Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №420/39974/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/39974/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 27 липня 2020 року по 20 листопада 2020 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 27 липня 2020 року по 20 листопада 2020 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у відповідача, який, починаючи з 27.07.2020, розраховував його грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018. Це, на думку позивача, порушило гарантоване статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на отримання грошового забезпечення у визначеному розмірі та зменшило розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні та премії.

Позивач вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 викладено в редакції з прив`язкою до прожиткового мінімуму на 01.01.2018.

Відтак, як стверджує позивач, з 29.01.2020 відновлено дію пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, і з 27.07.2020 у відповідача виникли підстави визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18.

Позивач також зазначає, що пункт 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за яким мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, має вищу юридичну силу, ніж пункт 4 Постанови №704 і примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до неї. Примітки, на думку позивача, нормативного характеру не мають.

Щодо похідних виплат позивач посилається на пункт 1 статті 10-1, частину другу статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтю 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункти 1, 6 розділу XXIII та пункт 5 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

Перераховане грошове забезпечення, як стверджує позивач, має бути виплачене з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Представник позивача звертався до відповідача із заявою про перерахунок та з адвокатським запитом. Листом від 21.10.2025 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 не є нормами права, а тому діяти належало за чинним пунктом 4 Постанови №704. Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Відповідач вказує, що пункт 4 Постанови №704 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яка, за його твердженням, діяла з 04.09.2019 до 03.11.2020, передбачав визначення окладів шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідач зазначає, що проводив розрахунки посадових окладів військовослужбовців у період з 27.07.2020 до 20.11.2020 із дотриманням цих положень, а не приміток до них.

На думку відповідача, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, стосувалась виключно перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, а її резолютивна частина не містить положень про скасування пункту 4 Постанови №704. Постанова №103 видана на підставі статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а редакція пункту 4 Постанови №704 на офіційному вебсайті Верховної Ради України з 24.02.2018 не змінювалась. Якщо позивач вважає неправильним процес оприлюднення, звертатися слід до іншого суб`єкта владних повноважень.

Щодо компенсації податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначає, що Порядок №44 передбачає її виплату одночасно з виплатою грошового забезпечення, під час нарахування грошового забезпечення позивача виплати здійснювались з одночасною компенсацією податку, а тому вимоги в цій частині є передчасними.

Крім того, відповідач вважає пропущеним строк звернення до суду: позивача виключено зі списків 20.11.2020, а до суду він звернувся 02.12.2025, тобто через понад п`ять років, тоді як статтею 233 Кодексу законів про працю України встановлено тримісячний строк. Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №600/5050/23-а та вказує, що позов не містить підтвердження поважності причин пропуску строку.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 09.12.2025 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відмовив у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду у зв`язку з тим, що позивач цього строку не пропустив, та витребував у відповідача докази проходження позивачем військової служби, інформацію про розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення з усіма його складовими за період з 27.07.2020 до 20.11.2020 із зазначенням, з якого розміру прожиткового мінімуму вони були розраховані, та інформацію про статус відповідача як розпорядника бюджетних коштів.

Щодо клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні за участі його представника, яке міститься у прохальній частині відзиву, суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Згідно з пунктом 2 частини шостої цієї статті, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Предметом спору є розрахункова величина, з якої відповідач обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача. Обставини, від яких залежить вирішення спору, встановлюються з письмових доказів, поданих обома сторонами, і відповідач визнав у відзиві спосіб, у який проводив розрахунок. Відповідач не навів, які саме пояснення він не може викласти письмово. Тому суд відмовляє у задоволенні клопотання і розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Відповідно до довідки НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) від 03.01.2026 №19, позивач проходив військову службу на посадах у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військовій частині НОМЕР_2 ) в період з 27.07.2020 до 20.11.2020. Цією ж довідкою відповідач підтвердив, що 20.11.2020 позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби, а також повідомив про знищення службової документації, у тому числі наказів по особовому складу, під час окупації частини Херсонської області.

Згідно з витягом з наказу НОМЕР_1 прикордонного загону від 20.11.2020 №629-ОС «Про особовий склад», підполковника ОСОБА_1 , начальника відділення повсякденної діяльності відділу організаційно-мобілізаційної роботи та повсякденної діяльності штабу, звільнено згідно з підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас та виключено зі списків особового складу з 20.11.2020. Вислуга років станом на 20.11.2020 становить: календарна - 10 років 07 місяців 11 днів, пільгова - 04 роки 04 місяці 13 днів, всього - 14 років 11 місяців 24 дні.

Тим самим наказом відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено стягнути грошову компенсацію за 06 календарних днів використаної щорічної основної відпустки за 2020 рік.

В означеному наказі передбачено виплату грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020 роки.

Як вбачається з архівної відомості з січня 2020 року по грудень 2020 року:

за липень 2020 року нарахувань у відомості немає;

у серпні, вересні, жовтні та листопаді 2020 року позивачу нараховано посадовий оклад відповідно 6200,00 грн, 4384,52 грн, 5360,00 грн та 3573,33 грн, оклад за військовим званням відповідно 1410,00 грн, 1410,00 грн, 1410,00 грн та 940,00 грн, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби та премію;

у грудні 2020 року позивачу нараховано винагороду за бойове чергування 422,40 грн, стягнуто компенсацію відпустки у сумі 3416,66 грн, індексацію 6223,95 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань 2115,00 грн, індексацію грошового забезпечення 377,15 грн, компенсацію відпустки учасника бойових дій 23916,62 грн та вихідну допомогу при звільненні 85416,50 грн. Разом за 2020 рік нараховано 210122,05 грн.

Розрахункові листи за серпень-грудень 2020 року, сформовані 02.01.2026 та подані відповідачем разом з відзивом, відображають ті самі суми посадового окладу та окладу за військовим званням.

Відповідно до листа відповідача від 21.10.2025, наданого на звернення позивача від 10.09.2025, перерахунок грошового забезпечення за посадовим окладом станом на 01 січня календарного року є неможливим, оскільки відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що в період з 27.07.2020 до 20.11.2020 проводив розрахунки посадових окладів військовослужбовців за пунктом 4 Постанови №704 у редакції Постанови №103, тобто виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018.

У первісній редакції пункт 4 Постанови №704 встановлював, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) пункт 4 Постанови №704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.

Суд враховує, що, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.05.2023 у справі №380/22021/21, ухваленій у спорі військовослужбовця, звільненого у 2020 році у зв`язку із закінченням строку контракту, щодо перерахунку грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, зазначив, що до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) необхідно застосувати положення пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

У тій самій постанові Верховний Суд зазначив, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 залишена без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року.

Цей підхід Верховний Суд підтвердив і в постанові від 10.12.2025 у справі №200/2682/24, в якій Верховний Суд зазначив, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року встановлено у розмірі 2102 гривні.

Суд встановив, що спірний період - з 27.07.2020 до 20.11.2020 - припадає на час після 29.01.2020 та до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою абзац перший пункту 4 Постанови №704 викладено в редакції з розрахунковою величиною 1762 гривні.

Отже, у спірному періоді відповідач зобов`язаний був визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, тобто 2102 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт.

За таких обставин, ненарахування та невиплата позивачу грошового забезпечення за період з 27.07.2020 до 20.11.2020 з окладів, визначених із прожиткового мінімуму на 1 січня 2020 року, є протиправною бездіяльністю відповідача.

Вирішуючи позовні вимоги щодо одноразових та інших похідних виплат, суд зазначає таке.

Відповідач є органом Державної прикордонної служби України, тому порядок виплати грошового забезпечення позивачу визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Посилання позивача на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, суд не застосовує, оскільки цей Порядок поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, а позивач проходив службу в Державній прикордонній службі України.

Згідно з пунктом 1 глави 7 розділу IV Інструкції №558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 цієї глави, розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з абзацом першим пункту 1 глави 6 розділу IV Інструкції №558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Пунктом 3 цієї глави визначено, що розмір матеріальної допомоги визначається на день затвердження протоколу.

Відповідно до абзаців першого та третього пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

Пунктом 1 глави 9 розділу V Інструкції №558 визначено, що у разі звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до підпункту 1 пункту 6 цієї глави, для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород).

Отже, розмір кожної з наведених виплат Інструкція №558 визначає від посадового окладу та окладу за військовим званням, а момент, на який визначається база, пов`язує з днем видання наказу, затвердження протоколу або виключення зі списків особового складу.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків 20.11.2020, тобто в межах спірного періоду, і вихідну допомогу при звільненні, компенсацію відпустки учасника бойових дій та матеріальну допомогу відповідач нарахував за цей період.

Тому неправильно визначені оклади зменшили і розмір цих виплат.

Визначаючи обсяг зобов`язання відповідача щодо похідних виплат, суд виходить з того, що позивач просить перерахувати грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу, компенсацію невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразову грошову допомогу при звільненні та премію, «виплачених за вказаний період». Перерахунку підлягають лише ті виплати, які відповідач фактично нарахував позивачу за спірний період.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу нараховувалась грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку: витягом з наказу від 20.11.2020 №629-ОС визначено стягнути грошову компенсацію за 06 календарних днів використаної щорічної основної відпустки за 2020 рік, а в архівній відомості компенсація відпустки відображена сумою мінус 3416,66 грн. Утримання за використану відпустку не є виплатою, і зобов`язання відповідача на нього не поширюється.

Допомога для оздоровлення окремим рядком в архівній відомості та розрахункових листах за цей період не відображена.

Щодо матеріальної допомоги суд враховує, що Інструкція №558 залишає на розсуд начальника органу Держприкордонслужби рішення про її надання та розмір у межах місячного грошового забезпечення. Відповідач свій розсуд уже реалізував, надавши позивачу матеріальну допомогу. Суд не визначає розміру цієї допомоги замість відповідача і не переглядає обраного ним рішення. Отже, зобов`язання відповідача стосується лише бази обчислення - правильно визначених посадового окладу та окладу за військовим званням - у тій мірі, у якій розмір наданої допомоги від них залежить.

Заперечення відповідача про те, що примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 не є нормами права, на результат вирішення спору не впливає.

Позивач не просить обчислювати оклади з мінімальної заробітної плати: він просить застосувати прожитковий мінімум на 1 січня 2020 року, а ця розрахункова величина випливає з самого пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, а не з приміток.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2025 у справі №200/2682/24 наголосив, що текст примітки до додатку 1 до Постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а суд не застосовує. У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що «згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується». Цей висновок сформульовано щодо пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №103, тобто до скасування пункту 6 Постанови №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020. Для правовідносин з 29.01.2020 Верховний Суд у постанові від 23.05.2023 у справі №380/22021/21 визначив, що застосуванню підлягає пункт 4 Постанови №704 у редакції до 24.02.2018.

Суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що пункт 4 Постанови №704 у редакції Постанови №103 діяв з 04.09.2019 до 03.11.2020 і відповідач мав його застосовувати, оскільки текст пункту на офіційному вебсайті Верховної Ради України не змінювався. Правові наслідки скасування пункту 6 Постанови №103 настали з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020, і від відображення цих змін в офіційних джерелах текстів нормативних актів не залежать. Саме з цієї дати до спірних правовідносин застосовується пункт 4 Постанови №704 у редакції до 24.02.2018, що відповідає наведеному вище висновку Верховного Суду.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 стосувалась виключно перерахунку пенсій і не скасувала пункт 4 Постанови №704.

Саме пунктом 6 Постанови №103, який скасував Шостий апеляційний адміністративний суд, Кабінет Міністрів України змінив пункт 4 Постанови №704, тож скасування пункту 6 Постанови №103 усунуло саме ту редакцію пункту 4, за якою розрахунковою величиною був прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року.

Верховний Суд у постанові від 23.05.2023 у справі №380/22021/21 зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і застосував цей висновок до грошового забезпечення військовослужбовця, звільненого у 2020 році, а не до пенсійних правовідносин. Та обставина, що Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 з метою перерахунку пенсій, змісту пункту 4 Постанови №704 як норми про грошове забезпечення військовослужбовців не змінює.

Розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», на який посилається відповідач, для вирішення спору значення не має: пункт 4 Постанови №704 визначає розрахунковою величиною прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не прожитковий мінімум на одну особу.

Аргумент позивача про те, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, суд враховує. Відповідно до абзацу першого пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

Верховний Суд у постанові від 23.05.2023 у справі №380/22021/21 зазначив, що це обмеження жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Тому позовні вимоги, заявлені із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2020 року, цій нормі не суперечать.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18 суд не застосовує як підставу для висновків у цій справі, оскільки її ухвалено у спорі про щомісячну грошову допомогу, передбачену статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто в інших правовідносинах.

Частину другу статті 15 Закону №2011-XII та статтю 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на які посилається позивач, суд не застосовує, оскільки обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні позивача врегульовує глава 9 розділу V Інструкції №558, яка наведена вище, і правовий висновок суду щодо цієї виплати від зазначених норм не залежить.

Суд відхиляє заперечення відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду. Питання строку звернення суд вирішив в ухвалі від 09.12.2025, якою відмовив у задоволенні заяви позивача про поновлення строку у зв`язку з тим, що цього строку не пропущено. Відповідач нових обставин, які б це питання змінювали, не навів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, предметом якої був перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця, зокрема з 01.02.2020, дійшов висновку: «Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)».

Спірні правовідносини тривали з 27.07.2020 до 20.11.2020, тобто повністю до 19.07.2022, а тому до них застосовується частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка не обмежувала строку звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №600/5050/23-а цього висновку не спростовує: у тій справі предметом позову була компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки з грудня 2015 року по січень 2021 року, а порядок застосування редакцій статті 233 Кодексу законів про працю України до правовідносин, що виникли до 19.07.2022, згодом визначила судова палата у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Вирішуючи позовну вимогу про нарахування та виплату перерахованих сум з одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Згідно з пунктом 5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, право на грошову компенсацію виникає в момент утримання податку з нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, а її розмір дорівнює сумі фактично утриманого податку. Перерахунок грошового забезпечення позивача відповідач ще не провів, донараховані суми не виплачувались, і податок з них не утримувався.

Відтак на час розгляду справи право позивача на компенсацію податку з цих сум не виникло і не могло бути порушене, а розмір такої компенсації визначити неможливо.

За таких обставин, позовні вимоги в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є передчасними і задоволенню не підлягають.

Суд наголошує, що відмова в цій частині не позбавляє позивача права на компенсацію: обов`язок виплатити її одночасно з виплатою грошового забезпечення покладено на відповідача безпосередньо пунктами 4 і 5 Порядку №44 і не потребує підтвердження судовим рішенням.

Суд враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.09.2023 у справі №420/23176/21 дійшов висновку: «Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44».

Аналогічний висновок викладено у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд урахував ці висновки, однак не застосовує їх до спірних правовідносин з таких мотивів.

Наведені висновки не відповідають на питання, як може бути визначена і присуджена компенсація, розмір якої пункт 5 Порядку №44 прямо прирівнює до суми податку, утриманого з грошового забезпечення, до того, як цей податок утримано. Обов`язок виплатити компенсацію одночасно з грошовим забезпеченням уже встановлений пунктом 4 Порядку №44 і виникне у відповідача в силу самої норми в момент виплати перерахованих сум. Зазначення цього обов`язку в резолютивній частині рішення не додає позивачу захисту, якого він не має без такого зазначення, і не визначає його обсягу.

Тому суд вирішує цю вимогу на підставі пунктів 4 і 5 Порядку №44 у їх буквальному змісті.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - не нарахував та не виплатив позивачу грошове забезпечення та похідні від нього виплати за період з 27.07.2020 до 20.11.2020 з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, чим порушив гарантоване статтею 9 Закону №2011-XII право позивача на грошове забезпечення в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Нарахування та виплата грошового забезпечення у розмірах, визначених Постановою №704, не залежать від розсуду відповідача, тому зобов`язання здійснити перерахунок з урахуванням раніше виплачених сум є належним способом захисту порушеного права.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача та про зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення та похідних виплат за період з 27.07.2020 до 20.11.2020 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягають з мотивів, наведених вище.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає частина третя статті 242 КАС України.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 1, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відтак судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 78, 90, 122, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 27 липня 2020 року до 20 листопада 2020 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 27 липня 2020 року до 20 листопада 2020 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО