Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №380/11523/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 21 вересня 2026 р.

Справа: №380/11523/26

Суддя: Морська Галина Михайлівна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 рокусправа № 380/11523/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання рішення протиправним, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.11.2025 № 25286-27261/Є-52/8-1300/25 та від 22.12.2025 № 32769-35166/Є-52/8-1300/25 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів трудової діяльності з 24.08.1989 по 02.10.1989 та з 06.07.1996 по 03.03.1998;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди діяльності з 24.08.1989 по 02.10.1989 та з 06.07.1996 по 03.03.1998 та здійснити перерахунок пенсії з дати її призначення;

- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.12.2025 № 32769-35166/Є-52/8-1300/25 щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (Зс) з 01.03.2024 (коефіцієнт 1,0796) та з 01.03.2025 (коефіцієнт 1,115);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (Зс) з 01.03.2024 (коефіцієнт 1,0796) та з 01.03.2025 (коефіцієнт 1,115), із виплатою різниці між фактично отриманою та належною до виплати сумою пенсії;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо проведення з 01.03.2026 року повного перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні на встановлений коефіцієнт індексації у розмірі 1,121;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (Зс) з 01.03.2026 (коефіцієнт 1,121), та виплатою різниці між фактично отриманою та належною до виплати сумою пенсії.

Ухвалою від 10.06.2026 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 09.02.2024 отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У спірних правовідносинах позивач порушує питання щодо зарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи та правильності застосування коефіцієнтів під час проведення індексації пенсії.

20.10.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування до страхового стажу періодів з 24.08.1989 по 02.10.1989 та з 06.07.1996 по 03.03.1998, оновлення даних його пенсійної справи та надання детального розрахунку пенсії із зазначенням вихідних даних, на підставі яких її було призначено з 09.02.2024 у розмірі 9361,38 грн, перераховано у березні 2024 року до 9734,32 грн та проіндексовано з 01.03.2025 до 9958,21 грн.

Листом від 03.11.2025 №25286-27261/Є-52/8-1300/25 відповідач повідомив про те, що пенсію обчислено при страховому стажі 33 роки 06 місяців 19 днів (зараховано по 28.02.2022), коефіцієнт страхового стажу – 0,33500. До страхового стажу не враховано: - період роботи з 24.08.1989 по 02.10.1989, оскільки відсутній запис в трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.10.1989; - період роботи та навчання на території російської федерації з 06.07.1996 по 03.03.1998, оскільки Україна припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

05.12.2025 позивач повторно звернуся до відповідача із заявою в якій просив здійснити повний перерахунок пенсії шляхом застосування коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 1,0796 (з 01.03.2024) та у розмірі 1,115 (з 01.03.2025) і виплатити недоотриману суму пенсії, що утворилася внаслідок зазначених перерахунків.

Листом від 22.12.2025 № 32769-35166/Є-52/8-1300/25 відповідач повідомив, що порушені позивачем питання щодо пенсійного забезпечення вже були розглянуті та відповідь на них надано листом від 03.11.2025 № 25286-27261/Є-52/8-1300/25, у зв`язку з чим повторне звернення з тих самих питань не підлягає розгляду.

Позивач вважає дії та рішення відповідача протиправними та просить суд задовольнити позов.

24.06.2026 відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено пенсію за віком з 09.02.2024 відповідно до поданої заяви № 898 від 02.02.2024. Пенсія обчислена та виплачується відповідно до стажу роботи 33 роки 6 місяців 19 днів (коефіцієнт стажу - 0.33500), заробіток для обчислення пенсії враховано за період з 01.07.2000 по 28.02.2022 (коефіцієнт заробітної плати – 2,14299). З 01.03.2025 по особовому рахунку заявника проведено масовий перерахунок індексація заробітку згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” , з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії призначені відповідно до Закону 1058, за зверненням що надійшли до 31 грудня 2024 року включно, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на певні коефіцієнти збільшення.

На 01.03.2025 пенсія заявника перерахована із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році,- 1,023. Станом на 01.06.2026 пенсійна виплата заявника становить 10316,71 грн., - розмір пенсії за віком (ст.27) (30796,14*0.33500).

За результатом розгляду, поданих документів, до страхового стажу не зараховано: - періоди роботи згідно трудової книжки № НОМЕР_1 від 02.10.1989 оскільки не містить запису про період роботи заявника з 24.08.1989 по 02.10.1989 та стаж роботи в рф з 01.01.1992 до 2022 року не зараховується до страхового стажу в Україні через припинення дії міжнародної угоди з 04.07.2023.

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

29.06.2026 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що доводи відповідача не спростовують заявлених позовних вимог. Зокрема, позивач звернув увагу, що відзив не містить заперечень по суті позовних вимог щодо застосування коефіцієнтів індексації 1,0796 з 01.03.2024, 1,115 з 01.03.2025 та 1,121 з 01.03.2026, а наведені відповідачем відомості підтверджують застосування з 01.03.2025 коефіцієнта 1,023.

Щодо спірного періоду з 24.08.1989 по 02.10.1989 позивач зазначив, що відповідач безпідставно посилається на Інструкцію № 58 від 29.07.1993, яка на момент виникнення спірних правовідносин не діяла. При цьому трудова книжка містить записи про звільнення позивача з військової служби 23.08.1989 та його подальше працевлаштування 02.10.1989, а тому, на думку позивача, зазначений період підлягає зарахуванню до стажу з урахуванням норм, які передбачали збереження безперервності трудового стажу після звільнення з військової служби.

Щодо періоду роботи та навчання на території рф з 06.07.1996 по 03.03.1998 позивач вказав, що припинення Україною участі у відповідних міжнародних угодах, яке відбулося після спірного періоду, не має зворотної дії та не може бути підставою для неврахування набутого у цей період стажу. Також позивач послався на те, що спірний період підтверджується записами у трудовій книжці та документами про навчання, а відповідач не надав належного обґрунтування для відмови у його зарахуванні.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 09.02.2024 отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заробітну плата для призначення пенсії враховано за період роботи з 01.07.2000 по 28.02.2022 за даними персоніфікованого обліку, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати – 2,14299. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески 13559,41 грн. (за 2021-2023 роки), становив 26223,15 грн. (13559,41 грн. х 2,14299). Розмір пенсії з 09.02.2024 становив 8784,76 грн. (26223,15 грн. х 0,33500). На виконання Постанови 209 позивачу з 01.03.2025 проведено перерахунок пенсії. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески 13559,41 грн. (за 2021-2023 роки), збільшеної на коефіцієнт 1,023, становить 29726,01 грн. (13559,41 грн. х 1,023 х 2,14299). Розмір пенсії з 01.03.2025 становить 9958,21 грн. (29726,01 грн. х 0,33500).

Не погоджуючись із неврахуванням зазначених періодів до страхового стажу та проведеним розрахунком пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), норми якого суд застосовує в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.

У розумінні абз.22 ст.1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом ч.1 ст.9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених зазначеним Законом.

Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162:

- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців;

- трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій , які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

- всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження);

- записи проводяться акуратно, пір`яною чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору;

- в розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; - в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства;

- в графі 3 пишеться: «Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу;

- при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів;

- бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок;

- після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.

Зазначена Інструкція втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вищезазначених положень дає суду підстави для висновку, що обов`язок ведення трудових книжок законодавцем покладений на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 24.08.1989 по 02.10.1989 у зв`язку з відсутністю відповідного запису у трудовій книжці, суд зазначає наступне.

Позивач стверджує, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу періоду з 24.08.1989 по 02.10.1989 є протиправною. Зазначає, що вказаний період є проміжком між його звільненням зі Збройних Сил СРСР за скороченням штатів та подальшим працевлаштуванням. На думку позивача, така перерва не повинна перешкоджати зарахуванню відповідного періоду до стажу, оскільки після звільнення з військової служби він у встановлений законодавством строк був працевлаштований. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на підпункт «а» пункту 8 Правил обчислення безперервного трудового стажу робітників і службовців при призначенні допомоги по державному соціальному страхуванню, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 13.04.1973 №252, а також на постанову Ради Міністрів СРСР від 21.08.1989 №674, якими, на його думку, передбачено можливість збереження безперервного трудового стажу у разі працевлаштування після звільнення з військової служби у визначений строк.

Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 02.10.1989 року містяться наступні записи за спірні періоди:

- запис №1, 05.08.1981, початок служби у лавах радянської армії (військовий квиток серії НОМЕР_2 );

- запис №2, 23.08.1989, звільнений зі служби за скороченням штатів (наказ МО СРСР №0687 від 15.07.1989, ст. 59 п. «в»);

- запис №3, 02.10.1989, призначений на посаду керівника початкової військової підготовки (наказ №322 від 26.09.1989).

Записи скріплені печатками підприємства.

Відтак, трудова книжка не містить запису наявності періоду роботи з 24.08.1989 по 02.10.1989, дану обставину не заперечує сам позивач.

Крім того, в матеріалах справи міститься військовий квиток серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до якого позивача зараховано в запас 25.08.1989 року.

Водночас суд вважає безпідставним посилання позивача на підпункт «а» пункту 8 зазначених Правил як на підставу для зарахування спірного періоду до страхового стажу.

Так, відповідно до підпункту «а» пункту 8 Правил до безперервного трудового стажу, крім роботи в якості робітника або службовця, зараховується також служба у складі Збройних Сил СРСР за умови, що перерва між днем звільнення зі служби та днем вступу на роботу або навчання не перевищила трьох місяців.

Отже, наведеною нормою передбачено зарахування до безперервного трудового стажу періоду проходження військової служби, якщо після звільнення особа у встановлений строк вступила на роботу або навчання. При цьому ця норма не передбачає зарахування до трудового чи страхового стажу самого періоду перерви між звільненням з військової служби та подальшим працевлаштуванням.

Відтак, посилання позивача на постанову Ради Міністрів СРСР від 21.08.1989 №674 не свідчить про наявність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки відповідне правове регулювання визначає умови збереження безперервності трудового стажу у зв`язку зі звільненням з військової служби та подальшим працевлаштуванням, але не встановлює, що проміжок часу між такими подіями автоматично є періодом роботи або іншим періодом, що підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Як встановлено судом, позивача звільнено з військової служби 23.08.1989, а 02.10.1989 його призначено на посаду керівника початкової військової підготовки. Таким чином, у період після звільнення з військової служби та до призначення на зазначену посаду у трудовій книжці відсутній запис про роботу позивача.

Сам факт працевлаштування позивача 02.10.1989 після звільнення з військової служби та дотримання строку між цими подіями не свідчить про те, що період з 24.08.1989 по 02.10.1989 є періодом трудової діяльності, який підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Враховуючи, що трудова книжка позивача не містить запису про роботу у спірний період, а інших доказів, які б підтверджували здійснення позивачем у цей час трудової діяльності або іншої діяльності, що відповідно до законодавства підлягає зарахуванню до страхового стажу, матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зарахування періоду з 24.08.1989 по 02.10.1989 до страхового стажу.

Відтак, відмова відповідача у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу є правомірною, а відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо періоду роботи та навчання позивача на території рф з 06.07.1996 по 03.03.1998, оскільки Україна припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно вимог частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі – Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так само, пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (надалі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 названого Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У відповідності до абзаців першого, другого пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до статті 24-1. Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 р. № 562 затверджений Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок № 562).

Так пунктами 1-3 Порядку № 562 встановлено, що цей Порядок визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах. У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, періоди трудової діяльності особи в будь-якій республіці колишнього Союзу РСР (крім Української РСР) зараховуються до страхового стажу на умовах міжнародного договору. У цьому Порядку термін “інші держави” означає держави з числа республік колишнього Союзу РСР, до яких належать Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Білоруська РСР, Грузинська РСР, Казахська РСР, Киргизька РСР, Латвійська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Російська РФСР, Таджицька РСР, Туркменська РСР, Узбецька РСР, Естонська РСР.

У разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та відповідно, була обов`язкова для застосування .

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн"" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 02.09.1989 року містяться наступні записи за спірні періоди:

- запис №1, 06.07.1996, призначений на посаду провідного спеціаліста у ЗАО «Військово-страхова компанія (наказ №27 від 06.07.1996);

- запис №2, 22.12.1997, переведений на посаду юрисконсульта (наказ №59 від 22.12.1997);

- запис №3, 03.03.1998, звільнений за власним бажанням (наказ №5 від 03.03.1998).

Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачем не зауважено та судом не встановлено.

Крім цього, в матеріалах справи міститься Диплом про професійну перепідготовку ПП №055536 від 21.12.1997 року, відповідно до якого ОСОБА_1 у період з 01.12.1996 по 31.12.1997 пройшов професійну перепідготовку у Таганрозькому державному радіотехнічному університеті за спеціальністю «Юриспруденція» та отримав кваліфікацію «Юрист».

Водночас, згідно зі Свідоцтвом Міністерства освіти і науки України від 30.10.2015 №N-2242-15 про визнання в Україні іноземного документа про освіту, зазначений диплом визнано еквівалентним за системою освіти України повній вищій освіті/освітньо-кваліфікаційному рівню «спеціаліст» за спеціальністю «Юриспруденція», кваліфікація «юрист».

Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною станом на дату прийняття відповідачем-1 оскарженого рішення) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Відповідно до статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).

Суд зауважує, що прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29.11.2022 №1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не є підставою для відмови позивачу у зарахуванні стажу, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 02.12.2022.

Судом встановлено, що факт періоду роботи та навчання на території рф з 06.07.1996 по 03.03.1998 підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.09.1989 року. Зазначений документ містить узгоджені відомості щодо періоду служби, не містить виправлень чи інших недоліків, а їх достовірність відповідачем не спростована.

При цьому на час набуття позивачем спірного стажу діяли міжнародні договори, відповідно до яких трудовий стаж, набутий на території рф, підлягав взаємному визнанню.

З огляду на наведене, посилання відповідача на можливість зарахування стажу, набутого на території рф, лише по 31.12.1991 суд вважає необґрунтованим. Подальше припинення дії відповідних міжнародних договорів не може бути підставою для неврахування стажу, набутого позивачем у період їх чинності.

Відтак суд приходить до висновку про необхідність зарахування позивачу до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи та навчання на території рф у період з 06.07.1996 по 03.03.1998.

Щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати з 01.03.2024, 01.03.2025 та 01.03.2026.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" від 23.02.2024 №185 встановлено, що 01.03.2024 проводиться індексація пенсій, призначених до 31.12.2023 включно.

Оскільки пенсія позивачу призначена у лютому 2024, він не має права на індексацію пенсії у 2024 році.

Відтак суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.

Щодо правомірності проведення індексації пенсії за 2025, 2026 роки суд зазначає наступне.

Постановою КМУ №209 установлено, що з 01.03.2025 перерахунок пенсій згідно з Порядком №124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 1,115. При цьому підпунктом 6 пункту 2 цієї Постанови передбачено, що пенсії, призначені до 31.12.2024 включно та не підвищені згідно з пунктом 1, перераховуються із застосуванням знижених коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати залежно від року її призначення: 2021 р. — 1,0575; 2022 р. — 1,046; 2023 р. — 1,0345; 2024 р. — 1,023.

Постановою КМУ №236 установлено, що з 01.03.2026 перерахунок пенсій згідно з Порядком №124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 1,121. Підпунктом 6 пункту 2 цієї Постанови передбачено, що пенсії, призначені до 31.12.2025 включно та не підвищені згідно з пунктом 1, перераховуються з урахуванням коефіцієнтів, передбачених підпунктом 6 пункту 2 Постанови №209, із застосуванням додаткових коефіцієнтів збільшення залежно від року призначення: 2021–2022 рр. — 1,061; 2023 р. — 1,048; 2024 р. — 1,036; 2025 р. — 1,024.

Таким чином, починаючи з 01.03.2025 Кабінет Міністрів України запровадив диференційований підхід до індексації пенсій: пенсіонери, яким пенсія призначена до 2021 року, отримують повний коефіцієнт збільшення (1,115 у 2025 році та 1,121 у 2026 році), тоді як пенсіонери, яким пенсія призначена починаючи з 2021 року, отримують суттєво знижені коефіцієнти — від 1,0575 до 1,023 у 2025 році та від 1,061 до 1,024 у 2026 році залежно від року призначення пенсії. Тобто чим пізніше призначена пенсія – тим менший коефіцієнт індексації застосовується.

Водночас Закон № 1058-IV не містить жодних положень, які б дозволяли КМУ встановлювати різні коефіцієнти збільшення для пенсіонерів залежно від року призначення пенсії – частина друга статті 42 Закону № 1058-IV передбачає єдиний механізм індексації для всіх раніше призначених пенсій.

Отже, положення підпунктів 6 пунктів 2 Постанов № 209 та № 236 в частині встановлення знижених коефіцієнтів для пенсіонерів, яким пенсія призначена після 2020 року, суперечить Закону №1058-IV та є підзаконним нормативним актом, а відтак не підлягає застосуванню судом відповідно до частини третьої статті 7 КАС України.

Також слід звернути увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі № 320/14123/25, яке набрало законної сили, було визнано протиправним та нечинним підпункт 6 пункту 2 Постанови КМУ № 209, яким установлені зменшені коефіцієнти збільшення для певних категорій пенсіонерів залежно від року виходу на пенсію.

Відтак, зважаючи на наведені висновки та встановлені обставини, суд зазначає, що у спірній ситуації індексація пенсії позивача на виконання Постанов 209 та №236 повинна була здійснюватись шляхом множення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, застосованого при призначення пенсії позивача (у спірній ситуації показник за 2021 – 2023 роки, оскільки пенсія призначалась у 2024 році) на встановлені положеннями цих постанов коефіцієнти збільшення 1,115 у 2025 році, 1,121 у 2026 році.

При цьому, кожен наступний перерахунок шляхом множення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні на коефіцієнт збільшення здійснюється з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні.

Щодо позовної вимоги позивача визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.11.2025 № 25286-27261/Є-52/8-1300/25 та від 22.12.2025 № 32769-35166/Є-52/8-1300/25, суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які позивач просить визнати протиправними та скасувати.

Водночас у матеріалах справи наявні листи Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.11.2025 № 25286-27261/Є-52/8-1300/25 та від 22.12.2025 № 32769-35166/Є-52/8-1300/25, якими розглянуто звернення позивача з питань зарахування спірних періодів до страхового стажу та застосування коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати. При цьому листом від 03.11.2025 позивача повідомлено про незарахування до страхового стажу періоду роботи з 24.08.1989 по 02.10.1989 та про проведений з 01.03.2025 перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнта 1,023, а листом від 22.12.2025 — про те, що порушені питання вже були розглянуті попереднім листом та повторне звернення не підлягає розгляду.

Тобто, незважаючи на відсутність рішення, звернення позивача розглянуте відповідачем по суті.

З огляду на наведене, суд вважає належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи та навчання на території російської федерації з 06.07.1996 по 03.03.1998, а також щодо непроведення індексації пенсії із застосуванням належних коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати 1,115, 1,121 замість застосованих відповідачем коефіцієнтів 1,023 та 1,036, із відповідним зобов`язанням відповідача вчинити такі дії.

Щодо періоду, з якого необхідно провести перерахунок пенсії, суд зауважує, що право громадян на перерахунок та індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Звернувшись до суду з цим позовом 04.06.2026 позивач заявив вимоги про провести перерахунок та виплату пенсії з дати її призначення - 09.02.2024.

Суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, зокрема, норми статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Як встановлено судом під час розгляду справи, спірні суми позивачу не нараховувалися, тому відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від позивача, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Відтак, порушене право позивача на перерахунок пенсії може бути захищене судом з 04.12.2025 - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не з 09.02.2024, як помилково вважає позивач.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи та навчання на території російської федерації з 06.07.1996 по 03.03.1998.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79017, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) період роботи та навчання на території російської федерації з 06.07.1996 по 03.03.1998 та здійснити відповідний перерахунок пенсії з 04.12.2025.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021–2023 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірах 1,115, 1,121.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79017, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) здійснити з 04.12.2025 індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 13 559,41 грн, на коефіцієнти збільшення у розмірах 1,115 та 1,121, та провести виплату недоотриманих сум пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1597 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто сім) грн 44 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79017, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua