Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №420/21560/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21560/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані 5 днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, невикористані 30 днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік, невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2024 рік, невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2025 рік, невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2026 рік.;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 5 днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, невикористані 30 днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік, невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2024 рік, невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2025 рік, невикористані 14 днів додаткової відпустки за 2026 рік виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перед звільненням проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 195 від 12 липня 2026 року позивача звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 06 липня 2026 року № 179 у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалася. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік. Щорічна основна відпустка за 2024 рік не надавалася. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік. Щорічна основна відпустка за 2025 рік використана тривалістю 30 діб. Щорічна основна відпустка за 2026 рік використана тривалістю 15 діб. Додаткова відпустка, визначена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2024, 2025 та 2026 роки не надавалась. Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік -14 діб, за 2026 рік - 14 діб. Під час виключення позивача зі списків Військової частини НОМЕР_1 розрахунок компенсації невикористаних днів основної щорічної та додаткової відпустки здійснено без урахування у складі додаткової винагороди. Позивач вважає, що дії відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки є протиправною, у зв`язку із чим він звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 20 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

14.08.2026 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що вирішуючи питання того, чи є додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, винагородою, яка має постійний характер та підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення зазначаємо, що пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачає, що: - додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою поліцейського, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; - розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання поліцейським участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; - визначається наказами командирів (начальників). Отже за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється. Таким чином, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а твердження позивача про те, що передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер є помилковим. Отже, оскільки до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, включаються винагороди, які мають постійний характер, а додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану, Відповідач наголошує на відсутності правових підстав для включення до складу грошового забезпечення, з якого повинна бути обрахована компенсація за невикористані дні оплачуваної відпустки Позивача додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася йому за період 2023 - 2026 роки, відповідно до Постанови № 168. Відповідно до Довідки про нараховане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 від 04.08.2026 року № 1579/16/1097 була нарахована і виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку у розмірі 71 723,19 грн. До розрахунку взято грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу, яке вони отримували на день звільнення. Зі змісту витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2026 року № 195 Позивачу було призначено до виплати, зокрема, грошову компенсацію за невикористані 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023, за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2024 – 14 діб, за 2025 – 14 діб, за 2026 – 14 діб. Законом України від 28.06.2023 № 3161-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану, Закон № 2011-ХІІ було доповнено статтею 9-2 такого змісту: стаття 9-2. Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім того, на виконання, зокрема, статті 9-2 Закону № 2011-ХІІ, абзаців другого-восьмого пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3161-IX, згідно з Постановою № 836, змінилося і правове регулювання щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Також відповідно до статті 9-2 Закону № 2011-ХІІ, абзаців другого-восьмого пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3161-IX, Постанови № 704, Постанови № 168 наказом Міністра оброни України від 26.09.2023 № 566 затверджено зміни до Порядку № 260, зокрема, пункт 6 розділу XXXI викладено в такій редакції (з змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 23 від 15.01.2025): 6. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Пунктом 1-2 Постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) установлено, що на період воєнного стану, військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань. Згідно з пунктом 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Таким чином, пункт 1-1 Постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення Позивача з військової служби) чітко і однозначно передбачає, що: додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників). Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється. При цьому частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ відносить до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер). Водночас додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку № 260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, з огляду на її характер та особливості, не включається. Зазначене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена Постановою № 168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення. Окрім цього, таке тлумачення указаної норми підтверджується й підходом держави до вказаної виплати, адже наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 № 177/39233, перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану. З огляду на наведене, вважаємо, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Позивач надав до суду відповідь на відзив на позов де зазначає, що вирішуючи питання, чи враховується передбачена Постановою №168 додаткова винагорода до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані щорічні додаткові відпустки як учаснику бойових дій та компенсація за невикористану щорічну основну відпустку, Верховний Суд у постанові від 23.09.2024 р. у справі №240/32125/23 дійшов висновку, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги на оздоровлення, підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням (пункт 41). Верховний Суд у постанові від 20.12.2024 р. у справі № 240/21650/23 зазначив, що за приписами підпункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 до розрахунку компенсації за всі невикористані військовослужбовцем дні щорічної основної відпустки включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням. Таким чином, враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, Верховний Суд дійшов висновку, що вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток (пункти 57 та 58). Збіжних правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах у справі №240/21650/23, справі №240/32125/23, справі №240/23909/23, справі №240/12225/23, справі №240/2078/24, справі №420/35446/23, справі №240/4156/24 та справі №580/3483/24, в яких спірні правовідносини виникли у зв`язку з не включенням додаткової винагороди, запровадженої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення для обчислення, зокрема компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки під час проходження військової служби у Збройних Силах України. Вирішальним у контексті даної справи є те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, нараховувалась та виплачувалась мені протягом проходження військової служби у відповідача в спірний період до дня мого звільнення з військової служби, тому приходжу висновку, що указана винагорода повинна бути включена до складу грошового забезпечення позивача при обчисленні розміру компенсацій, як за основну, так і невикористану додаткову відпустки. Проте відповідач безпідставно не включив грошову винагороду при обчисленні мені розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

31 липня 2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) № 218 позивача увільнено від займаної посади помічника командира батальйону з правової роботи військової частини НОМЕР_3 і призначено на посаду - офіцера юридичної служби військової частини НОМЕР_1 .

У зв`язку із вищевказаним, наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 217 від 31.07.2025 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Згідно припису військової частини НОМЕР_3 за вих. № 2412 від 31.07.2025 року позивача зобов`язано прибути до військової частини НОМЕР_1 для подальшого продовження служби у строк до 07 серпня 2025 року до 15:00.

Підставою для видачі припису є наказ командира військової частини НОМЕР_2 № 218 від 31.07.2025, наказ командира військової частини НОМЕР_3 № 217 від 31.07.2025 року.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 232 від 07.08.2025 року слідує, що позивача - лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 31 липня 2025 року № 218 на посаду офіцера юридичної служби військової частини НОМЕР_4 , який прибув з військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ), зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Вважати таким, що з 07 серпня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Підстава видачі наказу: рапорт про прийняття посади лейтенанта юстиції ОСОБА_2 (вх. № 9355/р від 07.08.2025), наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 31 липня 2025 року № 218, припис № 2412 від 31.07.2025 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 195 від 12 липня 2026 року позивача лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , офіцера юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 06 липня 2026 року № 179 у запас за підпунктом «ж» (у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Виплачено щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 420% згідно 17 тарифного розряду з 01 по 12 липня 2026 року, щомісячну надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років з 01 по 12 липня 2026 року. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалася. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік. Щорічна основна відпустка за 2024 рік не надавалася. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грощову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік. Щорічна основна відпустка за 2025 рік використана тривалістю 30 діб. Щорічна основна відпустка за 2026 рік використана тривалістю 15 діб. Додаткова відпустка, визначена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2024, 2025 та 2026 роки не надавалась. Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік -14 діб, за 2026 рік - 14 діб. Відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення у 2026 році не надавалася. Грошову допомогу для оздоровлення, відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, за 2026 рік отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, за 2026 рік не отримав. Виплачено компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 20970,36 гривень згідно довідки № 6 від 08.07.2026 року. Постійним або службовим житлом не забезпечувався.

Таким чином, у період з 07 серпня 2025 року по 12 липня 2026 року позивач проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 на посаді офіцера юридичної служби у військовому званні «лейтенант юстиції».

Як позивачу стало відомо та підтверджується наявними доказами по справі, під час виключення його зі списків Військової частини НОМЕР_1 розрахунок компенсації невикористаних днів основної щорічної та додаткової відпустки здійснено без урахування у складі додаткової винагороди.

Позивач вважає, що дії Відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки є протиправними, у зв`язку із чим він звернувся до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ, у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби – 21.05.2025) визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається Міністром оборони України.

Відповідно до пункту 1 та абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового забезпечення. У рік звільнення, у разі невикористання військовослужбовцем щорічної основної або додаткової відпустки, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, у тому числі додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» (до якої відноситься відпустка учасника бойових дій).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260, у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби – 21.05.2024).

Пунктом 2 розділу I Порядку №260 установлено, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, і винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168, пунктом 1-1 якої (у редакції, чинній на час звільнення позивача) установлено виплату військовослужбовцям Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, щомісячної додаткової винагороди в розмірі від 30 000 до 100000 грн залежно від характеру та інтенсивності виконуваних завдань, пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Ключове значення для вирішення цього спору має пункт 6 розділу XXXI Порядку №260, яким визначено порядок обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні. У редакції, чинній з 26.09.2023 (внесеній наказом Міністерства оборони України від 26.09.2023 №566), зазначений пункт передбачає, що розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород, з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, чинна на момент звільнення позивача редакція пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 прямо виключає винагороди, у тому числі додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену постановою №168 і віднесену пунктом 2 розділу I Порядку №260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зі складу розрахункової бази для обчислення компенсації за невикористані дні відпустки. Аналогічне виключення винагород передбачене і для інших видів виплат при звільненні - грошової допомоги для оздоровлення (пункт 6 розділу XXIII Порядку №260) та одноразової грошової допомоги у разі звільнення (пункт 5 розділу XXXII Порядку №260).

Суд враховує, що позивач обґрунтовує позов посиланням на постанову Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23, в якій зроблено висновок про включення додаткової винагороди до розрахункової бази компенсації за відпустку. Однак у справі №240/32125/23 позивача було звільнено з військової служби 22 серпня 2023 року, тобто до внесення наказом Міністерства оборони України від 26.09.2023 №566 змін до пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, і Верховний Суд у цій постанові прямо виходив з того, що чинна на той час редакція вказаної норми (на відміну від приписів щодо оздоровчої допомоги та одноразової допомоги при звільненні) не містила застереження щодо виключення винагород зі складу розрахункової бази.

Ці правовідносини не є подібними до тих, що склалися у справі, яка розглядається: позивача звільнено 12 липня 2026 року, тобто вже за чинності зміненої, уточненої редакції пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, яка прямо виключає винагороди зі складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпустки.

Такий підхід узгоджується з подальшою практикою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року в зразковій справі №280/8933/24 виснувала, що у пункті 2 розділу I Порядку №260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а не щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який має постійний характер.

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23, застосовуючи наведений висновок Великої Палати Верховного Суду до подібних правовідносин щодо військовослужбовця Збройних Сил України, дійшов висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки встановлюється на період дії воєнного стану, її розмір не є сталим і визначається наказами командирів (начальників) залежно від виконання завдань та участі військовослужбовця у бойових діях, а тому не включається до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток, а також одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом і в постанові від 09 липня 2026 року у справі №240/4421/24, в якій суд касаційної інстанції прямо зазначив про відсутність підстав відступати від висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду у справі №280/8933/24, як ухваленого пізніше і такого, що підлягає пріоритетному застосуванню.

За таких обставин, суд доходить висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, яку позивач отримував під час проходження служби, за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і, відповідно до чинної на момент звільнення позивача редакції пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, не підлягає врахуванню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Оскільки відповідач правомірно не врахував суми додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, при обчисленні позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023-2026 роки та щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, в його діях (бездіяльності) відсутня протиправність, а тому відсутні й підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та доплату зазначеної компенсації.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та " Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що відмовляючи позивачу у перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 01.10.2025 року, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору.

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору та відмову у задоволенні позову розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя К.С. Єфіменко

.