Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №380/16944/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 рокусправа № 380/16944/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є ветераном органів внутрішніх справ і має право на пільги, передбачені п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, у тому числі на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та плати за комунальні послуги. З 01 травня 2025 року виплату відповідної пільги відповідач припинив, а після звернення позивача із заявою про її поновлення листом відмовив, пославшись на перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки умову щодо розміру доходу як підставу надання пільги встановлено не спеціальним Законом №203/98-ВР, а законами про Державний бюджет України на 2025 і 2026 роки та постановами Кабінету Міністрів України, якими внесено зміни до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї. На переконання позивача, зміна правового регулювання у сфері соціального захисту ветеранів можлива лише шляхом внесення змін до спеціального закону, а за наявності суперечності між законом і підзаконним актом застосуванню підлягають норми закону, що має вищу юридичну силу.

Ухвалою судді від 17.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 22.09.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Зазначив, що з 01 січня 2023 року виплата пільг на оплату житлово-комунальних послуг здійснюється у грошовій формі органами Пенсійного фонду України, а нарахування та виплата таких пільг позивачу проводилися відповідно до Закону №203/98-ВР до 30 квітня 2025 року на одну особу. Послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 №1553 внесено зміни до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 (далі Порядок №389), якими розширено перелік осіб, пільги котрим надаються з урахуванням доходу, зокрема додано ветеранів органів внутрішніх справ. Вказав, що п.7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі Закон №4059-IX) пільги у 2025 році надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, що у 2025 році становить 4240 грн. Оскільки середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 30299,48 грн і перевищує зазначену величину, у позивача, на думку відповідача, відсутнє право на отримання пільги з травня 2025 року. Відповідач також послався на те, що Кабінету Міністрів України делеговано право визначати порядок і розміри соціальних виплат з огляду на наявний фінансовий ресурс, на висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішеннях від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 02.03.1999 №2-рп/99, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23 і постанову Верховного Суду від 18.06.2025 у справі №600/7719/23. Просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив таке.

Позивач є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів органів внутрішніх справ.

Нарахування та виплата позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг проводилися відповідачем на одну особу до 30 квітня 2025 року включно.

З 01 травня 2025 року виплату позивачу пільги на оплату житлово-комунальних послуг припинено. Право на отримання пільги з урахуванням сукупного доходу сім`ї для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно, визначено відповідачем у травні 2025 року за доходами пільговика та членів його сім`ї за IV квартал 2024 року - I квартал 2025 року. За розрахунком відповідача середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 30299,48 грн і перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

29.04.2026 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення позивачу з 01 травня 2025 року виплати пільг на оплату житлово-комунальних послуг на підставі Закону №203/98-ВР.

Листом від 20.05.2026 відповідач відмовив у поновленні виплати пільги, повідомивши, що розмір доходу, до якого застосовується податкова соціальна пільга, у 2026 році становить 4660 грн, а середньомісячний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу перевищує цю величину, у зв`язку з чим право на отримання пільги відсутнє.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови у поновленні виплати пільги протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з відповідної служби, та членів їхніх сімей, є Закон №203/98-ВР.

Відповідно до ст.3 Закону №203/98-ВР держава гарантує кожному ветерану військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України рівні з іншими громадянами України можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також надає різні види допомоги шляхом реалізації права на працю відповідно до рівня професійної підготовки та цільових програм соціальної адаптації; створення умов для підтримки та поліпшення здоров`я з метою забезпечення активного довголіття; надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності та заслуженого відпочинку; реалізації цільових програм поліпшення житлових умов; організації соціально-побутового обслуговування; пенсійного забезпечення відповідно до законодавства.

Згідно зі ст.4 Закону №203/98-ВР забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального захисту ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 №1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» визначено, що з 01.12.2022 призначення житлових субсидій та пільг здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 (далі Порядок №373). Дія Порядку №373 поширюється на осіб, які мають право на пільги, у тому числі згідно із Законом №203/98-ВР, про що зазначено у п.3 цього Порядку. Відповідно до п.4 Порядку №373 право на отримання пільг, встановлених законами України, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї визначається органами Пенсійного фонду України відповідно до Порядку №389.

Згідно з п.3 Порядку №389 пільги, зазначені у п.1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Пунктом 6 Прикінцевих положень Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема п.6 ч.1 ст.6, ст.7 в частині пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР. Відповідно до п.7 Прикінцевих положень Закону №4059-IX у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, п.6 ч.1 ст.6, ст.7 в частині пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР. На виконання зазначених положень Кабінет Міністрів України постановою від 31.12.2024 №1553 доповнив Порядок №389 п.1-1, яким передбачив надання відповідних пільг, у тому числі ветеранам органів внутрішніх справ, за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Аналогічне правове регулювання запроваджено на 2026 рік: п.6 Прикінцевих положень Закону України від 03.12.2025 №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі Закон №4695-IX) установлено, що у 2026 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються, зокрема, пільги, передбачені п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, а на виконання цього положення постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №269 внесено відповідні зміни до Порядку №389.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право позивача як ветерана органів внутрішніх справ на пільгу у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом та плати за комунальні послуги встановлено спеціальним Законом №203/98-ВР, який не ставить реалізацію цього права у залежність від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї пільговика. Умову щодо неперевищення таким доходом величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, запроваджено на 2025 рік п.7 Прикінцевих положень Закону №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 №1553, а на 2026 рік - п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №269. Тобто додаткову умову для отримання пільги встановлено не спеціальним Законом №203/98-ВР, а законами про Державний бюджет України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Раніше подібну умову було передбачено ч.4 ст.7 Закону №203/98-ВР, проте відповідне положення визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 і втратило чинність. Станом на час виникнення спірних правовідносин ст.7 Закону №203/98-ВР не містила положення, яким установлювалася б додаткова умова надання пільги, передбаченої п.6 ч.1 ст.6 цього Закону.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 та від 22.05.2008 №10-рп/2008 сформулював юридичну позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а в разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. У Рішеннях від 27.02.2020 №3-р/2020 та від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений Конституцією України, а тому такий закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Відповідно до ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. За наявності конкуренції норм спеціального і загального законів застосуванню підлягають норми спеціального закону.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту ветеранів органів внутрішніх справ та інших осіб, на яких поширюється дія Закону №203/98-ВР, можлива лише шляхом внесення змін до цього Закону, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до нього. Оскільки додаткову умову надання пільги, передбаченої п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, запроваджено не цим Законом, а законами про Державний бюджет України на 2025 і 2026 роки та постановами Кабінету Міністрів України, застосуванню підлягають саме норми Закону №203/98-ВР, які такої умови не містять.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що Кабінету Міністрів України делеговано право визначати порядок і розміри соціальних виплат, а також на висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішеннях від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 02.03.1999 №2-рп/99. Наведені висновки стосуються повноважень Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат у випадках, передбачених законом, тоді як у цій справі додаткову умову надання пільги встановлено не шляхом внесення змін до спеціального Закону №203/98-ВР, а законами про Державний бюджет України та підзаконними актами, що суперечить наведеним вище юридичним позиціям Конституційного Суду України.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23 та постанову Верховного Суду від 18.06.2025 у справі №600/7719/23 не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки викладені за іншого правового врегулювання та обставин справи. Зокрема, висновки у справі №440/14216/23 стосуються щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, розмір якої змінено законом, що вносив зміни до відповідного спеціального закону і неконституційним не визнавався. Натомість у справі, що розглядається, додаткову умову надання пільги запроваджено не шляхом внесення змін до спеціального Закону №203/98-ВР, а законами про Державний бюджет України та постановами Кабінету Міністрів України, а тому наведені відповідачем висновки застосуванню не підлягають.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 11.02.2026 у зразковій справі №440/11441/25 (провадження №Пз/990/15/25). За наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд сформулював висновок про те, що оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, які фактично встановлюють додаткову умову щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, запроваджено не у спеціальному Законі №203/98-ВР, а через положення закону про Державний бюджет України та підзаконний нормативно-правовий акт, застосуванню підлягають положення спеціального закону, а відмова територіального органу Пенсійного фонду України у поновленні виплати таких пільг з 01 травня 2025 року є протиправною.

Щодо доводів відповідача про те, що зміни у правовому регулюванні зумовлені умовами воєнного стану, суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.64 Конституції України та ст.3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, право громадян на соціальний захист, передбачене ст.46 Конституції України, не належить до прав, які можуть бути обмежені в умовах воєнного стану. Тому запровадження воєнного стану не є підставою для обмеження права позивача на отримання пільги, встановленої Законом №203/98-ВР.

Доводи відповідача про те, що Законом №4059-IX не зупинено та не скасовано пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, не спростовують висновків суду, оскільки предметом спору є не формальне скасування пільги, а запровадження додаткової умови її надання нормативно-правовими актами, які не мають вищої юридичної сили щодо спеціального Закону №203/98-ВР.

Перевіряючи оскаржувану бездіяльність відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд встановив, що відмова у поновленні позивачу виплати пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року ґрунтується на нормативно-правових актах, які суперечать спеціальному Закону №203/98-ВР, а відтак здійснена без дотримання вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо відмови поновити позивачу з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, є протиправною, а порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача поновити позивачу з 01 травня 2025 року виплату відповідної пільги. Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір.

Керуючись ст.ст.2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24 березня 1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп) сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.