Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №380/20086/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 рокусправа № 380/20086/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 263040018162 від 04.07.2025 року, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке полягає у відмові зарахування стажу за період роботи з 01.09.1990 р., по 10.05.1995 р., відповідно до моєї трудової книжки НОМЕР_1 від 05.07.1984 року, ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, зарахувати період роботи з 01.09.1990 р., по 10.05.1995 р., відповідно до моєї трудової книжки НОМЕР_1 від 05.07.1984 року та призначити з 25.06.2025 року, пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_3 .

Позивачка в обґрунтування позову вказала, що звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Повідомила, що заяву розглянуто відповідачем-2 та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Позивачка вважає таке протиправним, тому звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 13.10.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

На адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що відповідно до абзацу 1 пункту 2.14. Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" пишеться повне найменування підприємства. Під заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться "прийнятий або призначений до цеху, відділу. підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконується для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад зазначених у "Класифікаторі професій" . Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер (пункт 2. 15 Інструкції № 58). Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Відповідно до пункту 4.1 глави 4 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Таким чином, період роботи з 01.09.1990 по 10.05.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.07.1984 не зараховано до страхового стажу позивачки, оскільки назва установи при прийняті на роботу не відповідає назві при звільнені. Просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-1 відзиву на адресу суду не подав. Про розгляд справи повідомлений належним чином.

Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято рішення № 263040018162 від 04.07.2025 про відмову у призначенні пенсії. В обґрунтування відмови зазначено, що право на пенсійну виплату згідно наданих документів особа матиме з 02.06.2028, у разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами право на пенсійну виплату буде переглянуто.

Згідно оскаржуваного рішення до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 01.09.1990 по 10.05.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.07.1984, оскільки назва установи при прийняті на роботу не відповідає назві при звільнені.

Позивачка вважає таке рішення протиправним, тому звернулась до суду із цим позовом.

Суд при вирішенні спору по суті керується таким.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).

Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону № 1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Тому, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом № 1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить про те, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Як встановив суд, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуто заяву позивачки про призначення пенсії за віком та прийнято рішення № 263040018162 від 04.07.2025 про відмову. До страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 01.09.1990 по 10.05.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.07.1984, оскільки назва установи при прийняті на роботу не відповідає назві при звільнені.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 у трудову книжку, зокрема, вносяться відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 162 всі записи у трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 2.15 Інструкції № 162 встановлено, що якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивачка, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України рішення страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Суд звертає увагу, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивачки на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

У трудовій книжці позивачки містяться відомості про зарахування на посаду методиста з 01.09.1990 та звільнення з роботи, відповідно до ст. 38 ККЗпП України за власним бажанням з 10.05.1995.

Таким чином, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.

Суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, провадження № К/9901/1298/17.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періоду роботи позивачки відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію, суд зазначає таке.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв`язку вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачці пенсії за віком.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивачки слід зобов`язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 25.06.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Таким чином, належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 263040018162 від 04.07.2025 про відмову позивачці у призначенні пенсії, зобов`язання відповідача-2 зарахувати позивачці до страхового стажу період роботи з 01.09.1990 по 10.05.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 05.07.1984 року, та зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивачки від 25.06.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.

Таким чином, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Тому, оскільки дії зобов`язального характеру покладено на відповідача-2, то за рахунок його бюджетних асигнувань слід стягнути сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 256, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення № 263040018162 від 04.07.2025 року, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_3 у призначенні пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській зарахувати ОСОБА_3 до страхового стажу період роботи з 01.09.1990 по 10.05.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 05.07.1984 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області сплачений судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Позивачка: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053 м. Київ вул. Бульварно-Кудрявська 16; код ЄДРПОУ 42098368)

Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур