Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №756/6108/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 756/6108/26

пр. № 2/759/11484/26

22 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 17.01.2026 у розмірі 1 000 доларів США.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що 17 січня 2026 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 44 000,00 грн, що еквівалентно 1 000 доларів США, на строк до 17.03.2026.

Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання, надав ОСОБА_2 грошові кошти у позику, про що останній склав розписку у присутності свідка ОСОБА_3 . Проте позичальник свого обов`язку щодо повернення грошових коштів не виконав. Станом на день звернення позивача до суду із цим позовом ОСОБА_2 борг не повернув.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року позовну заяву передано за територіальною підсудністю на розгляд Святошинському районному суду міста Києва.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н. О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року прийнято позовну заяву до провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті. Постановлено повідомити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про розгляд даної справи шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Позивач у судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без його участі, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх з викладених підстав.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заву не скористався. У судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження на адресу його зареєстрованого місця проживання, проте поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що в силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням про розгляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із неявкою учасників справи у судове засідання.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статей 525, 526, 599 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, 17 січня 2026 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що відповідачем було складено розписку.

Згідно з умовами договору, позивач надав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 44 000,00 грн, що в еквіваленті становило 1 000 доларів США, у строк до 17 березня 2026 року.

Розписка складена у присутності свідка ОСОБА_3 .

За змістом розписки відповідач зобов`язався повернути кошти в розмірі 1 000,00 доларів США або в гривні за курсом НБУ на момент їх повернення.

Звертаючись до суду, позивач зазначив, що умови договору відповідач не виконав, борг не повернув.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивач надав суду розписку відповідача від 17 січня 2026 року.

Відповідач існування боргових зобов`язань, змісту розписки та суми боргу не оспорював.

З точки зору закону наявність оригіналу розписки у позивача є свідченням невиконання відповідачем умов договору позики.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено вище, за своєю суттю договір позики є документом, який підтверджує як його укладення, так і умови договору.

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц , відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Встановлено, що предметом домовленості сторін при укладенні договору позики був долар США. Грошові кошти були передачі позивачем відповідачу в гривні, еквівалент 1 000 доларам США.

За змістом розписки відповідач зобов`язався повернути борг в валюті зобов`язання або в гривні за курсом НБУ станом на момент повернення коштів.

Звертаючись до суду, позивач визначає суму позову в розмірі 1 000 доларів США.

Аналізуючи зміст боргової розписки, суд вважає, що її зміст повернути 1 000,00 доларів США або суму в національній валюті за курсом НБУ на момент повернення боргу, що свідчить про намір позивача зберегти кошти від знецінення.

Враховуючи, що предметом позики були грошові кошти в доларах США, грошове зобов`язання не виконане та триває до цього часу, офіційний курс долара США до гривні постійно змінюється в сторону збільшення, суд вважає, що сума боргу має бути визначена в гривні станом на момент виконання такого зобов`язання.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №500/5194/16 (в схожих правовідносинах) зазначено, що стягнення судом заборгованості в сумі, еквівалентній долару США за курсом НБУ на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини 2 статті 533 ЦК України.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Таким же чином регулюється дане питання в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики в розмірі 1 000, 00 доларів США в еквіваленті долара США за офіційним курсом НБУ на день стягнення або виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позову до суду у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошові кошти у розмірі, що еквівалентно 1 000 (одна тисяча) доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення або виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повний текст рішення складено 22 вересня 2026 року.

Суддя Н.О. Горбенко