Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №549/529/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 р. Справа № 549/529/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 17.06.2026 (суддя Василюк Т.М., повний текст складено 17.06.26) по справі № 549/529/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області третя особа Інспектор СПД №2 Науменко Сергій Сергійович

про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Чорнухинського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ГУНП України в Полтавській області, третя особа: інспектор СПД №2 Науменко Сергій Сергійович, у якій просив суд:

- скасувати постанову інспектора сектору поліцейської діяльності № 2 (смт. Чорнухи) відділення поліції №1 (м.Пирятин) Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області ст.лейтенанта поліції Науменко С.С. серії ЕНА № 6093822 від 06.11.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч.2 ст.122 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 510 грн, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 06.11.2025 у селі Вороньки Лубенського району на автодорозі Т1714 (вул. Очакова) позивача зупинив працівник поліції Стешенко та висловив погрози скласти протокол чи постанову, будь які його зауваження щодо неправомірності дій поліції - були поліцією проігноровані. При цьому, бодікамери на поліцейських були відсутні (відеозапис не вівся, бо ніхто про це не говорив), а була лише відеокамера невстановленого зразка, яку надіту на руку тримав поліцейський). Тому, позивач, виявивши 16.11.2025 в застосунку «ДІЯ» штраф («порушення правил проїзду перехресть, постанова ЕНА 6093822 від 06.11.2025, ТЗ ВАЗ 21144, ДНЗ НОМЕР_1 , місце вчинення Полтавська, Лубенський, Чорнухи, Миру (Радянська)» та саме з метою встановлення обставин складання працівниками поліції постанови про адміністративне правопорушення щодо нього 06.11.2025, ОСОБА_1 19.11.2025 звернувся із письмовою заявою до сектору поліцейської діяльності №2 відділення поліції №1 Лубенського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області про отримання копії постанови, ознайомлення із матеріалами справи та відеодоказами. Цього ж дня, позивачу Карпенко О.М. працівником поліції СПД №2 (Чорнухи), якого він не знає, було відмовлено у ознайомленні із матеріалами адміністративної справи та не надано відеодоказів його вини, а лише було видано ксерокопію постанови серії ЕНА № 6093822. Позивач Карпенко О.М., ознайомившися із отриманою постановою та її копією серії ЄНА № 6093822 від 06.11.2025 - з постановою поліції не погоджується, вину не визнає, фактичні обставини у постанові зазначені поліцейським є недостовірними та сфальсифікованими, а тому є всі законні та правові підстави таку постанову оскаржити до суду як незаконну та скасувати її відповідно до вимог закону.

Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 17.06.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП України в Полтавській області, третя особа: інспектор СПД №2 Науменко Сергій Сергійович про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задоволено.

Постанову інспектора сектору поліцейської діяльності № 2 (смт.Чорнухи) відділення поліції №1 (м.Пирятин) Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області ст.лейтенанта поліції Науменка С.С. серії ЄНА № 6093822 від 06.11.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення вимог ч.2 ст.122 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 510 грн скасовано.

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП закрито.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що траєкторія руху автомобіля позивача на перехресті не була прямолінійною. Автомобіль здійснював фізичний поворот ліворуч відповідно до конфігурації головної дороги, що чітко видно з ракурсу зйомки. За таких умов, ігнорування водієм обов`язку подати попереджувальний сигнал позбавило інших учасників дорожнього руху (зокрема тих, хто перебував на другорядній дорозі) можливості однозначно зрозуміти його наміри.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що постанова серії ЕНА № 6093822 винесена правомірно у відповідності до ст. 258, 280 КУпАП. На переконання представника відповідача факт вчинення правопорушення є доведеним поза розумним сумнівом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою серії ЕНА № 6093822, інспектором СПД №2 ВП №1 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області Науменком С.С. водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень, за те, що 06.11.2025 07:06:39 по вул. Миру(Радянська) водій керуючи ТЗ не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п.9.2.б ПДР – Порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у судовому засіданні було встановлено, що позивач рухався по головній дорозі, яка має заокруглення, ділянка дороги не змінює напрямку руху автомобілів, які по ній рухаються, що не зобов`язує водіїв включати світлові покажчики поворотів при проїзді цього закруглення, то оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі - закриттю, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.8 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію`поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини 1статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно доЗакону України «Про дорожній рух», встановлюють правила дорожнього руху України (далі -ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001(із змінами та доповненнями).

Відповідно доп.1.1 ПДР України ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.9.2.б ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Згідно з ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ст.222 цього Кодексу органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення Правил дорожнього руху, в тому числі за ч.2ст.122 КУпАП.

Відповідно до п.9 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013).

При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.

Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»).

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

В свою чергу, за п. 1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

В силуст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом

В розумінніст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Так, в обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови, серед іншого, позивач покликається на відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення. Позивач заперечує обов`язок на означеній ділянці дороги повідомляти про зміну руху світловим покажчиком повороту, оскільки він рухався по вигину головної дороги, повороту не здійснював.

Натомість, згідно доводів відповідача, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2ст.122 КУпАП, підтверджується, насамперед, оскаржуваною постановою, в якій викладено опис обставин, установлених при розгляді справи, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, правильно застосовано межі санкції статті щодо притягнення особи порушника до адміністративної відповідальності. Наголошує на наданні до відзиву відео- доказів, які беззаперечно підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Надаючи правову оцінку таким доводам сторін, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Суд першої інстанції виснував, що головна дорога, по якій рухався позивач, не змінює напрямку свого руху шляхом повороту ліворуч, а має лише вигин дороги лівіше (заокруглення), а тому позивача не було необхідності попереджувати інших учасників дорожнього руху про зміну напрямку свого руху світловим покажчиком повороту ліворуч.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 06.11.2025 07:06 год., керуючи транспортним засобом «ВАЗ 21144», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не надав сигнал світловим покажчиком повороту відповідно напрямку перед поворотом, чим порушив п.9.2 б Правил.

Проте, як вбачається з оглянутого під час розгляду справи відеозапису подій, наданого третьою особою позивач рухався по головній дорозі, яка має заокруглення, тобто, ділянка дороги не змінює напрямку руху автомобілів, які по ній рухаються, що не зобов`язує водіїв включати світлові покажчики поворотів при проїзді цього закруглення.

Крім того, колегія суддів переглянувши відеозапис, що міститься в матеріалах справи не встановила наявності перехрестя чи будь яких примикаючих доріг до головної дороги по якій здійснював рух позивач.

П.10.5 ПДР України визначає, що поворот необхідно виконувати так, щоб під час виїзду з перехрещення проїзних частин транспортний засіб не опинився на смузі зустрічного руху, а у разі повороту праворуч слід рухатися ближче до правого краю проїзної частини. Виїзд з перехрестя, де організовано круговий рух, може здійснюватися з будь-якої смуги, якщо напрямок руху не визначено дорожніми знаками чи розміткою і це не створить перешкод транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку праворуч.

Відповідно до п.1.10 ПДР України проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги; перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.

З врахуванням наведених вище положень ПДР України можна дійти висновків про те, що поворот у ПДР України вживається у двох значеннях: поворот, як зміна напрямку дороги та поворот, як маневр який здійснюється на перехрещенні проїзних частин та супроводжується зміною проїзної частини.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач рухався головною дорогою, яка змінювала свій напрямок, зміни смуги руху чи проїзної частини, іншого маневру він не здійснював.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що у водія ОСОБА_1 не виник обов`язок відповідно до пункту 9.2.б ПДР України подавати сигнали світловими покажчиками повороту ліворуч, адже ним не здійснювалося перестроювання, повороту, розвороту на дорозі, оскільки у водія був наявний єдиний варіант руху згідно напрямку руху дороги.

Колегія суддів зазначає, що рух транспортного засобу в одному напрямку дороги, яка має вигини не тягне обов`язку водія подавати сигнали світловими покажчиками повороту.

Відтак, відповідачем не доведено поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Наявність самої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом вини особи, якщо викладені в ній обставини не підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення є обґрунтованими, а постанова серії ЄНА № 6093822 від 06.11.2025 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 17.06.2026 по справі № 549/529/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 17.06.2026 по справі № 549/529/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва

Постанова складена в повному обсязі 23.09.26.