Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №160/713/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/713/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року (головуючий суддя Боженко Н.В.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 13.01.2026 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, просила:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 21 жовтня 2025 року за номером 046050026273, оформленого у вигляді рішення про відмову у призначенні пенсії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи;

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати громадянину України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 до загального трудового (страхового) стажу всі періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 03.08.1983 року, в тому числі, періоди роботи в республіці Білорусь з 21 липня 1983 року по 31 грудня 1991 року; період навчання з 01.09.1982 року по 15 липня 1983 року відповідно до диплому НОМЕР_3 від 15.07.1983 року, періоди роботи з 01.01.1992 року по 01.08.1995 року відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 та зобов`язати відповідача здійснити призначення позивачу пенсії за віком з урахуванням вказаних періодів з дати звернення позивача до відділення пенсійного фонду.

В обґрунтування позову посилається на протиправність рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки протиправно не зараховано період трудової діяльності відповідно до трудової книжки через недоліки її оформлення, а також неналежний вигляд диплому про освіту.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 21.10.2025 року №046050026273 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.10.2025 року з урахуванням трудової книжки ОСОБА_1 від 03.08.1983 року НОМЕР_2 та диплому від 16.07.1983 року № НОМЕР_4 .

В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 гривень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що страховий стаж Позивача становить 26 років 9 місяців 0 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Згідно статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно ч.2 ст. 309 КАС України суд апеляційної інстанції ухвалою від 30.06.2026 продовжив строк розгляду даної справи на 15 днів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням відповідача від 21.10.2025 року №046050026273 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком. Зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 9 місяців 0 днів. До страхового стажу не зараховано всі періоди роботи згідно трудової книжки позивача через недоліки її оформлення, а саме зміна прізвища оформлена не належним чином – не вказано дату свідоцтва про шлюб, наявний запис акту про шлюб від 16.11.1985 року №25 не можливо взяти до уваги через надання його в копії та за відсутності перекладу печатки, не зараховано період роботи позивача з 21.07.1983 року по 31.12.1991 року згідно цієї ж трудової книжки через відсутність перекладу печатки на запис про звільнення та недотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України №562, не зараховано період навчання позивача в Республіці Білорусь з 01.09.1982 року по 15.07.1983 року згідно диплому, оскільки відсутній переклад печатки та не дотримано вимоги Порядку №562, не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 01.08.1995 відповідно до трудової книжки, оскільки це робота в Республіці Білорусь.

Позивач вважає протиправними дії відповідача оформлені у вигляді рішення від 21 жовтня 2025 року за номером 046050026273 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу у зв`язку з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Постановою Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06.09.1973 року №656 затверджено постанову «Про трудові книжки робітників та службовців» (Порядок №656).

Порядок №656 містить наступні положення:

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Трудові книжки ведуться усім робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (п. 1 Порядку №656).

Заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації у присутності працівника.

Відомості про працівника засвідчуються підписом спеціально уповноваженої особи та печаткою (п. 5 Порядку №656).

З кожним записом, що вноситься до трудової книжки (вкладиш), призначення, переміщення та звільнення адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки (п. 7 Порядку №656).

Трудові книжки зберігаються в адміністрації підприємства, установи, організації як бланки суворої звітності, а при звільненні робітника чи службовця видаються йому руки (п. 11 Порядку №656).

При звільненні робітника чи службовця всі записи про роботі, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою (п. 13 Порядку №656).

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п. 18 Порядку №656).

Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємства, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 (Інструкція №162)

Згідно п. 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати.

У трудову книжку вносяться:

відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань;

заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну;

інші заохочення відповідно до чинного законодавства;

відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Стягнення до трудової книжки не записуються.

Пунктом 2.3. Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати текст наказу (розпорядження).

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Відповідно до Постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для власника трудової книжки, а отже, й не може впливати на її особисті права

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.09.2022 року по справі №569/16691/16-а (Верховний Суд зазначив, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається виключно на керівника підприємства, установи чи організації).

Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 року по справі №307/541/17.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.07.2023 року у справі №580/4012/19.

Вищевикладені правові висновки є актуальними і для юридичної ситуації позивача, оскільки попри відмінність правових актів, які регулювали спірні правовідносини, юридичний зміст таких актів є тотожним – фактичне ведення трудових книжок, а також відповідальність за таке ведення, покладається на роботодавця, а не працівника.

В трудовій книжці позивача від 03.08.1983 року НОМЕР_2 в наявності записи про зміну прізвища в зв`язку з одруженням (раніше – « ОСОБА_2 », після – « ОСОБА_3 »).

Відповідач у спірному рішенні вказав, що зміна прізвища оформлена не належним чином – не вказано дату свідоцтва про шлюб, наявний запис акту про шлюб від 16.11.1985 року №25 не можливо взяти до уваги через надання його в копії та за відсутності перекладу печатки.

Запис акта про укладення шлюбу від 16.11.1985 року долучено до позовної заяви, він складений начальником відділу РАЦГ Воронковського «райисполкома».

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відомості про зміну прізвища позивача у трудовій книжці позивача дійсно не містять дати свідоцтва.

Водночас, ця обставина не має істотного значення, оскільки в наявності збіг номеру документа (серія НОМЕР_5 ), а в іншій частині запис є придатним для розуміння.

Як наслідок, розумні сумніви в достовірності запису відсутні.

Отже, при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії відповідач повинен прийняти та врахувати трудову книжку позивача від 03.08.1983 року НОМЕР_2 без будь-яких зауважень щодо оформлення зміни прізвища.

Врім того, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії або у зарахуванні відповідного періоду роботи у стаж, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 22.07.2021 року у справі № 240/7604/19, від 29.01.2024 року у справі №560/5001/21.

Окрім цього, відповідач не зарахував період роботи позивача з 21.07.1983 року по 31.12.1991 року згідно цієї ж трудової книжки через відсутність перекладу печатки на запис про звільнення та недотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України №562.

Йдеться про записи в трудовій книжці №2-12, згідно яких позивач працювала на різних посадах на Гродненському м`ясокомбінаті до 01.08.1995 року.

Запис про звільнення дійсно містить печатку підприємства іноземної держави без перекладу.

Відповідно до п. 2.9. Порядку №22-1 документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За п. 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 року №562 (Порядку №562) у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

Згідно п. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (Угода) для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 13 Угоди встановлено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 здійснено вихід України з Угоди.

Водночас, такий вихід не створює правових наслідків для прав, набутих в період дії угоди.

Оскільки позивач працював на території російської федерації в період дії Угоди, яка передбачала взаємне визнання стажу, такий стаж позивача визнається на території України для цілей призначення позивачу пенсії.

В свою чергу норми Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах мають процедурний характер відносно Угоди, в якій містяться норми матеріально-правового характеру.

Отже, зарахування цього періоду роботи в Республіці Білорусь передбачено міжнародно-правовим актом.

За змістом правозастосування, що міститься у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 27.01.2026 року №340/6399/25, від 24.02.2026 року у справі №280/7098/25 самого зазначення особою про неотримання пенсії в іншій державі достатньо для визнання її такою, що виконала вимоги Порядку № 632.

Всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією рф припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності видачі вищенаведених довідок.

При цьому, не зазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди на переконання суду не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та як наслідок позбавлення особи в отриманні пенсії.

Отже, при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії відповідач повинен виходити з того, що зазначення особою інформації про неотримання пенсії в іншій державі є належним виконанням вимог Порядку №562.

Також відповідач повинен оцінювати період роботи позивача з 21.07.1983 року по 31.12.1991 року в Республіці Білорусь без зауваження щодо перекладу печатки на записі про звільнення.

Окрім цього, відповідач не зарахував період навчання позивача в Республіці Білорусь з 01.09.1982 року по 15.07.1983 року згідно диплому, оскільки відсутній переклад печатки та не дотримано вимоги Порядку №562.

Зауваження щодо дотримання вимог Порядку №562 судом вже оцінено раніше.

Щодо перекладу диплому суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріали справи містять диплом від 16.07.1983 року № НОМЕР_4 , складений російською та білоруськими мовами.

Згідно викладу диплому позивач навчалася з 01.09.1982 року по 15.07.1983 року.

При цьому, Відповідач надав до суду докази надання позивачем разом з його перекладом на українську мову.

Зважаючи на це, а також беручи до уваги відсутність розумних сумнівів у достовірності відповідного документу та його належності позивачу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що диплом є належним доказом на підтвердження періоду навчання позивача.

Отже, при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії відповідач повинен прийняти його до уваги та не висувати зауважень щодо Порядку №562 та перекладу печатки на дипломі.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати усі спірні періоди та призначити пенсію, суд першої інстанції зазначив наступне.

Предметом судового розгляду в цій справі була правомірність рішення відповідача від 21.10.2025 року №046050026273. Це рішення ґрунтується на неврахуванні трудової книжки та диплому позивача в цілому. Отже, відповідачем не надавалася оцінка записам цієї трудової книжки, не досліджувалися відповідні записи і судом, оскільки спірне рішення ухвалено не в зв`язку з такими записами та не щодо таких записів, а щодо трудової книжки та диплому як неналежного джерела відомостей про робочий стаж позивача. Наприклад, відповідач не досліджував питання наявності пільгового стажу або стажу, який зараховується з урахуванням кратності, не мав можливості через власну протиправну поведінку реалізувати повноваження щодо перевірки записів трудової книжки та диплому, не розраховував страховий стаж позивача з урахуванням трудової книжки позивача.

Таким чином, підстави для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію з зарахуванням стажу згідно трудової книжки та диплому відсутні, оскільки наразі відсутня рішення компетентного органу про неврахування усіх чи частини таких записів, в наявності лише рішення щодо неврахування трудової книжки та диплому в цілому, в ході прийняття якого відповідні записи відповідачем не досліджувалися. В свою чергу підтвердження стажу згідно відомостей трудової книжки та диплому здійснюється органами Пенсійного фонду України, в той час як судом здійснюється перевірка таких дій на предмет відповідності законодавству. Оскільки правова оцінка записам трудової книжки та диплому позивача наразі не надана жодним органом Пенсійного фонду України (в наявності лише відмова у прийнятті трудової книжки та диплому як документів в цілому), суд не може підмінити компетенцію іншого органу державної влади та перебрати на себе його повноваження.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції відмовим у відповідній частині позовних вимог та зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням трудової книжки та диплому позивача.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова