Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №160/9060/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/9060/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року (суддя Сліпець Н.Є.) в справі № 160/9060/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:

визнання протиправною бездіяльності щодо відмови йому у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язання нарахувати та виплатити йому одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що суд першої інстанції невірно трактує вимогу абзацу 2 пункту 4 постанови у частині визначення категорії осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди, зокрема словосполучення:, «у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану».

Ні положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ні інші положення зазначеної постанови не містять прямої норми, відповідно до якої військовослужбовці, які уклали контракт до 24.02.2022 року, автоматично позбавляються права на отримання одноразової грошової винагороди.

Тому продовження дії контракту позивача з 27.04.2022 на період дії воєнного стану слід розцінювати як виникнення нових правовідносин у межах проходження військової служби, що має враховуватися при вирішенні питання про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 153.

Відповідно, наявні достатні підстави для висновку, що позивач у розумінні абзацу другого пункту 4 постанови № 153 є особою, яка у віці до 25 років була прийнята на військову службу під час воєнного стану, а відтак має право на отримання гарантованої державою винагороди.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , 05.09.2018 позивач призваний у Збройні Сили України на військову службу за контрактом на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 05.09.2018 №197.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 23.09.2019 позивач є учасником бойових дій з 2019 року.

05.09.2021 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_5 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу (далі - Контракт), строком на один рік.

Відповідно до п. 11-2 Контракту, строк Контракту продовжено до оголошення демобілізації, що також зазначено у витязі із наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 04.09.2022 №248.

За відомостями вищевказаного військового квитка НОМЕР_2 , з 01.08.2022 позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_5 , а з 30.07.2025 – у Військовій частині НОМЕР_1 .

Як вбачається з Довідки від 30.08.2025 №6050, ОСОБА_1 дійсно в період з 24.02.2022 по 02.07.2022 брав (брала) безпосередню участь у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, перебуваючи в: н.п. Степне, Донецької області та на околицях н.п. Білогорівка, Луганської області, Бахмут, Донецької області, н.п. Веселе, Бахмутського району, Донецької області; з 03.07.2022 по 20.01. 2023 брав (брала) безпосередню участь у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, перебуваючи в: н.п. Серебрянка, Донецької області; 15.09.2023 по 30.11.2023 брав (брала) безпосередню участь у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, перебуваючи в: н.п. Яковлівка, Донецької області, н.п. Серебрянка, Донецької області, н.п. Сіверськ, Донецької області, н.п. Іванівка, АДРЕСА_1 ; з 11.12.2023 по 25.03.2024 брав (брала) безпосередню участь у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, перебуваючи в: н.п. Часів Яр, Бахмутського району, Донецької області, н.п. Сіверськ, Донецької області, н.п. Хромове, Донецької області, АДРЕСА_2 ; з 26.03.2024 по 20.07.2024 брав (брала) безпосередню участь у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, перебуваючи в: н.п. Сіверськ, Донецької області, н,п, Синьківка, Харківської області, н.п. Роздолівка, Бахмутського району, Донецької області; з 06.08.2024 по 13.02.2025 - брав (брала) безпосередню участь у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, перебуваючи в: н.п. Роздолівка, Бахмутського району, Донецької області.

Всього брав безпосередню участь у бойових діях 1086 (тисяча вісімдесят п`ять) діб.

Станом на 13 лютого 2025 року за старшим сержантом ОСОБА_1 : випадків притягнення до кримінальної відповідальності не обліковано; випадків притягнення до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення не обліковано; дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни та строк дії яких не закінчився не обліковано.

26.02.2026 позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 (одного мільйона) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 20.03.2026 №7288 повідомило, що 18.11.2025 року комісією військової частини НОМЕР_1 були вивчені та розглянуті документи стосовно сержанта ОСОБА_1 на наявність у нього підстав для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах. Комісією було встановлено невідповідність документів вимогам абзацу 2 п. 4 Постанови, а саме ОСОБА_1 не відноситься до категорії громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, у зв`язку із чим було прийнято рішення про відмову у видачі наказу про виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

ОСОБА_1 05.09.2018 був прийнятий на військову службу за контрактом до Збройних Сил України на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 197.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 23.09.2019, позивач набув статусу учасника бойових дій у 2019 році. Відповідно до записів у військовому квитку серії НОМЕР_2 , позивач продовжував проходити службу у військовій частині НОМЕР_3 до моменту переведення до військової частини НОМЕР_5 , зі списків якої був виключений 28.07.2025. Наказом по особовому складу від 30.07.2025 ОСОБА_1 зараховано на військову службу до військової частини НОМЕР_1 .

Врахувавши, що позивач безперервно проходить військову службу з 2018 року, контракт укладено 05.09.2021, тобто до введення в Україні воєнного стану, а факт подальшого проходження позивачем військової служби в умовах воєнного стану не змінює правову природу дати його вступу на військову службу, оскільки правовідносини щодо її проходження виникли до набрання чинності Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, суд першої інстанції вважав, що перебування позивача на військовій службі до введення воєнного стану виключає можливість застосування до нього положень абзацу другого пункту 4 постанови № 153, що є визначальною умовою для одержання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень. Вказане свідчить про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо невиплати зазначених коштів.

Також зауважив, що позивач не відповідає вимогам абзаців шостого та сьомого пункту 4 постанови № 153, які передбачають виплату винагороди військовослужбовцям, прийнятим на військову службу за контрактом саме під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Попри те, що позивач проходив строкову військову службу, матеріали справи не містять доказів його прийняття на військову службу за контрактом у період дії воєнного стану – натомість встановлено, що контракт було укладено до цього періоду.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність відмови військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п. 4 постанови КМУ №153 від 11.02.2025 року.

Суд визнає висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 05 вересня 2021 року укладено з Міністерством оборони України (військовою частиною НОМЕР_5 ) контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського, сержантського та старшинського складу строком на один рік.

На підставі пункту 11-2 контракту строк контракту продовжено до оголошення демобілізації наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 04 вересня 2022 року №248.

ОСОБА_2 з 01 серпня 2022 року проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_5 , з 30 липня 2025 року – у складі військової частини НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у період дії воєнного стану: з 24.02.2022 по 02.07.2022 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в н.п. Степне, Донецької області та на околицях н.п. Білогорівка, Луганської області, Бахмут, Донецької області, н.п. Веселе, Бахмутського району, Донецької області; з 03.07.2022 по 20.01. 2023 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в н.п. Серебрянка, Донецької області; 15.09.2023 по 30.11.2023 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в: АДРЕСА_1 ; з 11.12.2023 по 25.03.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в н.п. Часів Яр, Бахмутського району, Донецької області, н.п. Сіверськ, Донецької області, н.п. Хромове, Донецької області, н.п. Синьківка, Харківської області; з 26.03.2024 по 20.07.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в н.п. Сіверськ, Донецької області, н,п, Синьківка, Харківської області, н.п. Роздолівка, Бахмутського району, Донецької області; з 06.08.2024 по 13.02.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, перебуваючи в н.п. Роздолівка, Бахмутського району, Донецької області, що підтверджено довідкою від 30 серпня 2025 року №6050.

Всього безпосередня участь позивача у бойових діях становить 1086 діб.

На звернення позивача з питання нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою №153, у розмірі 1 млн. грн листом від 20 березня 2026 року відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті цієї грошової допомоги у зв`язку з невідповідністю документів вимогам абзацу 2 пункту 4 постанови, а саме ОСОБА_1 не відноситься до категорії громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX.

Спірним в цій справі є питання права позивача на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

За положеннями частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (пункт 8 постанова №704).

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі - постанова №153) погоджено реалізацію протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Міністерство оборони;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

(...)

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

За обставинами цієї справи позивач з 2018 року (у віці 18 років) до набрання чинності постановою №153 (16 березня 2022 року) прийнятий на військову службу за контрактом, дія якого продовжена у зв`язку з веденням воєнного стану, проходив військову службу під час дії воєнного стану, з 24 лютого 2022 року по 02 липня 2022 року, з 03 липня 2022 року по 20 січня 2023 року, з 15 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, з 11 грудня 2023 року по 25 березня 2024 року, з 26 березня 2024 року по 20 липня 2024 року, з 06 серпня 2024 року по 13 лютого 2025 року брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Як вказано вище, абзац четвертий пункту 4 постанови №153 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (первісна редакція), пов`язує право на отримання такої грошової допомоги із безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, а також наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

При цьому апелянтом не спростовується, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Крім того, позивач уклав контракт про проходження військової служби у віці до 25 років (18 років), проходив військову службу під час дії особливого періоду (воєнного стану) та на момент набрання чинності постановою №153 (13 лютого 2025 року) проходив військову службу.

Відповідачем не наводиться доводів стосовно притягнення позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, а також до дисциплінарної відповідальності.

За позицією відповідача, яка підтримана судом першої інстанції, у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн виключно з тих підстав, що позивач проходив військову службу за контрактом з 2018 року, тобто до введення воєнного стану, тому на нього не поширюється дія постанови № 153, та, відповідно, відсутні підстави для нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень.

Суд визнає таку позицію помилковою, адже на момент набрання чинності постановою №153 позивач проходив військову службу, позивачем укладено контракт про проходження військової служби під час дії особливого періоду, а на час введення воєнного стану позивач не досяг 25-річного віку.

Суд зауважує, що прийняття позивача на військову службу до введення воєнного стану Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, у 2018 році створює формальне обмеження для позивача для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою №153, яке, з урахуванням дотримання інших умов щодо віку та періоду участі в бойових діях не може бути перешкодою для виплати такої допомоги.

З цього питання суд враховує приписи частини першої статті 8 Конституції України, за якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а також висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, за якими верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зауважено, що елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Вимога формальної рівності як неупередженості, або рівності перед правом, конкретизується у таких принципах, як рівність перед законом, рівноправність, рівність обов`язків.

У контексті спірних правовідносин вимога постанови №153 щодо розповсюдження її дії на осіб, які прийняті або призвані на військову службу саме під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, порушує принцип верховенства права, принципи рівності та справедливості по відношенню до позивача як особи, яка у віці до 25 років прийнята на військову службу, проходила військову службу, приймала безпосередню участь у бойових діях та беззаперечно набула право на отримання допомоги, передбаченої постановою №153.

Зважаючи на наведене, суд визнає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн.

Суд доходить до висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень як у особи, яка прийнята на військову службу у віці до 25 років та проходила військову службу під час воєнного стану; проходила військову службу станом на дату набрання чинності постановою №153; брала безпосередню участь у бойових діях сукупно більше шести місяців, не притягнутої до будь-якого виду відповідальності.

Суд зауважує, позивачем заявлено вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, проте оскільки відповідачем вчинено активні дії, а саме розглянута заява позивача та відмовлено у виплаті допомоги, суд виходить за межі заявлених позовних вимог відповідно до частини другої статті 9 КАС України.

Відповідно, суд визнає дії відповідача з відмови позивачу у виплаті такої допомоги протиправними, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 постанови № 153.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року в справі № 160/9060/26 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року в справі № 160/9060/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії скасувати.

Ухвалити у справі № 160/9060/26 нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 з відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину № НОМЕР_6 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 , АДРЕСА_3 , абонентська скринька 10) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_8 , АДРЕСА_4 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. (один мільйон) гривень на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 23 вересня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко