Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №182/6298/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 182/6298/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просив суд:

-визнати протиправною та скасувати постанову від 18.10.2024 №4/1155 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.10.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову №4/1155 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП. Вважає, що прийнята відностно нього постанова є протиправною.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність встановлених судом обставин, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року та ухвалити нове, яким визнати протиправною та скасувати постанову №4/1155 від 18.10.2025 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо ОСОБА_1 . Стягнути судові витрати, витрати за подання апеляційної скарги на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній

додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично підтвердив відмову від отримання повістки, а перебування у відрядженні не є підставою для відмови від її отримання та звільнення від адміністративної відповідальності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідним є встановлення не лише факту певної поведінки особи, а й усіх елементів складу відповідного адміністративного правопорушення.

Частиною третьою статті 210 КУпАП у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

При цьому диспозиція статті 210 КУпАП пов`язує адміністративну відповідальність саме з порушенням призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Отже, для правомірного притягнення позивача до відповідальності відповідач повинен був належним чином встановити та довести конкретне порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, час, місце та спосіб його вчинення, а також вину особи.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало твердження відповідача про те, що 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки, якою його було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим матеріали справи не містять самої повістки, яку, за твердженням відповідача, було вручено позивачу.

Також матеріали справи не містять акта про відмову ОСОБА_1 від отримання повістки від 18 вересня 2024 року.

Більше того, відповідачем не надано до суду й інших належних доказів, які б у сукупності достовірно підтверджували факт вручення позивачу повістки, її зміст, дату та час виклику, а також обставини відмови від її отримання.

Ця обставина має істотне значення, оскільки саме факт належного оповіщення особи та її обов`язок прибути у визначене місце і час є необхідною передумовою для висновку про порушення такого обов`язку.

Суд першої інстанції сам встановив, що акт про відмову від отримання повістки матеріали справи не містять, а відповідачем до суду не наданий.

Так само суд першої інстанції встановив відсутність у матеріалах справи повістки від 18 вересня 2024 року.

За таких обставин висновок суду про доведеність адміністративного правопорушення не відповідає встановленим ним самим фактичним обставинам.

Колегія суддів звертає увагу, що наявність у поясненнях позивача до протоколу зазначення про відмову від отримання повістки сама по собі не звільняла відповідача від обов`язку довести всі обставини, які утворюють склад адміністративного правопорушення.

Позивач пояснював причину своєї поведінки перебуванням у службовому відрядженні. До матеріалів справи ним надано наказ фермерського господарства «СКОРУК М.А.» від 17 вересня 2024 року № 1 про відрядження, посвідчення про відрядження, а також лист керівника господарства від 19 вересня 2024 року № 167.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував у відрядженні з 18 по 19 вересня 2024 року та саме цю обставину позивач зазначав як причину своєї поведінки.

Колегія суддів наголошує, що обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в адміністративній справі покладається саме на відповідача.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме ІНФОРМАЦІЯ_3 мав надати суду належні та допустимі докази, які підтверджували б законність постанови № 4/1155 від 18 жовтня 2024 року. Відповідач такого обов`язку не виконав.

Сам лише протокол про адміністративне правопорушення не може безумовно підтверджувати наявність вини особи, оскільки відомості, викладені у протоколі, підлягають перевірці та оцінці у сукупності з іншими доказами.

Особливо це стосується ситуації, коли у протоколі зазначено про існування конкретних документів повістки та акта про відмову від її отримання, але самі документи до суду не подані.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У цій справі сукупність доказів не дає можливості дійти достатньо обґрунтованого висновку про те, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 саме 18 вересня 2024 року та, усвідомлюючи такий обов`язок, безпідставно його не виконав.

Відсутність самої повістки унеможливлює перевірку її змісту, дати та часу виклику, мети виклику та інших істотних реквізитів.

Відсутність акта про відмову від отримання повістки унеможливлює перевірку обставин, за яких такий акт нібито складався, осіб, які його складали та підписували, а також факту його оголошення позивачу.

Так само відсутність відеозапису не дозволяє об`єктивно перевірити обставини вручення повістки або відмови від її отримання.

Згідно з пунктом 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик, зокрема, є особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

Отже, за відсутності зазначених доказів та за відсутності самої повістки висновок про належне оповіщення позивача не може ґрунтуватися лише на твердженнях посадових осіб відповідача.

При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставина відмови позивача від отримання повістки «не підлягає доказуванню» лише з огляду на те, що позивач зазначив про це у своїх поясненнях.

Визнання особою певної обставини не звільняє суд від обов`язку встановити, чи утворюють відповідні дії саме склад адміністративного правопорушення, передбаченого нормою, за якою особу притягнуто до відповідальності.

Отже, суд першої інстанції безпідставно ототожнив факт зазначення позивачем про відмову від отримання повістки з доведеністю складу адміністративного правопорушення.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у рішенні суду першої інстанції наявна внутрішня суперечність щодо правової кваліфікації діяння.

Так, у пункті 40 рішення суд посилається на частину третю статті 210-1 КУпАП, тоді як оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за частиною третьою статті 210 КУпАП.

Стаття 210 КУпАП встановлює відповідальність за порушення правил військового обліку, тоді як стаття 210-1 КУпАП стосується порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відтак правильне визначення норми, яка встановлює відповідальність за конкретне діяння, має істотне значення для встановлення складу адміністративного правопорушення.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цій суперечності.

Також не може бути покладено в основу оскаржуваної постанови припущення про те, що позивач порушив правила військового обліку лише тому, що відмовився від отримання повістки.

Для застосування частини третьої статті 210 КУпАП необхідно встановити конкретне порушення правил військового обліку та його вчинення відповідною особою в особливий період.

Сам по собі факт відмови від отримання документа без встановлення обставин його вручення, змісту та належного повідомлення особи не є достатнім для безумовного висновку про наявність складу правопорушення.

Водночас колегія суддів враховує, що позивачем надано документи, які підтверджують його перебування у відрядженні у період з 18 по 19 вересня 2024 року.

Ці документи не спростовані відповідачем жодними належними доказами.

Таким чином, за матеріалами справи наявна сукупність обставин, яка породжує обґрунтовані сумніви як щодо належного оповіщення позивача, так і щодо наявності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Такі сумніви не можуть тлумачитися проти особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.

Відтак постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 18 жовтня 2024 року № 4/1155 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції, дійшовши протилежного висновку, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково та прийняти нову постанову.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність встановлених судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваної постанови, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 72, 77, 90, 241-246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року -скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 18 жовтня 2024 року № 4/1155 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом строку, встановленого статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя А.О. Коршун