Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №380/4462/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 рокусправа № 380/4462/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Відповідача що полягають у невиплаті Позивачу грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Відповідача здійснити нарахування та виплату Позивачу грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у січні 2023 року у віці 23 роки уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки. Службу проходив у складі військової частини НОМЕР_2 .

Позивач вказує, що брав безпосередню участь у заходах, спрямованих на забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою №5231 від 21.04.2024 року, яка засвідчує перебування у районах ведення бойових дій у такі періоди: з 14.03.2023 по 08.05.2023, з 13.05.2023 по 17.08.2023, з 30.08.2023 по 02.11.2023 Загальна тривалість участі у бойових діях становить 218 днів.

30.10.2023 під час виконання обов`язків військової служби та бойових завдань безпосередньо під час захисту Батьківщини позивач отримав бойове поранення, що підтверджується довідкою № 3729 від 08.11.2023.

Зазначає, що його представник направив на адресу Військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит та заяву, в яких порушувалося питання щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої абзацами другим та четвертим пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

У відповіді № 690/7067 від 26.02.2026 відповідач вказав, що наказом командира частини НОМЕР_2 від 14.06.2024 № 39-РС позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я. Якщо позивач не поновлював проходження військової служби на новому місці (тобто не уклав новий контракт або не був призваний повторно), то для реалізації права на винагороду йому необхідно звернутися до командування військової частини НОМЕР_2 з відповідним зверненням разом з необхідними документами (копії військового квитка, паспорта, службової картки, довідки ВЛК про поранення, довідки про перебування в районах бойових дій, документи, що підтверджують участь у бойових діях). На розгляд командування НОМЕР_2 такого звернення не надходило. У разі надходження відповідного звернення від позивача воно буде опрацьовано в установленому порядку.

Позивач вважає, що відповідь відповідача є типовою формальною відпискою, яка не містить прямої відмови у виплаті грошової винагороди, але штучно створює перешкоду для її отримання, перекладаючи всю відповідальність на звільненого військовослужбовця. Позивач відповідає всім критеріям для повної виплати 1 000 000 грн (як за стажем участі в бойових діях, так і за винятком для поранених під час захисту Вітчизни.

Відповідач повинен був самостійно здійснити пошук та відбір військовослужбовців, а також збирання необхідних документів для призначення одноразової грошової винагороди на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, що визначено окремим дорученням Міністра оборони України №999/уд від 20.02.2025. Бездіяльність відповідача щодо виконання прямого доручення Міністра оборони України, на думку позивача, є протиправною та додатково підтверджує порушення його прав на отримання винагороди.

Ухвалою суду від 18.03.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 25.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що позивачем не доведено існування остаточного рішення про відмову у виплаті відповідної винагороди. Навпаки, із матеріалів справи вбачається, що Військова частина НОМЕР_2 надала відповідь, у якій повідомила про необхідність звернення ОСОБА_1 до командування військової частини разом із підтверджуючими документами для реалізації питання щодо одноразової грошової винагороди. Зокрема, у відповіді Військової частини НОМЕР_2 зазначено, що ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14.06.2024 №39-РС був звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я, тобто до моменту прийняття Постанови 153 КМУ., а якщо він не поновлював проходження військової служби на новому місці несення служби, для реалізації свого права на отримання одноразової грошової винагороди йому необхідно звернутися до командування Військової частини НОМЕР_2 разом із підтвердними документами, зокрема копіями військового квитка, паспорта громадянина України, службової картки, довідки військово-лікарської комісії у разі наявності поранень, довідки про перебування в полоні за наявності, документа, що підтверджує участь у бойових діях. Отже, Військова частина НОМЕР_2 не відмовляла позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди по суті. Відповідач лише повідомив про порядок належного звернення, необхідність подання підтвердних документів та готовність опрацювати таке звернення у встановленому порядку.

Вказує, що із правового регулювання, визначеного у п. 4 Постанови №153, не випливає, що виплата здійснюється автоматично, без звернення особи, без перевірки її актуального статусу, без перевірки первинних документів, без оформлення відповідного управлінського рішення та без дотримання фінансово-бюджетної процедури. Для вирішення питання про виплату одноразової грошової винагороди необхідно встановити сукупність юридично значущих обставин, зокрема: належність особи до категорії осіб рядового, сержантського або старшинського складу; дату, підставу та форму прийняття або призову на військову службу; вік особи на момент прийняття або призову на військову службу; проходження військової служби у відповідний період; загальну тривалість безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій; наявність документально підтверджених поранень, травм, контузій, каліцтв або захворювань, одержаних під час захисту Вітчизни; наявність або відсутність обставин, які можуть впливати на право особи на виплату; актуальний військово-обліковий статус особи після звільнення; наявність усіх необхідних документів для оформлення виплати; наявність правових і фінансових підстав для нарахування та здійснення бюджетної виплати. Тобто право на звернення з питанням про виплату та фактичний обов`язок здійснити виплату - це не тотожні правові категорії. Обов`язок виплатити конкретну суму виникає лише після належної перевірки документів, встановлення всіх умов, прийняття відповідного рішення та дотримання процедури фінансового забезпечення. Позивач помилково кваліфікує відповідь Військової частини НОМЕР_2 як протиправну відмову або як протиправні дії щодо невиплати грошової винагороди.

Відповідач вважає, що позивач оскаржує не відмову, а лист-роз`яснення. Однак лист роз`яснення, який не породжує для особи негативних правових наслідків, не припиняє її права, не відмовляє у його реалізації та прямо передбачає можливість подальшого розгляду питання, не може бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій щодо невиплати коштів. Надання відповіді про необхідність подання належного звернення та підтвердних документів є не протиправною поведінкою, а реалізацією відповідачем обов`язку діяти обґрунтовано, розсудливо та у спосіб, передбачений законом. Позов є передчасним, оскільки адміністративна процедура не була завершена. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у січні 2023 року у віці 23 років уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України терміном на 3 (три) роки.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 14.06.2024 №39-РС, позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я, що не заперечується відповідачем.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 04.10.2023.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 від 21.04.2024 №5231, позивач дійсно в період з 14.03.2023 по 08.05.2023, з 13.05.2023 по 17.08.2023, з 30.08.2023 по 02.11.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

30.10.2023 під час виконання обов`язків військової служби та бойових завдань безпосередньо під час захисту Батьківщини позивач отримав бойове поранення, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023 № 3729.

Відповідно до свідоцтва про хворобу №3954 від 20.05.2024, поранення позивача, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №605758 від 03.09.2024.

23.02.2026 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом та заявою щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

23.02.2026 представник позивача звернувся до Міністерства оборони України зі скаргою щодо проведення перевірки дій (та бездіяльності) відповідальних посадових осіб військової частини НОМЕР_2 та зобов`язання прийняти рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди.

Листом від 26.02.2026 №690/7067, наданим у відповідь на скаргу представника позивача від 23.02.2026, відповідач повідомив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14.06.2024 №39-РС позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я. Якщо позивач не поновлював проходження військової служби на новому місці (тобто не уклав новий контракт або не був призваний повторно), то для реалізації права на винагороду йому необхідно звернутися до командування військової частини НОМЕР_2 з відповідним зверненням разом з необхідними документами (копії військового квитка, паспорта, службової картки, довідки ВЛК про поранення, довідки про перебування в районах бойових дій, документи, що підтверджують участь у бойових діях). На розгляд командування НОМЕР_2 такого звернення не надходило. У разі надходження відповідного звернення від позивача воно буде опрацьовано в установленому порядку.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової винагороди, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ)

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова № 153).

Пунктом 3 Постанови № 153 (в редакції станом на дату набрання чинності) установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналізуючи структуру й зміст постанови Кабінету Міністрів України № 153 у системному зв`язку із затвердженим нею Порядком реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, суд зазначає, що цим нормативно-правовим актом закріплено дві правові моделі грошового заохочення військовослужбовців, які розмежовуються за видом грошової виплати, суб`єктним складом, умовами набуття права на виплату й процедурами реалізації такого права.

Положеннями пункту 4 Постанови запроваджено такий вид виплати, як одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах. За сутнісним та юридичним змістом цей пункт є самостійною матеріально-правовою нормою, якою врегульовано умови, підстави виникнення права на таку грошову виплату, коло осіб, яким виплачується винагорода, а також обмеження щодо її виплати.

Аналіз положень абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 дає підстави стверджувати, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:

суб`єктний склад у взаємозв`язку з характером служби: проходження особою військової служби; належність особи до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення.

віковий критерій призову (прийняття на службу): імперативною умовою виникнення права на виплату є залучення особи до проходження служби у віці до 25 років;

часовий критерій призову (прийняття на службу): юридичний факт призову особи за мобілізацією або її прийняття за контрактом має відбутися в чітко визначений проміжок часу – під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, та виключно до моменту набрання чинності цією постановою (тобто до 13.02.2025 року); при цьому законодавцем застосовано принцип альтернативності щодо безпосереднього виду (форми) залучення особи до виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із безпосередньою участю у бойових діях (бойових завданнях);

темпоральний статус особи: особа проходить військову службу станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025);

базовий бойовий стаж: брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (в редакції від 11.02.2025); брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Водночас, положеннями пункту 4 Постанови № 153 передбачено додаткові позитивні умови, які розширюють базові вимоги до бойового стажу особи, а саме:

пропорційне виникнення права: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

пільгове виникнення права в повному обсязі: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Крім цього, законодавцем визначено додаткову негативну умову, яка унеможливлює реалізацію права особи на отримання виплати (імперативну підставу для відмови у її виплаті):

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, для виникнення у військовослужбовця права на виплату грошової винагороди станом на 13.02.2025 обов`язковим є одночасне існування всіх перелічених вище «позитивних» умов у їх сукупності та одночасна відсутність «негативної» умови.

З матеріалів справи суд встановив, що позивач у січні 2023 року у віці 23 років уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України терміном на 3 (три) роки.

Позивач до кримінальної відповідальності не притягався, судимості не мав і в розшуку не перебував, що підтверджується Витягом з інформаційно-аналітичної системи МВС № ФОВА-005614216 (станом на 12.02.2026).

Матеріали справи не містять доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 від 21.04.2024 №5231, позивач дійсно в період з 14.03.2023 по 08.05.2023, з 13.05.2023 по 17.08.2023, з 30.08.2023 по 02.11.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Підставою для видачі довідки стали: бойове розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 №16 дск/бр від 24.02.2022, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №73 від 14.03.2023, №128 від 08.05.2023, №133 від 13.05.2023, №232 від 18.08.2023, №244 від 30.08.2023, №312 від 02.11.2023.

Станом на 13.02.2025 (дата набрання чинності Постановою №153) сумарна кількість днів участі позивача у бойових діях, згідно вказаної довідки, становила 218 днів, тобто сукупно більше шести місяців.

30.10.2023 під час виконання обов`язків військової служби та бойових завдань безпосередньо під час захисту Батьківщини позивач отримав бойове поранення, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023 № 3729.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 14.06.2024 №39-РС позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я.

Отже, станом на дату набрання чинності Постанови №153 (13.02.2025 р.) та на дату звернення щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 мільйон гривень, позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем.

Суд зазначає, що відповідач листом від 26.02.2026 №690/7067, наданим у відповідь на скаргу представника позивача від 23.02.2026, повідомив, що якщо позивач не поновлював проходження військової служби на новому місці (тобто не уклав новий контракт або не був призваний повторно), то для реалізації права на винагороду йому необхідно звернутися до командування військової частини НОМЕР_2 з відповідним зверненням разом з необхідними документами (копії військового квитка, паспорта, службової картки, довідки ВЛК про поранення, довідки про перебування в районах бойових дій, документи, що підтверджують участь у бойових діях). На розгляд командування НОМЕР_2 такого звернення не надходило. У разі надходження відповідного звернення від позивача воно буде опрацьовано в установленому порядку.

Однак, суд не погоджується з таким висновком відповідача, оскільки принцип соціальної справедливості та конституційний обов`язок держави щодо захисту своїх захисників вимагає однакового підходу до всіх осіб, які з ризиком для життя виконували військовий обов`язок.

З огляду на встановлені обставини, у цій справі склалась ситуація, коли позивач у віці 23 років добровільно уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану та брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI (далі – Закон № 5207-VI) під непрямою дискримінацією розуміється ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5207-VI пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки позивач мобілізувався у віці 23 років та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, тому застосування формальних вимог постанови Кабінету Міністрів України №153 в даному випадку створює правову прогалину та ігнорує реалії воєнного часу

Щодо твердження відповідача про те, що позивач не звертався з відповідною заявою щодо виплати одноразової грошової винагороди, а з правового регулювання, визначеного пунктом 4 Постанови №153, не випливає, що виплата здійснюється автоматично, без звернення особи, без перевірки її актуального статусу, без перевірки первинних документів, без оформлення відповідного управлінського рішення та без дотримання фінансово-бюджетної процедури, суд зазначає наступне.

Окремими дорученнями Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд та від 26.09.2025 №5601/уд, з метою виконання вимог Постанови №153, на військові частини покладено обов`язки щодо, зокрема, проведення аналізу наявності військовослужбовців (у тому числі, які після 13.02.2025 загинули (померли) або були звільнені зі служби та виключені зі списків особового складу військових частин (установ)) та не отримали Винагороду; організації роботи, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці або до яких вони відряджались для виконання бойових (спеціальних) завдань, щодо, зокрема, створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди; у разі документального підтвердження факту невиплати Винагороди військовослужбовцям за місцем фактичного проходження служби на день після набрання чинності Постановою (з 13.02.2025) по даний час, виплату провести за місцем проходження служби таких військовослужбовців станом на день видання цього доручення у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ).

Отже, саме на військові частини Міністром оборони України покладено обов`язки щодо з`ясування наявності у військовослужбовців права на виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, та вжиття заходів щодо збирання необхідних документів та виплати військовослужбовцям такої винагороди.

Як наслідок, безпідставним є твердження відповідача про необхідність звернення позивача щодо виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153.

Суд також зазначає, що метою Постанови №153 є підвищення мотивації та винагорода за ризик, а не покарання тих, хто найбільше постраждав, захищаючи державу, що ставить в нерівне положення військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, та брали участь у бойових діях з отримання поранення, з тими хто за аналогічних підстав продовжує проходити службу.

На переконання суду, виплата передбачена Постановою №153 має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В даному випадку позивачем дотримано усіх умов передбачених Постановою №153, окрім проходження ним військової служби на момент набрання чинності цією постановою, що підтверджується матеріалами справи.

На думку суду, позбавлення позивача передбаченої Постановою № 153 виплати лише через те, що він на момент набрання чинності цією постановою виключений зі списків особового складу військової частини, за умови дотримання ним усіх інших вимог, а саме у віці 23 роки позивач добровільно уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій, є порушенням принципу легітимних очікувань та справедливості.

Із врахуванням вищевикладеного, а також беручи до уваги, що позивач був прийнятий на військову службу по мобілізації під час дії воєнного стану у віці до 25 років, проходив військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, суд робить висновок, що позивач підпадає під дію Постанови №153.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди у повному обсязі у розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах – є протиправною.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Інші доводи відповідача не спростовують висновків суду у даній справі.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 23.09.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович