Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №380/4103/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 рокусправа № 380/4103/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 2 ПР» до Львівської митниці, про визнання протиправними та скасування рішень.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю « 2 ПР» (далі – позивач, ТОВ « 2 ПР») з позовом до Львівської митниці (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000234/2 від 17.02.2026;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів №UA209170/2026/000178.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою митного оформлення товарів позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації. Разом з митною декларацією в якості підстави для застосування основного методу визначення митної вартості товару надав документи, які містять усі відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її. Проте відповідач протиправно, здійснив коригування митної вартості ввезеного товару, що спричинило необхідність сплати різниці між сумами митних платежів, що нанесло значні збитки позивачу.

Ухвалою суду від 13.03.2026 залишено позов без руху.

Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином.

Ухвалою суду від 30.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Ухвалою суду від 22.09.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зміну виду провадження.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що за результатами проведеного опрацювання встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Відповідно до вимог пункту 2 частини 6 статті 54 Митного кодексу України, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, відповідач не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з статтею 57 Митного кодексу України. Тому, посадові особи Львівської митниці під час здійснення контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав повністю.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів,

в с т а н о в и в :

Позивач уклав із компанією «MAR-POL SCIANA SPOLKA KOMANDYTOWA», Польща зовнішньоекономічний договір (Контракт) №01/02/2026-1 від 11.02.2026 (далі – Контракт).

Відповідно до істотних умов договору продавець зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар у відповідності з фактурою (інвойсами). Найменування товару, кількість, ціна, сума, термін поставки товарів вказуються в інвойсах.

Умови поставки: «Інкотермс 2020»: EXW Suchowola 6A, 26-020 Chmielnik, Poland.

Відповідно до інвойсу №FA/5213/2026 від 11.02.2026 позивач придбав у продавця товари «Електрогенераторні установки з поршневим двигуном з іскровим запалюванням».

З метою митного оформлення вказаного товарів позивач подав до митного органу митну декларацію №26UA209170012574U6 відповідно до яких було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації №26UA209170012574U6 митної вартості товарів та обраного методу його визначення декларант надав митному органу разом з декларацією: Пакувальний лист (Packing list) №LP/5213/2026 від 11.02.2026; Рахунок-фактуру (iнвойси) (Commercial invoice) №FA/5213/2026 від 11.02.2026; Автотранспортна накладна (Road consignment note) №5213 від 13.02.2026; Декларація про походження товару (Certificate of origin) №FA/5213/2026 від 11.02.2026; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №Т26-0083 від 13.02.2026; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №Б/Н від 13.02.2026; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів №01/02/2026-1 від 11.02.2026; Договір про надання послуг митного брокера №17-12/25 від 17.12.2025; Інші некласифіковані документи перепустка від 16.02.2026; Копія митної декларації країни відправлення №26PL341010000A9BB0 від 13.02.2026; Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 26UA209170012574U6 від 16.02.2026.

За результатами опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу в якій просила надати додаткові документи, що підтверджують митну вартість відповідно до статті 53 Митного кодексу України.

На виконання вимоги митного органу декларант позивача повідомив, що інші документи надати неможливо. Просив визначити митну вартість відповідно до поданих документів.

За результатами розгляду поданих документів Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000234/2 від 17.02.2026.

Рішення про коригування митної вартості товарів обґрунтовує тим, що Львівською митницею заявлена митна вартість не може бути визначена, оскільки у поданих документах відсутні всі відомості, які місять інформацію про ціну, що фактично була сплачена за товар. Додатково вказано про проведення консультації з декларантом відповідно до статті 53 Митного кодексу України про застосування другорядного методу 2ґ (стаття 64 Митного кодексу України). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: «МД №100380/2026/4847 від 12.02.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (електрогенераторні установки з поршневим двигуном зі скровим запалюванням…) становила 6,21дол. США/кг».

Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю й оформила картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000178. З метою випущення товару у вільний обіг позивач подав митну декларацію, в якій вказав вартість товарів відповідно до оскарженого рішення про коригування митної вартості товару.

Вважаючи рішення про коригування митної вартості протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи справу суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Приписами частини 1 статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення (частина 1 статті 248 МК України).

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом подання за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, відомостей про фактурну вартість товарів; митну вартість товарів та метод її визначення (пункти «є» та «ж» пункту 5 частини 8 статті 257 МК України).

Положеннями статті 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 МК України).

Слід зауважити, що митне законодавство передбачає цілу систему методів визначення митної вартості товарів, серед яких виділяється основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (пункти 1-2 частини 1 статті 57 МК України).

Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.

Тільки у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи визначення митної вартості товару (частина 3 статті 58 МК України).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 1 статті 58 МК України основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Основний метод, не застосовується конкретних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.

Згідно із частиною 2 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинами 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2 статті 53 МК України).

При цьому, положення частини 3 статті 53 МК України надають можливість митниці виставляти декларанту письмову вимогу про необхідність подачі додаткових документів у 10-ти денний строк лише у трьох випадках:

1. у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості;

2. якщо наявні ознаки підробки цих документів;

3. якщо ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.

В разі наявності таких підстав декларант зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Із положень статті 53 МК України слід виснувати, що законом визначено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказане узгоджується з приписами частини 3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Предметом спірних правовідносин є законність та обґрунтованість оскаржених рішень про коригування митної вартості товарів, а саме: обґрунтованість сумнів митного органу під час витребування додаткових документів й коригування митної вартості товарів; а також дотримання вимог МК України та інших підзаконних нормативно-правових актів під час застосування другорядного методу визначення митної вартості товарів.

Суд зазначає, що приписи частини 3 статті 53 МК України зобов`язують митний орган витребовувати у декларанта лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №809/946/17.

У пункті 2 частини 4 статті 54 МК України вказано, що митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена митна вартість не може бути визнана.

Суд дослідив вимоги митного органу, й встановив, що такі не містить відомостей щодо правових підстав для витребування додаткових документів, переліку відомостей, які відсутні у поданих документах, наявність яких є необхідною умовою для підтвердження числового значення складових митної вартості, визначеної позивачем. Натомість відповідач перелічив усі документи, згадані у частині 3 статті 53 МК України.

Такі дії митного органу не узгоджуються з положеннями пункту 2 частини 4 статті 54 МК України та сприяли тому, що декларант був необізнаний стосовно фактичних причин, за яких заявлена митна вартість не може бути визнана. Внаслідок цього митний орган позбавив декларанта можливості усунути будь-які розбіжності (недоліки, хиби) на стадії здійснення митного контролю правильності визначення задекларованої митної вартості товарів.

Щодо розбіжностей у долучених до митних декларацій документах суд зазначає таке.

Дослідивши зміст графи 33 оскарженому рішенні суд узагальнює зауваження митного органу, які стали підставою для коригування митною вартості товарів, таким чином:

- до митного оформлення не подано замовлення;

- до митного оформлення не надано договору-заявки на перевезення;

- SWIFT №б/н від 12.02.2026 не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням№216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Надаючи правову оцінку аргументам митного органу у цій частині, суд виходить з такого.

Щодо ненадання замовлення, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 Контракту від 11.02.2026 продавець зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар у відповідності з фактурою (інвойсами).

Позивач надав до митного оформлення товару iнвойс №FA/5213/2026 від 11.02.2026, в якому зазначено найменування товару, ціна за одну одиницю товару, кількість одиниць кожного найменування, загальна вага кожного товару та загальна вартість за кожну з найменувань товарів з врахуванням його кількості.

Таким чином, ненадання позивачем до митного оформлення замовлення жодним чином не впливає на митну вартість товару, що ввозився, оскільки на підтвердження митної вартості товару позивач надав інвойс.

Окрім цього, суд вказує, що частина 2 статті 53 МК України містить вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Серед вказаного переліку відсутня необхідність надавати контролюючому органу будь-які замовлення (заявки).

Щодо покликань відповідача про ненадання до митного оформлення договору-заявки на перевезення, суд такі доводи вважає безпідставними, з огляду на таке.

Суд зазначає, що заявка на організацію перевезення та експедирування вантажів не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору. Частини 2 та 3 статті 53 МК України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно з частиною 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 №599 визначає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Вказаний наказ Міністерства фінансів України по-перше, не визначає жодних заявок серед документів, що обґрунтовують транспортні витрати, а по-друге, визначає наявність рахунку-фактури достатнім документом, що підтверджує вартість транспортних послуг.

Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення викладена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, в якій, зокрема, вказано, що: «серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість».

Таким чином, заявка на організацію перевезення та експедирування жодним чином не підтверджує транспорті виплати та відповідно не пливає на визначену митну вартість товарів.

Водночас позивачем на підтвердження транспортних витрат надавалися, зокрема, і рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиторських послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиторські послуги, і довідка про транспортні витрати, що є достатніми документами.

Окрім цього, відповідач у спірному рішенні не зазначив як саме надана декларантом позивача заявка впливає на митну вартість чи її складові.

За таких обставин суд висновує, що надані позивачем митному органу документи є логічними та містять необхідні відомості про вартість перевезення оцінюваного товару згідно із положеннями частини 2 статті 53 МК України для визначення вартості товару.

Щодо зауважень митного органу до банківського документу наданого до митного оформлення.

Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Частиною 7 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189 (далі - Постанова №216), а саме розділом 2 - «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах», пунктом 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах. Серед таких реквізитів: надавач платіжних послуг платника, найменування платника, адреса, код, та номер рахунку, з якого здійснюється переказ, сума та валюта, найменування отримувача, адреса, код, та номер рахунку, надавач платіжних послуг отримувача, Банк-кореспондент, призначення платежу, дата виконання платежу.

Суд дослідив зміст банківського документу Swift від 12.02.2026 та встановив, що такий містить усі необхідні реквізити для можливості ідентифікації: дату операції, суму операції в іноземній валюті, найменування банку відправника і банку отримувача, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення.

Також слід зауважити, що у графі «призначення платежу» (70) банківський документ містить посилання на контракти №01/02/2026-1 від 11.02.2026.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Крім того, суд зазначає, що за результатом проведеної консультації з декларантом згідно з статті 57 Митного кодексу вказано про неможливість визначення митної вартості згідно з статтями 59-63 МК України. Митна вартість товару визначена за другорядним методом згідно статті 64 МК України. За основу для обрахунку митної вартості слугували: «МД №100380/2026/4847 від 12.02.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (електрогенераторні установки з поршневим двигуном зі скровим запалюванням…) становила 6,21дол. США/кг».

Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №520/10386/2020 в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися.

Однак відповідачем у рішенні не зазначено конкретної інформації та критеріїв, за якими він порівнював відповідний товар з тим, який був імпортований позивачем (період постачання, країну відправлення, умови поставки тощо).

Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі №520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Суд зазначає, що неправомірним є коригування митної вартості товару, якщо виявлені розбіжності не спричинили неповноту або недостовірність відомостей про митну вартість відповідного товару.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 20.03.2020 у справі №480/4423/18.

Суд окрім іншого враховує, що митний орган повинен обґрунтувати причини витребування додаткових документів у разі, якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (частина 3 статті 53 МК України).

В оскарженому рішенні відповідач не вказав на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно непідтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості.

Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований також в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №809/278/17.

З урахуванням викладеного суд висновує, що позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованих товарів за основним методом, водночас відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів.

Зважаючи на викладені порушення, допущені митним органом при здійснення коригування митної вартості товарів, суд дійшов висновку про невідповідність рішення про коригування митної вартості товарів критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині 2 статті 2 КАС України, а тому, таке є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 6 статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Тобто, однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.

Оскільки, на час прийняття оскарженої картки відмови у прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відсутні підстави, передбачені частиною 6 статті 54 МК України, відповідне рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та протиправність рішення відповідача. Отже, позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо відшкодування судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено:

- рахунок на оплату №24/02/2026 від 24.02.2026 на суму 43000,00 грн;

- платіжні інструкції від 24.02.2026 та від 09.03.2026.

Суд зауважує, що визначення суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, здійснюється за результатами дослідження наданих належних та допустимих доказів, з врахуванням обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категоріям складності справи, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значення справи.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №686/31892/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, для підтвердження понесених стороною витрат на правову допомогу, така особа повинна надати до суду, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Однак представник позивача всупереч положенням статті 134 КАС України не надав до суду, зокрема, договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт та послуг з детальним визначенням часу витрачених адвокатом на правничу допомогу та вартість години такого часу, детальний розрахунок витрат на правову допомогу в межах даної адміністративної справи, а тому, суд вважає дані витрати документально не підтвердженими та недоведеними.

Отже, з позиції суду надані представником позивача документи не підтверджують понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також, розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.11.2023 у справі №519/24/20, від 08.11.2023 у справі №539/2673/21, від 01.11.2023 у справі №202/3681/16.

Судовий збір відповідно до частини 1 статті 139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000234/2 від 17.02.2026.

3. Визнати протиправною та скасувати Картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000178 від 17.02.2026.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 2 ПР» судовий збір в сумі 7444 (сім тисяч чотириста сорок чотири) грн 62 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю « 2 ПР» (79066, вул. Манастирського, 2, м. Львів; ЄДРПОУ 41693532).

Відповідач: Львівська митниця (79000, вул. Костюшка Т., 1, м. Львів; ЄДРПОУ 43971343).

Суддя Кравців Олег Романович