Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №758/9256/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/9256/25

Категорія 61

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року Подільський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Будзан Л.Д., з участю секретаря судового засідання Топоровського М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Юзефовича А.О. звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_3 .

В обгрунтування позову зазначено, що позивач є рідною донькою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності. Позивач вказує, що батько заповіт не складав, а відтак спадкоємцями першої черги за законом є його діти: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . На час смерті батька позивач була неповнолітньою, не мала можливості самостійно здійснити дії, пов`язані із прийняттям спадщини, не подала заяву нотаріусу про прийняття спадщини, однак, вступила у володіння майном, оскільки фактично користувалась ним. Крім того, відповідач на час смерті батька вже досяг повноліття, та був переконаний, що вони разом із позивачем прийняли спадщину, оскільки разом використовували квартиру. Також відповідач, будучи повнолітнім, зареєструвався у вказаній квартирі, та уклав відповідні договори про користування комунальними послугами. Однак, матір позивача та відповідача - ОСОБА_4 , приховавши факт наявності інших спадкоємців, та факт розірвання шлюбу із ОСОБА_3 , 10.11.1998 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану квартиру, а 09.12.2003 за договором дарування подарувала спірну квартиру позивачу. Дізнавшись про укладення зазначеного договору дарування, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, та рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16.04.2008 у справі № 2-254-08, позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 зокрема, на спірну квартиру; визнано недійсним договір дарування зазначеної квартири від 09.12.2003; а також визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за законом на частину спірної квартири. Позивач вказує, що зі змісту зазначеного рішення вбачається, що діти спадкодавця, як спадкоємці першої черги, мали право на рівні частки у спадщині. Так, в березні 2025 року позивач звернулась до приватного нотаріуса КМНО Юрченко І.Г. із заявою про оформлення спадкового майна, однак, приватний нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, та рекомендував вирішити питання в судовому порядку. Посилаючись на викладене, а також з метою належної реалізації спадкових прав, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2025, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 23.06.2025, у справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29.04.2026, у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Суду подав письмову заяву про розгляд справи без його участі. Просив позов задовольнити з викладених в ньому підстав.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Суду подав письмове клопотання, в якому просив здійснити розгляд без його участі, застосувати строки позовної давності та в задоволенні позову відмовити.

З огляду на викладене, а також з огляду на розумні строки розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що з 09.03.1978 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 13.08.1996.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_1 та її батьками зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьком був ОСОБА_3 , та він із позивачем є рідними братом і сестрою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, та ОСОБА_4 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом після його смерті, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_4 - на легковий автомобіль марки «Мерседес-Бенц 190» 1987 р. випуску державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований МРЕВ-4 м. Києва 07.07.97 р.; 10 листопада 1998 р. - на квартиру під АДРЕСА_1 ; 17 грудня 1998 р.- на садовий будинок під АДРЕСА_2 .

09.12.2003 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири під АДРЕСА_1 , який був посвідчений державним нотаріусом 21 Київської державної нотаріально контори Стець Н.М.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21.07.2005 (справа № 2-2363) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ громадянства і міграції та реєстрації фізичних осіб Подільського РУГУ МВС України в м. Києві про усунення перешкод в користуванні власністю та скасування реєстраційного обліку, задоволено, зобов`язано відділ громадянства і міграції та реєстрації фізичних осіб Подільського РУГУ МВС України в м. Києві скасувати реєстраційний облік ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Однак, в листопаді 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа: Четверта київська державна нотаріальна контора, ГБК «Борисфен» про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, про визнання договорів дарування недійсними, про визнання права власності на спадщину за законом.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16.04.2008 по справі 2-254/08 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на спадкове майно, що залишилось після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_4 - на легковий автомобіль марки «Мерседес-Бенц 190» 1987 р. випуску державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований МРЕВ-4 м. Києва 07.07.97 р.; 10 листопада 1998 р. - на квартиру під АДРЕСА_1 ; 17 грудня 1998 р.- на садовий будинок під АДРЕСА_2 ;

визнано недійсним договір дарування квартири під АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 09 грудня 2003 року та посвідчений державним нотаріусом 21 Київської державної нотаріально контори Стець Н.М;

визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 26.04.2008, сторонами у встановленому законом порядку оскаржено не було.

Позивач вказує, що на час смерті батька вона була неповнолітньою, не мала можливості самостійно здійснити дії, пов`язані із прийняттям спадщини, не подала заяву нотаріусу про прийняття спадщини, однак фактично вступила у володіння майном разом із братом, оскільки вони спільно користувались цією квартирою.

В матеріалах справи наявні квитанції про нарахування та оплату коштів за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач в березні 2025 року звернулась до приватного нотаріуса КМНО Юрченко І.Г. із заявою про оформлення спадкового майна, однак приватний нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, та рекомендував вирішити питання в судовому порядку.

Посилаючись на викладене, а також з огляду на фактичний вступ у володіння та користування квартирою після смерті спадкодавця, вона та її брат, як спадкоємці першої черги мають право на рівні частки у спірній квартирі, однак, з огляду на те, що на час смерті батька позивач була неповнолітня, остання, була позбавлена можливості належним чином реалізувати свої спадкові права, та оформити право на спадщину на частину спірної квартири, а тому після відмови нотаріуса у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину вона вимушена звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на те, що позивач пропустила строки позовної давності для звернення із даним позовом до суду, оскільки ще з 2008 року була обізнана про наявність спору щодо спадкового майна, визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на спірної квартири, однак впродовж тривалого часу не вжила заходів для захисту своїх прав, що є самостійної підставою для відмови в позові.

Перевіряючи обгрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 525 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. (ст. 526 ЦК УРСР (в редакції 1963 року)).

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Отже, після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями першої черги були його син ОСОБА_2 , та донька ОСОБА_1 (сторони у справі).

Згідно зі ст. 548 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном та (або) подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач після смерті свого батька проживали у спірній квартирі, фактично прийняли спадкове майно після його смерті, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (1963 року), оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном. Вони користувались спірною квартирою на протязі свого подальшого життя, а також між сторонами були наявні спірні правовідносини, які в 2005 році та в 2008 році вирішувались в судовому порядку.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16.04.2008 року по справі 2-254/08 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа: Четверта київська державна нотаріальна контора, ГБК «Борисфен» про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, про визнання договорів дарування недійсними, про визнання права власності на спадщину за законом, зокрема, було визнано недійсним договір дарування квартири під АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 09 грудня 2003 року та посвідчений державним нотаріусом 21 Київської державної нотаріально контори Стець Н.М., а також було визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 на час розгляду зазначеного спору була повнолітньою, та достеменно обізнаною про те, що за вказаним судовим рішенням було визнано недійсним договір дарування, на підставі якого нею було набуто право власності на спірну квартиру та визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири, як спадкоємцем першої черги.

Однак із відповідною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на належну їй частину квартири позивач звернулась лишк в 2025 році, та отримала відмову приватного нотаріуса.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у статтях 12 і 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 80 ЦПК України, належними докази,які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що після смерті спадкодавця, позивач разом із відповідачем фактично вступила в управління та володіння спадковим майном - спірною квартирою, разом із відповідачем є спадкоємицею першої черги, а відтак позовні вимоги про наявність підстав для визнання за нею право власності на частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті її батька є обгрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

Поруч із цим, в ході розгляду справи стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог строків позовної давності.

Перевіряючи обгрунтованість клопотання сторони відповідача, суд приймає до уваги те, що статтями 257, 261 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд приймає до уваги те, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7листопада 2018року у справі №575/476/16-ц тощо).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідач вказує, що в 2008 році під час розгляду Подільським районним судом м. Києва справи № 2-254/08 за його позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , та ухвалення судом рішення, яким, зокрема, було визнано недійсним договір дарування квартири під АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 09 грудня 2003 року та посвідчений державним нотаріусом 21 Київської державної нотаріально контори Стець Н.М., а також було визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири смерті батька, - позивач, як сторона у справі, була достеменно обізнана про наявність спору щодо квартири та не була позбавлена реалізувати свої спадкові права, в тому числі звернувшись до суду із позовом.

Однак, до нотаріуса звернулась лише в 2025 році, не вказуючи про поважність причин тривалого не звернення із відповідними заявами для належної реалізації своїх спадкових прав.

Суд погоджується із наведеними відповідачем обставинами, та зазначає, що позивачем було пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки, позивач, будучи вже повнолітньою на час розгляду спору в суді в 2008 році та визнання за відповідачем, як спадкоємцем першої черги, право власності на частину спадкового майна після смерті батька, не була позбавлена можливості звернутись до нотаріуса із відповідною заявою про оформлення спадкових прав після набрання рішенням суду законної сили, однак, звернулась із заявою лише в 2025 році, тобто більше ніж через десять років з часу коли достеменно була обізнана про своє порушене право.

Крім того, суд вважає, що із досягненням повнолітнього віку та після винесення в 2008 році судом рішення щодо визнання за відповідачем права власності на частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті батька, позивач об`єктивно мала можливість довідатися про порушення своїх спадкових прав на частку квартири, а тому саме з цього моменту почався перебіг позовної давності, однак, із даним позовом позивач звернулася лише в 2025 році.

При вирішення клопотання сторони відповідача, суд також приймає до уваги те, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос» проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № № 488/288/15-ц, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім того, п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 визначено, що причини пропуску строку позовної давності є предметом доказування під час судового розгляду й підлягають установленню при ухваленні рішення.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 6 постанови Пленуму ВС «Про судове рішення» від 18.12.2009р. № 14, установивши, що строк для звернення із позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову із цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Втім, процесуальний Закон не дає визначення терміну «поважні причини», однак в Рішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс0 (№в ЄДРСРУ135558) вказане наступне: «Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим».

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст.267 ЦК).

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, тільки у разі, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що позивачем без поважних причин пропущено встановлений законом строк для звернення із даним позовом до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач об`єктивно могла довідатись із 2008 року, але з позовними вимогами звернулась лише в 2025 році, та доказів неможливості своєчасного пред`явлення позову надано не було, а тому суд вважає за необхідне застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, про які було завлено відповідачем, та відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_3 .

В порядку ст. 133, 137, 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 267, 268, ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, залишити без задоволення.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Києва, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення суду складено 03.09.2026.

Суддя Л.Д. Будзан