить стягнути саме з ГУНП в Черкаській області (відповідача-1) моральну шкоду, спричинену професійним захворюванням, набутим під час проходження служби в поліції у сумі 880 000 грн. з підстав того, що відповідач-1 не створив безпечних та нешкідливих умов праці, не виконав передбачені законом норми охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, факт такої вини, на думку позивача, підтверджено Свідоцтвом про хворобу від 26.03.2021р. №59, що призвело до завдання позивачу моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність доказів, які б свідчили про те, що ГУНП в Черкаській області з 22.04.2020 (дата переведення позивача на службу до відповідача-1) до 16.04.2021 (дата звільнення позивача зі служби в поліції) не створило безпечних умов праці для позивача.

Зокрема, позивачем не наведено, які заходи для безпечних умов праці мали б бути створені відповідачем-1 для безпечного проходження ним служби в поліції, та які саме заходи не були створені, з урахуванням того, що довести такі обставини, на які позивач посилається у позові, покладено саме на позивача в силу ч.1 ст.77 КАС України.

Суд вірно зазначив, що Свідоцтво про хворобу про хворобу від 26.03.2021р. №59 таких посилань саме на вину відповідача-1 не містить.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність вини роботодавця – ГУНП в Черкаській області у спричиненні моральної шкоди позивачу під час проходження ним служби в поліції у період з 22.04.2020 по 16.04.2021 (тобто, менше одного року), із яких 45 календарних днів позивач перебував у відпустці, а з 16-30.11.20, 10-19.03.21, 22-26.03.21 перебував на стаціонарному лікуванні, що, в свою чергу, виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідаа-1 і заподіяною позивачу моральною шкодою, а відповідно, і виключає обов`язок саме відповідача-1 по відшкодуванню позивачу такої моральної шкоди.

Суд вірно встановив відсутність доказів, що ушкодження здоров`я відбулись через незадовільні або тяжкі умови праці, або через протиправну поведінку саме відповідача-1.

Як наслідок, і порушення прав та інтересів позивача з боку відповідача-2 у спірних правовідносинах також судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України.

Постанова у повному обсязі складена 23 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя А.А. Щербак

суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш