Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №380/16062/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 рокусправа № 380/16062/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "СЦ-Сервіс-Центр Стрий" до Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про оскарження рішень, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство "СЦ-Сервіс-Центр Стрий" (далі - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору, розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та арешт коштів боржника від 20 липня 2026 року, прийняті у виконавчому провадженні № 81545639 з виконання постанови № Ю-2127-17 від 18.01.2019 року, виданої ГУ ДПС у Львівській області про стягнення з позивача 345279,15 грн боргу.

Ухвалою від 06.08.2026 позовна заява залишена без руху.

Ухвалою від 18.08.2026 відкрите спрощене провадження у справі без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем протиправно відкрито виконавче провадження № 81545639 на підставі вимоги № Ю-2127-17 від 18.01.2019, оскільки виконавчий документ пред`явлено до примусового виконання після закінчення встановленого законом строку. Позивач зазначає, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Крім того, позивач посилається на відсутність у матеріалах виконавчого провадження заяви стягувача про примусове виконання рішення та зазначає, що замість постанови № Ю-2127-17 від 18.01.2019, зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем долучено вимогу № Ю-2127-17 від 18.01.2019. У зв`язку з цим позивач вважає протиправними не лише постанову про відкриття виконавчого провадження, а й прийняті одночасно з нею постанови про стягнення виконавчого збору, визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та арешт коштів боржника.

У зв`язку з цим позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню постанови державного виконавця від 20.07.2026 у виконавчому провадженні № 81545639, а саме: про відкриття виконавчого провадження; про стягнення виконавчого збору; про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження; про арешт коштів боржника, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позов.

04.09.2026 відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що вимога № Ю-2127-17 від 18.01.2019 про сплату недоїмки з єдиного внеску в сумі 345279,15 грн є виконавчим документом та підлягає виконанню державною виконавчою службою у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження. При цьому державний виконавець, приймаючи виконавчий документ до виконання, перевіряє його відповідність вимогам закону та наявність підстав для повернення, однак не уповноважений перевіряти законність вимоги, правильність визначення суми чи підстави виникнення заборгованості.

Щодо доводів позивача про відсутність заяви стягувача про примусове виконання відповідач зазначив, що відсутність такого документа серед наданих позивачем матеріалів не свідчить про його неподання стягувачем, а для вирішення цього питання необхідно дослідити повний пакет документів виконавчого провадження, зокрема заяву стягувача, відомості про попередні виконавчі провадження, постанови про повернення виконавчого документа та відомості автоматизованої системи виконавчого провадження.

Стосовно строку пред`явлення виконавчого документа відповідач вказав, що його необхідно визначати з урахуванням усієї історії пред`явлення вимоги до виконання та передбачених законом випадків переривання такого строку. Зокрема, вимога № Ю-2127-17 перебувала на виконанні у виконавчих провадженнях № 62228005, відкритому 02.06.2020 та завершеному 29.12.2020 поверненням документа стягувачу; № 65020743, відкритому 12.07.2021 та завершеному 19.06.2023; № 72777820, відкритому 20.09.2023, у якому 23.09.2025 виконавчий документ повернуто стягувачу. Надалі 20.07.2026 відкрито виконавче провадження № 81545639.

Крім того, відповідач послався на пункт 10.2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого на період воєнного стану визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Щодо інших оскаржуваних постанов відповідач зазначив, що вимоги про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження є похідними від вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Накладення арешту на кошти боржника є передбаченим законом заходом примусового виконання рішення та саме по собі не свідчить про протиправність дій державного виконавця за умови законності відкриття виконавчого провадження та наявності відповідних підстав.

У зв`язку з наведеним відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю та визнати оскаржувані постанови такими, що прийняті в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

18.01.2019 ГУ ДФС у Львівській області висунуто вимогу № Ю-2127-17 про стягнення з ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» заборгованості в розмірі 345 279,15 грн. Вимога набрала чинності 24.02.2020.

02.06.2020 відкрито виконавче провадження № 62228005 з виконання зазначеної вимоги. 29.12.2020 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

12.07.2021 відкрито виконавче провадження № 65020743 з виконання вимоги № Ю-2127-17 на суму 345 279,15 грн. 19.06.2023 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 зазначеного Закону.

20.09.2023 відкрито виконавче провадження № 72777820 з виконання вимоги № Ю-2127-17 на суму 345 279,15 грн. 23.09.2025 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 зазначеного Закону.

20.07.2026 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 81545639 з виконання документа № Ю-2127-17 від 18.01.2019 про стягнення 345 279,15 грн.

Цього ж дня у межах ВП № 81545639 винесено:

– постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 34 527,91 грн;

– постанову про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 769,00 грн;

– постанову про арешт коштів боржника у розмірі 380 576,06 грн.

Вважаючи протиправними постанови державного виконавця від 20.07.2026 у виконавчому провадженні № 81545639, а саме: про відкриття виконавчого провадження; про стягнення виконавчого збору; про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження; про арешт коштів боржника, ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» звернулося до суду з цим позовом та просить його задовольнити.

Надаючи оцінку позиціям сторін, суд застосовує наступні правові норми.

Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону №1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню:

1) виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

5) постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною 1 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частини 4 статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно з частиною 3 статті 42 Закону № 1404-VIII витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Відповідно п. п. 2, 3 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція 512/5) фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554. Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)). У постанові чітко зазначені види та суми витрат, що здійснені у даному виконавчому провадженні.

Щодо правової природи вимоги про сплату недоїмки, суд зазначає наступне.

Підставою для відкриття ВП №81545639 є вимога ГУ ДПС у Львівській області №Ю-2127-17 від 18.01.2019 про стягнення 345 279,15 грн.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 25 Закону №2464-VI вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом та виконується органами державної виконавчої служби у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення інших державних органів, якщо законом їх визнано виконавчими документами.

Отже, вимога №Ю-2127-17 є належним виконавчим документом та могла бути пред`явлена до примусового виконання. Факт її неодноразового пред`явлення та прийняття до виконання підтверджується матеріалами попередніх виконавчих проваджень.

Відтак доводи позивача в цій частині не свідчать про відсутність правових підстав для відкриття ВП №81545639.

Щодо повноважень державного виконавця, то позивач стверджує, що державний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження мав перевірити правомірність вимоги №Ю-2127-17, зокрема підстави виникнення та розмір заборгованості.

Водночас відповідно до пункту 7 частини першої статті 3, статей 18, 26 Закону України №1404-VIII державний виконавець при надходженні виконавчого документа перевіряє його відповідність установленим законом вимогам та наявність передбачених законом підстав для прийняття до виконання. Повноваження щодо перегляду по суті рішення іншого державного органу, яким визначено суму заборгованості, законом державному виконавцю не надані.

Судом встановлено, що вимога №Ю-2127-17 є виконавчим документом у розумінні статті 25 Закону України №2464-VI та відповідала вимогам до виконавчих документів. Вимога неодноразово пред`являлася до виконання та приймалася органом державної виконавчої служби, що підтверджується матеріалами виконавчих проваджень.

Отже, підстав для висновку про вихід державного виконавця за межі своїх повноважень або про обов`язок перевіряти правомірність самої вимоги при її прийнятті до виконання суд не встановив. Доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Щодо доводів про відсутність заяви стягувача, суд встановив, що позивач посилається на відсутність у матеріалах виконавчого провадження заяви стягувача про примусове виконання вимоги №Ю-2127-17.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII примусове виконання рішення розпочинається на підставі виконавчого документа за заявою стягувача. Водночас визначальним у спірних правовідносинах є встановлений судом факт пред`явлення стягувачем до виконання належного виконавчого документа — вимоги №Ю-2127-17, яка неодноразово приймалася органом державної виконавчої служби до виконання.

У постанові про відкриття ВП №81545639 зазначено про розгляд заяви стягувача про примусове виконання. При цьому відсутність такої заяви серед наданих позивачу матеріалів сама по собі не свідчить про її фактичну відсутність та не спростовує факту пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Крім того, саме вимога №Ю-2127-17 була підставою для відкриття попередніх виконавчих проваджень №62228005, №65020743 та №72777820, що підтверджує послідовне пред`явлення цього виконавчого документа стягувачем до виконання.

За таких обставин доводи позивача про відсутність заяви стягувача не спростовують правомірності відкриття виконавчого провадження та не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Щодо доводів позивача про пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Позивач обґрунтовує протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження №81545639 пропуском стягувачем строку пред`явлення вимоги №Ю-2127-17 до виконання.

Судом встановлено, що вимога №Ю-2127-17 набрала чинності 24.02.2020. Водночас у подальшому вона неодноразово пред`являлася до виконання та перебувала на примусовому виконанні, а саме: 02.06.2020 відкрито ВП №62228005, яке 29.12.2020 завершено поверненням виконавчого документа стягувачу; 12.07.2021 відкрито ВП №65020743, документ повернуто 19.06.2023; 20.09.2023 відкрито ВП №72777820, документ повернуто 23.09.2025; 20.07.2026 відкрито ВП №81545639.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 12 Закону №1404-VIII пред`явлення виконавчого документа до виконання має наслідком переривання строку його пред`явлення, а після повернення виконавчого документа стягувачу перебіг строку починається заново з дня його повернення.

Таким чином, юридично значущою обставиною для визначення дотримання строку пред`явлення вимоги є не лише дата її первісного набрання чинності, а й подальший перебіг строку з урахуванням фактів пред`явлення документа до виконання та його повернення стягувачу.

Законом України «Про внесення зміни до розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про виконавче провадження” № 2129-IX набрав чинності 26 березня 2022 року. «Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що перебіг строку пред`явлення вимоги до виконання переривався її пред`явленням, а після повернення документа стягувачу обчислювався заново. Отже, на момент відкриття ВП №81545639 строк пред`явлення вимоги №Ю-2127-17 до виконання не був пропущений.

Відтак доводи позивача про відсутність у державного виконавця правових підстав для прийняття вимоги до виконання у зв`язку зі спливом строку її пред`явлення є необґрунтованими та спростовуються встановленою судом хронологією виконавчих проваджень.

Щодо вимог про скасування постанови про стягнення виконавчого збору та визначення витрат виконавчого провадження.

Позивач обґрунтовує протиправність постанов про стягнення виконавчого збору та визначення витрат виконавчого провадження незаконністю постанови про відкриття виконавчого провадження №81545639.

Судом встановлено, що постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято правомірно, а тому підстав для висновку про протиправність постанов, винесених у зв`язку з його відкриттям, з цих підстав немає.

Відповідно до статті 27 Закону України №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у разі примусового виконання рішення. Постанову про стягнення виконавчого збору від 20.07.2026 винесено одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, у розмірі 34 527,91 грн, що становить 10 відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню.

Витрати виконавчого провадження визначено постановою від 20.07.2026 у розмірі 769 грн відповідно до статті 42 Закону України №1404-VIII.

Позивач не навів самостійних доводів щодо неправильності визначення розміру виконавчого збору чи витрат виконавчого провадження.

Отже, підстав для скасування зазначених постанов суд не встановив.

Щодо арешту коштів, суд зазначає наступне.

Позивач вважає протиправною постанову про арешт коштів боржника від 20.07.2026, посилаючись на незаконність відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до статей 18, 48, 56 Закону України №1404-VIII арешт коштів боржника є заходом примусового виконання рішення та застосовується державним виконавцем для забезпечення його фактичного виконання.

Судом встановлено, що постанову про арешт коштів винесено 20.07.2026 у межах ВП №81545639 на суму 380 576,06 грн. При цьому позивач не навів самостійних обставин, які б свідчили про порушення державним виконавцем вимог статей 48, 56 Закону №1404-VIII при накладенні арешту.

За таких обставин, з урахуванням правомірності відкриття виконавчого провадження, підстав для скасування постанови про арешт коштів боржника суд не встановив.

Відтак, відповідач, приймаючи постанови від 20.07.2026 про відкриття виконавчого провадження №81545639, про стягнення виконавчого збору, про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника, діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах наданих йому повноважень.

Отже, підстав для скасування оскаржуваних постанов суд не встановив, у зв`язку з чим позовні вимоги ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, тому у задоволенні позову потрібно відмовити.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб`єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов`язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 2 КАС України.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

За правилами ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна