Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №368/499/25 — Київський апеляційний суд

справа № 368/499/25 головуючий у суді І інстанції Кириченко В.І.

провадження № 22-ц/824/10173/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поданою представницею - адвокаткою Масленніковою Тетяною Миколаївною на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення по трьох договорах позик коштів на повернення позик, інфляційних втрат, 3% річних,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2025 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулись з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення по трьох договорах позик коштів на повернення позик, інфляційних втрат, 3% річних.

З врахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили:

- стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу 82 685,20 (вісімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят п`ять) гривень 20 копійок, інфляційні втрати в розмірі 2 842,50 (дві тисячі вісімсот сорок дві) гривні 50 копійок, 3 % річних згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України в розмірі 863,10 (вісімсот шістдесят три) гривні 10 копійки;

- стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу 41 342,60 (сорок одна тисяча триста сорок дві) гривень 60 копійок, інфляційні втрати в розмірі 1 421,25 (одна тисяча чотириста двадцять одна) гривня 25 копійок, 3 % річних згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України в розмірі 431,55 (чотириста тридцять одна) гривня 55 копійки;

- стягнути з солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 пропорційно суму основного боргу 124 027,80 (сто двадцять чотири тисячі двадцять сім) гривень 80 копійок, інфляційні втрати в розмірі 4 263,75 (чотири тисячі двісті шістдесят три) гривні 75 копійок, 3 % річних згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України в розмірі 1 294,65 (одна двісті дев`яносто чотири) гривень 65 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (далі по тексту - « ОСОБА_5 » «спадкодавець» «чоловік») та ОСОБА_3 було укладено договори позики (розписки) грошових коштів у загальному в розмірі 6 000 доларів США (за курсом ПБУ станом на 04.04.2025 року, який становить 41,3426 грн. за 1 долар США - сума боргу складає 248 055,60 гривень).

Щодо змісту розписок позивачі зазначають:

Борг за розпискою № 1 складає 2000 доларів США (за курсом ПБУ станом на 04.04.2025 року, який становить 41,3426 грн. за 1 долар США - сума складає 82 685,20 (вісімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят п`ять) гривень 20 копійок).

Борг за розпискою № 2 складає 1000 доларів США (за курсом НБУ станом на 04.04.2025 року, який становить 41,3426 грн. за 1 долар США - сума складає 41 342,60 (сорок одна тисяча триста сорок дві) гривень 60 копійок).

Борг за розпискою № 3 складає 3000 доларів США (за курсом НБУ станом на 04.04.2025 року, який становить 41,3426 грн. за 1 долар США -сума складає 124 027,80 (сто двадцять чотири тисячі двадцять сім) гривень 80 копійок).

Факт укладення договору позики, а також отримання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від позивачів визначеної грошової суми підтверджується розписками.

Разом з цим, позивачі вказують, що їм стало відомо про смерть ОСОБА_5 , який не виконав взяті на себе зобов`язання.

Таким чином, позивачі враховуючи, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі пред'явили вимогу про повернення коштів до ОСОБА_3 , однак остання повідомила про те, що їй не відомо про борги чоловіка.

Дані обставини стали підставою для звернення позивачів до суду, з метою стягнення зі спадкоємця коштів наданих у позику та стягнення коштів в порядку ст. 625 ЦКУкраїни.

20 травня 2025 року ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позову.

В ході розгляду даної справи, було встановлено, що згідно спадкової справи спадкоємцем всіх прав та обов`язків після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_4 .

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 01 серпня 2025 року залучено співвідповідача у справі, а саме: ОСОБА_4 та прийнято уточнену позовну заяву.

Відповідачем ОСОБА_6 подано відзив, в якому останній позов не визнає та просить відмовити задоволенні позову.

Так, відповідач зазначив, що позивачі посилаються на наявність трьох необґрунтованих боргових розписок: на суму 3 000 доларів США від 23 листопада 2017 року; на суму 1 000 доларів США від 5 березня 2020 року; на суму 2 000 доларів США (без зазначення дати).

Зміст зазначених розписок зводиться, лише до таких формулювань: «берем гроші» (невиконана дія) (23.11. «позичаю» (невиконана дія) (05.03.2020), «позичив» (формальна дія вказівки на факт одержання грошових коштів) (без дати).

Зміст розписок не підтверджує приймання-передачі грошей, незважаючи на те, що всі три розписки складені нібито від імені

ОСОБА_5 Якби грошові кошти були передані ОСОБА_5 , позикодавець обов`язково мав би визначити з позичальником термін або строк повернення боргу. Однак жодна з трьох розписок не містить цієї істотної умови.

Крім того, на момент складання зазначених розписок відповідачбув неповнолітнім.

Очевидно, що навіть у разі, якби припустити, що дід відповідача - ОСОБА_5 - дійсно позичав вказані грошові кошти, він не став би повідомляти відповідача про свої особисті фінансові справи та взаємовідносини з іншими особами. Відтак, відповідачу невідомо, чи отримував ОСОБА_5 від позивачів будь-які грошові кошти.

Після смерті ОСОБА_5 не залишилося його власноручних записів, у зв`язку з чим відповідач не має можливості співставити почерк, що міститься у пред`явлених розписках, з почерком діда. До того ж, за свого життя він ніколи не бачив, як саме виглядав його почерк.

У зв`язку із зазначеним ставить під сумнів, що ОСОБА_5 отримував від позивача грошові кошти, оскільки розписки є формальними та не містять посилань на свідків.

Таким чином, відповідач вважає, що вимоги про стягнення заборгованості є безпідставними, оскільки не підтверджені належними і допустимими письмовими доказами.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року відмовлено у задоволені позовних вимог.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, 02 квітня 2026 року представником позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокатом Масленніковою Т.М. засобами поштового зв`язку подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить суд:

- скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року у справі № 368/499/25 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів в повному обсязі;

- стягнути пропорційно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судові витрати.

Так, представник апелянта підтримавши доводи позовної заяви, зокрема вказує, що 26 травня 2025 року ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області задоволено клопотання та витребувано з Кагарлицької державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, цією ухвалою судом першої інстанції було витребувано з Кагарлицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) копію актового запису про смерть ОСОБА_5 .

На виконання вимог ухвали суду Кагарлицька державна нотаріальна контора надала інформацію про наявну спадкову справу заведену приватним нотаріусом Мозговим Є.В.

Після надходження спадкової справи від приватного нотаріуса Мозгового Є.В. було встановлено, що спадкоємцем майна померлого є ОСОБА_4 , яким було успадковане наступне майно:

- 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., житловою площею 60,1 кв.м.;

- земельна ділянка кадастровий номер 3222287201:01:307:0011, площею 0,1819 за адресою АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка кадастровий номер 3222287201:01:307:0010, площею 0,25 за адресою АДРЕСА_1 ;

- автомобіль марки ЗАЗ, комерційний опис 110307, рік випуску 2006, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2

Таким чином, після встановлення кола спадкоємців після померлого ОСОБА_5 представником позивачів було подано уточнену позовну заяву з залученням належного відповідача 2 - Перевізного A.A.

Однак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги до спадкоємця пред`явлені після визначеного строку передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, з чим представник апелянта не погоджується.

Так, позивачем про існування належного спадкоємця стало відомо під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме 22 липня 2025 року під час надходження спадкової справи до суду. В свою чергу, заяву про залучення співвідповідача та пред`явлення до нього вимоги було подано до суду 01 серпня 2025 року, через вісім днів після отримання інформації про спадкоємців.

Таким чином, сторона апелянтів вважає, що строк на пред 'являння своїх вимог до спадкоємця ОСОБА_7 не пропущено, а висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, судом першої інстанції було досліджено відповіді на вимогу від 25 грудня 2024 року в якій ОСОБА_3 повідомила, «що їй не відомо про борги чоловіка, інформація - стосовно розписок, підписаних ним не надавалась їй не відомо чи зверталися до чоловіка про повернення коштів» та прийнято її до уваги під час винесення рішення.

Однак, судом не в повній мірі було досліджено матеріали справи та проігноровано той факт, що відповідачу-1 ОСОБА_3 було відомо про борги чоловіка, так і в одній із розписок, а саме в розписці від 23 листопада 2017 р. на суму 3000 (три тисячі доларів США) наявний особистий підпис ОСОБА_8 , тобто твердження відповідача 1, що вона не знала про існування боргів у чоловіка ОСОБА_5 є неправдивим та не мало би братися судом і уваги.

Тобто, ОСОБА_3 є солідарним боржником у відповідності до розписки від 23 листопада 2017 року на суму 3000 (три тисячі доларів США) та зобов`язана повернути суму грошових коштів, які отримувала у борг разом зі своїм чоловіком.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року поновлено строк на оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження.

16 червня 2026 року засобами поштового зв`язку відповідачем ОСОБА_4 направлено відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не спростовує висновків суду першої інстанції, які відповідач вважає вірними.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянтів ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Відповідачі належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції шляхом отримання поштової кореспонденції (судової повістки-повідомлення) особисто (а.с.106,107), у судове засідання не з`явились. Заяв або клопотань про неможливість прибути у судове засідання, відкладення розгляду справи, розгляд справи за їх відсутності або ж про проведення судового засідання у режимі відеоконференції до суду не надходило.

Колегія суддів звертає увагу, що виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Зважаючи на вищезазначене та положення ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд визнав повідомлення учасників справи належним, а неявку відповідачів такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно розписки від 23 листопада 2017 року ОСОБА_5 і ОСОБА_3 беруть у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 гроші в сумі три тисячі доларів США і взамін дають земельну ділянку 2,7 га в с. Стави номер державного акта 423046 серія ЯМ. При знятті з мораторію на продажу документи оформим пізніше. Розписка підписана вказаними чотирма особами.

Згідно розписки від 05 березня 2020 року ОСОБА_5 позичає у ОСОБА_2 1000 (тисячу) доларів США на купівлю навісного обладнання до трактора і ремонт трактора та є підпис особи.

Згідно розписки без дати написання, ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_2 гроші в сумі 2000 ( дві тисячі) доларів США на покупку міні трактора і обладнання до нього та є підпис особи.

Згідно вимоги про повернення грошових коштів від 29 листопада 2024 року представник позивачів вимагала у ОСОБА_3 як спадкоємиці померлого чоловіка ОСОБА_5 повернути протягом 3 календарних днів з моменту отримання вимоги 6000 доларів по його і дружини розписках.

Згідно відповіді на вимогу від 25 грудня 2024 року ОСОБА_3 повідомила, що їй невідомо про борги чоловіка, інформація стосовно розписок, підписаних ним не надавалась їй, і невідомо чи звертались до чоловіка про повернення коштів.

Суд першої інстанції аналізуючи докази у справі дійшов висновку, що згідно розписки без дати написання, ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_2 гроші в сумі 2000 (дві тисячі) доларів США на покупку міні трактора і обладнання до нього позивачем не доведено, що грошові кошти були отримані ОСОБА_5 так як не зазначено дати отримання коштів і цієї обставини не визнають відповідачі. Тому не доведено укладення договору позики на суму 2000 (дві тисячі) доларів США, а отже, з підстав, вказаних в позові, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Згідно розписки від 23 листопада 2017 року позивачами не доведено укладення договору позики в сумі три тисячі доларів США так як умови договору не містять обов`язку ОСОБА_5 і ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 і ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів, а розписка містить інформацію про надання і отримання коштів,у зв`язку з наміром купити земельну ділянку. Відповідачі не довели, що вказані розписки не підписували ОСОБА_5 і ОСОБА_3 так як не надали доказів на підтвердження вказаних обставин. Тому з підстав, вказаних в позові, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Згідно актового запису про смерть ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно спадкової справи після смерті ОСОБА_5 . 23 жовтня2024 року ОСОБА_4 подав заяву приватному нотаріусу про прийняття спадщини спадкодавця який залишив заповіт на його ім`я. 23жовтня 2024 року ОСОБА_3 подала заяву приватному нотаріусу про відмову від належної її обов`язкової частки у спадщині після смерті чоловіка,який залишив заповіт на ім'я ОСОБА_4 .

Згідно заповіту спадкодавця від 02 лютого 2023 року він заповів все своє майно і все те, що буде належати йому на день його смерті ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 29 листопада 2024 року видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку житлового будинку, 1/2частку земельної ділянки (присадибна ділянка), земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, автомобіль.

Суд першої інстанції встановив, що 23 квітня 2024 року, що є протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, ОСОБА_4 подав заяву приватному нотаріусу про прийняття спадщини спадкодавця який залишив заповіт на його ім`я, а ОСОБА_3 як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, подала заяву приватному нотаріусу про відмову від належної її обов`язкової частки у спадщині після смерті чоловіка який залишив заповіт на ім`я ОСОБА_4 , а тому не вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України.

Суд першої інстанції виснував, що позивачі не навели обставин на підтвердження того, що спадкоємець ОСОБА_4 знав про борги спадкодавця і цієї обставини вказаний відповідач не визнає, а тому позивачі не довели про наявність у спадкоємця обов`язку повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини відповідно до положень ч. 1 ст.1281 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині позики від 05 березня 2020 року на суму 1000 (тисяча) доларів США суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч. 1 ст.1281 ЦК України кредиторові спадкодавця по договору ОСОБА_2 належало було пред`явити свої вимоги до спадкоємця ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтв про право на спадщину на спадкове майно незалежно від настання строку вимоги, а саме не пізніше 29 травня 2025 року. Але кредитор ОСОБА_2 пред`явив свої вимоги до спадкоємця ОСОБА_4 пізніше 29 травня 2025 року, а саме 01 серпня 2025 року шляхом подачі в підготовчому судовому засіданні заяви про залучення співвідповідачем ОСОБА_4 з обгрунтуваннями в позовній заяві про солідарне стягнення коштів і ухвалою суду від 01 серпня 2025 року було задоволено заяву та направлено копію уточненої позовної заяви з додатками, які отримані співвідповідачем ОСОБА_4 12 серпня 2025 року. Відповідач ОСОБА_4 не довів, що вказану розпискувід 05березня 2020 року на суму 1000 ( тисяча) доларів США не підписував ОСОБА_5 , так як не надав доказів на підтвердження вказаної обставини.

Суд першої інстанції, дійшов висновку, що відповідно до положень ст. 81 ЦПК України позивач ОСОБА_2 не довів, що він як кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини 23 жовтня 2024 року або про одержання спадкоємцем ОСОБА_4 29 листопада 2024 року свідоцтв про право на спадщину, що підлягає доказуванню позивачем ОСОБА_2 відповідно до положень ч. 3 ст. 1281 ЦК України і не обгрунтовувалось конкретно конкретними обставинами позивачем при подачі позову. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для застосування положень про право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до ч. 4 ст.1281 ЦПК України кредитор спадкодавця договору позики від 05 березня 2020 року, який не пред`явив вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16).

На підставі, аналізу боргових документів, копії яких долучені до матеріалів справи колегія суддів дійшла висновку, що зміст розписки від 23 листопада 2017 року, у якій ОСОБА_5 і ОСОБА_3 беруть у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 гроші в сумі три тисячі доларів США і взамін дають земельну ділянку 2,7 га в с…, не відповідає вимогам та умовам договору позики, а за своєю правовою природою містить інші ознаки, зокрема притаманні договору - купівлі продажу.

Відтак, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо розписки від 23 листопада 2017 року зазначивши, що дана розписка не містить необхідних складових договору позики, у тому числі обов`язку ОСОБА_5 і ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 і ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів.

Щодо розписки без дати написання згідно, якої ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_2 гроші в сумі 2000 (дві тисячі) доларів США на покупку міні трактора і обладнання, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від від 23 квітня 2020 року в справі № 501/1773/16, від 10 травня 2022 року в справі № 153/943/19, від 14 вересня 2022 року в справі № 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року в справі № 369/5625/16).

Так, колегія суддів звертає увагу, що якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься у тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц (провадження № 61-8792св18), від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22), від 15 лютого 2023 року у справі № 518/275/18 (провадження № 61-11237св22), від 21 червня 2023 року у справі № 161/20763/21 (провадження № 61-2633св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 450/2311/21 (провадження № 61-8363св23)).

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що хоч дана розписка і містить певні істотні умови договору позики, однак відсутність дати взяття грошових коштів у борг позбавляє суд встановити момент виникнення зобов`язання за реальним договором позики та надати належну правову оцінку періоду вчинення правочину. Крім того, на підтвердження обставин написання спірної розписки саме за життя ОСОБА_5 стороною позивача не було надано жодного належного, достатнього та допустимого доказу, у тому числі не заявлено клопотань про призначення технічної експертизи документу, з метою встановлення можливої дати її написання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у стягненні грошових коштів за розпискою, у якій відсутня дата її складання.

Відтак, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні грошових коштів за вказаними вище розписками є законним і обґрунтованим, а тому таким, що слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції у цій частині.

Поряд з цим, аналізуючи зміст розписки від 05 березня 2020 року, у якій ОСОБА_5 позичає у ОСОБА_2 1000 (тисячу) доларів США на купівлю навісного обладнання до трактора і ремонт трактора, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідна розписка містить всі необхідні істотні умови договору позики. Таким чином, уклавши договір позики на умовах, викладених у ньому, ОСОБА_5 тим самим засвідчив свою згоду, взявши на себе відповідні зобов`язання. Відтак, колегія суддів вважає, що стороною позивачів доведено обставини щодо отримання у борг ОСОБА_5 грошових коштів 05 березня 2020 року у розмірі 1000,00 доларів США у позивача ОСОБА_10 .

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині суд першої інстанції виходив з того, що кредитор спадкодавця ОСОБА_5 пред`явив вимогу до спадкоємця ОСОБА_4 з пропуском строку визначеного ст. 1281 ЦК України, а отже позбавляється права вимоги, з чим колегія суддів не погоджується, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.

Так, статею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суд від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц наголошено, що під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника суди для правильного вирішення справи першочергово повинні встановити, чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах.

У справі, що переглядається спадкоємці померлого не повідомляли кредитора спадкодавця про відкриття спадщини. Натомість, позивач ОСОБА_10 дізнавшись про смерть боржника ОСОБА_5 , звернувся з вимогою від 29 листопада 2024 року щодо повернення грошових коштів до ОСОБА_3 (дружини померлого), яку вважав належним спадкоємцем, і яка відповіддю на вимогу від 25 грудня 2024 року повідомила останнього, що їй невідомо про боргові зобов`язання чоловіка. У подальшому позивач 04 квітня 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , як спадкоємця померлого вчинивши потрібні дії у матеріальних відносинах протягом строку визначеного законом.

Проте, під час розгляду справи, а саме після витребування судом спадкової справи позивачу і суду стало відомо, що спадщину після померлого боржника ОСОБА_5 було отримано ОСОБА_4 на підставі його заяви про прийняття спадщини від 23 жовтня 2024 року, якому ще 29 листопада 2024 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Крім цього, у матеріалах спадкової справи наявна заява ОСОБА_3 від 23 жовтня 2024 року, у якій остання відмовилась від належної їй частки у спадщині, що беззаперечно підтверджує факт володіння нею інформацією про реального спадкоємця. Проте така інформація не була доведена ОСОБА_3 до кредитора її померлого чоловіка у відповіді на вимогу про повернення боргу від 25 грудня 2024 року.

Спадкова справа надійшла до суду 20 червня 2025 року, представник позивачів дізналась про іншого (належного) спадкоємця 22 липня 2025 року (том. 1, а.с. 147-149).

Згідно свідоцтв про право на спадщину вбачається, що ОСОБА_4 в порядку спадкування набув у власність майно, яке належало померлому ОСОБА_5 , а саме:

- 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про прав на спадщину за заповітом від 29 листопада 2024 року;

- 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,2500 га в межах згідно з планом, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222287201:01:307:0010, на підставі свідоцтва про прав на спадщину за заповітом від 29 листопада 2024 року;

- земельну ділянку загальною площею 0,1819 га в межах та згідно з планом, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222287201:01:307:0011, на підставі свідоцтва про прав на спадщину за заповітом від 29 листопада 2024 року;

- автомобіль марки ЗАЗ, комерційний запис 110307, рік виписку 2006, ідентифікаційний номер засобу НОМЕР_1 , номерні знаки НОМЕР_2 , на підставі свідоцтва про прав на спадщину за заповітом від 29 листопада 2024 року.

01 серпня 2025 року стороною позивачів було подано клопотання про залучення співвідповідача ОСОБА_4 та подану уточнену позовну заяву про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у відповідності до вищезазначених розписок та нараховано інфляційні витрати та 3% річних.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 01 серпня 2025 року залучено ОСОБА_4 у якості співвідповідача та прийнято уточнену позовну заяву.

Таким чином, колегія суддів вважає, що за встановлених обставин справи, відсутність будь яких доказів обізнаності кредитора до 22 липня 2025 року про дійсного спадкоємця померлого боржника і отримання ним свідоцтва про право на спадщину, свідчить про недобросовісну поведінку сторони відповідача ОСОБА_3 , яка навіть подаючи відзив на позовну заяву 20 травня 2025 року не повідомила учасників справи та суд про її відмову від спадщини та прийняття спадщини іншою особою, строк пред`явлення вимоги до спадкоємця ОСОБА_4 щодо стягнення на користь кредитора грошових коштів слід рахувати з 22 липня 2025 року, тобто з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини та про одержання спадкоємцем ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину, а отже не є пропущеним у розмінні ст. 1281 ЦК України.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції на думку колегії суддів дійшов помилкових висновків, що відповідно до положень ст. 81 ЦПК України позивач ОСОБА_2 не довів, що він як кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини ОСОБА_4 саме 29 листопада 2024 року, оскільки жодного доказу на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів враховує, що кредитор в межах визначених законом шестимісячних строків вчинив потрібну дію у матеріальних відносинах, а саме заяв вимогу про повернення коштів до відповідача ОСОБА_3 подавши 04 квітня 2025 року позов до суду, яку вважав належним спадкоємцем і яка у свою чергу надаючи відповідь після отримання ОСОБА_4 з 29 листопада 2024 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом не повідомила кредитора про наявного належного спадкоємця, як і не повідомила суд першої інстанції під час розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення грошових коштів у відповідності до розписки, яка датована 05 березня 2020 року підлягають задоволенню, у обраний позивачем спосіб, а саме у національній валюті, а тому колегія суддів дійшла висновку про стягнення зі спадкоємця ОСОБА_4 на користь кредитора ОСОБА_2 грошових коштів у межах позовних вимог, а саме у розмірі 41 342,60 грн за рахунок спадкового майна.

Щодо стягнення коштів в порядку ст. 625 ЦПК України

Так, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).

За правилом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань. оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12, у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/7390/16 (провадження №14-465цс18)

У частині другій статті 625 Цивільного кодексу України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/7390/16 (провадження №14-465цс18), у постанові Верховного Суду від 13 січня 2019 року у справі №373/2054/16 (провадження №14-446цс18).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у розписці від 05 березня 2020 року відсутні відомості щодо дати повернення позики, однак враховуючи положення ст. 1049 ЦК України, колегія суддів вважає, що дана позика мала бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

Відтак, оскільки позовні вимоги до належного спадкоємця були пред`явлені в ході розгляду позовної заяви то строк виконання зобов`язання у ОСОБА_4 ще не настав, так як саме після ухвалення рішення по суті про стягнення з нього заборгованості в останнього виникає обов`язок щодо грошового зобов`язання, а тому такі вимоги є передчасними.

Окрім цього, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для солідарного стягнення заборгованості у відповідності до розписки від 05 березня 2020 року, оскільки саме ОСОБА_4 , набув всіх прав та обов`язків спадкодавця ОСОБА_5 , а тому є належним відповідачем.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення грошових коштів, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що доводи сторони представника апелянта ОСОБА_2 знайшли часткове підтвердження, а тому апеляційна скарга останнього підлягає частковому задоволенню, з підстав зазначених вище.

У іншій частині доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Так, встановлено, що стороною позивачів у суді першої інстанції подано заяву про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 51 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат у суді першої інстанції долучено договори про надання правової допомоги від 05 грудня 2024 року, додатки до даного Договору у яких визначено, що вартість підготовки позовної заяви у розмірі 15 000,00 грн та 4 000,00 грн участь адвоката у судових засіданнях, яких було дев`ять як зазначила представник. Також долучено акти про прийняття - передачу наданої правової допомоги на загальну суму 51 000,00 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу положень ЦПК України, зокрема ч. 8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Також, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак в рамках розгляду даної справи ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції такого клопотання від сторони відповідача не надходило.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та позовних вимог позивача ОСОБА_2 (21,2%), принцип співмірності та розумності судових витрат, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру, відсутність клопотання про зменшення таких витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції у розмірі 5 406,00 грн (21,2% задоволених вимог).

Ураховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково (21,2%), то на користь останнього підлягає стягненню судовий збір з ОСОБА_4 за подання заяви про забезпечення позову у суді першої інстанції у розмірі 131,56 грн (21,2%).

Також, вбачається, що ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги сплачено 1 500,00 грн, у інших квитанціях платником визначено ОСОБА_1 , а тому при стягненні судового збору за подачу апеляційної скарги враховується виключно сплачена сума ОСОБА_2 .

Відтак, оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги то з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню за розгляд справи судом апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 318 грн (21,2%).

Керуючись ст. ст. 376, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Масленніковою Тетяною Миколаївною - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 подану представницею - адвокаткою Масленніковою Тетяною Миколаївною - задовольнити частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за розпискою від 05 березня 2020 року - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНКОПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість за розпискою від 05 березня 2020 року у розмірі 41 342 (сорок одна тисяча триста сорок дві) грн 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНКОПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір сплачений у суді першої інстанції у розмірі 131 (сто тридцять одну) грн 56 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНКОПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 5 406 (п`ять тисяч чотириста шість) грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 - відмовити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення коштів на повернення позик, інфляційних втрат, 3% річних - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНКОПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги 318 (триста вісімнадцять) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова