Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №380/17374/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 рокусправа № 380/17374/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в:

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 05.08.2026 про накладення штрафу у виконавчому провадженні №81292491.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.08.2026 за вх.№11129/14 до Головного управління надійшла постанова головного державного виконавця Відділу від 05.08.2026 у виконавчому провадженні №81292491, якою за невиконання без поважних причин рішення на Головне управління накладено штраф на користь держави в розмірі 5100 грн. Вказане виконавче провадження відкрито з примусового виконання виконавчого листа №380/19753/25, виданого 02.06.2026 Львівським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Головного управління здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 82% суддівської винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з дати призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 18 червня 2025 року. Позивач зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №380/19753/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління задоволено, визнано протиправною бездіяльність Головного управління щодо неврахування під час прийняття рішення про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періодів загальною тривалістю 12 років 06 місяців 04 дні, Головне управління зобов`язано зарахувати ці періоди до стажу роботи на посаді судді та здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 82% суддівської винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум, з 18.06.2025. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2026 апеляційну скаргу Головного управління залишено без задоволення, а вказане рішення - без змін, у зв`язку з чим воно набрало законної сили 08.05.2026. Позивач стверджує, що на виконання цього судового рішення Головним управлінням 12.05.2026 прийнято рішення №134650038777 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 18.06.2025, за яким розмір такого утримання становить 186153,12 грн, а за період з червня 2025 року по серпень 2026 року нараховано доплату в сумі 786383,42 грн. Залишок невиплачених коштів станом на 12.08.2026 становить 786383,42 грн. Позивач також зазначив, що виплата пенсії ОСОБА_1 у розмірі, визначеному згідно з нормами чинного законодавства, здійснюється щомісяця. Позивач послався на те, що виплата пенсій за рішеннями суду регулювалася Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, який визначав механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених або перерахованих на виконання судових рішень, зокрема за період, що передує даті набрання чинності рішеннями суду, за джерелами їх виплати. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, постанову №821 визнано протиправною та нечинною. Водночас п.14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IX визначено, що, починаючи з 01.01.2026, видатки бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Позивач також вказав, що відповідно до ч.5 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України; згідно з ч.2 ст.72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України, а ч.2 ст.73 цього Закону забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відповідно до ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а згідно з п.20, 29 ч.1 ст.116 цього Кодексу взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. З огляду на це позивач вважає, що виплата сум, донарахованих на виконання судових рішень, може бути здійснена лише за наявності відповідного цільового фінансування з Державного бюджету України та не залежить від волі Головного управління. Позивач наголосив, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення без поважних причин, тобто визначальною ознакою для накладення штрафу є невиконання рішення суду за наявності у боржника реальної можливості його виконати. На підтвердження своєї позиції послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 19.08.2020 у справі №140/784/19 та від 24.07.2023 у справі №420/6671/18, згідно з якими невиконання судового рішення через відсутність відповідного фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а грошові кошти у вигляді заборгованості з пенсії, які належать особі, не є власністю органу Пенсійного фонду і не знаходяться на його рахунках. За наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 21.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені ст.19, 129-1 Конституції України та Законом України «Про виконавче провадження». Послався на те, що на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження №81292491 з примусового виконання виконавчого листа №380/19753/25, виданого 02.06.2026 Львівським окружним адміністративним судом. Зазначив, що 17.06.2026 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку скеровано сторонам за вихідним №13856 та отримано боржником 18.06.2026, а також постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і про стягнення виконавчого збору; боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Відповідач вказав, що 26.06.2026 та 29.06.2026 до Відділу надійшли листи-відповіді Головного управління від 24.06.2026 за №1300-0903-5/100680 та за №1300-0304-5/100525, якими повідомлено про прийняття 12.05.2026 рішення №134650038777 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 18.06.2025, розмір якого становить 186153,12 грн, та про нарахування доплати в розмірі 731899,57 грн. 23.07.2026 за №17469 у порядку ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» боржнику скеровано вимогу про надання вичерпної інформації про стан виконання рішення суду, зокрема про виплачені стягувачу суми, причини невиконання та вжиті заходи. 31.07.2026 до Відділу надійшла заява стягувача ОСОБА_1 від 30.07.2026 про невиконання рішення суду з доданою випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період із січня 2026 року по липень 2026 року. 04.08.2026 надійшов лист-відповідь Головного управління від 28.07.2026 за №1300-0304-5/118022, аналогічний за змістом попереднім, у якому зазначено, що нарахована доплата в розмірі 731899,57 грн не виплачена; поважних причин невиконання не наведено та не повідомлено про вжиті заходи, спрямовані на повне виконання рішення суду.

Відповідач зазначив, що боржник не лише не виплачує ретроспективну заборгованість, а й не виконує рішення суду в частині поточних щомісячних виплат, оскільки згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 фактично перераховує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у попередньому розмірі 131669,28 грн, тоді як за судовим рішенням і власними розрахунками боржника такий розмір має становити 186153,12 грн. Вказав, що заходами примусового виконання рішень зобов`язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення повідомлення правоохоронним органам, а накладення штрафу є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання і обов`язком державного виконавця. Послався на ч.6 ст.26, ст.63 та ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», на ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» та «Шмалько проти України», а також на рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012, від 13.12.2012 №18-рп/2012, від 26.06.2013 №5-рп/2013 та від 23.11.2018 №10-р/2018 щодо обов`язковості виконання судових рішень. Зазначив, що станом на 11.09.2026 рішення суду не виконано, документальне підтвердження його виконання відсутнє, а відсутність окремого підзаконного акта не скасовує ні закон, ні рішення суду. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа письмових пояснень щодо позову у встановлений судом строк не подала.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, та встановив таке.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №380/19753/25 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Цим рішенням, зокрема, зобов`язано Головне управління зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді для призначення довічного грошового утримання судді у відставці періоди загальною тривалістю 12 років 06 місяців 04 дні, а також здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 82% суддівської винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 18.06.2025.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2026 у справі №380/19753/25 апеляційну скаргу Головного управління залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Таким чином, рішення від 04.12.2025 набрало законної сили 08.05.2026.

На виконання цього судового рішення Головним управлінням 12.05.2026 прийнято рішення №134650038777 про перерахунок пенсії, згідно з яким щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 обчислено з урахуванням страхового стажу 41 рік 10 місяців 15 днів, у тому числі стажу роботи на посаді судді 36 років 08 місяців 11 днів, та загального відсотка обчислення 82,00, і визначено до виплати в розмірі 186153,12 грн за періоди з 18.06.2025 по 03.07.2025, з 04.07.2025 по 31.12.2025, з 01.01.2026 по 28.02.2026 та з 01.03.2026 довічно.

02.06.2026 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №380/19753/25 про зобов`язання Головного управління здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 82% суддівської винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 18.06.2025.

17.06.2026 головним державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81292491, якою боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Цю постанову отримано боржником 18.06.2026. Того ж дня винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.

Листами від 24.06.2026 за №1300-0903-5/100680 і за №1300-0304-5/100525, які надійшли до Відділу 26.06.2026 та 29.06.2026 відповідно, а також листом від 28.07.2026 за №1300-0304-5/118022, що надійшов 04.08.2026, Головне управління повідомило державного виконавця про проведення перерахунку на підставі рішення від 12.05.2026 №134650038777, про визначений розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 186153,12 грн та про нараховану, але не виплачену доплату в розмірі 731899,57 грн. До листів долучено копію рішення від 12.05.2026 №134650038777.

23.07.2026 за №17469 Відділ скерував боржнику вимогу про надання інформації про стан виконання рішення суду, суми, виплачені стягувачу, причини невиконання та вжиті заходи.

31.07.2026 до Відділу надійшла заява стягувача ОСОБА_1 від 30.07.2026 про невиконання рішення суду з доданою випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період із січня 2026 року по липень 2026 року.

05.08.2026 головним державним виконавцем Відділу винесено постанову у виконавчому провадженні №81292491, якою за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, на Головне управління накладено штраф на користь держави в розмірі 5100 грн, зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. У постанові зазначено, що станом на 05.08.2026 вимог виконавчого документа не виконано, документальне підтвердження виконання відсутнє, боржник фактично перераховує стягувачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 131669,28 грн, а нарахована доплата в розмірі 731899,57 грн не виплачена.

Копію постанови від 05.08.2026 отримано Головним управлінням 07.08.2026 за вх.№11129/14, що не заперечується сторонами.

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною другою ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси. Пунктом 1 ч.2 цієї статті визначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII).

Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Пунктом 16 ч.3 ст.18 цього Закону виконавцю надано право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Абзацом першим ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до ч.1-3 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Частиною першою ст.75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Підставою такої відповідальності є не сам по собі факт невиконання рішення, а невиконання рішення без поважних причин. Отже, на час винесення постанови про накладення штрафу державний виконавець зобов`язаний установити як факт невиконання боржником судового рішення, так і відсутність поважних причин такого невиконання, та навести у постанові відповідні мотиви.

Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду. У постанові від 20 травня 2021 року у справі №420/5465/18, ухваленій у справі за позовом органу Пенсійного фонду України до органу державної виконавчої служби про скасування постанови про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн, Верховний Суд зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин; у залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Верховний Суд також указав, що поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення, а державним виконавцем в оскаржуваній постанові про накладення штрафу не надано вмотивованого обґрунтування про визнання або не визнання причин не виконання рішення суду неповажними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі №405/3663/13-а, від 21 лютого 2018 року у справі №814/2655/14, від 13 червня 2018 року у справі №757/29541/14-а, від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18 та від 09 грудня 2020 року у справі №522/19758/18.

Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду в аспекті відповідальності органів Пенсійного фонду України за невиконання судових рішень про перерахунок і виплату пенсійних виплат, суд враховує також правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі №260/9788/23, згідно з яким виплата перерахованих сум пенсії за відсутності виділення Пенсійному фонду України коштів для їх виплати та без фактичного перерахування коштів боржнику не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин, оскільки невиплата зумовлена не недбалістю боржника чи неналежним виконанням ним обов`язків, а сталася з незалежних від боржника причин, які є поважними в розумінні статей 63 та 75 Закону №1404-VIII; накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Джерела фінансування виплати, яка є предметом виконання у виконавчому провадженні №81292491, визначені законом. Відповідно до ч.5 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з ч.2 ст.72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України, а ч.2 ст.73 цього Закону забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Частиною першою ст.73 Закону №1058-IV визначено вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно з п.20, 29 ч.1 ст.116 цього Кодексу взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Пунктом 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IX встановлено, що, починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із наведеної норми слідує, що в 2026 році виплата як заборгованості за ретроспективними судовими рішеннями, так і перерахованих за рішенням суду пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) провадиться не в загальному порядку, а виключно за окремими напрямами видатків і за процедурою, яку встановлює Кабінет Міністрів України. Відтак можливість здійснення таких виплат територіальним органом Пенсійного фонду України поставлена законодавцем у пряму залежність від наявності, по-перше, встановленого Урядом порядку та, по-друге, відповідних бюджетних асигнувань за окремим напрямом.

Порядок, який на виконання вказаної норми діяв на початок 2026 року, було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, цю постанову визнано протиправною та нечинною; постановою Верховного Суду від 10 вересня 2026 року у справі №320/51895/25 касаційні скарги на вказані судові рішення залишено без задоволення. Новий порядок використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), нарахованих або перерахованих за рішеннями судів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046.

Таким чином, у період, що охоплює дату винесення оскаржуваної постанови, тобто станом на 05.08.2026, порядок, передбачений п.14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX, був відсутній: раніше чинний порядок втратив чинність, а новий Кабінетом Міністрів України ще не був затверджений. За такого нормативного стану позивач об`єктивно не мав правового механізму спрямування коштів на виплату перерахованого за рішенням суду щомісячного довічного грошового утримання та нарахованої доплати, а відповідач не довів, що позивачу за окремим напрямом видатків виділялися бюджетні асигнування на цю мету.

Оцінюючи обсяг фактично вчинених позивачем дій, суд зазначає, що виконавчий лист №380/19753/25 містить дві складові: здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та його виплату. Перерахунок, тобто дія, вчинення якої цілком залежить від волі боржника і не потребує бюджетного фінансування, виконаний Головним управлінням до відкриття виконавчого провадження - рішенням від 12.05.2026 №134650038777, копію якого неодноразово позивач надавав державному виконавцю. Цим рішенням розмір щомісячного довічного грошового утримання визначено, виходячи з 82% суддівської винагороди, у сумі 186153,12 грн з 18.06.2025 довічно, а також обчислено належну до виплати доплату. Отже, матеріали виконавчого провадження не містять даних про ухилення боржника від учинення тих дій, які були в межах його можливостей.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що боржник не виконує рішення суду і в частині поточних щомісячних виплат, перераховуючи стягувачу 131669,28 грн замість 186153,12 грн. Ця обставина підтверджує лише факт неповної виплати, проте не спростовує причин, які цю виплату унеможливили. За п.14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX окремий порядок стосується не тільки виплат за ретроспективними судовими рішеннями, а й виплати перерахованих за рішенням суду пенсій, тобто поширюється і на поточні щомісячні суми, визначені рішенням від 12.05.2026 №134650038777. Оскільки станом на 05.08.2026 такий порядок був відсутній, неперерахування стягувачу різниці між попереднім і перерахованим розмірами утримання також не може бути поставлене боржнику у вину як невиконання без поважних причин.

Суд відхиляє і посилання відповідача на те, що відсутність окремого підзаконного акта не скасовує ні закон, ні рішення суду. Це твердження є правильним по суті, однак стосується іншого питання - обов`язковості судового рішення та збереження за стягувачем права на отримання присуджених коштів. Предметом же цього спору є не наявність чи відсутність обов`язку виконати рішення суду, а правомірність застосування до боржника заходу юридичної відповідальності. Обов`язковість судового рішення не звільняє державного виконавця від передбаченого ст.63, 75 Закону №1404-VIII обов`язку встановити відсутність поважних причин невиконання, а сама по собі тривалість невиконання за відсутності вини боржника підставою для накладення штрафу бути не може.

Не спростовують наведеного і посилання відповідача на практику Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» та «Шмалько проти України», а також на рішення Конституційного Суду України щодо обов`язковості виконання судових рішень. Ці джерела визначають обов`язок держави в цілому забезпечити виконання остаточного судового рішення та не встановлюють підстав індивідуальної відповідальності конкретного боржника - розпорядника бюджетних коштів - за умов, коли виділення коштів від його волевиявлення не залежить. Крім того, накладений штраф стягується на користь держави, а не на користь стягувача, тому такий захід сам по собі не поновлює порушеного права ОСОБА_1 на своєчасне отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Суд також враховує зміст самої оскаржуваної постанови. У ній державний виконавець обмежився констатацією факту невиконання вимог виконавчого документа та вказівкою на те, що поважних причин невиконання не надано. Водночас у розпорядженні державного виконавця були листи боржника від 24.06.2026 та від 28.07.2026, у яких повідомлялося про проведений перерахунок і про те, що нарахована доплата не виплачена. Оцінки цим поясненням, як і нормативному регулюванню порядку здійснення відповідних видатків, у постанові не надано, мотивів, з яких причини невиконання визнані неповажними, не наведено. Тобто обставина, яка згідно з ч.2 ст.63 та ч.1 ст.75 Закону №1404-VIII є обов`язковою умовою накладення штрафу, під час винесення постанови не встановлювалася.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить із того, що постанова від 05.08.2026 прийнята без урахування всіх обставин, які мають значення, а саме без з`ясування причин невиконання рішення суду та без оцінки того, чи мав боржник реальну можливість здійснити виплату за відсутності встановленого Кабінетом Міністрів України порядку і відповідних бюджетних асигнувань. Отже, оскаржувана постанова не відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що невиконання Головним управлінням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №380/19753/25 у частині виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та нарахованої доплати зумовлене об`єктивними, незалежними від боржника обставинами, які є поважними причинами в розумінні ст.63, 75 Закону №1404-VIII, а тому підстав для накладення штрафу в розмірі 5100 грн у державного виконавця не було. Постанова від 05.08.2026 у виконавчому провадженні №81292491 підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Водночас суд зазначає, що це рішення не звільняє позивача від обов`язку виконати рішення суду у справі №380/19753/25 і не позбавляє стягувача права на використання інших передбачених законом засобів захисту, зокрема процесуальних засобів судового контролю за виконанням судового рішення.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю.

Щодо судових витрат суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки у цій справі свідки не залучалися та експертизи не проводилися, то судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 05.08.2026 про накладення штрафу у виконавчому провадженні №81292491.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.