Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №520/17054/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 р. Справа № 520/17054/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., по справі № 520/17054/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (Код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 14.10.1982: з 01.10.1991 по 05.06.1995 до страхового стажу для призначення пенсії за віком та призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області суму понесених судових витрат, що складаються з судового збору в розмірі 2 422, 4 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 520/17054/25 позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, а саме визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (Код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 14.10.1982: з 01.10.1991 по 05.06.1995 до страхового стажу для призначення пенсії за віком та призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 суму понесених судових витрат.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 14.10.1982 наявні записи про його роботу в період з 1991 по 1995, позивач не є відповідальною особою за заповнення трудової книжки, а тому негативні наслідки, пов`язані із заповненням трудової книжки, на його переконання, не може бути наслідком відмови в призначенні йому пенсії. Позивач наголошує, що запис про звільнення № 16 згідно з трудовою книжкою з об`єктивних причин міг втратити свій первісний колір (чорнило змінило колір), проте він є візуально прийнятним для розуміння.

Апелянт наголошує, що в оскаржуваному рішенні відповідача про відмову в призначенні пенсії останній вказав, що позивачу необхідно надати документи, підтверджуючі період роботи та про перейменування/ реорганізацію Колективної фірми «Аркуш», при цьому відповідач не повідомив яких саме , що суперечить ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку 22-1. Позивач наголошує, що в оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відсутнє повідомлення органу, що призначає пенсію, про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії.

Скаржник вказує, що зі змісту відповідей на адвокатські запити, що були надані архівними установами, розташованими на території міста Харкова, вбачається, що ТОВ "Аркуш" за 1991-1995 роки жодних документів з кадрових питань (особового складу), взагалі будь-яких документів цього підприємства (в тому числі про перейменування/реорганізацію), на зберігання до архівних установ не передавало, підтвердити трудовий стаж позивача архівними документами немає можливості. На переконання позивача, відповіді, отримані його представником від архівних установ в червні 2025 року, не мали б вирішального значення для органу пенсійного фонду, не вплинули б на рішення, яке було ним прийнято (про відмову в призначенні пенсії), оскільки отримати підтверджуючі документи про спірний період роботи позивача із згаданих архівних установ не вдалося можливим.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував. Вказує, що оскільки трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції №58, а саме відсутні записи про перейменування/реорганізацію Колективної фірми «Аркуш», то Головне управління не може зарахувати періоди роботи з 01.10.1991 по 05.06.1995, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 14.10.1982, до страхового стажу; інших документів, що підтверджують стаж роботи, позивачем при подачі заяви на призначення пенсії не надавалося.

Відповідач вказав, що запис про звільнення позивача, який засвідчено ТОВ «Аркуш», не придатний для сприйняття змісту та відомостей, оскільки такий запис не вчинений ручкою; відповідний запис не засвідчений підписом будь-якої особи, як і запис про призначення позивача на роботу з 01.10.1991 та запис про перейменування підприємства. Відповідач наголосив, що правові підстави для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу у Головного управління відсутні.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач 07.05.2025 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийнято рішення № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки. (а.с. 33-34).

У рішенні зазначено, що за результатами розгляду заяви про призначення пенсії до страхового стажу не було зараховано період роботи з 01.10.1991 по 05.06.1995, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 14.10.1982, оскільки наявні записи про прийняття в Колективну фірму «Аркуш» з 01.10.1991, про перейменування КФ «Прогрес» в ТОВ «Аркуш» з 23.11.1992. Запис про звільнення не придатний для сприйняття змісту (вбачається запис олівцем), який засвідчено ТОВ «Аркуш». Документи підтверджуючі період роботи та про перейменування/реорганізацію Колективної фірми «Аркуш» не надано. Страховий стаж за періоди роботи з 01.01.2004 обчислено за даними реєстру застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків Страховий стаж Позивача становить 28 років 00 місяців 11 днів.

Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи судом не встановлено протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 44 Конституції України).

При цьому, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом №1058-IV визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно з частиною 4 статті 26 Закону № 1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Частиною 1, 3 статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Водночас, процес призначення пенсії регламентується Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 № 55-1) (далі – Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1 Розділу «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

За приписами пункту 1.8 Порядку № 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Якщо заява пересилається поштою (у випадках, передбачених абзацами четвертим та п`ятим пункту 1.1 цього розділу цього Порядку), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Відповідно до приписів пункту 2.1 Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі – персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі – Положення), а у разі необхідності – за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу);

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);

4) відомості про місце проживання особи.

За приписами пункту 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (пункт 4.3 розділу IV Порядку №22-1).

Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Зміст наведених правових норм свідчить, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб в установленому порядку. Водночас рішення за результатами розгляду заяви приймається на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відтак, за наслідком звернення позивача щодо призначення пенсії за віком працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення права особи на соціальний захист, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства зобов`язаний сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення документів, а у випадку їх невідповідності, роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення вказаних недоліків.

Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №120/8471/23.

При цьому, як було вказано вище, органи, що призначають пенсії, наділені правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб. У разі сумніву в розмірі заробітної плати, яка враховується при обчисленні пенсії, відповідач мав право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Зазначений висновок сформований Верховним Судом у постановах від 19.09.2019 у справах № 227/2041/17 та № 686/21006/16-а, від 16.12.2019 у справі № 756/11764/16-а, від 31.03.2020 у справі №446/656/17.

При цьому, згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження стажу роботи на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, є необхідним лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Даний висновок підтверджується правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 156/173/17, від 11.07.2019 у справі № 423/1156/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач 07.05.2025 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийнято рішення № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки (а.с. 33-34).

У рішенні зазначено, що за результатами розгляду заяви про призначення пенсії до страхового стажу не було зараховано період роботи з 01.10.1991 по 05.06.1995 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 14.10.1982, оскільки наявні записи про прийняття в Колективну фірму «Аркуш» з 01.10.1991, про перейменування КФ «Прогрес» в ТОВ «Аркуш» з 23.11.1992. Запис про звільнення не придатний для сприйняття змісту (вбачається запис олівцем), який засвідчено ТОВ «Аркуш». Документи, підтверджуючі період роботи та про перейменування/реорганізацію Колективної фірми «Аркуш», не надано. Страховий стаж за періоди роботи з 01.01.2004 обчислено за даними реєстру застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків. Страховий стаж особи становить 28 років 00 місяців 11 днів.

Так, із копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 14.10.1982 колегією суддів встановлено наявність запису № 14 про прийняття позивача на посаду комерційного агента з 01.10.1991 в Колективній фірмі "Аркуш".

У свою чергу, наступний запис № 15 від 23.11.1992 містить відомості про перейменування даного підприємства (мовою оригіналу: КФ "Прогресс" переименована в Общество с ограниченной ответственностью "Аркуш").

Додатково колегія суддів звертає увагу, що вищезазначені записи не засвідчені жодними підписами відповідальних посадових осіб.

Крім цього, трудова книжка містить запис № 16 про звільнення позивача, з якого неможливо чітко встановити дату та зміст такого запису. Вказаний запис засвідчений печаткою ТОВ "Аркуш".

Із вказаного слідує, що трудова книжка позивача містить запис про прийняття позивача на роботу до Колективної фірми "Аркуш", а запис про звільнення позивача з Колективної фірми "Аркуш" відсутній; відсутній запис про перейменування Колективної фірми "Аркуш" на ТОВ "Аркуш". У той же час, у трудовій книжці відсутній запис про звільнення позивача з ТОВ "Аркуш".

Отже, колегія суддів доходить висновку про те, що записами наданої позивачем трудової книжки серії НОМЕР_2 від 14.10.1982 не підтверджується спірний період роботи позивача з 01.10.1991 по 05.06.1995, оскільки відповідні записи про зазначений період є неточними, суперечливими та не засвідчені відповідальними посадовими особами.

З огляду на вказане, трудова книжка позивача не може бути визнана основним і достатнім документом для підтвердження трудового стажу у період, щодо якого виник спір.

Із урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наразі судом не встановлено підстав для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що відомості у трудовій книжці позивача є повними, містять в собі вичерпну інформацію про його трудову діяльність у спірний період, не підтвердилися в ході розгляду колегією суддів.

Водночас, як було зазначено раніше, на підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Крім цього, згідно з приписами частини 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Колегія суддів звертає увагу, що всупереч положенням пункту 4.2 Порядку № 22-1 відповідачем не було повідомлено позивача про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у зв`язку з неналежним оформленням поданих документів або відсутністю необхідних документів.

Крім цього, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про вчинення ним дій, спрямованих на проведення перевірки достовірності записів у трудовій книжці позивача стосовно спірного періоду його роботи.

Натомість, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком від 07.05.2025 та прийнято рішення № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

При цьому, колегія суддів враховує, що ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 04 червня 2019 р.).

За таких обставин, колегія суддів вказує, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.05.2025 з урахуванням висновків суду.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 14.10.1982: з 01.10.1991 по 05.06.1995 до страхового стажу для призначення пенсії за віком та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки записи в трудовій книжці НОМЕР_2 від 14.10.1982 щодо спірного періоду роботи є неточними та суперечливими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права надати пенсійному органу будь-які інші підтверджуючі документи (довідки, виписки із наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання тощо) чи інші документи, довідки архівних установ, які містять відомості про період роботи позивача з 01.10.1991 по 05.06.1995.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що отримані представником позивача відповіді архівних установ у червні 2025 року про те, що ТОВ "Аркуш" за 1991-1995 роки будь-які документи на зберігання до архівних установ не передавало, та дані відповіді не вплинули б на оскаржуване рішення пенсійного органу, оскільки вказані обставини виникли після прийняття відповідачем рішення № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, позивачем не надано доказів того, що він звертався щодо надання йому необхідних документів безпосередньо до ТОВ "Аркуш", позивачем також не надано доказів стосовно неможливості надати довідки з архівних установ щодо спірного періоду роботи у зв`язку з ліквідацією ТОВ "Аркуш".

Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області суму понесених судових витрат, що складаються з судового збору в розмірі 2 422, 4 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вказує на таке.

Так, із матеріалів справи встановлено, що позивач подав до суду заяву про стягнення судових витрат, згідно з якою просив стягнути на його користь з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області суму понесених судових витрат, що складаються з судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн (а.с. 78-82).

Статтею 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 139 КАС України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03.02.2026 у справі №751/4667/24.

Стосовно питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору колегія суддів вказує на таке.

За приписами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 зазначеної статті, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано, зокрема фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028,00 грн.

Отже, за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, за приписами частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За приписами пункту 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Отже, зазначеними нормами регулюються питання сплати судового збору за подання позовної заяви.

Суд враховує, що спірним питанням у даній справі є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 14.10.1982: з 01.10.1991 по 05.06.1995 до страхового стажу для призначення пенсії за віком та призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач також заявляв вимогу щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області суму понесених судових витрат, що складаються з судового збору в розмірі 2 422, 4 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу.

Із вказаного вище слідує, що позивачем у суді першої інстанції було заявлено одну вимогу немайнового характеру.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вимога про розподіл судових витрат є похідною від основних вимог, які заявлені у справі, і залежить від їх вирішення.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № 380/16131/21.

Вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Даний висновок включено до постановв Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 2040/6743/18, від 24.07.2025 у справі № 120/5737/24.

Як зазначалося раніше, рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.05.2025 з урахуванням висновків суду; в іншій частині позовних вимог колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їхнього задоволення.

Отже, за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі позов задоволено частково.

Так, із матеріалів справи встановлено, що позивачем за подання позовної заяви до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією № 0.0.4428731377.1 від 25.06.2025.

Крім того, позивачем позовну заяву було подано в електронній формі, тому до суми судового збору в суді першої інстанції має застосовуватися коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Із урахуванням зазначеного вище, за подання позову до суду першої інстанції позивачу належало сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн*0,4*0,8).

Отже, сума переплати за подання позову до суду першої інстанції складає 1453,44 грн (2422,40 грн - 968,96 грн).

При цьому, колегія суддів вказує, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Отже, колегія суддів вказує, що у зв`язку із частковим задоволенням судом апеляційної інстанції позовних вимог ОСОБА_1 , стягненню на користь позивача підлягає судовий збір, сплачений за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 484,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Переплата коштів зі сплати судового збору може бути повернута в порядку Закону України «Про судовий збір» та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.

Щодо питання про стягнення на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області суми понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положення частин 1 та 2 статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З аналізу вищевказаної норми слідує, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати наведені вище критерії, зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Як встановлено з матеріалів справи, з метою підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію акту виконаних робіт від 10.06.2025, копію договору про надання юридичних (адвокатських) послуг № 80 від 10.06.2025, копію додаткової угоди до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 10.06.2025, копію платіжної інструкції від 10.06.2025.

Відтак, з наведених матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач уклав з адвокатом Вайленко Ганною Олександрівною договір про надання юридичних (адвокатських) послуг № 80 від 10.06.2025 (далі - Договір).

У пункті 2.1. Договору міститься умова про те, що адвокат на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання юридичних (адвокатських) послуг, зазначених в Предметі Договору. При здійсненні своїх обов`язків за Договором юридичних (адвокатських) послуг, в адвокат керується Законом України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність чинним законодавством та умовами цього Договору.

Виконуючи умови даного Договору, адвокат зобов`язується, керуючись ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суворо зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, пов`язані з наданням юридичних (адвокатських) послуг, згідно умов цього Договору, а також документація, договори, бухгалтерська і податкова звітність, інші документи). Зазначена документація передається адвокату за актом приймання передачі, який підписується сторонами договору (пункт 2.2 Договору).

За змістом пунктів 4.1 та 4.2 Договору, клієнт зобов`язується сплатити винагороду (гонорар) за надану правову (правничу) допомогу та відшкодувати фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.

Сторони домовились, що порядок обчислення винагороди (гонорару), умови для його зміни, порядок оплати правової (правничої) допомоги та відшкодування витрат буде визначено додатковими угодами до цього Договору, які, з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін, набудуть чинності як невід`ємні частини цього Договору.

У свою чергу, згідно з актом виконаних робіт від 10.06.2025, загальний час роботи адвоката складав п`ять годин та час, витрачений на написання адміністративного позову, його подання до суду, ведення справи в суді першої інстанції на загальну суму 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп.

Так, відповідно до положень пунктів 4 та 5 додаткової угоди до Договору № 80 про надання юридичних (адвокатських послуг) від 10.06.2025, сторони дійшли згоди щодо фіксованого розміру винагороди (гонорару) адвоката, встановивши, що винагорода (гонорар) за правову (правничу) допомогу, пов`язану представленням інтересів клієнта перед органами, установами, організаціями незалежно від форм власності, подання запитів з питань підтвердження страхового стажу клієнта, подання позову до Харківського окружного адміністративного суду про визнання незаконним та скасування рішення органу ПФУ про відмову в призначенні пенсії за віком становить 10 (десять тисяч) гривень 00 коп.

Сторони погодили одноетапний порядок внесення (оплати) клієнтом винагороди (гонорару) адвокату, визначеного у п. 4 Додаткової угоди: 10 (десять тисяч) гривень 00 коп. - протягом 1 (одного) дня з дня підписання Сторонами Додаткової угоди за відповідними реквізитами.

Так, платіжною інструкцією № 4ЕРВ-2XMH-225C-T31Х від 10.06.2025 підтверджується сплата позивачем суми винагороди адвокату в розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру задоволеної судом першої інстанції суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми випливає, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 922/902/19, від 19.11.2024 у справі №340/8613/23, від 22.01.2025 року у справі №540/5794/21, від 11.11.2025 у справі №420/23131/23, від 19.03.2026 у справі №160/9098/24.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Водночас, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Так, аналізуючи розмір заявленої суми для відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме 10000 грн, колегією суддів встановлено, що така сума не відповідає вимогам реальності та розумності.

Оцінюючи реальність та розумність витрат на правничу допомогу у даній справі, суд апеляційної інстанції враховує, що дана категорія справ з приводу визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язання пенсійного органу зарахувати позивачу певні періоди роботи згідно з записами трудової книжки до страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є поширеною, по ній існує велика кількість судової практики, а також вона не передбачає дослідження та опрацювання великої кількості матеріалів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами розгляду даної справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів оцінює співмірність заявленої позивачем до стягнення суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 КАС України, з урахуванням обсягу необхідної правової допомоги, складністю справи, ціною позову, значенням даної справи для сторін, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, виходячи з фактично витраченого представником позивача часу та наданих послуг, а також кількості підготовлених документів.

Вказані правові висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 17.12.2025 у справі № 560/2196/24.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Такий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 826/11302/18, від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22, а також у додатковій постанові від 10.03.2023 у справі №520/2325/21.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.12.2024 у справі №380/25725/21, від 07.05.2025 у справі №560/1787/23.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі Іатрідіс проти Греції, п. 55 з подальшими посиланнями).

Відтак, колегія суддів вважає, що розмір заявленої суми для відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме 10000 грн, не відповідає критеріям співмірності, є суттєво завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Підсумовуючи наведене вище, оцінюючи заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу на відповідність ознакам обґрунтованості та співмірності, з огляду на нескладність справи, поширеність судової практики у даній категорії справ, відсутність значного обсягу документів для опрацювання, а також часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що розмір витрат на правничу допомогу, які понесені позивачем у суді першої інстанції та підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, складає 1000,00 грн.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження у ході розгляду колегією суддів.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.05.2025 з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Колегія суддів вказує, що стягненню на користь позивача підлягають судовий збір, сплачений за подання позовної заяви до суду першої інстанції, в розмірі 484,48 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення у разі неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 по справі № 520/17054/25 - скасувати.

Прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 204650026566 від 15.05.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.05.2025 з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви до суду першої інстанції, в розмірі 484,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ 13844159) та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна) тисяча грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ 13844159) у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій