Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №280/11307/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/11307/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року (суддя Татаринов Д.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Служби безпеки України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації витрат за лікування за власні кошти в розмірі 209 972,14 гривень;

- стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 компенсації витрат за лікування за власні кошти в розмірі 209 972,14 гривень.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Зазначено, що судом не було враховано, що позивач як військовослужбовець Служби безпеки України має право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я, в тому числі у державних або комунальних закладах охорони здоров`я, що не належать до системи СБУ у невідкладній ситуації. Позивача було госпіталізовано з станом, що потребують екстреної медичної допомоги.

Також зазначено, що суд не врахував, що виконання позивачем відповідних формальних процедур - доповісти безпосередньому начальнику для ініціювання процесу медико-санітарного супроводу в умовах невідкладного стану, в тому числі повідомлення керівництва, фактично створювало б реальну загрозу життю позивача та суперечило б самій природі екстреної медичної допомоги.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.

Як було встановлено судом першої інстанції, у період з 20 лютого 2006 року по 04 квітня 2025 року ОСОБА_1 проходив військову службу в органах СБУ.

Наказом СБУ по особовому складу від 04 квітня 2025 року за № 457-ОС/ДСК позивача звільнено з військової служби за підпунктом «в» пункту 61 та абзацу 2 підпункту б, частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

09 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Військово-медичної служби Управлінні СБУ в Миколаївській області, де направлено позивача до Міської лікарні №4, що підтверджується відповідним направленням, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до інформаційної довідки з електронного направлення №058-2598 2470-9171 від 09 грудня 2024 року ОСОБА_1 09 грудня 2025 року ургентно госпіталізовано до КНП Миколаївської міської ради «Міська лікарня №1 » з основним діагнозом гострий інфаркт міокарда. В КНП Миколаївської міської ради «Міська лікарня №1» ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 09 грудня 2024 року по 19 грудня 2024 року з діагнозом ІХС. Гострий (06 грудня 2024 року) Q-інфаркт міокарда задньої стінки лівого шлуночка (STEMI). Стенозуючий атеросклероз коронарних артерій (ургентна КАГ від 11 грудня 2024 року). Транзиторна АВ-блокада II ступеня (09-10 грудня 2024 року). Гостра серцева недостатність Killip I. СН стадія С, NYHA II. XCH 1, що підтверджується протоколом операції №1001, довідкою №1858 від 19.12.2025 та випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 9542/1443.

Після чого, ОСОБА_1 перетранспортований до ДУ «Інститут серця МОЗ України», де перебував для проведення оперативного лікування з 20 грудня 2024 року по 26 грудня 2024 року та 23 грудня 2024 року йому зроблено реканалізація та стентування ПКА, реканалізація та стентування ПМШГ ЛКА, що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №8503/24 та заявою від 23 грудня 2024 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

В подальшому, позивач направлений до Військової частини НОМЕР_1 та 27 грудня 2024 року та госпіталізований до терапевтичного відділення, де перебував до 31 грудня 2024 року, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №38.

За результатами реканалізації та стентування ПКА – 2 стегна витрачено особисті кошти у сумі 188 185,00 грн., що підтверджується квитанціями про оплату та рахунком КЦС -0403/12.2024.

У період з 26 грудня 2024 року по 07 червня 2025 року позивачем здійснено додаткові витрати на лікування, а саме придбання лікарських препаратів на загальну суму 21 787,14 грн.

Загальна сума витрат, сплачених ОСОБА_1 на лікування становить 209 972,14 грн.

18 серпня 2025 року позивач звернувся до Центрального управління Служби безпеки України про відшкодування витрат на лікування, однак листом фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 23 вересня 2025 року за № 21/3/1-В-16379-1503/25 позивачу відмовлено у відшкодуванні коштів та вказано, що механізми надання медичних послуг військовослужбовцям СБУ (або інших державних органів чи військових формувань) в закладах охорони здоров`я іншого відомчого підпорядкування з урахуванням положень відповідних нормативно-правових актів не передбачають можливості компенсації безпосередньо військовослужбовцю (особі, звільненій з військової служби) вартості отриманих та оплачених ним медичних послуг адже відповідні розрахунки можуть здійснюватися виключно між відповідними відомствами з урахуванням оформленого направлення на лікування.

Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем правомірність бездіяльності було доведено.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Відповідно до абзаців 1 - 4 частини першої статті 11 Закону №2011-XII передбачено, серед іншого, що охорона здоров`я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Турбота про збереження та зміцнення здоров`я військовослужбовців - обов`язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов`язків військової служби.

Військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці, резервісти під час служби у військовому резерві щорічно проходять медичний огляд, стосовно них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

У разі відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я, відповідних відділень або ліжко-місць чи спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога військовослужбовцям надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок програми державних гарантій медичного обслуговування населення або інших бюджетних програм, розпорядниками яких є органи управління такими закладами.

Відповідно до статті 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про Службу безпеки України» № 2229-XII Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.

Основи організації медичного забезпечення в Службі безпеки України (далі - СБУ) та порядок здійснення медичного обліку в мирний час осіб, які мають право на отримання медичної допомоги в закладах охорони здоров`я СБУ визначено Інструкцією про організацію медичного забезпечення у Службі безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ 21 грудня 2017 року № 740.

Відповідно до пункту 3 розділу ІV Інструкції № 740 категорії осіб, які перебувають на медичному обліку, забезпечуються в закладах охорони здоров`я СБУ безоплатною медичною допомогою.

ЛЗ, визначені в Локальному формулярі, а у разі необхідності - за рішенням лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я СБУ й інші ЛЗ, які можуть закуповуватись за кошти державного бюджету з урахуванням кошторисних призначень, відпускаються безоплатно або на пільгових умовах:

при стаціонарному лікуванні - категоріям осіб, які перебувають на медичному обліку в СБУ, крім категорій осіб, які перебувають на медичному обліку в частині користування поліклінікою;

при амбулаторному лікуванні - військовослужбовцям СБУ, іншим категоріям осіб, які перебувають на медичному обліку в СБУ, - відповідно до законодавства України за рецептами лікарів амбулаторно-поліклінічних закладів СБУ.

ВМП забезпечуються безоплатно особи, зазначені в підпунктах 1, 6 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції, - при стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я СБУ згідно з Локальним формуляром за видами медичної допомоги, що надається у відповідному закладі охорони здоров`я СБУ.

При стаціонарному лікуванні в державних та комунальних закладах охорони здоров`я, що не належать до системи СБУ, ЛЗ та ВМП безоплатно забезпечуються в межах кошторисних призначень на зазначені цілі військовослужбовці СБУ при направленні їх до цих закладів у порядку, визначеному цією Інструкцією.

Пунктом 6 розділу IV Інструкції № 740 передбачено, що рішення про направлення військовослужбовця СБУ до державного або комунального закладу охорони здоров`я, що не належить до системи СБУ, для надання необхідної медичної допомоги приймається комісією лікарів закладу охорони здоров`я СБУ за участю профільних фахівців.

На підставі прийнятого комісією рішення оформлюється направлення, яке підписують лікуючий лікар та начальник закладу охорони здоров`я СБУ (особа, яка заміщує його) .

В свою чергу, порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 року №1923.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1923 медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичними закладами інших військових формувань у разі відсутності за місцем проходження ними військової служби військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках.

Згідно з пунктом 3 та пунктом 3-2 Порядку № 1923, витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.

На період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1923 центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, Національним антикорупційним бюро, Державним бюро розслідувань призначаються посадові особи - розпорядники кредитів, уповноважені здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Ці посадові особи затверджують списки осіб, уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Списки посадових осіб, уповноважених здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань, а також уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги, подаються центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, військово-медичні заклади яких надаватимуть медичну допомогу, і цим військово-медичним закладам.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1923, надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.

У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1923, рахунки на оплату медичної допомоги протягом п`яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев`язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1923 відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу.

Суд вірно встановив, що особа, яка має намір отримати безоплатну медичну допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров`я, з урахуванням положень Законів №№ 2011, 2229-XII, Порядку 1923 та Інструкції № 740 зобов`язана невідкладно доповісти про отримання екстреної (невідкладної) медичної допомоги безпосередньому начальнику для ініціювання процесу медико-санітарного супроводу.

Судом також вірно було враховано, що лікування позивачем здійснювалось не за заправленням Військово-медичної служби Управлінні СБУ в Миколаївській області від 09 грудня 2024 року та відсутність доказів звернення позивача, у період з 9 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року із заявами про надання комплексно організаційних та лікувально профілактичних заходів для забезпечення військовослужбовця СБУ наявними лікарськими засобами та/або високо технологічної медичної допомоги до відповідача.

Матеріали справи також не містять доказів того, що медичні заклади, у яких позивач проходив лікування у грудні 2024 року є лікувальними закладами СБУ, а відтак, у відповідача були відсутні підстави ініціювати процес медико-санітарного супроводу позивача.

Судом було вірно встановлено, що Закони №№ 2011-XII, 2229-XII, Порядок 1923 та Інструкція № 740 не передбачають можливості компенсації безпосередньо військовослужбовцю (особі, звільненій з військової служби) вартості отриманих та оплачених ним медичних послуг, адже відповідні розрахунки можуть здійснюватися виключно між відповідними відомствами з урахуванням оформленого направлення на лікування.

Суд вірно зазначив, що витрати на лікування мають покриватися коштами державного бюджету, а не особистими коштами військовослужбовця, якщо лікування відбувалося за направленням відповідних органів у межах чинних нормативно правових актів, а у випадку звернення військовослужбовця до медичного закладу, що не належить до системи СБУ, компенсація витрат здійснюється між відомствами, а не безпосередньо особі, навіть у разі направлення на підставі рішення комісії та підтверджуючих документів.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Постанова у повному обсязі складена 23 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя А.А. Щербак

суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш