Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №760/174/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 760/174/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10232/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Букіної О.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн. щомісячно з 01 березня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.

На обґрунтування позовної заяви зазначала, що 23 квітня 2014 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб. Від шлюбу вони мають спільну дитину- ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб було розірвано 03 лютого 2020 року. З початком війни в Україні, вони з відповідачем прийняли рішення, що позивачка разом із донькою виїхали у безпечну країну. На момент подачі позову позивачка разом з дочкою проживають в Сполучених Штатах Америки та забезпечує утримання дитини самостійно. Від добровільного виконання обов`язку щодо утримання дітей відповідач ухиляється, у зв`язку з чим виникла необхідність у встановленні аліментів у судовому порядку (а.с. 1-8).

У березні 2025 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. В обґрунтування відзиву зазначав, що розмір його доходу - заробітної плати, який не корелює із пред`явленим до стягнення розміром аліментів. Стверджував, що бере активну участь у вихованні доньки, виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує дитину фінансово шляхом перерахування коштів на утримання доньки. У 2024 році відповідач опікувався організацією святкування Дня народження доньки, яке було замовлено у ФОП ОСОБА_4 . Дарував дитині подарунки з нагоди Дня Народження, що підтверджується доказами.

Просив врахувати зміни сімейного стану відповідача - наявність на утриманні малолітньої доньки народженої у 2023 році від іншого шлюбу - ОСОБА_5 .

Також вказував на безпідставність заявленого позову з огляду на відсутність порушеного права, відсутність між сторонами спору, а відтак відсутність підстав для їх захисту чи поновлення та невідповідність обраного позивачем способу захисту способам захисту, визначеним законодавством (а.с. 38-46).

У червні 2025 року позивач подала відповідь на відзив на позовну заяву разом з клопотанням про витребування доказів (а.с. 92-97).

19.06.2025 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив на позов, в яких проти задоволення позову також заперечував. (а.с. 98-102).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.01.2025 і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп. (а.с. 131-135).

29 квітня 2026 року ухвалено додаткове рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. (а.с. 149-153).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 31 березня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 158-167).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи. Зазначив, що відповідно частини п`ятої статті 183 Сімейного кодексу України на одну дитину передбачені аліменти у розмірі 1/4 заробітку(доходу) платника аліментів. Всупереч цьому суд першої інстанції помилково визначив 1/3 заробітку (доходу) відповідача в якості розміру аліментів на одну дитину. Також зазначив, що матеріали справи містять докази зміни сімейного стану відповідача, а саме народження у 2023 році від іншого шлюбу доньки ОСОБА_5 , яка перебуває на його утриманні, проте відповідні обставини були залишені судом першої інстанції поза увагою.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Суд апеляційної інстанції забезпечив право позивачки подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши: відповідні поштове повідомлення 25 серпня 2026 року, проте поштове повідомлення повернулись без вручення, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (а.с. 195-196).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи апеляційним судом.

У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за не надіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 ст. 182 СК України визначені обставини, які суд враховує при визначенні розміру аліментів: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачом аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

За змістом ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Порядок стягнення аліментів визначено у ст. 71 цього Закону та ст. ст. 194 - 197, 274 СК України.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд зауважує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві зроблений актовий запис № 577.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17-18).

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року у справі № 760/25920/19 шлюб, зареєстрований 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 - розірвано (а.с. 22-23).

Факт проживання неповнолітньої ОСОБА_3 із позивачем не заперечується та не спростовується відповідачем.

Позивач звертаючись до суду з позовом просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі по 40 000,00 грн. щомісячно з 01 березня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилалася на фінансову спроможність відповідача сплачувати аліменти у визначеному нею розмірі.

Відповідач заперечував фінансову спроможність платити аліменти на дитину по 40 000,00 грн. щомісячно посилаючись на те, що розмір його доходу (заробітної плати), який не корелює із пред`явленим до стягнення розміром аліментів, та на його утриманні перебуває донька від іншого шлюбу ОСОБА_5 . Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач надав до суду квитанції про переказ на рахунок ОСОБА_2 коштів для доньки ОСОБА_7 (а.с. 47-59).

Крім того, відповідач подав форму ОК-5 на підтвердження своїх доходів (а.с. 65-69).

Колегія суддів враховує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідача народилася донька від іншого шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Солом`янським відділом РАЦС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) 19 липня 2023 року (а.с. 71).

При цьому у ч. 2 ст. 51 Конституції України зазначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Аналогічний обов`язок закріплений у ч. 1 ст. 180 СК України.

Заперечуючи проти заявленого позивачем розміру аліментів на утримання дітей відповідач не надав до суду доказів свого скрутного матеріального становища, відсутності доходів та неможливості сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі, заявленому позивачем.

Рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідача 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, однак це суперечить заявленим позивачкою позовним вимогам про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки у твердій грошовій сумі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, змінивши спосіб присудження аліментів, вийшов за межі позовних вимог та розглянув вимогу, що не була заявлена позивачем. При цьому судом першої інстанції порушено положення частини третьої статті 181 СК України, оскільки спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення по суті заявленого позову.

При цьому до суду ненадано і судом не встановлено об`єктивних доказів фінансової спроможності відповідача сплачувати аліменти у заявленому позивачкою розмірі - 40 000 грн.

Виходячи з того, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач немає змоги надавати кошти на утримання дитини, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач має фінансову спроможність сплачувати аліменти у розмірі 3 500,00 грн. на дитину щомісячно починаючи з дня пред`явлення позовної заяви 30.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Визначивши такий розмір стягуваних аліментів, апеляційний суд врахував передбачений законодавством обов`язок обох батьків утримувати дитину та положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якою установлено у 2026 році прожитковий мінімум в розрахунку на місяць дітей віком від 6 до 18 років - 3 512 грн. При цьому таке рішення не позбавляє відповідача заявляти про зменшення суми стягуваних аліментів або припинення їх стягнення у випадку зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я та в інших випадках, передбачених СК України.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції у цій справі, то додаткове рішення цього суду також слід скасувати.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 905/830/21 зазначено, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється у тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14, від 06 грудня 2023 року у справі № 910/10294/22). У зв`язку із тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування, зокрема, рішення суду першої інстанції, то додаткове судове рішення також підлягає скасуванню та ухваленню нового.

При цьому таке рішення не позбавляє відповідача заявляти про зменшення суми стягуваних аліментів або припинення їх стягнення у випадку зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я та в інших випадках, передбачених СК України.

Інші доводи апелянта цих висновків суду не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судового збору.

Відповідно до частини тринадцятої ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини другої ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.

Після перегляду справи в суді апеляційної інстанції позов було задоволено частково (8,75%).

Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 105,98 грн. (1 211,20 грн. х 8,75%) за розгляд справи районним судом.

Щодо витрат на правову допомогу.

Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду: копію договору про надання правничої допомоги від 14.10.2024, копію акту виконаних робіт до Договору про надання правничої допомоги від 14.10.2024, детальний опис робіт та платіжну інструкцію.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відтак, з огляду на ст. 141 ЦПК України та часткове задоволення позову, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1 050 грн. (12 000 грн. х 8,75%) витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 500 грн., але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 30.12.2024 і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави 105,98 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 050 грн.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.М. Саліхов