Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №420/13613/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13613/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):

визнати неправомірним акт індивідуальної дії, а саме рішенням №24 про відмову в призначенні пенсії від 11.03.2026 року Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області замість пенсії за віком призначити та виплачувати ОСОБА_1 вдові померлого пенсіонера СБУ пенсію в розмірі 13313,30 грн. у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 70 процентів щомісячного довічного грошового утримання (19019 грн.) пенсіонера СБУ на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 годувальника та чоловіка ОСОБА_2 , починаючи з дня, що настає за днем смерті годувальника, а саме з 28.01.2026 року та виплачувати такий вид пенсії згідно проведеного перерахунку без обмеження граничного розміру.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивачка з 27 серпня 1964 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який перебував на обліку в органах ПФУ як пенсіонер Служби безпеки України та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб № 2262 по 31.01.2026 року (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Позивачка є непрацездатною особою та перебувала на утриманні чоловіка.

Керуючись ст. 36 Законом України № 2262 ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного Фонду України з проханням замість пенсії за віком призначити та виплачувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника за її померлого чоловіка, ОСОБА_2 , в розмірі 70% щомісячного довічного грошового утримання. Проте, листом 24448-20367/Ш-02/8-1500/26 від 06.05.2026 року, яке було надіслане на електронну пошту, відповідач відмовив позивачці, посилаючись на відсутність правових підстав.

Не погоджуючись з відмовою ГУ ПФУ в Одеській області у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, позивачка звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 18.05.2026 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано десятиденний строк на усунення недоліків.

19.05.2026 року та 18.06.2026 року до суду надійшла заява про уточнення позовних, в яких була надана уточнена позовна заяви, в якій прохальна частина викладена у новій редакції.

Ухвалою суду від 19.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Даною ж ухвалою суду від 19.06.2026 року витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії документів, з якими ОСОБА_1 звернулась за призначенням пенсії в разі втрати годувальника.

30.06.2026 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення/перерахунок, поновлення пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Оскільки Позивачка у заяві про призначення пенсії в разі втрати годувальника від 25.02.2026 р. звернулась за призначенням пенсії згідно з ч. 1 ст. 37 Закону № 1058-IV в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, тому Головним управлінням прийнято рішення № 24 від 11.03.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 1058- IV, у зв`язку з відсутністю правових підстав. Головним управлінням рекомендовано ОСОБА_1 звернутися з новою заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262.

Підстави для задоволення позовних вимог Позивача в частині зобов`язання здійснити перерахунок з 28.01.2026 без обмеження максимального розміру пенсії на думку відповідача відсутні, адже перерахунок пенсійної виплати наразі не проведено.

01.07.2026 року до суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої сторона позивача наголошує, що нею оскаржуються дії Головного управління Пенсійного фондуУкраїни в Одеській області по відносинам, які склались з приводу заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17.03.2026 р. згідно з Законом № 2262. Також позивач вказує, що відзив на позовну заяву підписаний без належного підтвердження своїх повноважень на представництво Пенсійного фонду України.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались.

Справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 – чоловік позивача, помер у віці 86 років, про що 29 січня 2026 року складено відповідний актовий запис №167.

25.02.2026 року ОСОБА_1 звернулась до органів ПФУ з заявою за призначенням пенсії згідно з ч. 1 ст. 37 Закону № 1058-IV в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

11.03.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення №24 про відмову в призначенні пенсії позивачу з огляду на те, що Позивачка у заяві про призначення пенсії в разі втрати годувальника від 25.02.2026 р. звернулась за призначенням пенсії згідно з ч. 1 ст. 37 Закону № 1058-IV в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

Головним управлінням рекомендовано ОСОБА_1 звернутися з новою заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262.

05.04.2026 року позивач повторно звернулась до ПФУ з заявою в якій, керуючись Законом України № 2262, просила замість пенсії за віком призначити та виплачувати їй пенсію у зв`язку з втратою годувальника за її померлого чоловіка, ОСОБА_2 , в розмірі 70% щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсійний фонд України листом № 38241-49058/Ш-03/8-2800/26 від 08.04.2026 повідомило заявнику, що відповідь на звернення буде надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Строки розгляду звернень громадян визначено статтею 20 Закону України “Про звернення громадян”.

Головне управління ПФУ в Одеській області листом № 24448-20367/Ш-02/8-1500/26 від 06.05.2026 повідомило заявнику, що Головним управлінням винесено рішення про відмову в призначенні заявниці пенсії.

Отже, заява позивача від 05.04.2026 року про призначення їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника за її померлого чоловіка була розглянута в порядку Закону України “Про звернення громадян”.

Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, остання звернулась до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності дій відповідача за наслідками розгляду заяви позивачки про переведення на пенсію в разі втрати годувальника за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до ст. 29 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Згідно з пунктами 3 і 4 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постаново правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі Постанова № 3-1) передбачено, що заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого годувальника, який отримував пенсію відповідно до Закону, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії (додаток 1 до цього Порядку)), припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (заява про виплату пенсії (додаток 2 до цього Порядку)), заява про працевлаштування (звільнення) (початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), прийняття (звільнення) на (зі) службу (служби) (додаток 3 до цього Порядку), заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4 до цього Порядку), заява про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 5 до цього Порядку), заява про виплату допомоги на поховання (додаток 6 до цього Порядку) подається заявником до органу, що призначає пенсію.

Заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого годувальника, який отримував пенсію відповідно до Закону, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення) (початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), прийняття (звільнення) на (зі) службу (служби), виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, виплату одноразової грошової допомоги може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням кваліфікованого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.

У разі подання заяви засобами Порталу Дія та за умови реалізації технічної можливості щодо її формування та подання, формування заяви здійснюється засобами Порталу Дія відповідно до відомостей, зазначених у додатках до цього Порядку. Відомості, необхідні для формування заяви, можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними електронними реєстрами органів державної влади.

Згідно з п. 1 розділу IV Порядку № 3-1 заяви, які подаються відповідно до цього Порядку, реєструються в журналі обліку заяв про призначення пенсій згідно із Законом органу, що призначає пенсію.

Заяви (крім заяви про призначення пенсії) приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до п. 6 розділу IV Порядку № 3-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається органом, що призначає пенсію за місцем фактичного проживання особи, не пізніше 10 днів з дня надходження заяви.

Рішення за результатами розгляду заяви засвідчується підписом керівника органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в пенсійній справі.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 5 днів з дня прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії видає або направляє особі повідомлення із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Отже, відповідно до п. 3 розділу І Порядку № 3-1 заява «подається заявником до органу, що призначає пенсію».

У цій справі позивач не оскаржує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 24 від 11.03.2026, яке прийняте за наслідками розгляду заяви від 25.02.2026.

Позивач оскаржує дії Відповідача вчинені за наслідками розгляду його заяви про призначення пенсії по втраті годувальника від 05.04.2026 року, яка розглянута відповідачем в порядку Закону України «Про звернення громадян», отже рішення по суті заяви відповідачем не приймалося, а лист від 06.05.2026 24448-20367/Ш-02/8-1500/26 має роз`яснювальний характер і не містить жодних аргументів або висновків по суті заяви позивача.

Аналізуючи наведені норми Порядку № 3-1 суд зазначає, що однією з основних умов для призначення чи перерахунку пенсії є волевиявлення особи, яке полягає у зверненні в установленому порядку до органів Пенсійного фонду України із відповідною заявою, форма та зміст якої затверджений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідачем рішення про відмову у перерахунку пенсії, прийняття якого передбачено приписами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за результатом розгляду заяви позивача від 05.04.2026 року не приймалось.

Вказаний вище лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.05.2026 24448-20367/Ш-02/8-1500/26 не є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який тягне за собою спричинення будь-яких правових наслідків для позивача.

Враховуючи приведені обставини, суд зазначає, що підстави для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відсутні, оскільки фактично відповідач не відмовляв позивачу в призначенні пенсії, а допустив протиправну бездіяльність не розглянувши заяву заявника від 05.04.2026 року по суті.

При цьому, зі змісту заяви позивачки від 05.04.2026 випливає, що вона, з урахуванням доданих документів, містить всю необхідну інформацію для її розгляду по суті.

Оскільки заява позивачки не була розглянута у встановленому законодавством порядку, а лист від 06.05.2026 24448-20367/Ш-02/8-1500/26 взагалі не містить висновків по суті заяви позивача, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання перевести на пенсію разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є передчасними.

Оцінюючи наведені позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву аргументи, суд вважає за необхідне звернути увагу на їхню очевидну деструктивність та суперечливість засадам формальної логіки.

Стверджуючи, що оскаржувані дії Головного управління стосуються правовідносин, які виникли у зв`язку з поданням заяви про призначення пенсії від 17.03.2026 року, позивач водночас наполягає на тому, що за результатом розгляду цієї заяви відповідачем було прийнято рішення № 24 від 11.03.2026 року.

При цьому суд враховує, що суб`єкт владних повноважень об`єктивно не володіє можливістю прийняти рішення за наслідками розгляду звернення за шість днів до того, як таке звернення взагалі буде сформоване та подане заявником.

Вищенаведене свідчить про намагання позивача штучно пов`язати рішення № 24 від 11.03.2026 року, яке фактично стосується розгляду попередньої заяви від 25.02.2026 року, із зовсім іншою процедурою, розпочатою лише 17.03.2026. Отже, відповідні доводи позивача є повністю безпідставними та такими, що спрямовані на введення суду в оману щодо хронології спірних правовідносин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог таким шляхом:

визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.04.2026 року, якою вона просила перевести на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.04.2026 року, якою вона просила перевести на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з прийняттям рішення за результатами її розгляду, з урахуванням висновків суду.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатив 1331,20 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про зобов`язання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.04.2026 року, якою вона просила перевести на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.04.2026 року, якою вона просила перевести на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з прийняттям рішення за результатами її розгляду, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук