Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №420/6939/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6939/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Філія Державної установи «Центр пробації» в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Філія Державної установи «Центр пробації» в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.01.2026 року (з основної діяльності) в частині призову та направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 .;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 15.01.2026 року по справі №948/1074/25 (номер провадження 1-в/948/5/26) було замінено невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі строком 01 рік 06 місяці 06 днів за вироком Одеського апеляційного суду від 23.03.2021 року більш м`яким покаранням у виді виправних робіт на зазначений строк, з відрахуванням 20% заробітної плати на користь держави. 27 січня 2026 року позивача незаконно мобілізовано до військової частини НОМЕР_1 , чим було позбавлено можливості виконувати рішення суду по справі № 948/1074/25 на посаді різноробочого ТОВ «Санрайз Фрутс» з окладом 10 000,00 грн та проведенням відрахувань в дохід держави 20% із його заробітної плати.

Ухвалою від 13.03.2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №4206939/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Філія Державної установи «Центр пробації» в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Ухвалою від 13.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 12.08.2026 року зупинено провадження по справі до отримання витребуваних доказів.

Ухвалою від 22.09.2026 року поновлено провадження по справі.

Від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що станом на дату прийняття наказу №29 від 28.01.2026 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини, командир військової частини НОМЕР_1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, на підставі чинного на той момент наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та жодним чином не порушив права позивача.

Правовідносини між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_3 , пов`язані з мобілізацією, завершилися прийняттям наказу про призов по мобілізації та направлення позивача у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, направлення позивача у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 свідчить про реалізацію такого наказу та виникнення нових правовідносин між позивачем та військовою частиною, які стосуються не мобілізації, а проходження військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК України покарання у виді виправних робіт відбувається за місцем роботи засудженого. Згідно з ч. 2 ст. 57 КК України виправні роботи не застосовуються до військовослужбовців. Отже, у зв`язку з призовом ОСОБА_1 на військову службу подальше відбування ним покарання у виді виправних робіт є неможливим.

Призов на військову службу не заборонений чинним законодавством під час відбування покарання у виді виправних робіт, підстави для відстрочки від призову за мобілізацією відсутні.

Від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що після зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та складення Військової присяги, особа набула статусу військовослужбовця, а правовідносини щодо проходження ним служби регулюються спеціальним законодавством (ст. 26 Закону № 2232-XII), що унеможливлює його звільнення шляхом скасування наказу про призов.

Від позивача надійшла відповідь на відзив.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 15.01.2026 року задоволено заяву засудженого ОСОБА_1 про заміну покарання у виді позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді виправних робіт.

Замінено засудженому ОСОБА_1 невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі строком 01 рік 06 місяці 06 днів за вироком Одеського апеляційного суду від 23.03.2021 року більш м`яким покаранням у виді виправних робіт на зазначений строк, з відрахуванням 20% заробітної плати на користь держави.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині №29 від 28.01.2026 року солдата ОСОБА_1 зараховано до особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28.01.2026 року.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №287 від 29.01.2026 року ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Позивач, вважаючи наказ про призов на військову службу під час мобілізації протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в чинній редакції).

Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка продовжена і на час розгляду справи.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст.4 Закону № 3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Пунктом 24 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Отже, формулювання "інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках" свідчить про те, що перелік осіб, які не підлягають такому призову, не є вичерпним та може бути доповнений іншими нормами законодавства, які прямо встановлюють відповідні обмеження чи винятки.

Судом встановлено, що вироком Суворовського районного суду м.Одеси від 13.10.2020 ОСОБА_1 засуджений за необережний тяжкий злочин за ч. 2 ст. 286, ч.1 ст.135, ч.1 ст.70, 75,76 КК України.

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 15.01.2026 року замінено засудженому ОСОБА_1 невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі строком 01 рік 06 місяці 06 днів за вироком Одеського апеляційного суду від 23.03.2021 року більш м`яким покаранням у виді виправних робіт на зазначений строк, з відрахуванням 20% заробітної плати на користь держави.

Згідно п.6 ч.6 ст.37 Закону № 2232-XII (в редакції чинній до 18.05.2024) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, зокрема, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суд звертає увагу, що із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232 зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин приписи ч. 6 ст. 37 Закону № 2232 не передбачають такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а в силу приписів ч.1 ст. 37 Закону №2232 позивач є громадянином України, який підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних.

Крім того, 18.05.2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок № 560).

Згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з 18 травня 2024 року редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість мобілізації особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.

Отже, підстава "які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину" була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

З огляду на наведені вище положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку № 560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що взяття позивача на військовий облік є правомірним.

Разом з тим позовна вимога про визнання протиправним наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації від 29.01.2026 року задоволенню не підлягає, оскільки на момент мобілізації позивач перебував на військовому обліку військовозобов`язаних, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 було правомірно видано наказ від 29.01.2026 року «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову позивача на військову службу, у зв`язку з мобілізацією та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .

Стосовно позовних вимог зобов`язального характеру щодо визнання протиправним наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини від 28.01.2026 року та зобов`язання виключити позивача зі списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України, питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Згідно з п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до положень Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022р. № 280, зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Підставою для видання наказу про зарахування позивача до особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

З матеріалів справи вбачається, що позивач доставлений до військової частини НОМЕР_1 з усіма документами, які були необхідні для його зарахування до списків особового складу військової частини.

Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, дії військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до особового складу військової частини є такими, що відповідають критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).

Верховний Суд у Постанові від 01.10.2024р. в справі №200/4189/22 звертає увагу на те, що після мобілізації виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому їхнє скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.

Відтак, підстави для визнання протиправним наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини від 28.01.2026 року, відсутні.

Позивач не позбавлений права звернутися з рапортом про звільнення з військової служби за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-XII, надавши належним чином оформлені документи, що підтверджують його право на звільнення.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір на користь позивача не стягується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 72, 77, 94, 139, 241 -246, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Філія Державної установи «Центр пробації» в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст. 287, 293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 272 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.

.