Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №340/5033/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 340/5033/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Семененка Я.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року (суддя Притула К.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить:

визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 112850004438 від 27.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 у зв`язку з неврахуванням стажу роботи позивача з 03.09.1997 по 10.07.2000 у ТОВ НВФ «Україна» та з 25.11.2000 по 19.11.2005 в Російській Федерації;

зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000 у ТОВ НВФ «Україна» та з 25.11.2000 по 19.11.2005 в Російській Федерації та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту звернення до Головного управління ПФУ у Кіровоградській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначені пенсії за віком та не зараховано до трудового стажу періоди роботи ОСОБА_1 , згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1988. Вважає рішення протиправними та просить позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 112850004438 від 27.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 у зв`язку з неврахуванням стажу роботи позивача з 03.09.1997 по 10.07.2000 у ТОВ НВФ «Україна» та з 25.11.2000 по 19.11.2005 в Російській Федерації.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 19.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_2 зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000 та з 25.11.2000 по 19.11.2005, з урахуванням висновків суду.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за віком, до страхового стажу не зараховано періоди згідно записів трудової книжки: періоди роботи з 03.09.1997 по 10.07.2000, оскільки на записі про звільнення виправлена дата наказу та період роботи з 25.11.2000 по 19.11.2005, в Російській Федерації, оскільки між Україною та Російською Федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

У додаткових поясненнях позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 19.05.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Заяву, за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення від 27.05.2025 №112850004438 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу визначеного ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж позивача становить - 23 років 04 місяців 15 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1988: з 03.09.1997 по 10.07.2000, оскільки на записі про звільнення виправлена дата наказу; з 25.11.2000 по 19.11.2005, в Російській Федерації, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення (а.с.7).

Позивач вважає, дії відповідача щодо відмови в призначені пенсії протиправними та такими, що порушують її законні права та інтереси.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами частини 1 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-ІV).

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року по справі № 171/843/17.

Так пенсійним фондом до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1988: з 03.09.1997 по 10.07.2000, оскільки на записі про звільнення виправлена дата наказу; з 25.11.2000 по 19.11.2005, в Російській Федерації, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення (а.с.7).

Колегія суддів критично ставиться до зазначеної позиції відповідача та вважає, що така позиція суперечить принципу верховенства права, з огляду на таке.

Дослідивши скановані копії трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1988, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме: відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів (розпордяжень) про прийняття на роботу та звільнення (а.с.12 зв.б).

Колегія суддів зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; Інструкція №162).

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.

При цьому колегія суддів зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За правилами пункту 2.4. глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Колегія суддів зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Відтак, підстави для неврахування цих записів при визначенні періоду страхового стажу позивача відсутні.

Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17.

Разом з тим, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Поряд із цим колегія суддів зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.

Даний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Відтак, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №127/9055/17.

Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічні висновки знаходяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Окрім цього, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.

Аналогічно і Закон України «Про адміністративну процедуру» передбачає, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом.

Згідно ст. 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи на території рф.

За таких обставин, посилання відповідача на ту обставину, що з 01.01.2023 рф також припинила участь в Угоді є недоречним, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023. Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2024 по справі № 340/4436/23.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Порядок № 22-1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу.

Основним документом на підтвердження трудового стажу є трудова книжка, яка була надана позивачем до пенсійного органу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

повідомляє про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні стажу позивачу при призначенні пенсії.Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03.06.2021 у справі № 127/8001/17.

Колегія суддів наголошує, що періоди роботи позивача на території рф, які він просить зарахувати до страхового стажу, мали місце до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а тому такі події не можуть впливати на пенсійні права позивача.

Також, 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

З огляду на вказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на пенсійне забезпечення лише з тих підстав, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у пенсійного органу підстав для не зарахування періодів роботи на території рф до страхового стажу та вважає підтвердженим факт трудової діяльності позивача у спірний період.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача, записи про які містяться у трудовій книжці, до його страхового стажу, а відтак дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що суд втрутився в дискреційні повноваження пенсійного фонду, оскільки за наведених обставин у відповідача існує єдиний законний варіант поведінки.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя Я.В. Семененко