Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №761/50612/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026року місто Київ

справа № 761/50612/25

провадження № 22-ц/824/12154/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Левенця Б.Б., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України»

розглянув у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України»

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Савицького О.А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, в якій позивач просив суд стягнути з ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 90 300 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він працював у вказаній установі з 9 квітня 2024 року на посаді начальника юридичного відділу. 2 червня 2025 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі наказу № 25К. Проте, у день звільнення відповідач не провів із позивачем повного розрахунку. Заробітна плата за період 2024-2025 років була нарахована, але не виплачена. Посилаючись на статті 115-117 КЗпП України, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Стягнуто з ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 49 050 грн, з яких: 24 300 грн заробітна плата за липень-вересень 2024 року; 24750 грн заробітна плата за жовтень-грудень 2024 року.

В решті вимог позов задоволенню не підлягає.

Стягнуто з ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» на користь держави судовий збір у сумі 1331, 20 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» 18 травня 2026 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог і ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що надані відповідачем відеозаписи судом не досліджувалися. Ні у протоколі судового засідання, ні у рішенні суду інформація про дослідження відеозаписів відсутня. Вказане порушення стало ще однією причиною для ухвалення судом першої інстанції неправосудного рішення.

Робота, виконувана ОСОБА_1 за Договором у період з червня 2024 року по листопад 2024 року (протягом) 6 місяців фактично відповідає обов`язкам за зайнятою посадою начальника юридичного відділу і не несе за собою отримання певного матеріального результату, а лише врегульовує процес організації трудової діяльності ОСОБА_1 . Відсутність певного матеріального результату за результатом виконання укладеного між сторонами договору, підтверджується також і оформленим Сторонами Актом надання послуг від 30 листопада 2024 року. Відповідач вважає, що у зв`язку із фактичною сплатою коштів на користь позивача, праця ОСОБА_1 у повному обсязі оплачена, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, що містяться у матеріалах справи, тому заборгованість по трудовому договору за 6 (шість місяців) 2024 року, що є частиною задоволених судом позовних вимог, у відповідача відсутня.

Подвійна оплата праці ОСОБА_1 фактично б суперечила принципам добросовісності, розумності та справедливості, що передбачені умовами укладеного між сторонами Договору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 виклав заперечення проти її задоволення, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення в оскаржуваній частині, рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні заробітної плати за період з 1 січня 2025 року по 15 червня 2025 року не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що позивач прийнятий на роботу до відповідача з 10 квітня 2024 року на посаду начальником юридичного відділу (код 1231) з оплатою праці згідно штатного розкладу, що підтверджується наказом №14К від 9 квітня 2024 року.

Наказом № 25К позивача було звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з 15 червня 2025 року.

Починаючи з 1 січня 2025 року по дату звільнення 15 червня 2025 року, позивач не виконував свої трудові обов`язки, відповідно до наказів про надання йому відпусток без збереження заробітної плати, виданих відповідно до його заяв, а з 3 березня 2025 року був відсутній на робочому місці без оформлених належним чином підстав, що фіксувалося працівниками відповідача відповідними актами та доповідними записками, а також відображалося в табелях обліку робочого часу, де відмічалася відсутність позивача на роботі. 2 червня 2025 року позивач з`явився на роботі та написав заяву на звільнення за власним бажанням з 15 червня 2025 року, яка була задоволена, при цьому не пояснивши причини своєї відсутності.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язаний був в день звільнення позивача, але не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, провести з ним розрахунок та виплатити всі суми, що належать йому, які як стверджує позивач на даний час відповідачем не виплачені. Протилежного відповідачем не доведено та доказами не підтверджено.

Суд вважав, що з вини відповідача позивачу не було виплачено при звільнені всіх сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за період починаючи з липня по грудень 2024 року включно.

Разом з тим, вимога позивача про стягнення на його користь заробітної плати за період з січня по 15 червня 2025 року задоволенню не підлягає, оскільки судом встановлено, що він в цей період трудові обов`язки не виконував, не з вини відповідача.

З такими висновками погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За вимогами статей 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині задоволених позовних вимог, а тому апеляційному перегляду підлягають тільки ці обставини.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Установлено, що позивач ОСОБА_1 з 10 квітня 2024 року по 15 червня 2025 року перебував у трудових відносинах на посаді начальника юридичного відділу (код 1231), з оплатою праці згідно штатного розкладу, з ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» (згідно наказу №14К від 9 квітня 2024 року та наказу №25К.)

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив, що відповідач у встановлені законом строки (з липня 2024 року по день звільнення у 2025 році) не провів належний розрахунок, як це передбачено статтею 116 КЗпП.

На підтвердження позовних вимог надав відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податку про суми виплачених доходів за 2024 рік з яких убачається, що позивачу нараховувалась заробітна плата ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України», яка за період з липня по вересень становила 8100 грн, а з жовтня по грудень 8250 грн, проте у графі виплачений дохід відомості відсутні. Тобто, заробітна плата нараховувалась, проте не виплачувалась. Колегія суддів звертає увагу, що зазначена заробітна плата стосується перебування ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України»

З матеріалів справи також встановлено, що між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» було укладено Договір про надання юридичних послуг від 1 червня 2024 року № 24/6-3, в якому визначено перелік послуг та порядок їх оплати, зокрема зазначено, що вид та вартість юридичних послуг фіксується у відповідних Актах.

До відзиві на позовну заяву товариство надало корпію постанови про закінчення виконавчого провадження № 79561074 від 8 грудня 2025 року, зі змісту якого вбачається, що за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інститут транспортно-енергетичних систем України» Господарським судом міста Києва розглядався спір у справі № 910/6026/25, в результаті розгляду якого в подальшому було відкрите виконавче провадження про стягнення з відповідача не виплачених за Договором про надання юридичних послуг від 1 червня 2024 року № 24/6-3 коштів.

Тобто, як правильно зазначив у своєму рішення суд першої інстанції, посилання відповідача на платіжну інструкцію №171 від 13 серпня 2025 року, за якою ФОП ОСОБА_1 отримав від відповідача 50000 грн не є предметом позову в цій справі, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами з приводу Договору про надання юридичних послуг від 1 червня 2024 року № 24/6-3, є правовідносинами договірного характеру між двома суб`єктами господарювання та регулюються нормами господарського права. В цій же справі, предметом розгляду є невиплачена заробітна плата ОСОБА_1 як фізичній особі, найманому працівнику та регулюються нормами КЗпП, відповідно посилання відповідача на подвійну оплату праці, що вважає відповідач є порушення принципу добросовісності, розумності та справедливості - є очевидно необґрунтованими.

Натомість, невиплата заробітної плати після звільнення працівника, намагання ввести суд в оману, підміняючи одні зобов`язання іншими, і є порушенням зазначених принципів роботодавцем.

Також суд першої інстанції обґрунтовано послався на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 в справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», в якому зазначено, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Оскільки рішення суду не підлягає скасуванню, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 3 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Б.Б. Левенець

А.М. Стрижеус