Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №758/14895/24 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/14895/24

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року

Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Будзан Л.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Топоровського М.О.,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Шевчука Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Автокооперативу «Нива» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Закрите акціонерне товариство «Київський склотарний завод» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Автокооперативу «Нива», третя особа ЗАТ «Київський склотарний завод», в якому просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією багатоквартирного будинку, що розташована по АДРЕСА_1 шляхом демонтування паркану та частини гаражів, площею 350 кв.м (0,035 га).

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . Він постійно проживає в зазначеному будинку та, як співвласник цього будинку, користується прибудинковою територією. Відповідно до акту та плану земельної ділянки в АДРЕСА_3 її площа складає 3 988 кв.м. Автокооператив «Нива» займає територію, що прилегла прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що він, як співвласник багатоквартирного будинку, може вільно користуватись прибудинковою територією, однак, йому створюють перешкоди в її користуванні. Позивач зазначає, що він є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує розміщення біля будинку гаражного боксу, а відтак звернуся з проханням надати відповідний дозвіл. Листом від 20.07.2010 позивачу було надано дозвіл на виділення частини прибудинкової території земельної ділянки, площею 30 кв.м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . При цьому, ЗАТ «Київський склотарний завод» не заперечувало проти припинення права користування частиною земельної ділянки, площею 30 кв.м та підтвердило, що на цій території знаходиться гаражний бокс, який належить позивачу. Останній зазначає, що частина прибудинкової території була надана в користування Автокооперативу «Нива». Однак, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10.06.2010 у справі № 2-5538/10, було визнано недійсним договір на право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою за № 85-5-00047 від 04.05.2000, укладений між Київською міською радою та Автокооперативом «Нива» в частині меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , площею 0,035 га. На даний час зазначений договір є недійсним, однак, відповідач продовжує користуватись земельними ділянками прибудинкової території будинку, в якому проживає позивач. Останній звертався до відповідача із листом про усунення перешкод в користування прибудинковою територією, однак, відповідач лист не забрав та жодних дій в частині звільнення спірної території не вчинив. Позивач вказує, що відповідач немає законних підстав займати спірну територію, а відтак мають бути вжиті заходи для звільнення цих територій. Посилаючись на викладене, а також з метою захисту своїх прав, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом, зазначаючи про наявність підстав для усунення йому, як власнику майна, перешкод у здійсненні права користування цим майном.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2024, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 28.11.2024, у справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

В лютому 2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що в складі Генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 межі прибудинкової території будинків в АДРЕСА_1 не визначалась та не відводилась. Позивачем не надано докази передачі прибудинкової території у власність співвласникам багатоквартирного будинку або в постійне користування, як і не надано доказів визначення меж прибудинкової території за вказаною адресою. Наведене в сукупності вказує на те, що позивачем не доведено, що відповідач вчиняє перешкоди у користуванні прибудинковою територією по АДРЕСА_1 , а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

В лютому 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній наполягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до акту державного прийняття 9-ти поверхового будинку по АДРЕСА_4 від 1979 року та плану земельної ділянки в АДРЕСА_3 площа ділянки складає 3 988 кв.м Ця ділянка була виділена під будівництво будинку і для його обслуговування. Позивач на законних підставах є власником квартири в зазначеному будинку, є співвласником прибудинкової території, а відтак на законних підставах вправі вимагати від відповідача усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією, площею 0,035 га, розмір якої також було визначено за рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10.06.2010 у справі № 2-5538/10.

В лютому 2025 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких сторона відповідача вказувала на те, що відсутня відповідна землевпорядна документація щодо визначення меж прибудинкової території на АДРЕСА_1 , а тому межі прибудинкової території за вказаною адресою не встановлені відповідно до порядку. Крім того, у визначеному порядку за поданням Департамент земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішення про надання (передачу) у користування (власність) фізичним чи юридичним особам зазначеної земельної ділянки, а відтак твердження позивача про порушення відповідачем прав позивача та наявність підстав для усунення перешкод в користуванні цієї земельною ділянкою є недоведеними.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28.10.2025 у справі закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві на позов.

Третя особа в судове засідання явку свого представника не забезпечила. Про розгляд справи повідомлялась належним чином. З будь-якими клопотаннями до суду не зверталась. Пояснення/заперечення на позов не подала, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без її участі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, та є власником квартири АДРЕСА_2 , де зареєстрований із 10.03.1992 року.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18.05.1998 № 1085 «Про надання автокооперативу «Нива» земельної ділянки для будівництва та обслуговування гаражів для індивідуального автотранспорту на АДРЕСА_5 » надано автокооперативу «Нива» в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки земельну ділянку, площею 0,51 га, для будівництва та обслуговування гаражів для індивідуального автотранспорту на АДРЕСА_5 за рахунок земель міської забудови.

14.05.2000 між Київською міською радою та Автокооперативом «Нива» укладено договір на право тимчасового дострокового користування землею, за умовами якого автокооперативу «Нива» надано в тимчасове дострокове користування строком на 24 роки земельну ділянку, площею 0,51 га, для будівництва та обслуговування гаражів для індивідуального автотранспорту на АДРЕСА_5 .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2009 року у справі № 2/59, позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправним та недійсним розпорядження Київської міської адміністрації № 1085 від 18.05.1998 «Про надання автокооперативу «Нива» земельної ділянки на вул. Петропавлівській, 28 у Подільському районі» в частині меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини вимог було відмовлено

На підставі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2009, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10.06.2010 року задоволено позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, Автокооперативу «Нива» та визнано недійсним договір на право тимчасового дострокового користування земельною ділянкою № 85-5-00047 від 04 травня 2000 року, укладений між Київською міською радою та автокооперативом «Нива» в частині меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , площею 0,035 га.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02.07.2012 року у справі № 2607/3378/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суд м. Києва від 11.09.2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, Автокооперативу «Нива» про зобов`язання змінити площу земельної ділянки у договорі, зобов`язання звільнити земельну ділянку було відмовлено та встановлено, що буд. АДРЕСА_1 знаходиться на обслуговуванні КП «Куренівське» та числиться на балансі КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», а з копії чергового кадастрового плану не вбачається зайняття Автокооперативом «Нива» прибудинкової території зазначеного будинку.

Крім того, у вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив: визнати незаконною та протиправною бездіяльність Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 квітня 2009 року у справі № 2/59 та рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2010 року у справі № 2-5538/10, що призвело до оприлюднення недостовірної публічної інформації в розпорядженні Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року № 1085 про виділення земельної ділянки Автокооперативу «Нива» та договорі на право тимчасового довгострокового користування землею, укладеному 04 травня 2000 року Київською міською радою з Автокооперативом «Нива»; скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року №1085 про виділення земельної ділянки Автокооперативу «Нива»; визнати таким, що втратив чинність договір на право тимчасового довгострокового користування землею, укладений 04 травня 2000 року Київською міською радою з Автокооперативом «Нива»; зобов`язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом 5 робочих днів, з дня набрання законної сили рішенням суду, внести в Київський міський земельний кадастр та Державний земельний кадастр зміни в відомості щодо втрати Автокооперативом «Нива» прав користування земельною ділянкою з кадастровим номером 85269029 на АДРЕСА_5.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року у вказаній справі, було закрито провадження у справі в частині вимог про скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18 травня 1998 року № 1085 про виділення земельної ділянки Автокооперативу «Нива» та про визнання таким, що втратив чинність, договору на право тимчасового довгострокового користування землею, укладеного 04 травня 2000 року Київською міською радою з Автокооперативом «Нива».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року у справі № 826/13820/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду від 14.11.2022 у справі № 826/13820/16, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року було скасовано. Провадження у справі № 826/13820/16 було закрито.

З мотивувальної частини зазначеної постанови суду вбачається, що суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2010 року у справі №2-5538/10 постановлене в порядку цивільного судочинства, що унеможливлює звернення до суду в порядку адміністративного судочинства із заявою чи позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо його невиконання, а відтак очевидною є відсутність спору між позивачем та відповідачами, що б підлягав розгляду судом.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався із позовом до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, автокооперативу «Нива» про зняття договору з реєстрації та звільнення земельної ділянки.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11.07.2013 у справі № 758/1771/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.01.2014, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, Автокооперативу «Нива» про зобов`язання зняти договір від 04 травня 2000 року за № 85-5-00047 з реєстрації, зобов`язання звільнити земельну ділянку, яка відноситься до прибудинкової території буд. АДРЕСА_1 , та становить близько 350 кв.м., покладення витрат з переоформлення документації земельної ділянки, було відмовлено.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 05.02.2025, встановлено, що в Департаменті відсутня належна землевпорядна документація щодо визначення меж прибудинкової території по АДРЕСА_1 , а відтак межі прибудинкової території за вказаною адресою не встановлені відповідно до порядку.

Крім того, Департамент повідомив, що за його поданням КМР не приймала рішення про надання (передачу) у користування (власність) фізичним чи юридичним особам зазначеної земельної ділянки.

Обгрунтовуючи позовні вимоги сторона позивача вказувала, що відповідач немає законних підстав займати прибудинкову територію будинку, а відтак наявні підстави для усунення позивачу перешкод в користуванні прибудинковою територією багатоквартирного будинку, що розташована по АДРЕСА_1 шляхом демонтування паркану та частини гаражів, площею 350 кв.м (0,035 га).

Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача вказувала, що позивачем не доведено передачу прибудинкової території у власність співвласникам багатоквартирного будинку, не надано доказів визначення меж прибудинкової території за вказаною адресою, як і не доведено, що відповідач вчиняє перешкоди у користуванні прибудинковою територією по АДРЕСА_1 , а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

У разі порушення цього права власник має право на підставі статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК України).

Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Відповідно до ч. 2. ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю.

Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2022 року у справі № 372/2896/19, провадження № 61-1612 св 22.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на порушення з боку відповідача Автокооперативу «Нива» його права вільного користування земельною ділянкою - прибудинковою територією, яке полягає в тому, що на цій прибудинковій території відповідачем встановлена огорожа та гаражі, чим чиняться перешкоди в користуванні цією прибудинковою територією та обмежується його доступ до неї.

Так, на підтвердження своїх позовних вимог стороною позивача надано, зокрема, копію плану тимчасового користування № 85269029, копію плану земельної ділянки від 1975 року; копії рішень Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 1972 року та від 1975 року про відведення земельної ділянки Київському склотарному заводу; копію акту державного приймання будинку від 1979 року; копію технічного паспорту на квартиру, яка належить ОСОБА_1 від 1993 року; копію плану схеми земельних ділянок, виділених ВАТ «Київський склотарний завод» та Автокооперативу «Нива»

Крім того, в матеріалах справи міститься копія плану-схеми прибиральної площі житлового будинку АДРЕСА_1 , затверджена КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва»

Разом з тим, на час розгляду даного спору з наявних у справі доказів належним чином не можливо встановити, що об`єкти, зокрема, огорожа та частина гаражів, які позивач просить демонтувати, усунувши таким чином йому перешкоди в користування майном, перебувають на території прибудинокової території будинку АДРЕСА_6 .

Наявність у справі технічної документації та схеми земельної ділянки, надані позивачем, на переконання суду, також не є належними доказами обставин, які він доводить, оскільки не містять інформацію про те, що позивач позбавлений можливості користуватися прибудиноковою територією на земельній ділянці, та що ця територія фактично зайнята відповідачем.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», достатні докази фактичного зайняття автокооперативом «Нива» прибудинкової території за вказаною адресою відсутні.

Також за даними Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено, що за вказаною адресою відсутня належна землевпорядна документація щодо визначення меж прибудинкової території, також відсутні докази того, що за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) КМР приймала у встановленому законом порядку рішення про надання (передачу) у користування (власність) фізичним чи юридичним особам зазначеної земельної ділянки.

Окремо варто вказати на те, що стороною позивача не надано суду належних та переконливих доказів того, що земельна ділянка, яка була передана у користування відповідачу накладається на земельну ділянку, що є прибудинковою територією багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

В ході розгляду справи стороною позивача не було заявлено клопотань про призначення відповідної земельно-технічної експертизи з метою належного доведення обгрунтувань позову, як і не надано позивачем суду висновок такої експертизи, складений у відповідності до положень ст. 106 ЦПК України.

Наведене в сукупності свідчить про те, що стороною позивача не доведено достатніми доказами порушення його прав, як співвласника багатоквартирного будинку, в користуванні прибудинковою територією у вказаному будинку, відповідна технічна документація на указану земельну ділянку належним чином не сформована, межі земельної ділянки не визначені, а відтак посилання сторони позивача на наявність підстав для усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом демонтування паркану та частини гаражів є недоведеними.

Суд відмічає, що інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обгрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, стороною позивача не доведено дійсного порушення його прав, як співвласника багатоквартирного будинку, в користуванні прибудинковою територією, та наявність підстав для усунення перешкод в користуванні цією територією шляхом зобов`язання відповідача демонтувати паркан та частину гаражів, а відтак суд вважає, що позов слід залишити без задоволення з підстав його недоведеності.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Автокооперативу «Нива», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Закрите акціонерне товариство «Київський склотарний завод» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання АДРЕСА_7 ;

відповідач - Автокооператив «Нива», код ЄДРПОУ 23696895, адреса місце знаходження 04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд.28;

третя особа - Закрите акціонерне товариство «Київський склотарний завод», код ЄДРПОУ 00293278, адреса місце знаходження 04120, м. Київ, провулок Балтійський, буд. 23.

Повний текст рішення суду складено 11.09.2026.

Суддя Л.Д. Будзан