Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №600/5438/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5438/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 про відмову у прийнятті рапорту на направлення на стаціонарне лікування з подальшим проходженням військово-лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби, відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про направлення на стаціонарне лікування з подальшим проходженням військово-лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що був призваний на військову службу під час загальної мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 і за результатами медичного огляду визнаний придатним до військової служби. Після призову позивача направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , а в подальшому відряджено до військової частини НОМЕР_1 .

Позивач посилається на наявність у нього низки захворювань та медичних діагнозів, підтверджених медичною документацією, яка на його думку, не була належним чином врахована під час визначення його придатності до військової служби.

На думку позивача, сукупність зазначених захворювань, станів та наявних медичних документів свідчить про необхідність додаткового медичного обстеження, стаціонарного лікування та повторного проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Наголошує на тому, що після початку проходження військової служби неодноразово звертався до командування військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_1 із рапортами щодо направлення його на стаціонарне лікування з подальшим проходженням військово-лікарської комісії. Необхідність такого направлення позивач обґрунтовував погіршенням стану здоров`я та неможливістю, на його думку, належним чином виконувати обов`язки військової служби з огляду на наявні захворювання.

За твердженням позивача, командування військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_1 відмовлялося приймати та реєструвати його рапорти, при цьому про відмову у направленні на лікування та проходження ВЛК йому повідомлялося усно, без надання письмового рішення із зазначенням мотивів такої відмови.

Позивач вважає, що така бездіяльність командування порушує його право на належне медичне забезпечення та на об`єктивне визначення ступеня придатності до військової служби, а подальше проходження військової служби без проведення відповідного медичного обстеження може призвести до погіршення стану його здоров`я.

З метою захисту прав позивача його представник адвокат Степаненко А.Т. звернувся 28 жовтня 2025 року до Міністерства оборони України зі скаргою №308/281025, у якій просив направити ОСОБА_1 на стаціонарне лікування з подальшим проходженням ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби.

Як зазначає позивач, у відповідь було повідомлено, що командуванням військової частини НОМЕР_2 отримано звернення за вх. №48335 від 30 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_1 та його розглянуто уповноваженими посадовими особами.

При цьому, відповідно до отриманої відповіді, станом на 31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 рахувався таким, що вибув у відрядження з 25 жовтня 2025 року до військової частини НОМЕР_1 з метою проходження базової загальновійськової підготовки згідно з телеграмою КДШВ №117/31739 від 17 жовтня 2025 року.

Також у відповіді зазначено, що до медичної служби військової частини НОМЕР_2 рапорт ОСОБА_1 щодо направлення на проходження медичного огляду ВЛК не надходив.

Позивач не погоджується з таким підходом та вважає, що фактичне не направлення його на медичне обстеження та ВЛК не може бути виправдане відсутністю зареєстрованого рапорту, якщо командування, за його твердженням, раніше відмовлялося прийняти та зареєструвати такий рапорт.

На переконання позивача, військова частина НОМЕР_1 як суб`єкт владних повноважень була зобов`язана діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також забезпечити належне вирішення питання щодо його медичного обстеження та можливості подальшого проходження військової служби з урахуванням стану здоров`я.

Відтак позивач вважає, що невжиття командуванням належних заходів для забезпечення його медичного обстеження, стаціонарного лікування та подальшого проходження ВЛК порушує його право на належне медичне забезпечення та об`єктивне визначення придатності до військової служби, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги та зобов`язати відповідача вчинити відповідні дії.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову зазначив, що позивач не проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На підтвердження цього відповідач послався на витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25 жовтня 2025 року № 308, відповідно до якого військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_1 був відряджений до військової частини НОМЕР_1 , з метою проходження базової загальновійськової підготовки.

З огляду на наведене відповідач вважає, що військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки позивач не проходить у ній військову службу, а відтак саме на цю військову частину не можуть бути покладені обов`язки щодо вирішення порушених позивачем питань.

Щодо доводів позивача про звернення до командування з питання направлення на стаціонарне лікування та подальше проходження військово-лікарської комісії відповідач зазначив, що у його віданні відсутні будь-які звернення, рапорти чи запити позивача щодо направлення на ВЛК, а також скарги на стан здоров`я. При цьому відповідач стверджує, що позивач не надав документального підтвердження факту такого звернення до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач також зазначив, що відповідно до результатів медичного огляду при ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача було визнано придатним до військової служби.

Щодо компетенції військової частини НОМЕР_1 у питанні направлення позивача на ВЛК відповідач послався на Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зазначивши, що військово-лікарська експертиза здійснюється відповідними штатними та позаштатними військово-лікарськими комісіями.

Відповідач звертав увагу на вимоги зазначеного Положення щодо діяльності ВЛК ТЦК та СП, порядку оскарження їхніх рішень, а також компетенції відповідних ВЛК. На думку відповідача, питання оскарження рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 не належить до компетенції військової частини НОМЕР_1 .

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідач зазначив, що для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною необхідно встановити не лише факт не вчинення певних дій, а й те, що такі дії входили до компетенції відповідного суб`єкта, були юридично обов`язковими, об`єктивно необхідними та реально можливими для їх вчинення.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах у справах № 160/6885/19, № 3813/4640/17 та № 342/158/17, відповідач зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце лише у випадку не вчинення ним юридично значимих та обов`язкових дій, які належать до його компетенції та були необхідними для реалізації прав заінтересованої особи.

Враховуючи викладене, військова частина НОМЕР_1 вважає, що у її діях відсутня протиправна бездіяльність, оскільки позивач не проходить у ній військову службу, звернення позивача щодо направлення на стаціонарне лікування та ВЛК у військовій частині відсутні, а вирішення питань щодо військово-лікарської експертизи, на думку відповідача, належить до компетенції відповідних ВЛК та інших уповноважених суб`єктів.

З огляду на наведене відповідач просив суд прийняти відзив до розгляду та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. ОСОБА_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України.

2. Судом досліджені медичні документи позивача, зокрема відповідно до Виписного Епікризу №1935 до ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_3 ) призовник ОСОБА_1 , 1994 р.н., знаходився на стаціонарному обстежені у хірургічному відділенні в/ч НОМЕР_4 з 01.07.15р. по 10.07.15р., по направленню військово-лікарської комісії Західного регіону за №2/4 від 23.06.15р. Скарги на періодичне нічне нетримання сечі, болі в грудному відділі хребта при фізичному навантаженні, затруднене носове дихання, зниження зору вдаль на ліве око. Діагноз: Варикозне розширення вен лівого сім`яного канатика першого ступеня. Часткова атрофія диска зорового нерва лівого ока. Дихромазія (протанопія). Амбліопія легкого ступеня обох очей. Викривлення перегородки носа з порушенням носового дихання.

Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №915 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 14.05.2021 по 26.05.2021 року.

3. 25.03.2015 року, ОСОБА_1 проведено обстеження стану здоров`я (акт №429) в урологічному відділенні Чернівецької обласної клінічної лікарні з 20.03.2015 по 26.03.2015 року, та встановлено діагноз - Spina bifida posterior S1 (незарощення задньої дужки першого крижового хребця). Лівобічне варікопеле 1 ст.

Відповідно до Акту №435 дослідження стану здоров`я від 17.03.2015 року, та витягу із медичної карти №4661/601 стаціонарного хворого, ОСОБА_1 з 12.03.2015 року по 17.03.2015 року перебував на стаціонарному обстеженні у очному відділенні ОКЛ, діагноз - часткова атрофія ДЗН лівого ока.

30.11.1994 року ОСОБА_1 , було проведена операція, що підтверджується протоколом операції №1082.

Відповідно до Витягу з історії хвороби №5050, ОСОБА_1 , знаходився на стаціонарному лікуванні з 11.09.2014 по 26.09.2014 року, діагноз - інфікована рана лівого колінного суглобу. Гострий травматичний сіновит правого колінного суглобу.

4. Під час огляду медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач визнаний придатним до військової служби, та направлений для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_2 , в подальшому відряджений до військової частини НОМЕР_1 .

5. 28.10.2025 року представник позивача адвокат Степаненко А.Т. звернувся із скаргою № 308/281025 до Міністерства оборони України, яка відправлялась засобами електронного зв`язку через офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується (роздруківкою з офіційної електронної адреси) з проханням направити військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на стаціонарне лікування з подальшим проходження ВЛК, для визначення ступеня придатності до військової служби.

6. Листом від 31.10.2025 року № 693/68259 повідомлено позивача про те, що Командуванням військової частини НОМЕР_2 отримано запит за вх.№48335 від 30.10.2025 року щодо ОСОБА_1 та розглянуто уповноваженими посадовими особами.

Згідно абзацу другого пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Наказу Міністерства Оборони України №402 від 14.08.2008 зі змінами: Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.

Станом на 31.10.2025 року ОСОБА_1 рахується таким, що вибув у відрядження з 25.10.2025 року до військової частини НОМЕР_1 з метою проходження базової загальновійськової підготовки згідно телеграми КДШВ №117/31739 від 17.10.2025 року.

До медичної служби військової частини НОМЕР_2 рапорту щодо направлення на проходження медичного огляду ВЛК від ОСОБА_1 не надходило.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивач проходить військову службу у Збройних Силах України та на момент виникнення спірних правовідносин проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 25.10.2025 вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_1 для проходження базової загальновійськової підготовки згідно з телеграмою КДШВ №117/31739 від 17.10.2025.

Як убачається з матеріалів справи, під час попередніх медичних обстежень позивачеві встановлювалися різні захворювання та патологічні стани, зокрема: лівобічне варикоцеле першого ступеня, Spina bifida posterior S1, часткова атрофія диска зорового нерва лівого ока, дихромазія (протанопія), амбліопія легкого ступеня обох очей, викривлення перегородки носа з порушенням носового дихання, а також інші захворювання та наслідки травм, зазначені у наданих позивачем медичних документах.

Відповідно до виписного епікризу №1935 позивач перебував на стаціонарному обстеженні у хірургічному відділенні військового госпіталю з 01.07.2015 по 10.07.2015, куди був направлений військово-лікарською комісією Західного регіону.

Також матеріалами справи підтверджується проходження позивачем у 2015 році стаціонарних обстежень в урологічному та очному відділеннях, за результатами яких встановлювалися, зокрема, Spina bifida posterior S1, лівобічне варикоцеле першого ступеня та часткова атрофія диска зорового нерва лівого ока.

2. Разом з тим суд зазначає, що наявність зазначених медичних документів сама по собі не свідчить про те, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач є непридатним до військової служби або що його стан здоров`я обумовлює обов`язкове направлення саме на військово-лікарську комісію. Зокрема, такі медичні документи підтверджують історію захворювань, але не доводять актуального ступеня придатності та самі по собі не створюють обов`язку автоматично направити на ВЛК.

3. Правові засади військового обов`язку, проходження військової служби та відповідні права й обов`язки військовослужбовців визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Порядок проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України визначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402).

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу I Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби військовослужбовців, призовників та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), а також визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу I Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, які за результатами медичного огляду приймають постанови щодо придатності осіб до військової служби.

Особливості медичного огляду військовослужбовців визначені главою 6 розділу II Положення №402.

Відповідно до пункту 6.1 глави 6 розділу II Положення №402 направлення військовослужбовців на медичний огляд здійснюється визначеними цим Положенням суб`єктами, зокрема прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатними ВЛК, керівниками закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органами військового управління та іншими суб`єктами у випадках та порядку, визначених Положенням №402.

При цьому, направлення військовослужбовця на медичний огляд ВЛК пов`язується із наявністю відповідних медичних підстав, встановлених під час його обстеження або лікування.

Отже, з наведених положень Положення №402 вбачається, що сам факт наявності у військовослужбовця певного діагнозу, у тому числі такого, який був встановлений значний час до проходження військової служби, не зумовлює автоматичного виникнення обов`язку командира військової частини направити його на медичний огляд ВЛК.

Визначальним є встановлення актуального стану здоров`я військовослужбовця, наявності захворювання, травми або їх наслідків, які можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби, та наявність передбачених Положенням №402 медичних підстав для проведення відповідного огляду.

При цьому, питання визначення ступеня придатності військовослужбовця до військової служби належить до компетенції військово-лікарської комісії, яка володіє спеціальними медичними знаннями та повноваженнями для вирішення такого питання.

Суд не наділений спеціальними медичними знаннями та не може підміняти собою ВЛК шляхом самостійного встановлення ступеня придатності позивача до військової служби на підставі медичних документів, складених у різні роки.

5. Судом встановлено, що медичні документи, на які посилається позивач, переважно датовані 2014-2015 роками та підтверджують проведення йому відповідних обстежень у минулому.

Сам по собі факт встановлення у позивача захворювань у попередні роки не підтверджує, що саме станом на жовтень 2025 року зазначені захворювання призвели до зміни ступеня його придатності до військової служби.

6. Крім того, матеріали справи не містять висновку лікаря, зробленого безпосередньо за результатами актуального медичного обстеження позивача у 2025 році про те, що наявні у нього захворювання або їх наслідки можуть зумовлювати непридатність чи обмеження придатності до військової служби та що у зв`язку з цим позивач потребує направлення саме на медичний огляд ВЛК.

Також, надані позивачем документи не містять постанови ВЛК, якою було б встановлено інший ступінь його придатності до військової служби, ніж той, який був визначений під час попереднього медичного огляду.

Суд не залишає поза увагою доводи позивача про погіршення стану здоров`я та неможливість належним чином виконувати обов`язки військової служби.

Однак, суб`єктивне відчуття погіршення стану здоров`я та скарги на самопочуття, за відсутності відповідного медичного висновку, не можуть самі по собі свідчити про зміну ступеня придатності до військової служби.

7. Відповідно до матеріалів справи, позивач стверджує, що неодноразово звертався з рапортами до командування військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_1 щодо направлення його на стаціонарне лікування з подальшим проходженням ВЛК.

Разом з тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів подання до медичної служби військової частини НОМЕР_2 відповідного рапорту позивача.

Навпаки, з відповіді військової частини вбачається, що станом на 31.10.2025 до медичної служби військової частини НОМЕР_2 рапорт ОСОБА_1 щодо направлення на проходження медичного огляду ВЛК не надходив.

За таких обставин твердження позивача про протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту не підтверджене належними доказами.

8. Саме по собі посилання позивача на усну відмову посадових осіб військової частини прийняти або зареєструвати рапорт не дає можливості суду встановити, а ні зміст такого рапорту, а ні дату його подання, а ні посадову особу, яка його отримувала, а ні конкретний обсяг вимог, які були заявлені позивачем.

Згідно зі статтями 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, зазначений обов`язок відповідача не звільняє позивача від необхідності довести сам факт існування тієї бездіяльності, яку він оскаржує, а також обставини, з якими закон пов`язує виникнення відповідного обов`язку у суб`єкта владних повноважень.

9. Отже, позивачем не доведено, що військова частина НОМЕР_1 отримала від нього належним чином оформлений рапорт із вимогою направити його на стаціонарне лікування та медичний огляд ВЛК, а також що на момент виникнення спірних правовідносин існували встановлені Положенням №402 медичні підстави, за яких відповідач був зобов`язаний видати таке направлення.

10. Суд враховує, що представник позивача 28.10.2025 звернувся до Міністерства оборони України зі скаргою №308/281025, щодо необхідності направлення ОСОБА_1 на стаціонарне лікування з подальшим проходженням ВЛК.

Відповідно до наданої у справі відповіді №693/68259 від 31.10.2025, командуванням військової частини НОМЕР_2 було розглянуто відповідне звернення.

Разом з тим, саме звернення представника до Міністерства оборони України не є тотожним поданню військовослужбовцем рапорту до командира військової частини НОМЕР_1 та не створює автоматичного обов`язку останньої направити позивача на ВЛК.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з 25.10.2025 позивач відряджений до військової частини НОМЕР_1 для проходження базової загальновійськової підготовки.

За таких обставин суд не встановив належних доказів того, що саме на військову частину НОМЕР_1 покладався обов`язок розглянути конкретний рапорт позивача про направлення його на стаціонарне лікування та ВЛК, який був фактично поданий до цієї військової частини та належним чином доведений до відома її командування.

Сам факт перебування позивача у відрядженні військової частини НОМЕР_1 не свідчить про виникнення у неї безумовного обов`язку направити військовослужбовця на ВЛК виключно на підставі його усного звернення або медичних документів, складених у 2014-2015 роках.

11. Щодо посилань позивача на статтю 49 Конституції України та положення законодавства у сфері охорони здоров`я суд зазначає, що право на охорону здоров`я та медичну допомогу не заперечується відповідачем і саме по собі не означає, що будь-яке звернення військовослужбовця зі скаргами на стан здоров`я автоматично породжує обов`язок командира направити його саме на ВЛК.

Реалізація права військовослужбовця на медичну допомогу та визначення ступеня його придатності до військової служби здійснюються у спеціальному порядку, встановленому законодавством та Положенням №402.

При цьому, право військовослужбовця на медичну допомогу не виключає необхідності дотримання встановленого порядку її отримання та проходження військово-лікарської експертизи.

Посилання позивача на можливість значного погіршення стану здоров`я та настання тяжких наслідків також не можуть бути самостійною підставою для задоволення позову, оскільки такі твердження мають ґрунтуватися на належних медичних доказах.

Наявні у справі медичні документи підтверджують анамнез захворювань позивача, проте не містять актуального висновку про те, що продовження ним військової служби створює безпосередню загрозу його життю або здоров`ю чи, що він є непридатним до військової служби.

12. Суд також враховує, що питання про придатність особи до військової служби не може вирішуватися адміністративним судом замість ВЛК.

Якщо позивач вважає, що стан його здоров`я змінився або що під час попереднього медичного огляду не були враховані всі наявні у нього захворювання, він не позбавлений права пройти медичне обстеження та за наявності передбачених Положенням №402 підстав бути направленим на медичний огляд ВЛК, а у разі незгоди з постановою ВЛК оскаржити її у встановленому порядку до вищестоящого органу.

Водночас, предметом розгляду у даній справі є не визначення ступеня придатності ОСОБА_1 до військової служби, а перевірка правомірності бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення його на стаціонарне лікування та проходження ВЛК.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Отже, судом не встановлено, що відповідачем було допущено бездіяльність щодо розгляду належним чином поданого та отриманого рапорту позивача.

Так само не встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин у відповідача існував безумовний обов`язок направити позивача на стаціонарне лікування та подальший медичний огляд ВЛК без відповідних медичних підстав, встановлених у порядку, передбаченому Положенням №402.

Суд звертає увагу, що сама по собі наявність у позивача захворювань не означає автоматичної зміни ступеня його придатності до військової служби. Встановлення такого ступеня належить до спеціальної компетенції ВЛК.

При цьому, надані позивачем медичні документи не містять актуальної постанови ВЛК або висновку лікаря, який би зобов`язував командування військової частини направити позивача на медичний огляд ВЛК саме у жовтні 2025 року.

Відповідно, суд не знаходить причинно-наслідкового зв`язку між наявністю у позивача медичних документів та твердженням про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 .

13. З огляду на встановлені у справі обставини суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення його на стаціонарне лікування з подальшим проходженням військово-лікарської комісії.

Водночас, відповідачем наведено обставини, які спростовують твердження про наявність у нього безумовного обов`язку направити позивача на ВЛК лише на підставі наявних у позивача медичних документів та його усних звернень.

За таких обставин відсутні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання відповідача забезпечити направлення ОСОБА_1 на стаціонарне лікування та проходження військово-лікарської комісії.

14. Таким чином, оцінюючи всі встановлені у справі обставини в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не направлення на стаціонарне лікування та проходження військово-лікарської комісії, а також про зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

15. Згідно частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Тому, позов задоволенню не підлягає.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. З огляду на те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено, судом не вирішується питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії- відмовити повністю.

2. Розподіл судових витрат не здійснюється.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_5 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ).

Суддя О.В. Боднарюк