Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №460/14833/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2026 року м. Рівне№460/14833/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 07.02.2024 року по 17.07.2026 року (але не більше як за шість місяців); 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 07.02.2024 року по 17.07.2026 року (але не більше як за шість місяців) у розмірі 4825,71 грн. без відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів; 3) зобов`язати відповідача здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати та нарахувати і виплатити компенсацію на відповідний рахунок з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В обґрунтування позову зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та 07.02.2024 був виключений зі списків особового складу військової частини. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 у справі № 460/7316/26, яким позов задоволено частково, визнано протиправними дії відповідача щодо оподаткування військовим збором грошового забезпечення позивача за період його безпосередньої участі в заходах із забезпечення оборони України у 2023 році та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити суму утриманого військового збору. На виконання зазначеного судового рішення 14.07.2026 відповідач перерахував позивачу 4 839,28 грн. Позивач вважає, що проведення такого розрахунку більш як через два роки після звільнення свідчить про порушення відповідачем вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та є підставою для виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням шестимісячного обмеження, установленого статтею 117 Кодексу законів про працю України, та принципу співмірності позивач визначив розмір належного йому відшкодування в сумі 4 825,71 грн. Крім того, вважає, що несвоєчасна виплата належних йому коштів є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти вимог. Зазначає, що на момент звільнення позивача між сторонами не існувало спору щодо розміру належних до виплати сум. Позивач звернувся до суду з відповідними вимогами лише 28.04.2026, тобто більш як через два роки після звільнення. На думку відповідача, такі обставини виключають застосування статті 117 Кодексу законів про працю України. Водночас відповідач посилається на компенсаційний характер передбаченого цією статтею відшкодування та необхідність урахування принципів розумності, справедливості й пропорційності, зокрема розміру заборгованості та поведінки сторін. Стверджує, що з огляду на незначний розмір спірної виплати, а також тривалий час, який минув між звільненням позивача та його зверненням до суду, підстав для присудження середнього грошового забезпечення немає.

Ухвалою суду від 11.08.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.\

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.02.2024 № 34 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та з 07.02.2024 виключено зі списків особового складу військової частини й усіх видів забезпечення.

Цим наказом передбачено проведення належних позивачу виплат при звільненні, зокрема компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 у справі № 460/7316/26 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму утриманого військового збору за період його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у період 2023 року.

14.07.2026 на виконання зазначеного рішення суду, відповідач перерахував позивачу 4839,28грн, що підтверджується банківською випискою із зазначенням призначення платежу та реквізитів судового рішення.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 12.08.2026 № 1646 нараховане позивачу грошове забезпечення за грудень 2023 року становило 27 712,50 грн, за січень 2024 року 27 712,50 грн.

Таким чином, загальний розмір грошового забезпечення позивача за два календарні місяці, що передували місяцю його звільнення, становив 55 425 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що сума 4 839,28 грн була виплачена позивачу після його звільнення на виконання судового рішення, ухваленого за результатами вирішення спору щодо правомірності утримання військового збору.

Позивач, вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів, звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на своєчасне одержання винагороди за працю.

Правове регулювання соціального та правового захисту військовослужбовців визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Положеннями статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Питання відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовців спеціальним законодавством безпосередньо не врегульовано. Тому до відповідних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, зокрема його статей 116 та 117.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець зобов`язаний у встановлений законом строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум таке відшкодування підлягає виплаті у разі вирішення спору на користь працівника. Якщо спір вирішено на його користь частково, розмір відшкодування визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору, з дотриманням установленого шестимісячного обмеження.

Отже застосування відповідальності за статтею 117 КЗпП України не обмежується випадками, коли роботодавець визнавав наявність заборгованості в день звільнення. Закон прямо передбачає таку відповідальність і за наявності спору про належні працівникові суми, якщо цей спір вирішено на користь працівника.

У цій справі право позивача на повернення неправомірно утриманих із його грошового забезпечення коштів підтверджено судовим рішенням від 15.06.2026 у справі № 460/7316/26.

При цьому відповідач провів відповідну виплату лише 14.07.2026, тобто після виключення позивача зі списків особового складу військової частини 07.02.2024.

Таким чином, установлено факт несвоєчасного проведення з позивачем остаточного розрахунку.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для застосування статті 117 КЗпП України лише з огляду на те, що позивач звернувся до суду з вимогою про повернення утриманого військового збору більш як через два роки після звільнення.

Сам факт відсутності відповідного спору на дату звільнення не спростовує встановленого судовим рішенням порушення права позивача та не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок.

Водночас тривалість періоду між звільненням позивача та його зверненням до суду підлягає врахуванню під час визначення співмірного розміру відшкодування.

Щодо періоду та розміру середнього грошового забезпечення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції.

Цими змінами встановлено обмеження періоду, за який може бути присуджений середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, шістьма місяцями.

Оскільки позивача звільнено 07.02.2024, до спірних правовідносин застосовується стаття 117 КЗпП України саме в редакції Закону № 2352-IX.

Відповідно, хоча фактичний розрахунок проведено 14.07.2026, відшкодуванню за статтею 117 КЗпП України підлягає не весь час, що минув від звільнення до здійснення виплати, а період, який не перевищує шести місяців.

Обчислення середнього грошового забезпечення здійснюється з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

За загальним правилом пункту 2 цього Порядку середня заробітна плата для відповідних виплат обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на відповідну кількість днів, що підлягають оплаті.

Судом установлено, що грошове забезпечення позивача за грудень 2023 року становило 27 712,50 грн та за січень 2024 року - 27 712,50 грн. Отже середньоденне грошове забезпечення становить: 55 425 грн : 62 календарні дні = 893,95 грн.

Період затримки, за який може бути нараховане відшкодування, починається з наступного дня після звільнення, тобто з 08.02.2024.

З урахуванням обмеження шістьма місяцями такий період закінчується 07.08.2024 і становить 182 календарні дні.

Таким чином розрахункова сума середнього грошового забезпечення за зазначений період становить 162698,90 грн.

Проте наведений розмір не підлягає автоматичному присудженню без оцінки конкретних обставин справи та співмірності відповідальності відповідача.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 сформулювала висновок про те, що встановлене статтею 117 КЗпП України шестимісячне обмеження визначає максимальний період відповідальності роботодавця, але не усуває необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру відшкодування.

Зокрема, суд повинен враховувати розмір простроченої заборгованості, співвідношення цієї суми із середнім заробітком за час затримки, причини тривалості прострочення та поведінку сторін. Розмір відшкодування може бути зменшений незалежно від ступеня задоволення вимог про стягнення належних при звільненні сум.

Наведений правовий висновок є релевантним до спірних правовідносин, оскільки позивача звільнено після 19.07.2022, тобто за чинності редакції статті 117 КЗпП України, щодо застосування якої висловилася Велика Палата Верховного Суду.

Застосовуючи відповідні критерії, суд ураховує, що прострочена сума становила 4839,28 грн, тоді як розрахунковий середній заробіток за шість місяців складає 162698,90 грн.

Крім того, спір щодо неправомірного утримання військового збору був ініційований позивачем через значний час після його звільнення.

Водночас відповідач як суб`єкт, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивача, був зобов`язаний належним чином застосовувати законодавство щодо його оподаткування незалежно від часу звернення позивача з відповідними вимогами.

Отже, зазначені обставини не виключають відповідальності відповідача, однак підлягають врахуванню під час визначення її розміру.

Зіставивши розмір невчасно виплачених коштів із розрахунковою сумою середнього грошового забезпечення, тривалість затримки та поведінку сторін, суд доходить висновку, що присудження повного середнього грошового забезпечення за шість місяців призвело б до істотної диспропорції між розміром допущеного порушення та майновими наслідками відповідальності відповідача.

Натомість визначений позивачем розмір відшкодування 4825,71 грн не перевищує суми несвоєчасно виплачених йому коштів та відповідає компенсаційному характеру передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності.

При цьому суд не покладає в основу рішення запропоновану позивачем арифметичну формулу, оскільки в ній допущено неузгодженість між визначеним відсотком невчасно виплаченої суми та відсотком, фактично застосованим до середньоденного грошового забезпечення.

Розмір 4825,71 грн суд визначає за результатами оцінки сукупності обставин справи, застосовуючи критерії розумності, справедливості та пропорційності, а також ураховуючи межі заявлених позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати й виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4825,71 грн є обґрунтованими.

Водночас вимога про виплату зазначеної суми без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів задоволенню не підлягає.

Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування підлягає нарахуванню та оподаткуванню відповідно до законодавства, чинного на момент здійснення відповідної виплати. Суд визначає суму відшкодування, а питання здійснення встановлених законом утримань вирішує відповідач як податковий агент.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Правові та організаційні засади компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначено Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація здійснюється в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які не мають разового характеру.

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено механізм обчислення компенсації з урахуванням суми доходу, не виплаченого в установлені строки, та індексу інфляції за період його невиплати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24 наголосила, що для виникнення права на відповідну компенсацію необхідна сукупність умов: порушення строку виплати доходу щонайменше на один місяць, систематичний, а не разовий характер доходу та фактичне його отримання особою.

Велика Палата окремо зазначила, що сам факт належності певної виплати до складу грошового забезпечення військовослужбовця ще не означає, що вона має систематичний характер. Правове значення має природа конкретної виплати.

У справі, яка розглядається, судовим рішенням від 15.06.2026 у справі № 460/7316/26 відповідача зобов`язано повернути позивачу неправомірно утриману суму військового збору.

Зазначена виплата має характер повернення коштів, надмірно утриманих із доходу позивача, та не є окремим видом щомісячного грошового забезпечення, що підлягав самостійному періодичному нарахуванню і виплаті.

Водночас матеріалами цієї справи не підтверджено наявності самостійної заборгованості відповідача з виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за конкретні місяці, яка могла б становити базу для обчислення компенсації відповідно до Закону № 2050-III.

Саме лише здійснення 14.07.2026 на виконання судового рішення одноразової виплати в сумі 4 839,28 грн, яка становить повернення неправомірно утриманого військового збору, не свідчить про наявність усіх установлених Законом № 2050-III умов для нарахування компенсації втрати частини доходів.

Отже вимога про зобов`язання відповідача здійснити розрахунок, нарахувати та виплатити відповідну компенсацію задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи позивач належними та допустимими доказами частково довів обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4825,71грн із здійсненням встановлених законодавством утримань податків та зборів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 23 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Суддя Т.О. Комшелюк