Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №753/23992/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 753/23992/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/14444/2026Головуючий у суді першої інстанції - Осіпенко Л.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В..

секретар Цалко Д.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 липня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, згідно з яким, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, просив суд:

- В порядку поділу майна, набутого за час шлюбу, визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 160,5 кв.м., житлова площа 76 кв.м.; на частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер: 8000000000:90:307:0027, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- В порядку поділу майна, набутого за час шлюбу, визнати за ОСОБА_3 право власності на частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер: 8000000000:90:307:0044, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 08.07.2019 по 14.07.2023 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними було набуто, серед іншого, наступне майно:

- Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 160,5 кв.м., житлова площа 76 кв.м. Придбаний на ім'я ОСОБА_3 за згодою ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.04.2020, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Волковою С.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 292. Купівлю вчинено за 2 568 000,00 грн.;

- Земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:307:0027, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Придбано на ім'я ОСОБА_3 за згодою ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.04.2020, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Волковою С.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 288. Купівлю вчинено за 600000,00 грн.;

- Земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер: 8000000000:90:307:0044, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Придбано на ім'я ОСОБА_1 за згодою ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 09.04.2020, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Волковою С.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 361. Купівлю вчинено за 906982,00 грн.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що вищевказане майно є спільним сумісним майном подружжя, оскільки воно було придбано у період перебування сторін у шлюбі та за грошові кошти, набуті подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.06.2026 позов задоволено.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 160,5 кв.м., житловою площею 76 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1682954580000.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:90:307:0027, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1000375780363.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:307:0044, загальною площею 0,1000 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2363225880000 (т. 2, 192-195).

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.07.2026 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. та судовий збір у розмірі 15140,00 грн., а всього 35140,00 грн. (т. 2, а.с. 235-238).

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, яким в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 160,5 кв.м., житловою площею 76 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1682954580000; 1/3 частку земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:307:0027, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1000375780363. В іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що вона не погоджувалася з варіантом поділу майна ОСОБА_1 та з визначеною ним вартістю спільного майна, яку він визначив згідно договорів купівлі-продажу ділянок та будинку у 2020-2021 роках, про що заявляла у судовому засіданні.

При цьому, зазначає, що позивачем не було надано до суду оцінку спільного майна станом на час розгляду.

Також, відповідачка вважає, що судом першої інстанції було необґрунтовано відмовлено їй у задоволенні клопотання про повернення до попередньої стадії судового провадження - підготовчого засідання, адже вона, через свою необізнаність щодо бездіяльності попередніх представників, не з власної волі, не скористалася всіма передбаченими ЦПК України способами захисту своїх прав та інтересів у даній справі, пропустила таку важливу стадію процесу, як підготовче засідання, де могла скористатися правом на подання зустрічної позовної заяви, доказів та відзиву на позовну заяву, оскільки вона не погоджується з варіантом поділу майна, запропонованим ОСОБА_1 , та вважає, що наявні обставини для відступу від засади рівності часток майна подружжя, оскільки наявні важливі та обґрунтовані на це підстави.

Так, зокрема житловий будинок та земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , які позивач просить поділити по частці, в основній частині були придбані на її кошти, отримані від продажу її особистих спортивних нагород.

Крім того, ОСОБА_1 ухиляється від сплати аліментів на утримання малолітньої дитини та станом на 25.02.2026 має заборгованість - 137473,28 грн., а станом на 01.04.2026 - 158259,78 грн.

Зазначає, що нею до суду першої інстанції було подано копію її позовної заяви до ОСОБА_1 про поділ майна та ухвалу про відкриття провадження у справі, і обґрунтовано свою позицію стосовно того, що об`єднання цих позовів та розгляд їх у одному провадженні був доцільним та обґрунтованим для забезпечення повного, всебічного та неупередженого розгляду справи. Однак, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повернення до попередньої стадії судового розгляду (т. 3, а.с. 1-4).

В апеляційній скарзі на додаткове рішення відповідачка, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 - адвоката Прасол А.С. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат з відповідачки на користь позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на ігнорування судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення заяви представника ОСОБА_1 від 28.07.2026 про відкликання раніше поданої заяви про ухвалення додаткового рішення.

Так, у вказаній заяві представник ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_1 не виконав умови договору про надання правової (правничої) допомоги №63/24 від 24.07.2024, укладеного між АО «Альянс Консалтинг Груп» та ОСОБА_1 , а саме не оплатив надані йому об'єднанням послуги.

Тобто, судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з відповідачки на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн., які він за твердженням свого ж представника не поніс.

Також, на думку апелянта, за відсутності у матеріалах справи відомостей про дійсну ринкову вартість майна, що було виділено позивачу при задоволенні позовних вимог, а також з урахуванням значного зменшення позивачем пред`явлених позовних вимог, у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору за подання позовної заяви у розмірі 15140,00 грн. (т. 3, а.с. 35-40).

Представник відповідачки у судовому засіданні апеляційні скарги підтримав та просив задовольнити.

Позивач у судовому засіданні щодо задоволення апеляційних скарг заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.07.2019 року, який розірвано заочним рішенням у справі № 755/2626/23 Дніпровського районного суму міста Києва від 14.07.2023 року, яке набрало законної сили 15.08.2023 року (а.с. 11-12, т. 1).

Сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу проживає з відповідачкою та на утримання якої з позивача на користь відповідачки стягнуто аліменти судовим наказом, виданим Дніпровським районним судом міста Києва 29.09.2023 року у справі № 755/14350/23 (провадження № 2/753/3382/26).

09.04.2020 року відповідачка за згодою позивача за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. за реєстровим № 292 та № 290, придбала житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 160,5 кв.м., житлова площа 76 кв.м та земельну ділянку за вказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), кадастровий номер 8000000000:90:307:0027, загальною площею 0,1000 га (а.с. 13-14, 15-16, т. 1).

У п. 9 кожного з вказаних договорів вказано на те, що чоловік покупця - ОСОБА_1 надав згоду на укладення договорів, яку посвідчено 09.04.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. за реєстровим № 285 (а.с. 20 т. 1).

Зі змісту нотаріальної заяви про згоду вбачається, що позивач ОСОБА_1 надав свою згоду відповідачці ОСОБА_3 на укладення договорів купівлі-продажу за грошові кошти, набуті ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі, на будь-яких умовах та за ціною, визначених на її розсуд.

Право власності на придбані відповідачкою житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за нею.

20.05.2021 року позивач за згодою відповідачки за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. за реєстровим № 363 придбав земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:307:0044, загальною площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 15-16, 19, 21 т. 1).

У п. 10 вказаного договору вказано, що дружина покупця - ОСОБА_3 надала згоду на укладення цього договору, яка посвідчена 20.05.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. за реєстровим № 360 (а.с. 21 т. 1).

Зі змісту нотаріальної заяви про згоду вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 надала свою згоду позивачу ОСОБА_1 на укладення договорів купівлі-продажу за грошові кошти, набуті ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі, на будь-яких умовах та за ціною, визначених на його розсуд.

Право власності на придбану позивачем земельну ділянку зареєстроване за ним.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами, спірне нерухоме майно придбане в період зареєстрованого шлюбу сторін.

Так, у ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Також, ч. 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).

Висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).

Водночас, як роз`яснила Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2018 року по справі № 372/504/17, презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі і в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Крім того, у відповідності до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечуючи щодо заявлених позовних вимог, відповідачка, серед іншого, посилалася на те, що спірні квартира та земельна ділянка не можуть бути об`єктом визнання спільною сумісною власністю подружжя, так як житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, переважно були придбані за її особисті грошові кошти.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, вказані доводи відповідачки не мають значення для вирішення справи з огляду на те, що надавши нотаріальну згоду на купівлю майна позивачем та отримавши таку згоду від позивача на купівлю нею майна, відповідачка погодилася з тим, що майно придбане за спільні сумісні кошти і на придбане майно розповсюджується правовий режим спільного сумісного майна подружжя.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22, в якій зазначено, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Таким чином, враховуючи встановлену законодавством презумпцію набуття подружжям майна у спільну сумісну власність, а також те, що відповідачкою за час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів придбання вказаного вище нерухомого майна за рахунок особистих коштів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу між сторонами в рівних частках, тобто по 1/2.

Доводи апелянта про те, що у позивача наявна заборгованість по сплаті аліментів, а отже наявні підставі для відступу від засади рівності часток майна подружжя, колегія суддів відхиляє, адже сам по собі факт проживання дитини з одним із батьків та наявність у іншого з батьків заборгованості зі сплати аліментів не є підставами для збільшення частки одного з подружжя при поділі спільного майна.

При цьому, відповідачка не навела інших обставин, передбачених частинами другою та третьою статті 70 СК України, які могли б бути підставою для відступу від принципу рівності часток подружжя при поділі спірного майна.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів законодавством передбачені належні способи захисту прав одержувача аліментів та дитини. Зокрема, відповідно до ст. 196 СК України одержувач аліментів має право на стягнення з платника неустойки (пені) за прострочення їх сплати.

Також, статтею 190 СК України передбачена можливість укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею матері, з якою проживає дитина, або самій дитині права власності на нерухоме майно, що належить платнику аліментів.

Отже, у випадку наявності заборгованості зі сплати аліментів закон встановлює ефективні механізми захисту прав та інтересів дитини й одержувача аліментів.

Інший підхід фактично призвів би до обмеження права власності одного із співвласників поза межами та способом, визначеним законом. При цьому, ст. 41 Конституції України гарантовано непорушність права приватної власності, а ст. 321 ЦК України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Щодо посилань відповідачки на безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні її клопотання про повернення до стадії підготовчого засідання, слід зазначити, що, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка була достовірно обізнана про існування справи ще наприкінці 2024 року та скористалась своїм право на професійну правничу допомогу. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідачки було достатньо часу для подання всіх необхідних доказів по справі та у разі неможливості їх подання - звернення з клопотанням про їх витребування або для звернення до суду з відзивом на позов.

Твердження апелянта про відсутність оцінки майна не може бути підставою для скасування рішення, оскільки позивачем не заявлено вимогу про компенсацію вартості майна або його частини.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, з урахуванням процесуальної поведінки відповідачки та її представників, строку проведення підготовчого засідання, відсутності вагомих обставин для повернення до стадії підготовчого провадження, підстави для задоволення клопотання представника відповідачки про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття відсутні.

З вищенаведеного вбачається, що доводи відповідача щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування своїх заперечень щодо пред`явленого позову, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, враховуючи норму ч. 4 ст. 376 ЦПК України вбачає за необхідне змінити рішення суду шляхом доповнення його резолютивної частини положеннями про визнання за кожним з подружжя, у порядку поділу спільного майна подружжя, права власності на 1/2 частку спірного майна, право власності на яку, після поділу, не було визначено оскаржуваним судовим рішенням.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та, водночас, зміну судового рішення виключно шляхом доповнення резолютивної частини.

Також, як вбачається з матеріалів справи, після ухвалення рішення у справі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Прасол А.С. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій вона просила вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме: стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 41000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 15140,00 грн.

При цьому, на підтвердження витрат, які поніс позивач, до суду було надано договір АО № 63/24 про надання правової допомоги від 24.07.2024, платіжну інструкцію АТ КБ «Приватбанк» від 25.12.2024 у розмірі 41000,00 грн., рахунок на оплату № 47 від 17.12.2024 на суму 41000,00 грн.

У свою чергу, представник відповідачки - адвокат Даниленко Т.І. подала до суду заперечення щодо заяви про розподіл судових витрат, в якій просила відмовити у стягненні заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі або зменшити їх розмір.

В обґрунтування заперечень зазначила, що наданий позивачем договір про надання правничої допомоги не містить конкретного переліку судових справ, у яких адвокат зобов'язувався надавати правничу допомогу, не визначає конкретного переліку послуг, їх вартості, а також не містить відомостей про конкретного адвоката, який мав здійснювати представництво інтересів клієнта. Крім того, на думку представника відповідачки, позивачем не надано належних доказів фактичного обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, та інших відомостей, необхідних для оцінки реальності та розумності заявлених витрат.

Також, вказала, а тому, що у справі не визначено вартість майна, яке є предметом поділу між подружжям, а тому, на її думку, відсутні підстави для стягнення з відповідачки судового збору у максимальному розмірі.

Так, згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За приписами ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого часу адвокатом часу.

Разом з тим, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, дослідивши надані позивачем докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на складність справи в контексті пред`явлених вимог, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, враховуючи вимоги розумності і справедливості та подання позивачем мотивованого клопотання про зменшення розміру судових витрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неспівмірність заявлених відповідачем витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, та правомірно стягнув з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн. 00 коп.

Крім того, встановивши, що при зверненні до суду з позовом позивач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 15140,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача вказаної суми судового збору у відповідності до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Посилання апелянта на ігнорування судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення заяви представника ОСОБА_1. від 28.07.2026 про відкликання раніше поданої заяви про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів відхиляє, адже, як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні, припинення чи розірвання договору про надання правничої допомоги з конкретним адвокатом та зміна представника не є тією обставиною, яка виключає можливість відшкодування судових витрат в порядку, передбаченому ЦПК України.

При цьому, слід зауважити, що 27.07.2026, тобто після подання представником позивача - адвокатом Прасол А.С заяви про ухвалення додаткового рішення та до подання адвокатом Замковенко О.М. заяви про відкликання раніше поданої заяви про ухвалення додаткового рішення, позивачем було подано до суду заяву, в якій він повідомив суд, що з 20.07.2026 його представником в даній справі є два адвокати - Крикунов О.В. та Крикунов Д.О. З іншими представниками відносини в стані припинення у даній судові справі. Всі клопотання та заяви, подані раніше іншими представниками, позивач підтримав в повному обсязі та просив задовольнити. Інші заяви та клопотання в даній судовій справі просив приймати виключно від нього та його адвокатів - Крикунова О.В. та Крикунова Д.О.

Також, на думку апелянта, за відсутності у матеріалах справи відомостей про дійсну ринкову вартість майна, що було виділено позивачу при задоволенні позовних вимог, а також з урахуванням значного зменшення позивачем пред`явлених позовних вимог, у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору за подання позовної заяви у розмірі 15140,00 грн. (т. 3, а.с. 35-40).

Доводи апелянта про відсутність підстав для стягнення з неї на користь позивача судового збору у розмірі 15140,00 грн. з мотивів невизначеності вартості майна, яке є предметом поділу, є безпідставними, оскільки вартість майна визначена у правовстановлючих документах на це майно, які подані позивачем разом з позовною заявою і вартість якого згідно з цими документами становить 4074982 грн. А відтак, при подачі позову він мав сплатити 1 % від ціни позову, але не більше 15140,00 грн.

Крім того, саме лише припущення відповідачки щодо можливого завищення ціни позову та, як наслідок, розміру сплаченого судового збору, за відсутності належних доказів на їх підтвердження, не можуть бути підставою для відмови у відшкодуванні понесених позивачем судових витрат в цій частині.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного додаткового рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом додаткового рішення.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг відповідачки на рішення та на додаткове рішення без задоволення,

Також, слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційних скарг без задоволення, понесені відповідачкою судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 липня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, - змінити, доповнивши резолютивну частину наступним:

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 160,5 кв.м., житловою площею 76 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1682954580000.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:90:307:0027, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1000375780363.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:307:0044, загальною площею 0,1000 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2363225880000 (т. 2, 192-195).

В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту, може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 22 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова