Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №340/3080/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3080/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 (далі – позивач) до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача 206 243,08 грн прямої дійсної шкоди, завданої державі внаслідок надлишкової виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди.

В обґрунтування вимог вказано, що відповідач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , з якої 17.08.2022 вибув для лікування до військової частини НОМЕР_3 , однак до місця служби не повернувся. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2022 №325 його визнано таким, що не повернувся після лікування, та знято з усіх видів забезпечення з 22.11.2022. Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , яку переформовано 25.08.2025. Позивач зазначає, що, незважаючи на неповернення відповідача до військової частини після вибуття на лікування, у період із серпня по жовтень 2022 року йому продовжували нараховуватися і виплачуватися грошове забезпечення і додаткова винагорода. За результатами службового розслідування та відповідно до довідки-розрахунку №0989/10/5817 від 10.12.2025 було встановлено, що загальний розмір надлишково виплачених коштів становить 206 243,08 грн, які позивач вважає прямою дійсною шкодою, завданою державі. На обґрунтування правомірності заявлених вимог позивач посилається на положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, і Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі". На думку позивача, після неповернення відповідача до військової частини правові підстави для подальшого нарахування йому грошового забезпечення та додаткової винагороди були відсутні, а в його діях наявні умови матеріальної відповідальності, зокрема протиправна поведінка, пряма дійсна шкода, причинний зв`язок та вина. Позивач також зазначає, що відповідачу направлялися письмові повідомлення про необхідність добровільного відшкодування завданої шкоди від 06.04.2026 та 11.05.2026, однак кошти ним не відшкодовано. З огляду на те, що відповідач не проходить військову службу у військовій частині та не отримує в ній грошового забезпечення, здійснення стягнення в позасудовому порядку шляхом відрахувань є неможливим. У зв`язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача на користь держави 206 243,08 грн завданої матеріальної шкоди.

Відповідач правом на подання суду відзиву не скористався, заперечень проти позову не надав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідач був призваний на військову службу 05.03.2022 та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу від 05.03.2022 №64 (а.с.15).

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 17.08.2022 №229 відповідача визнано таким, що вибув на лікування до військової частини НОМЕР_3 (а.с.16).

До військової частини НОМЕР_2 відповідач не повернувся, у зв`язку з чим наказом від 21.11.2022 №325 його було знято з усіх видів забезпечення з 22.11.2022 (а.с.17).

Так, військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , яку було переформовано 25.08.2025.

Надалі, наказом командира військова частина НОМЕР_1 від 27.11.2025 №4430 призначено службове розслідування за фактом неповернення відповідача з лікування (а.с.11).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2026 №224 "Про результати службового розслідування" відповідача визнано таким,що 17.08.2022 не повернувся з лікувального закладу, та що в його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (а.с.33-34).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2026 №205 також призначено службове розслідування за фактом ймовірної безпідставної виплати грошового забезпечення відповідачу, який не повернувся з лікувального закладу 17.08.2022 (а.с.38).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2026 №556 "Про результати службового розслідування" та довідки-розрахунку від 10.12.2025 № 0989/10/5817 встановлено факт надлишкової виплати відповідачу грошового забезпечення та додаткової винагороди за серпень–жовтень 2022 року на загальну суму 206 243,08 грн (а.с. 53зв., 58-60).

Листами від 06.04.2026 №1060/5323 та від 11.05.2026 №1060/7203 (а.с.63зв., 64) відповідачу запропоновано добровільно відшкодувати завдану шкоду, однак кошти ним не сплачено (доказів протилежного суду не надано).

У зв`язку з неможливістю здійснення стягнення шляхом відрахувань із грошового забезпечення позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення зазначеної суми.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно з пунктом 2 Положення, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-ХІІ) у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктами 2, 3 Розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 12 Розділу I Порядку № 260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Натомість, згідно з пунктом 15 Розділу I Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року

№ 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі – Закон №160-IX).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 160-IX, у ньому нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

4) матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

5) пряма дійсна шкода (далі - шкода) – збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано;

Відповідно до частини 1 та 2 статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно частини 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

В свою чергу, частинами третьою, четвертою та п`ятою статті 10 Закону № 160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Положеннями статті 14 Закону № 160-IX визначено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Судом установлено, що відповідач був призваний на військову службу 05.03.2022 та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , а 17.08.2022 вибув до військової частини НОМЕР_3 для лікування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2022 № 325 відповідача визнано таким, що не повернувся до військової частини після лікування, та знято з усіх видів забезпечення з 22.11.2022.

Позивач, як правонаступник військової частини НОМЕР_2 , звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів у сумі 206 243,08 грн, посилаючись на те, що після вибуття відповідача для лікування і неповернення до військової частини за серпень–жовтень 2022 року йому безпідставно продовжували нараховуватися та виплачуватися грошове забезпечення і додаткова винагорода.

Як правову підставу позовних вимог позивач визначає, зокрема, положення Закону № 160-IX, а також статей 1212, 1215 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що згідно з нормами Закону № 160-IX відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках:

- у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону № 160-IX),

- у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону № 160-IX),

- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону № 160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону № 160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця з військової служби якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону № 160-ІХ).

У спірних правовідносинах таких обставин не установлено.

Відповідач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , при цьому матеріали справи не містять доказів його звільнення з військової служби.

Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідача було притягнуто до матеріальної відповідальності у встановленому Законом № 160-IX порядку та що після такого притягнення виникли передбачені законом обставини для переходу до судового способу стягнення визначеної суми шкоди.

Посилання позивача на те, що здійснення відрахувань із грошового забезпечення відповідача є неможливим у зв`язку з його неприбуттям до військової частини, не змінює встановленого Законом № 160-IX порядку відшкодування шкоди.

Саме по собі фактичне припинення виплати відповідачу грошового забезпечення та його відсутність у військовій частині НОМЕР_1 не є тотожними звільненню з військової служби та не створюють самостійної підстави для звернення до суду з позовом про стягнення шкоди.

За таких обставин суд доходить висновку, що на час звернення позивача до суду з даним позовом передбачені Законом № 160-IX умови для застосування судового способу стягнення визначеної позивачем суми шкоди не настали. Водночас зазначене не позбавляє позивача можливості реалізувати повноваження, передбачені Законом № 160-IX, у порядку та за наявності умов, установлених цим Законом.

Щодо посилань позивача на статті 1212, 1215 Цивільного кодексу України суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Водночас положення статті 1212 Цивільного кодексу України застосовуються з урахуванням спеціальних положень статті 1215 цього Кодексу щодо майна, набутого як заробітна плата, платежі, що прирівнюються до неї, та інших грошових сум, наданих фізичній особі як засіб до існування.

Відповідно до статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз положень статей 1212, 1215 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що грошові кошти, виплачені особі як заробітна плата, платежі, що прирівнюються до неї, або інші грошові суми як засіб до існування, не підлягають поверненню у разі їх безпідставної виплати, якщо така виплата здійснена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача.

Отже, для покладення на відповідача обов`язку щодо повернення отриманих ним грошових коштів необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених статтею 1215 Цивільного кодексу України, а саме рахункової помилки з боку платника або недобросовісності набувача.

У цій справі позивач не посилається на те, що спірні виплати були здійснені внаслідок рахункової помилки. Навпаки, з наведеного позивачем обґрунтування вбачається, що грошове забезпечення та додаткова винагорода за серпень–жовтень 2022 року були нараховані та виплачені внаслідок продовження фінансовою службою військової частини відповідних нарахувань після вибуття відповідача на лікування.

Таким чином, спір виник не внаслідок неправильно проведеного арифметичного розрахунку належних відповідачу сум, а у зв`язку з подальшим встановленням позивачем відсутності правових підстав для здійснення відповідних виплат.

За таких обставин підстав для висновку про наявність рахункової помилки з боку платника матеріали справи не містять.

Щодо недобросовісності відповідача суд зазначає, що обставини його неповернення до військової частини після вибуття на лікування та відсутності підстав для подальшого перебування поза місцем служби встановлені лише у листопаді 2025 року за результатами відповідного службового розслідування. Водночас у період нарахування та виплати спірних сум військовою частиною НОМЕР_2 зазначені обставини встановлені не були, а відповідача з усіх видів забезпечення знято лише з 22.11.2022.

За таких обставин саме по собі подальше встановлення факту неповернення відповідача до військової частини не свідчить про те, що на момент отримання спірних виплат він знав або повинен був знати про відсутність правових підстав для їх отримання. Несвоєчасне встановлення відповідних обставин, перевірка яких належала до обов`язків уповноважених службових осіб військової частини, не може саме по собі свідчити про недобросовісність відповідача.

За таких обставин правові підстави для стягнення з відповідача 206 243,08 грн відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення коштів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН