Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №420/10355/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10355/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.03.2026 № 155250039510 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 03.03.2026; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1977 по 25.07.1980, період проходження строкової військової служби з 23.10.1980 по 11.12.1982, згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного від 03.12.2018, періоди роботи з 23.07.1980 по 23.10.1980, з 01.10.1984 по 13.01.1985, з 21.10.1986 по 23.04.1997, з 29.09.1994 по 20.10.1996 та з 12.05.1997 по 28.08.2000, з 01.10.2000 по 01.07.2006, та здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, починаючи з 03.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що основним документом для підтвердження страхового стажу є його трудова книжка, у якій наявні всі необхідні записи про спірні періоди навчання, строкової військової служби та роботи. Він наголошує, що працівник не повинен нести відповідальність за формальні недоліки чи помилки роботодавця при веденні кадрової документації (наприклад, відсутність перекладу документів чи неточності в датах), а тому такі недоліки не можуть бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист і пенсійне забезпечення. Крім того, позивач вказує, що відсутність даних про сплату роботодавцем страхових внесків за окремі періоди не є виною працівника, адже обов`язок зі сплати лежить виключно на підприємстві, і це не спростовує самого факту роботи. Відтак, на думку позивача, неправомірна відмова ГУ ПФУ призначити пенсію порушує його законні очікування та є незаконним втручанням у право на мирне володіння майном, що гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою судді від 10.04.2026 відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.

27.04.2026 до суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що є неналежним відповідачем, оскільки за принципом екстериторіальності заяву розглядав та приймав рішення про відмову пенсійний орган в Івано-Франківській області. По суті самого спору відповідач стверджує, що відмова є цілком законною через відсутність у позивача необхідної кількості страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058. Відповідач обґрунтовує, що спірні періоди правомірно не були зараховані до стажу через недоліки в документах: записи в дублікаті трудової книжки не відповідають даті її заповнення і потребують уточнення; за період з 2000 по 2006 роки в системі персоніфікованого обліку відсутні дані про сплату страхових внесків; запис у дипломі про навчання зроблено іноземною мовою без українського перекладу, а надане тимчасове посвідчення військовозобов`язаного не передбачено законодавством як документ для підтвердження строкової служби. Крім того, відповідач наголошує, що суд не може підміняти пенсійний орган і перебирати на себе його виключні дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.

01.05.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що рішення про відмову в призначенні пенсії за віком є правомірним, оскільки підтверджений страховий стаж позивача становить лише 13 років 2 місяці 17 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. Відповідач зазначає, що спірні періоди роботи не зараховано через порушення правил заповнення дублікату трудової книжки (невідповідність дат) та відсутність даних про нарахування й сплату страхових внесків у системі персоніфікованого обліку (форма ОК-5) за 2000-2006 роки. Період навчання не враховано через відсутність нотаріально засвідченого перекладу диплома українською мовою, а строкова військова служба - через подання тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, яке не входить до вичерпного переліку документів для підтвердження служби згідно з Порядком № 637. Крім того, відповідач наголошує, що вимоги позивача про безпосереднє зобов`язання призначити та виплатити пенсію є передчасними та протиправними, оскільки це є втручанням у дискреційні повноваження Пенсійного фонду.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 03 березня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-ІV.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, який розглядає заяву - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Розглянувши заяву Позивача та надані документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.03.202 прийнято Рішення №155250039510, яким Позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 13 років. 2 місяці 17 днів.

Відповідно до п.2 ст. 26 Закону України " Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) у 2025 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мали особи за наявності страхового стажу не менше 22 років, у 2027 році будуть мати відповідно до п. 3 цієї ж статті, - у віці 65 років, за наявності страхового стажу від 15 років.

Відповідно до ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 24-1 Закону № 1058 періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Постановою КМУ від 16.05.2025 №562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього СРСР для зарахування їх до страхового стажу, яким передбачено, що у заяві про призначення пенсії особа зазначає отримує чи не отримує пенсійні виплати за ці періоди від інших держав та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів дублікату трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.01.2003 до страхового стажу не враховано періоди роботи:

з 23.07.1980 по 23.10.1980, з 01.10.1984 по 13.01.1985, з 21.10.1986 по 23.04.1997, з 29.09.1994 по 20.10.1996 та з 12.05.1997 по 28.08.2000, так як періоди роботи не відповідають даті заповнення трудової книжки, потребують уточнення відповідно до п. 5.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 №110.

Крім того, до страхового стажу не враховано період роботи з 01.10.2000 по 01.07.2006, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків.

На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі - постанова № 794), від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998 - 2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794).

До страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1977 по 25.07.1980, згідно дублікату диплома серії НОМЕР_2 , в якому запис зроблено іноземною мовою, а переклад українською мовою не надано (п. 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 з наступними змінами).

До страхового стажу не зараховано період проходження строкової військової служби з 23.10.1980 по 11.12.1982, згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного від 03.12.2018, так як не передбачено п. 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 із змінами.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Згідно пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається: чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Згідно з вимогами частин 1, 2 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Зазначені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника у повному обсязі є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

З огляду на матеріали справи, до заяви про призначення позивачем було надано дублікат диплома серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 навчався в Професійно-технічному училещі ім. 50-ття ВЛКСМ в період з 01.09.1977 по 25.07.1980.

Відповідно до довідки (перекладеної з азербайджанської мови українською мовою), Громадянин ОСОБА_3 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в Азербайджанській Республіці в м. Баку, змінив своє прізвище та по-батькові та став ОСОБА_1 , що зареєстровано в книзі записів актів громадянського стану актом № 12 від 04.10.1980 р.

В трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 першим записом про трудову діяльність у графі відомості про роботу внесено запис про період навчання з 01.09.1977 по 25.07.1980.

Згідно підпункту "б" пункту 2.17 Інструкції №162, в трудові книжки по місцю роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів наступних документів наступні записи, зокрема, про час навчання в професійно-технічних та інших училищах, на курсах і в школах по підвищенню кваліфікації, перекваліфікації і підготовки кадрів.

Згідно з пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відтак, період навчання з 01.09.1977 по 25.07.1980 відповідно до запису№1 трудової книжки серії НОМЕР_1 підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Крім того, не зараховано до страхового стажу Позивача період проходження строкової служби з 23.10.1980 по 11.12.1982, у зв`язку з тим, що не передбачено п.6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 із змінами.

В трудовій книжці Позивача серії НОМЕР_1 , міститься запис №4-5: запис №4-звільнений у зв`язку з призивом до радянської Армії; запис №5- служба в радянській армії з 10.1980 по 12.1982.

Відповідно, дана інформація підтверджується записом в графі №12 в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного від 03.12.2018.

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується, зокрема, військова служба і перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки і органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Зазначені положення застосовуються і до громадян, які проходили строкову військову службу до прийняття зазначених законів України, а тому час перебування громадян України на військовій службі, в тому числі - і в збройних силах радянської армії, повинен зараховуватись до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю та стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 6 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993, на підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: - військові квитки; - довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; - довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Так, на підтвердження проходження строкової військової служби Позивач надав для Відповідача1 копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного N? 001 313 від 12.2018, однак дане тимчасове посвідчення не було взяте до уваги Відповідачем2 наявний запис про проходження Позивачем строкової військової служби з 23.10.1980 по 11.12.1982.

Відповідно до пункту 16постанови КМУ №921 від 07.12.2016 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних»(нормативного акту, що діяв на час видачі позивачу тимчасового посвідчення) військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: - для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; - для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Порядок виготовлення, видачі та знищення тимчасового посвідчення військовозобов`язаного затверджено Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №610, пунктом 1 якого передбачено, що тимчасове посвідчення військовозобов`язаного (далі- тимчасове посвідчення) є документом, що посвідчує особу військовозобов`язаного, який перебуває у запасі осіб офіцерського складу або осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовозобов`язаний), та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Пунктом 3 Порядку №610 визначено, що тимчасове посвідчення видається військовозобов`язаним, які: взяті на військовий облік військовозобов`язаних та яким присвоєно первинні військові звання офіцерського складу запасу (до надходження їх особових справ); втратили військові квитки (до їх отримання); не проходили військову службу (навчальні збори) та не мають військово-облікової спеціальності; визнані призовними комісіями непридатними в мирний час, обмежено придатними у воєнний час до військової служби за станом здоров`я (до підтвердження цього рішення під час повторного медичного огляду); прибули з місць позбавлення волі.

Тимчасове посвідчення Позивача містить інформацію про його військове звання, військово-облікову спеціальність та дані про проходження строкової військової служби.

Також відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак, орган пенсійного забезпечення не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів у наданих документах, відсутності у наданих документах певних відомостей необхідних для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання такої інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи (служби), тощо.

У спірному випадку, органом пенсійного фонду не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності відомостей зазначених у наданих позивачем документах, а одразу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду проходження строкової військової служби з 23.10.1980 по 11.12.1982.

З урахуванням викладеного, Відповідач-2 протиправно не зараховано до страхового стажу Позивача період проходження строкової військової служби 23.10.1980 по 11.12.1982.

Крім того, до страхового стажу Позивача не зараховано період роботи з 23.07.1980 по 23.10.1980, з 01.10.1984 по 13.01.1985, з 21.10.1986 по 23.04.1997, з 29.09.1994 по 20.10.1996 та з 12.05.1997 по 28.08.2000, у зв`язку з тим, що періоди роботи не відповідають даті заповнення трудової книжки, потребують уточнення відповідно до п.5.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 №110.

В трудовій книжці серії НОМЕР_1 зроблені наступні записи: Запис №3-4, період роботи з 23.07.1980 по 23.10.1980 – робота на Бакінському машинному заводі ім. Кірова Запис № 6-7, період роботи з 01.10.1984 по 13.01.1985 – робота на Одеському дослідно-експериментальному заводі. 21.10.1986 по 23.04.1997, з 29.09.1994 по 20.10.1996, з 12.05.1997 по 28.08.2000 – робота КП «Одеському трамвайно-тролейбусному».

Відповідно до 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (надалі – Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі – Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Крім того, недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди, а підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Наведене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17; від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а; від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.

Отже, та обставина, що підприємством, де працював позивач, невчасно внесено запис про період роботи, не робить записи про роботу на підприємствах недійсними чи неправдивими.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу.

Відтак, період роботи Позивача з 23.07.1980 по 23.10.1980, з 01.10.1984 по 13.01.1985, з 21.10.1986 по 23.04.1997, з 29.09.1994 по 20.10.1996 та з 12.05.1997 по 28.08.2000 повинні бути зараховані до його страхового стажу.

Крім того, відповідачем-2 не зараховано до страхового стажу Позивача період роботи з01.10.2000 по 01.07.2006, у зв`язку з тим, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОK-5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків.

В трудовій книжці серії НОМЕР_1 зроблено запис №12, з 01.10.2000 по 01.07.2006 – робота в заводі ОЕЗО в транстучастку.

Відповідач-2 зазначив про необхідність підтвердження вказаного періоду трудового стажу Позивача для призначення пенсії, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VІ (далі - Закон №2464-VI) визначено:

Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб (пункт 1).

Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (пункт 7).

Статтею 14-1 Закону №2464-VІ визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов`язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру. Такі обов`язки Пенсійного фонду кореспондуються з нормами Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року №10-1 (далі - Положення 10-1).

За приписами частини 1 статті 16 Закону №2464-VI, Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В силу частини 2 статті 16 Закону №2464-VI Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону №2464-Vl).

Частиною 1 статті 20 Закону №2464-VI визначено, що Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.

Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону №2464-VI на кожну застраховану особу заводиться персональна електронна облікова картка.

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб визначає Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року №10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 року №8-1) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за №785/25562 (далі - Положення №8-1).

Пунктом 4 розділу І "Загальні положення" Положення №8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.

Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 5 розділу І "Загальні положення" Положення №8-1).

У відповідності до пункту 1 розділу IV "Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них" Положення №8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з пунктом 2 розділу IV "Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них" Положення №8-1 до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 3 розділу IV "Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них" Положення №8-1 визначено, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Абзацами другим, третім пункту 4 розділу IV №8-1 Положення передбачено, що у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.

Суд враховує, що наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб у подальшому є підставою для призначення та здійснення пенсійних виплат. В свою чергу, відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

У постанові 04.03.2020 по справі №№284/289/16-а суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що невиконання страхувальником обов`язку з подання звітності тягне за собою притягнення винної особи до адмінвідповідальності, проте наявність факту вчинення адмінправопорушення не впливає на обчислення страхового стажу, з якого обраховується пенсія.

Також Верховний Суд зазначив, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судому постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 30.09.2019 у справі №414/736/17.

З огляду на вищевикладене, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком з мотивів відсутності за період з 01.10.2000 по 01.07.2006 в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про нарахування заробітку та сплату страхових внесків, відповідач безпідставно переклав на громадянина тягар негативних наслідків за можливе несвоєчасне подання звітності чи сплату внесків роботодавцем, або за технічні затримки в оновленні самого Реєстру.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.03.2026 № 155250039510 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком.

Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно із п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення/перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Аналогічна правова позиція викладена ВС/КАС у постанові від 07 травня 2024 року по справі № 460/38580/22.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

В даному випадку відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих до заяви від 03.03.2026 провадився за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання порушене позивачем, у зв`язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог, з метою ефективного захисту прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена ВС/КАС у постанові від 07 травня 2024 року по справі №460/38580/22.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне з метою належного захисту порушеного права позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 03.03.2026 та при вирішенні питання про зарахуванням до страхового стажу спірних періодів роботи, навчання та військової служби врахувати висновки суду в цьому рішенні.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012; РНОКПП 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.03.2026 № 155250039510 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2026, з урахуванням висновків суду про наявність підстав для зарахування до страхового стажу періоді роботи, навчання та військової служби, викладених в цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 (одна тисяча шістдесят чотири грн. 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк