Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №500/3944/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3944/26

23 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформлене листом від 13.05.2026 №1900-0306-8/22535, про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника відповідно до ст. 30 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з дати звернення із відповідною заявою - 27.04.2026.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії, однак відповідач відмовив їй у призначенні пенсії, у зв`язку з тим, що у документах померлого, які засвідчують особу є розбіжності по батькові у свідоцтві про смерть “ ОСОБА_2 ”, а у свідоцтві про шлюб зазначено “ ОСОБА_3 ”. За таких обставин, пенсійним органом, в якості підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії в разі втрати годувальника, визначено неналежне підтвердження факту перебування у шлюбі з померлим годувальником.

Ухвалою суду від 29.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.07.2026 від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначив, що під час розгляду поданих позивачем документів встановлено розбіжність у по батькові померлого: у документах, що засвідчують особу зазначено “ ОСОБА_2 ”, тоді як у свідоцтві про шлюб “ ОСОБА_3 ”. У зв`язку з наявністю зазначених розбіжностей подані документи не можуть бути прийняті як належне підтвердження факту перебування у шлюбі позивачки та померлого. З огляду на це просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16.10.2024 підтверджено факт смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 01.02.1986, прізвище дружини після укладення шлюбу – “ ОСОБА_6 ”.

27.04.2026 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_4 .

Листом від 13.05.2026 №1900-0306-8/22535 ГУ ПФУ в Тернопільській області повідомило позивачці про відмову у прийнятті поданих документів для призначення пенсії по втраті годувальника за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки розбіжності по батькові померлого годувальника “ ОСОБА_7 ” не можуть бути прийняті як належне підтвердження факту перебування у шлюбі.

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов`язання відповідача призначити пенсію по втраті годувальника, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (надалі, також Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до статті 29 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Відповідно до статті 30 Закону України № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент звернення за призначенням пенсії) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.

Відповідно до пункту "б" абзацу 4 цієї ж статті передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" або є особами з інвалідністю.

Згідно зі статтею 31 Закону № 2262-ХІІ члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 36 Закону №2262-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення за призначенням пенсії позивачу) передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім`ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім`ї, у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім`ї (крім батьків, дружини (чоловіка) у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

б) сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї.

Відповідно до статті 48 Закону України № 2262-ХІІ заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою дата їх відправлення.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз`яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.

Особа, яка звернулася за призначенням пенсії, пред`являє паспорт або інший документ, що засвідчує особу.

З матеріалів справи встановлено, що право позивачки на призначення пенсії по втраті годувальника відповідач не досліджував по суті, зосереджуючись на не додержанні нею процедури звернення з відповідною заявою.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок №3-1).

Порядком №3-1 передбачено, що у разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу) роз`яснюється, які документи необхідно надати додатково. При поданні документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою. Пенсії призначаються у строки, визначені в статті 50 Закону.

У пункті 10 Порядку №3-1 вказаний перелік документів, що подаються для призначення пенсії в разі втрати годувальника. Відповідно до пунктів 17, 18 Порядку №3-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.

Рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії.

Заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання пенсіонерів.

Отже, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок/призначення пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані уповноваженому органу ПФУ. Таким чином, вирішення вказаного питання передбачає дві складові, а саме: звернення особи з відповідною заявою про призначення (перерахунок) пенсії та прийняття органами ПФУ відповідного рішення за наслідками розгляду заяви у формі розпорядчого акту.

Як свідчить зміст заяви позивачки від 27.04.2026, вона просила призначити їй пенсію у зв`язку із втратою годувальника (померлого чоловіка), додавши необхідні для цього документи.

Таким чином, позивачка не зверталася до відповідача у порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян".

У той же час, неприйняття документів і невирішення заяви не є правомірним, оскільки суб`єкт влади повинен був розглянути документи та заяву по суті та прийняти рішення щодо призначення або відмови в призначенні пенсії, а за необхідності також - роз`яснити, які документи необхідно надати додатково.

Натомість, у тексті листа від 13.05.2026 відсутні покликання на те, які саме документи не були подані позивачкою для вирішення її заяви і які саме документи їй необхідно надати.

Суд звертає увагу, що однією з основних умов для призначення пенсії є волевиявлення особи, яке полягає у зверненні в установленому порядку до органів Пенсійного фонду України із відповідною заявою, форма та зміст якої затверджений Порядком № 3-1 та наданням наведеного необхідного пакету документі.

27.04.2026 позивачем подано заяву до територіального органу Пенсійного фонду про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.

Згадана заява позивача була розглянута суб`єктом владних повноважень у порядку Закону України “Про звернення громадян”.

Відповідачем рішення про призначення чи відмову у призначенні пенсії, прийняття якого передбачено приписами Закону №2262, не приймалось та жодних дій щодо такої відмови не вчинялось.

Суд звертає увагу на те, що лист Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 13.05.2026 №1900-0306-8/22535 не є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який тягне за собою спричинення будь-яких правових наслідків для позивача. Фактично відповідач відмовив у прийнятті поданих документів через розбіжності та відмовив у прийнятті рішення по суті поданої заяви, що суперечить Порядку №3-1.

Отже, у цій справі відповідач не розглядав по суті заяву позивачки, не приймав відповідне рішення, а направив позивачці лист-роз`яснення у відповідності до Закону України “Про звернення громадян”.

При цьому, позивач зверталася саме із заявою про призначення пенсії, а тому наданий лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Зі змісту звернень позивача вбачається її намір отримати призначення пенсії по втраті годувальника, а не лист-роз`яснення норм законодавства.

Відтак, розгляд звернень позивачки як виключно звернення громадянина, є надмірним формалізмом, враховуючи, що вона вказувала, що звертається за призначенням пенсії.

Оскільки питання призначення пенсії по втраті годувальника відповідачем фактично не вирішувалось, суд обирає належний спосіб захисту порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по втраті годувальника та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення по суті поданої заяви.

Разом з тим, згідно з п. 4 ч. 2, ч. 4 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо, зокрема, для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.

Враховуючи наведене відсутні підстави застосувати спосіб захисту, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити пенсію.

Водночас, суд зазначає, що згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов належить задовольнити частково та прийняти рішення про інший спосіб захисту прав позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а саме враховуючи вищевикладене, у відповідності до ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне обрати належний, за встановлених обставин, спосіб захисту порушеного права позивача та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача та неприйняття відповідного рішення за результатом розгляду такої заяви, а також зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області розглянути заяву позивача та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення.

При цьому, суд звертає увагу, що пунктами 1, 2 розділу III Порядку 3-1 передбачено, що уповноважений орган (структурний підрозділ) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і подання про призначення пенсії і направляє до органу, що призначає пенсії. Уповноважений орган (структурний підрозділ) надає допомогу особі в одержанні необхідних для призначення пенсії документів. У разі якщо підготовлено не всі необхідні документи для призначення пенсії, то подаються наявні, а документи, яких не вистачає, подаються додатково.

Пункт 11 розділу І вказаного порядку також передбачає, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого органу (структурного підрозділу)) роз`яснюється, які документи необхідно подати додатково. При поданні цих документів до закінчення тримісячного строку з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів уповноваженим органом (структурним підрозділом) поштою, або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих особою для призначення пенсії повинно закінчуватися прийняттям відповідного рішення. Водночас у цьому випадку таке рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання і суперечить вищенаведеним нормам.

За змістом статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії тощо.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області розглянути заяву позивачки та прийняти відповідне рішення.

У той же час, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки відповідач фактично не приймав рішення по суті заяви і не досліджував зміст поданих позивачкою документів.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії по втраті годувальника та неприйняття відповідного рішення за результатом розгляду такої заяви.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 27.04.2026 про призначення пенсії по втраті годувальника та за результатами її розгляду прийняти рішення відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.