Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №160/23093/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23093/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року (суддя Тулянцева І.В.) в справі № 160/23093/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ) про:

визнання протиправними дій щодо відмови у поновленні їй пенсії за віком, викладених у рішенні про відмову у поновленні виплати пенсії від 19 березня 2025 року № 912500115539, скасування рішення про відмову у поновленні виплати пенсії від 19 березня 2025 року № 912500115539;

зобов`язання поновити їй виплату пенсії на підставі заяви про поновлення виплати пенсії від 04 березня 2025 року, починаючи з 01 березня 2024 року, та виплатити недоотримані суми пенсій на поточний рахунок, зазначений у заяві про поновлення виплати пенсії від 04 березня 2025 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 пенсії за віком викладеному у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у поновленні виплати пенсії від 19.03.2025 року № 912500115539 протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у поновленні виплати пенсії від 19.03.2025 року № 912500115539.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви про поновлення виплати пенсії від 04.03.2025 року, починаючи з 01.03.2024 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Звертає увагу суду, що до заяви позивача від 04.03.2025 долучена тимчасова посвідка на проживання, термін дії якої сплив 04.03.2024, через що посвідка не може бути взяти до уваги для поновлення пенсійних виплат, тому підстави для задоволення заяви позивача про поновлення виплати пенсії відсутні.

Отже, відповідачем правомірно відмовлено позивачу про поновлення виплати пенсії.

У відзиві позивач просить залишити рішення без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З 01.03.2024 року виплату пенсії припинено, оскільки пенсія не отримувалась протягом 6 місяців підряд.

04.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України через пошту із заявою щодо поновлення виплати пенсії.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення від 19.03.2025 року № 912500115539, яким відмовлено у поновленні виплати пенсії, оскільки за результатами розглянутих документів доданих до заяви, а саме, тимчасової посвідки на проживання, термін дії якої з 16.12.2022 по 04.03.2024.

Згідно з наданою позивачем разом із заявою про поновлення виплати пенсії тимчасовою посвідкою на проживання від 16.12.2022 № НОМЕР_1 , виданою відомством у справах міграції Гамбурга, ОСОБА_2 має дозвіл на проживання, у примітках зазначено § 24 абз.1 Закону про перебування в Німеччині терміном дії посвідки визначено до 04.03.2024. Згідно з наданим до посвідки перекладом Розпорядження, що регулює продовження терміну дії дозволів на тимчасове перебування, виданих відповідно § 24 абз.1 Закону про перебування іноземних громадян для осіб з України, які мають тимчасове право на захист, № 334 від 04.12.2023 дозвіл на тимчасове перебування відповідно § 24 абз.1 Закону про перебування іноземних громадян, які діють на 01.02.2024, разом з його умовами та додатковими положеннями, залишається дійсним до 04.03.2025 без продовження в окремих випадках.

Тимчасовий захист як форма міжнародного захисту для громадян України в країнах Європейського Союзу регламентований Директивою Ради Європейського Союзу від 20.07.2001 № 2001/55/ЄС про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та відповідальності за наслідки такого прийому. Метою цієї директиви є встановлення мінімальних стандартів для надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб із третіх країн, які не можуть повернутися до країни свого походження, а також сприяння у збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому та відповідальності за наслідки прийому таких осіб. Імплементаційним рішенням Ради (ЄС) 2022/382 від 04.03.2022 встановлено наявність масового напливу переміщених осіб з України у розумінні статті 5 Директиви 2001/55/ЄС та запроваджено їх тимчасовий захист. Зазначеним рішенням встановлено застосування тимчасового захисту до осіб, переміщених з України, починаючи з 24.02.2022, в результаті військового вторгнення російських збройних сил, яке розпочалось в цей день. Частиною 2 ст. 4 цього рішення встановлено, що держави-члени застосовують або це Рішення, або здійснюють належний захист відповідно до їхнього національного законодавства щодо осіб без громадянства та громадян третіх країн, крім України, які зможуть довести, що вони законно проживали на території України до 24.02.2022 на підставі дійсного дозволу на постійне проживання, виданого відповідно до законодавства України, та які не в змозі повернутись в безпечних та стабільних умовах до своєї країни або регіону свого походження.

25.06.2024 Рада ЄС ухвалила рішення про продовження тимчасового захисту 04.03.2026. Рішенням від 15.07.2025 Рада ЄС офіційно продовжила тимчасовий захист для громадян України до 04.03.2027.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави вважати, що позивач втратила право на тимчасове перебування станом на час звернення розгляду відповідачем заяви про поновлення виплати пенсії, тому дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії від 19.03.2025, яким відмовлено в поновленні пенсії.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_1 з 01 березня 2024 року припинено виплату пенсії, оскільки пенсія не отримувалась протягом 6 місяців підряд.

ОСОБА_1 04 березня 2025 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії.

Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області, яким заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності, від 19 березня 2025 року № 912500115539 відмовлено у поновленні виплати пенсії, оскільки позивачем додана до заяви тимчасова посвідка на проживання, терміном дії з 16 грудня 2022 року по 04 березня 2024 року.

Спірним в цій справі є питання наявності підстав для поновлення виплати пенсії.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до пунктів 2 та 4 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року (далі – Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Частиною другою статті 49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

У період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заява про призначення (поновлення) пенсії та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсії, особами, які у зв`язку з агресією Російської Федерації тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором) та отримали тимчасовий захист або статус біженця (далі - особи, які тимчасово проживають за кордоном), можуть надсилатись поштою.

Пунктами 2.8 та 2.9 Порядку 22-1 установлено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 2.23 Порядку №22-1 до заяви про призначення (поновлення) пенсії особи, які тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), додають копії документів, в тому числі документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію їх місця тимчасового проживання / перебування за кордоном (з перекладом), засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.

В межах спірних правовідносин підставою для відмови у поновленні виплати позивачу пенсії є закінчення терміну дії тимчасової посвідки на проживання 04 березня 2024 року.

Судом установлено, що позивачем до заяви про поновлення виплати пенсії долучено свідоцтво, видане Консулом Генерального консульства України в Гамбурзі, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є живою і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасову посвідку на проживання № НОМЕР_1 від 16 грудня 2022 року із перекладом та відповідним засвідченням.

Тимчасовою посвідкою на проживання від 16 грудня 2022 року № НОМЕР_1 , виданою відомством у справах міграції Гамбурга, ОСОБА_2 має дозвіл на проживання.

У примітках зазначено §24 абзацу 1 Закону про перебування в Німеччині.

Термін дії посвідки - до 04 березня 2024 року.

Згідно з наданим до посвідки перекладом Розпорядження, що регулює продовження терміну дії дозволів на тимчасове перебування, виданих відповідно до §24 абзацу 1 Закону про перебування іноземних громадян для осіб з України, які мають тимчасове право на захист, № 334 від 04 грудня 2023 року дозвіл на тимчасове перебування відповідно до §24 абзацу 1 Закону про перебування іноземних громадян, які діють на 01 лютого 2024 року, разом з його умовами та додатковими положеннями, залишається дійсним до 04 березня 2025 року без продовження в окремих випадках.

Тимчасовий захист як форма міжнародного захисту для громадян України в країнах Європейського Союзу регламентований Директивою Ради Європейського Союзу від 20 липня 2001 року № 2001/55/ЄС про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та відповідальності за наслідки такого прийому.

Метою цієї директиви є встановлення мінімальних стандартів для надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб із третіх країн, які не можуть повернутися до країни свого походження, а також сприяння у збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому та відповідальності за наслідки прийому таких осіб.

Імплементаційним рішенням Ради (ЄС) 2022/382 від 04 березня 2022 року встановлено наявність масового напливу переміщених осіб з України у розумінні статті 5 Директиви 2001/55/ЄС та запроваджено їх тимчасовий захист.

Зазначеним рішенням встановлено застосування тимчасового захисту до осіб, переміщених з України, починаючи з 24 лютого 2022 року, в результаті військового вторгнення російських збройних сил, яке розпочалось в цей день.

Частиною другою статті 4 цього рішення встановлено, що держави-члени застосовують або це Рішення, або здійснюють належний захист відповідно до їхнього національного законодавства щодо осіб без громадянства та громадян третіх країн, крім України, які зможуть довести, що вони законно проживали на території України до 24 лютого 2022 року на підставі дійсного дозволу на постійне проживання, виданого відповідно до законодавства України, та які не в змозі повернутись в безпечних та стабільних умовах до своєї країни або регіону свого походження.

Радою ЄС 25 червня 2024 року ухвалено рішення про продовження тимчасового захисту до 04 березня 2026 року.

Рішенням від 15 липня 2025 року Рада ЄС офіційно продовжила тимчасовий захист для громадян України до 04 березня 2027 року.

Наведені обставини дають підстави для висновку, що позивач не втратила права на тимчасове перебування у країні ЄС станом на час звернення до органу Пенсійного фонду розгляду із заявою про поновлення виплати пенсії.

Оскільки єдиною підставою для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії є те, що термін дії долученої до заяви позивачем тимчасової посвідки на проживання сплив 04 березня 2024 року, а судом вище встановлено, що позивач, з огляду на продовження Радою ЄС тимчасового захисту для громадян України до 04 березня 2027 року, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність рішення про відмову позивачу у поновленні виплати пенсії.

Доводи апелянта зводяться до того, що термін дії долученої до заяви позивачем тимчасової посвідки на проживання сплив 04 березня 2024 року, та спростовані наведеними вище висновками суду.

Апелянтом не зазначено аргументів стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права, тому в цій частині судом не надається оцінка висновкам суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року в справі № 160/23093/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року в справі № 160/23093/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 23 вересня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко