Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №400/10791/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 р. № 400/10791/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаЦентрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерстіва юстиції України, вул. Артилерійська, 18, оф.5,м. Миколаїв,54006,

треті особиВійськова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання протиправною та скасування постанови від 30.03.2026 року ВП № 77759393; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Центрального відділу ДВС у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Паралєвої Світлани Сергіївни від 30.03.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 77759393, зобов`язання не пізніше наступного робочого дня після набрання рішенням суду законної сили винести постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП № 77759393 та продовжити примусове виконання виконавчого листа № 280/10478/24, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 05.03.2025.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавчий лист у ВП № 77759393 не передбачає стягнення з військової частини певної грошової суми, звернення стягнення на її кошти або майно, арешт чи відчуження активів. Боржник повинен лише розглянути заяву позивача та прийняти мотивоване рішення з урахуванням правової оцінки суду, тому продовження виконавчих дій не створює загрози вилучення або блокування оборонних активів. Державний виконавець не встановив, які саме дії з виконання немайнового обов`язку можуть зашкодити функціонуванню військової частини, і не навів жодної фактичної обставини на підтвердження такої загрози. Абзац двадцять другий пункту 10-2 розділу ХШ Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово обмежує вчинення виконавчих дій у визначених законом провадженнях, боржниками за якими є, зокрема, військові частини. Ця норма має застосовуватися з урахуванням змісту конкретного виконавчого документа, мети обмеження та конституційного обов`язку держави забезпечити виконання судового рішення. Механічне поширення обмеження лише за назвою боржника, без оцінки характеру обов`язку, перетворює тимчасовий захід на невизначену за тривалістю відмову у виконанні. Такий підхід не відповідає критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, установленим частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідач надав суду відзив, просить відмовити у позові, оскільки спірна постанова прийнята відповідно до норм Закону України « Про виконавче провадження».

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідно до статті 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії. Частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає застосування норм Конституції України як норм прямої дії у разі невідповідності правового акта Конституції. Тому перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» мають тлумачитися таким чином, щоб не позбавити змісту конституційні гарантії судового захисту та обов`язковості судового рішення. У цьому випадку це означає необхідність продовження виконання немайнового обов`язку, який не пов`язаний із вилученням ресурсів військової частини. Спірна постанова не містить належного обґрунтування. Пункт 7 розділу I Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, вимагає, щоб постанова виконавця містила мотивувальну частину із зазначенням мотивів прийнятого рішення та посиланням на відповідну норму закону. У постанові від 30 березня 2026 року не досліджено зміст виконавчого листа, не наведено мотивів, з яких виконання немайнового обов`язку потребує зупинення, та не здійснено оцінки пропорційності.

Ухвалою від 02.09.2026 суд залучив до участі у справі військову частину НОМЕР_1 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача. Третя особа пояснення суду не надала. Ухвалу від 02.09.2026 отримала через е-суд 03.09.2026.

Позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю , тому суд відповідно до ч.9 ст.205 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов висновку:

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/10478/24, яке набрало законної сили 21.02.2025, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано розглянути заяву про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та прийняти рішення щодо виплати з урахуванням правової оцінки суду.

05.03.2025 Запорізький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 280/10478/24.

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві від 08.04.2025 відкрито ВП № 77759393 та надано боржнику десять робочих днів для виконання рішення.

30.03.2026 головний державний виконавець винесла постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № 77759393 до закінчення дії воєнного стану.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII Про виконавче провадження.

Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

П.10-2 Прикінцевих та перехідних положень розділу ХІІІ Закону України « Про виконавче провадження» передбачено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є, зокрема, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України.

На виконанні у державного виконавця перебуває виконавчий лист по справі № 280/10478/24, яким Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано розглянути заяву про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та прийняти рішення щодо виплати з урахуванням правової оцінки суду.

Відповідач прийняв постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п.10-2 Прикінцевих та перехідних положень розділу ХІІІ Закону України « Про виконавче провадження», якою в імперативній формі передбачено, що зупиняються виконавчі дії з виконання рішень ,боржниками за якими є військові частини. Застереження щодо не зупинення виконавчих дій у нормі міститься стосовно виконання рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом.

Спір про компенсацію вартості за неотримане речове майно не відноситься до спорів про стягнення грошового забезпечення військовослужбовців. Грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення, а є гарантованою державною виплатою за майно, яке фактично не було видано, тому правові підстави для не зупинення вчинення виконавчих дій у відповідача відсутні.

Доводи позивача стосовно того, що відповідач повинен був мотивувати спірну постанову, як продовження виконавчих дій створює загрози вилучення або блокування оборонних активів, що державний виконавець не встановив, які саме дії з виконання немайнового обов`язку можуть зашкодити функціонуванню військової частини, і не навів жодної фактичної обставини на підтвердження такої загрози суд не бере до уваги, оскільки Закону України « Про виконавче провадження» не вимагає від виконавця встановлення цих обставин.

Суд зазначає, що зупинення виконавчого провадження - це припинення вчинення виконавчих дій, обумовлене обставинами, що перешкоджають у їх вчиненні, передбаченими у нормах Закону України "Про виконавче провадження", які не можуть бути усунуті ані виконавцем, ані учасниками виконавчого провадження, протягом певного проміжку часу.

Із зупиненням виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти будь-які виконавчі дії по такому виконавчому провадженні допоки існують обставини, якими обумовлено зупинення виконавчого провадження, до того моменту, поки останнє не буде відновлено на підставі постанови виконавця.

Згідно із частиною п`ятою статті 35 Закону України "Про виконавче провадження" після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Отже, відповідач прийняв спірну постанову правомірно, відповідно до п.10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України « Про виконавче провадження».

Також суд зазначає, що зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні не означає, що боржник у виконавчому провадженні звільняється від обов`язку виконати рішення суду.

Посилання позивача на рішення судів І та ІІ інстанції в інших справах суд не бере до уваги, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновків Верховного Суду позивач суду не надав, тому позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 – 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко