Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №500/3480/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3480/26

23 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у перерахунку пенсії відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з дати визначеної законом, яка передує даті звернення до суду перерахунок та виплату пенсії відповідно до пункту "а" статті 12, пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ із розрахунку 70% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Після звільнення зі служби позивачу призначено пенсію за вислугу років з 03.01.2024 відповідно до пункту "б" статті 12 Закону № 2262-XII в розмірі 53% відповідних сум грошового забезпечення. У відповідь на звернення позивача про перерахунок пенсії відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-XII відповідач листом від 18.03.2026 відмовив в такому перерахунку.

Позивач вважає таку відмову відповідача в перерахунку пенсії за вислугою років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-XII протиправною, бо ним дотримано всі умови необхідні для здійснення такого перерахунку, зокрема його вислуга років у пільговому обчисленні складає більше 25 років, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви вчасно та повністю.

Ухвалою суду від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач своїм правом не скористався та відзиву на позов не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку черговості. Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові, суд встановив такі обставини.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до наказу №1/ОС-24 від 02.01.2024 "Про особовий склад", вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 22 роки 07 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні - 34 роки 10 місяців 14 днів.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 02.03.2026, в якій просив призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.03.2026 позивача повідомлено про відмову у здійсненні такого перерахунку, у зв`язку із відсутністю підстав. Відповідач рекомендував щодо підготовки та подання документів в Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області звернутися до уповноваженого органу відповідного силового міністерства.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

За нормами частини третьої статті 23 Закону № 2713-IV пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону №2262-XII. При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24 березня 1998 року №203/98-ВР.

Частиною четвертою статті 23 Закону № 2713-IV визначено, що особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до статті 1 Закону №2262-ХІІ особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

За змістом пункту "а" частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону, призначається незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Положеннями Закону №2262-ХІІ визначено умови призначення пенсії за вислугою років (стаття 12) та види служби і періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а також розмір пенсії за вислугу років (стаття 13).

Так, відповідно до статті 13 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", звільненим зі служби у Службі судової охорони, Державному бюро розслідувань та звільненим зі служби у Національному антикорупційному бюро України за віком чи через хворобу, звільненим зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України (пункт "б" статті 12): за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

Досліджуючи природу пільгового зарахування вислуги років особі, яка проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 зробив висновок, що таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

У зазначеній постанові судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду констатувала, що право на пільговий залік вислуги років для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби передбачене Законом №2713-IV, у зв`язку з чим зазначені особи мають право на призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням такої вислуги в пільговому обчисленні.

Таким чином, право осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби на зарахування вислуги, необхідної для призначення пенсії, в пільговому обчисленні визначене в першу чергу Законом № 2713-IV і такий обрахунок вислуги років для зазначених осіб не суперечить положенням статті 12 Закону №2262-ХІІ, а лише конкретизує його, надаючи можливість зарахування зазначеним особам календарної вислуги в пільговому обчисленні, у зв`язку зі специфічними умовами праці колишніх працівників кримінально-виконавчої служби.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №520/14878/23 та у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі №560/14729/23, від 13.03.2025 у справі № 160/9410/24 та від 11.03.2025 у справі № 160/31127/23 за подібних обставин справи.

Відповідно до статті 17-1 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі Порядок № 393).

Наведене в сукупності вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років:

- вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Так, враховуючи вказане в контексті спірних правовідносин, суд звертає увагу на таке.

На час звільнення позивача 02.01.2024 діяла редакція пункту 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.

Судом встановлено, що позивач був звільнений 02.01.2024 і на час звільнення стаж його служби в календарному обчисленні складав 22 роки 07 місяці 26 днів, у пільговому обчисленні 34 роки 10 місяців 14 днів.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» (далі - Постанова № 119), яка набрала чинності 19 лютого 2022 року до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких:

Доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».

5. У пункті 3:

1) абзац перший викласти в такій редакції: « 3. До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах:»;

6. Доповнити постанову пунктом 3-1 такого змісту: « 3-1. У разі наявності двох і більше підстав для зарахування на пільгових умовах до вислуги років, з якої визначається розмір пенсії, одного і того ж періоду служби вислуга років обчислюється за тією підставою, яка дає найбільші пільги».

7. У пункті 4 слова «до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні» замінити словами «на пільгових умовах до вислуги років, - у відповідному пільговому обчисленні для визначення розміру пенсії».

Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції Постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Отже, пункт 3 Порядку № 393 (в редакції Постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон України від 09 квітня 1992 року № 1992 року № 2262-ХІІ, так і Порядок № 393 (в редакції Постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Водночас, вирішуючи спір судом встановлено, що 28 серпня 2025 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/13694/22 визнано протиправними та нечинними:

- пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393»;

- підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393»;

- пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393»;

- пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 08 грудня 2025 року у справі № 440/254/25).

Суд зазначає, що статтею 17 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 17-1 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ встановлено саме порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом.

Своєю чергою, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Постановою № 393 (у відновленій редакції) визначено, зокрема порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.

Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а та від 13 травня 2026 року у справі №420/21549/25, для відступу від якої суд не вбачає підстав у цій справі.

Крім того, у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 Верховний Суд в складі судової палати дійшов таких висновків:

«…Закон №2262-ХІІ як єдину, обов`язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов`язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

В свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.

При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ».

Отже, до 16.02.2022 перший абзац пункту 3 Порядку №393 звучав таким чином:

«До вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах…».

Такий зміст цієї норми вказував на те, що пільгове обчислення вислуги років передбачене в цілях саме призначення пенсії, що відповідало вимогам статті 17-1 Закону №2262-ХІІ, на виконання якої і було затверджено Порядок №393.

Водночас, постановою від 16.02.2022 №119 Кабінетом Міністрів України до Порядку №393 внесено зміни. Цими змінами, серед іншого, перший абзац пункту 3 Порядку №393 викладено у наступній редакції: «До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах…». Такими змінами запроваджено пільгове зарахування вислуги років уже в цілях визначення розміру пенсії. Водночас, умови призначення пенсії та визначення її розміру за своїм змістом є різними процедурами, які відбуваються в певній послідовності. Так, спочатку встановлюється право військовослужбовця на пенсію та його відповідність визначеним законом умовам її призначення і лише після цього, в разі якщо військовослужбовець має право на пенсію за вислугу років, визначається її розмір. В разі, якщо особа не відповідає таким умовам, то питання визначення розміру пенсії взагалі не стоятиме.

Виключний перелік умов призначення пенсії за вислугу років передбачено статтею 12 Закону №2262-ХІІ і такі умови полягають власне у встановленні наявності необхідної вислуги років. Визначення розміру пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ не належить до умов призначення пенсії за вислугу років. Своєю чергою, визначення розміру пенсії унормовано статтею 13 Закону №2262-ХІІ, якою не передбачено такого поняття як «пільгове визначення розміру пенсії за вислугу років». Також цією статтею, як і в цілому Законом №2262-ХІІ, Кабінет Міністрів України не уповноважувався на визначення пільгових умов визначення розміру пенсії за вислугу років. Натомість, статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України був уповноважений встановити порядок визначення пільгових умов саме призначення пенсій за вислугу років. Такий порядок був встановлений Кабінетом Міністрів України у Порядку №393 і діяв до 16.02.2022.

Однак, запровадивши постановою від 16.02.2022 №119 зміни до Порядку №393, Кабінет Міністрів України скасував порядок визначення пільгових умов призначення пенсій, тим самим, позбавивши осіб які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, права на пільгове обчислення вислуги років, а відтак і права на призначення пенсій на пільгових умовах.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таке правове регулювання спірних правовідносин вказує на те, що, встановлюючи постановою від 16.02.2022 №119 пільгові умови визначення розміру пенсії за вислугу років особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, Кабінет Міністрів України діяв не в межах повноважень визначених Законом №2262-ХІІ.

Крім того, внаслідок скасування порядку визначення пільгових умов призначення пенсій залишились невиконаними вимоги статті 17-1 Закону №2262-ХІІ, якими Кабінет Міністрів України зобов`язаний встановити такий порядок, що також обмежує соціальні права військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

Поряд з тим, право на пільгове обчислення вислуги років регулювалось не лише Порядком №393 і не лише для цілей Закону №2262-ХІІ.

Так, на сьогодні продовжують діяти положення Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», яким передбачено пільгове обчислення вислуги років для призначення пенсій осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби (Закон №2713-IV).

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону №2713-IV особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.

За змістом наведеної норми пільговий залік вислуги років передбачено саме для призначення пенсії, а не для визначення її розміру.

Аналогічна правова позиція та висновки відображені в окремій думці судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Стародуба О.П. у справі №340/4308/24.

При цьому, держава може ліквідувати пільгові режими виходу на пенсію, якщо вони більше не відповідають економічним реаліям суспільства, тобто має бути чітко визначена мета.

Однак, легітимна мета скасування таких соціальних гарантій відсутня, що підтверджується збереженням права на пільговий залік вислуги років для призначення пенсії за іншими категоріями службовців, зокрема працівниками Державної кримінально-виконавчої служби.

Поруч з тим, якщо особа обрала професію саме через державні гарантії раннього виходу на пенсію і вже відпрацювала більшу частину цього спецстажу, держава зобов`язана розробити компенсаторні механізми пенсійного забезпечення (наприклад, зберегти право раннього виходу для тих, хто вже має більшу частину необхідного спецстажу).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у справі „Valverde Digon v. Spain від 21 вересня 2023 року (заява № 22386/19) суд вказав, що зміна запроваджена рішенням Конституційного суду, фактично наклала на певну категорію осіб, у тому числі на заявницю, нову умову для отримання права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, появу якої не можна було передбачити, яка не мала перехідного періоду і яку вони не могли виконати після набрання нею законної сили, що є охопленням елементів, які важко поєднати з верховенством права (там само, § 99). Позбавлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника внаслідок відсутності перехідного періоду після ухвалення рішення Конституційного суду є втручанням, яке оскаржується в цій справі, і не може виключати саму застосовність гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У цьому випадку ЄСПЛ зазначає, що Конвенція має на меті гарантувати права, які є «практичними та ефективними», а не теоретичними й ілюзорними (див. Perdigгo v. Portugal [GC], № 24768/06, § 68, 16 листопада 2010 року) (пункт 63 рішення).

Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що в цій конкретній справі заявниця могла мати «законні очікування», що вона матиме право на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника, проте нові умови отримання права на пенсію, яких вона не могла передбачити нівелювали таке право.

У рішенні по справі «Белане Надь проти Угорщини" ( заява № 53080/13) від 13 грудня 2016 року суд, зокрема, зазначив, що якщо змінилися національні правові умови для надання будь-якої конкретної форми допомоги або пенсії, і якщо відповідна особа більше не повністю задовольняє їх через зміну цих умов, може бути виправданим ретельний розгляд індивідуальних обставин справи, зокрема, характеру зміни вимоги, щоб перевірити існування достатньо встановленого, суттєвого майнового інтересу згідно з національним законодавством Такі вимоги правової визначеності та верховенства права, які належать до основних цінностей, що пронизують Конвенцію.

У п.п. 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) від 20.10.2011 надане визначення принципу належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Разом з тим, суд зосереджує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ заявник може стверджувати про порушення статті Першого Протоколу Конвенції лише тією мірою, якою оскаржувані рішення стосуються його володіння у значенні цього положення. Володіння може бути або наявним володінням, або активами, включаючи претензії, щодо яких заявник може стверджувати про принаймні легітимні очікування здійснити ефективне користування правом власності (Прессос Компаніа Навіера С.А. Та інші проти Бельгії (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), 1995, § 31; Джей А. Пай (Оксфорд) Лтд і Джей А. Пай (Оксфорд) Ленд Лтд проти Сполученого Королівства (J.A. Pye (Oxford) Ltd and J.A. Pye (Oxford) Land Ltd v. the United Kingdom) [ВП], 2007, § 61; Фон Мальцан та інші проти Німеччини (Von Maltzan and Others v. Germany) (ріш.) [ВП], 2005, § 74 (c); Копецький проти Словаччини (Kopeckэ v. Slovakia) [ВП], 2004, § 35 (c); Катона і Заварський проти Словаччини (Katona and Zбvarskэ v. Slovakia), § 52).

За певних обставин легітимні очікування отримати активи також можуть користуватись захистом статті 1 Протоколу № 1 (Прессос Компаніа Навіера С.А. Та інші проти Бельгії (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), 1995, § 31; на противагу Грацінгер і Грацінгерова проти Чеської Республіки (Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic) (ріш.) [ВП], 2002, § 73).

Правовий висновок про обов`язок держави забезпечити передбачуваність законодавства та захистити законні сподівання особи у сфері пенсійного забезпечення отримав підтвердження у низці рішень Конституційного Суду України.

Так, Конституційний Суд України у Рішення від 20.01.2026 №1-р/2026 визнав таким, що не відповідає Конституції України, підпункт 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 889 у тім, що у ньому не встановлено перехідних умов пенсійного забезпечення чи компенсаційних механізмів для осіб, які у період з 15 березня 2000 року до дня набрання чинності Законом №889 (30 квітня 2016 року) обіймали посади державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, однак станом на 1 травня 2016 року не мали потрібного стажу для призначення пенсії на підставі статті 37 Закону 3723".

Також, Суд зазначив, що не передбачення у підпункті 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення Закону №889 перехідних чи компенсаційних механізмів пенсійного забезпечення для осіб, які у період із 15 березня 2000 року до 30 квітня 2016 року включно перебували на посадах державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, сплачували підвищені відрахування, але на день набрання чинності Законом № 889 не мали потрібного стажу для призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723, створює необґрунтовану відмінність у ставленні до цієї категорії осіб. Збереження особливих умов пенсійного забезпечення для осіб, які на день набрання чинності Законом № 889 мали відповідно 10 або 20 років стажу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, за умови повного скасування особливих умов пенсійного забезпечення без застосування перехідних чи компенсаційних механізмів для тих осіб, яким станом на 1 травня 2016 року не вистачило потрібного стажу, але які сплачували підвищені відрахування, не забезпечує розумного співвідношення між застосованими засобами та легітимною метою зміни умов пенсійного забезпечення державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування (уніфікація пенсійного законодавства, забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи).

У контексті спірних правовідносин у справі, що розглядається, позивач тривалий час проходив службу в особливих умовах, які згідно з пунктом 3 Порядку № 393 імперативно передбачали пільгове (кратне) обчислення вислуги років.

Так, внаслідок внесених до Порядку №393 змін поняття пільгового обчислення вислуги років військової служби зазнало викривлення, а його значення для військовослужбовців нівелювалось, оскільки зміст оновленої «пільги» полягає в розмірі пенсії, до якої військовослужбовцю ще потрібно дослужити.

В той час як до внесених Постановою від 16.02.2022 №119 змін до Порядку №393 пільгове обчислення вислуги років дозволяло особі вийти на пенсію «достроково», що за своїм змістом, зважаючи на ризики і небезпеку, з якими пов`язана служба, і було реальною пільгою, запровадженою за особливості та специфіку несення служби.

У законодавстві, що регулює спірні правовідносини, зокрема в Законі № 2262-ХІІ відсутні будь-які компенсаційні механізми, які б у разі зміни підзаконного регулювання Кабінетом Міністрів України нівелювали чи еквівалентно відшкодували втрату права позивача на пільгове зарахування вислуги років для призначення пенсії.

На користь такого висновку слугує також стала практика Конституційного Суду України, зокрема, у Рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 та Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України наголосив, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язань щодо соціального захисту осіб, які виконували обов`язки перед державою, а зміна підзаконного регулювання не може призводити до звуження обсягу існуючих прав.

Крім того, відповідно до принципу правової визначеності, сформульованого у Рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018, правове регулювання має бути передбачуваним.

Конституційний Суд Україна у рішенні від 23.01.2020 по справі № 1-р/2020 щодо відповідності Конституції України конституційності окремих положень розділу 1, пункту 2 розділу ІІІ Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII Суд, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 по справі № 1-р/2020 в контексті встановленні права на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в шкідливих умовах констатував, що правовий статус працівника, який виконував роботу у шкідливих умовах до 01.04.2015, та його легітимні очікування щодо виходу на пенсію за колишніми віковими цензами (50 років за Списком № 1 та 55 років за Списком № 2) є захищеними конституційними гарантіями. Спроба відповідача застосувати до відпрацьованого до 2015 року стажу підвищені кваліфікаційні вимоги є протиправним звуженням обсягу прав особи та прямим порушенням принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/200 ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, сформулювала такий висновок:

« 92. За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

93. У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

94. Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

95. З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права».

Отже, Рішення Верховного Суду у справі № 360/3611/20 у поєднанні з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 (від 23.01.2020) резюмують, що право на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в шкідливих умовах є набутим правом особи, якщо вона фактично виконувала таку роботу до 01.04.2015 та зберігається за особою навіть у разі зміни умов призначення пенсії через зміну положень законодавства.. Конституційний Суд України визнав неконституційним підвищення віку та стажу для цієї категорії працівників, що унеможливлює ретроактивне погіршення умов їх пенсійного забезпечення.

Поряд з тим, суд зауважує, що оцінюючи допустимість ретроактивного впливу нових норм на вже сформовані правовідносини через призму захисту легітимних очікувань та правової визначеності., П`ята палата Європейського Суду Справедливості у рішенні від 29 квітня 2004 року в об`єднаній справі Gemeente Leusden (C-487/01) та Holin Groep BV cs (C-7/02) зазначила, що нове законодавство діє на майбутнє, але воно негайно застосовується до поточних правовідносин (принцип негайної дії нового закону або immediate effect).

При цьому, суд враховує, що зворотна сила зміни способу обчислення необхідного стажу прямо не встановлена самим актом та не є результатом його змісту ( див. п. 59 рішення Європейського суду справедливості справа Gemeente Leusden та Holin Groep BV, C-487/01 та C-7/02, від 29.04.2004.

Наведене в сукупності свідчить, що вислуга років, з врахуванням часу служби, який підлягає зарахуванню на пільгових умовах, є календарною одиницею виміру та повинна бути врахована до вислуги років, яка підлягає обчисленню та застосуванню в порядку статей 12, 17 та 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постанови № 393 (в редакції, що діяла до внесення змін згідно Постанови № 119 і яка діє наразі).

Судом встановлено, що відповідно до наказу №1/ОС-24 від 02.01.2024 "Про особовий склад", вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 22 роки 07 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні - 34 роки 10 місяців 14 днів, загальний трудовий стаж для призначення пенсії складає 28 років 11 місяців 20 днів.

Отже, на дату звільнення позивач мав вислугу 34 роки 10 місяців 14 днів, відтак позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до п. 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви з усіма необхідними документами.

Для переведення та проведення відповідного перерахунку позивач звернувся із заявою від 02.03.2026, що надійшла до ГУ ПФУ в Тернопільській області 04.03.2026, а відтак з дати подання заяви позивачу належить право на здійснення такого перерахунку, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову частково.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У той же час, органом ПФУ не досліджувалось питання відсоткового розміру грошового забезпечення пенсії позивача після перерахунку. Адже переведення на пенсію відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ здійснено не було. Відтак, спору щодо розміру пенсії відносно грошового забезпечення на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.

Відсутні підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого переведення будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то відповідно питання розміру пенсії відносно заробітної плати є передчасним .

Відтак, з метою належного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача від 02.03.2026 і здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років на підставі заяви позивача від 02.03.2026 відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-XII із урахуванням виплачених сум.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 665,60 грн, що сплачений відповідно до квитанції від 01.06.2026.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі заяви від 02.03.2026 відповідно допункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026, здійснивши перерахунок пенсії відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII із урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.