Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №537/1617/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 р.Справа № 537/1617/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.07.2026 року (ухвалене суддею Маханькова О.В.) в справі № 537/1617/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України , Інспектора 1 взводу 2 роти Батальйону патрульної поліції у місті Кременчуці Управління Патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Позднякова Сергія Володимировича , Батальйону патрульної поліції в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області

третя особа Крюківський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Інспектора 1 взводу 2 роти Батальйону патрульної поліції у місті Кременчуці Управління Патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Позднякова С.В., Батальйону патрульної поліції в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області, в якому просив: скасувати постанову ЕНА №6540846 від 21.01.2026 р.; закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.07.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову ЕНА №6540846 від 21.01.2026 р та закрити провадження в справі у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують подію та склад адміністративного правопорушення, що є самостійною підставою для закриття провадження.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 21.01.2026 р. інспектором взводу №1 роти №2 батальйону патрульної поліції в м. Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Поздняковим С.В. прийнято постанову серії ЕНА №6540846 в справі про адміністративне правопорушення, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. за те, що водій ОСОБА_1 цього дня, близько 08 год. 18 хв. в м. Кременчук по вул. Макаренка, буд. 71 керував транспортним засобом OPEL REKORD, номерний знак НОМЕР_1 без чинного страхового полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних Т3, чим порушив п.п. 2.1 «ґ» ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Не погоджуючись із вищевказаною постановою у справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскаржувана постанова винесена з додержанням вимог КУпАП України, а тому є законною і не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, в подальшому - ПДР ).

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про дорожній рух”, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктом 1.3 ПДР України визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно з п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст.16 Закону України "Про дорожній рух", водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з п.п. "ґ" п. 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат "Зелена картка" (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію", поліція може застосовувати превентивні поліцейські заходи, зокрема перевірку документів особи, зупинення транспортного засобу, а також застосування технічних приладів і технічних засобів фото- і відеозапису.

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про Національну поліцію" визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких поліцейський може зупинити транспортний засіб. Зокрема, відповідно до пунктів 1, 3 цієї частини поліцейський може зупинити транспортний засіб у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

При цьому частиною 3 статті 35 зазначеного Закону передбачено обов`язок поліцейського поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної цією статтею.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в межах спірних правовідносин, підставою для зупинки транспортного засобу в слугував безпосередньо сам факт відсутності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Оскільки експлуатація автомобіля без такого документа є адміністративним правопорушенням, передбаченим частиною 1 статті 126 КУпАП, виявлення цієї ознаки поліцейським охоплюється положеннями пункту 3 частини 1 статті 35 Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені положення законодавства не можуть тлумачитися ізольовано від інших норм, які регламентують повноваження Національної поліції щодо контролю за дотриманням правил дорожнього руху та перевірки документів водіїв.

Зі змісту наведених положень законодавства у їх системному взаємозв`язку слід зазначити, що вимога працівника поліції про пред`явлення передбачених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху документів має бути пов`язана із реалізацією поліцейським визначених законом повноважень щодо контролю за дотриманням учасниками дорожнього руху встановлених правил.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" керування на території України транспортним засобом, щодо якого відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", перевірка наявності чинних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції України, зокрема під час здійснення регулювання дорожнього руху, контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що працівники Національної поліції України наділені прямими, законодавчо закріпленими повноваженнями щодо перевірки наявності чинних договорів (полісів) обов`язкового страхування під час регулювання дорожнього руху, контролю за дотриманням Правил дорожнього руху та перевірки правомірності експлуатації транспортних засобів. При цьому, виявлення ознак відсутності такого страхового поліса є самостійною та належною правовою підставою для зупинки транспортного засобу та подальшого витребування відповідного документа.

З дослідженого відеозапису суд апеляційної інстанції встановлено, що безпосередньо після зупинки транспортного засобу OPEL REKORD, номерний знак НОМЕР_1 до водія ОСОБА_1 підійшов працівник патрульної поліції, який належним чином представився, роз`яснив причину зупинки - відсутність полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, на що водій ОСОБА_1 відповів, що відсутні підстави для витребування у нього документів для перевірки, оскільки інспектор патрульної поліції не зазначив причину зупинки транспортного засобу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме по собі заперечення особою в подальшому правомірності зупинки транспортного засобу при зверненні до суду першої інстанції з позовними вимогами не є достатнім для висновку про незаконність дій поліцейського. Правомірність зупинки має оцінюватися з урахуванням усіх фактичних обставин події, наданих сторонами доказів та повноважень працівника поліції, визначених законом.

Обмеження повноважень працівників поліції щодо перевірки наявності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виключно випадками вчинення або наміру вчинення правопорушення, перебування в місці ДТП чи надзвичайної події, суперечить змісту Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Дана норма є імперативною та наділяє органи Національної поліції прямими повноваженнями здійснювати такий контроль у процесі регулювання дорожнього руху.

Слід зазначити, що керування джерелом підвищеної небезпеки є не абсолютним та безумовним правом особи, а специфічною діяльністю, яка пов`язана з постійним ризиком для суспільства і, як наслідок, вимагає від водія підвищеної дисципліни, правосвідомості та суворого дотримання встановлених обов`язків. Одним із таких обов`язків є забезпечення цивільно-правової відповідальності шляхом укладення відповідного договору страхування до моменту виїзду на автодороги загального користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), – тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, для притягнення особи до відповідальності за наведеною нормою необхідним є встановлення факту керування транспортним засобом та відсутності у водія або непред`явлення ним відповідного документа, передбаченого законодавством.

Такі обставини у цій справі встановлені та підтверджуються належними доказами, а саме відомості про відсутність чинного страхового поліса підтверджуються витягом з інформаційного ресурсу Моторного (транспортного) страхового бюро України. При цьому позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про існування чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо транспортного засобу на момент його зупинки.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, тому постанова від 21.01.2026 р. серії ЕНА №6540846 є законною та обґрунтованою, прийнятою на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.07.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.07.2026 року по справі № 537/1617/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич