Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №340/257/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/257/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Притули К.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2025 №79-РС за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом, призваним по мобілізації, ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 вважається таким, який самовільно залишив місце служби;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ — НОМЕР_2 ) надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП — НОМЕР_3 ), медичну допомогу, а саме: надати направлення на стаціонарне лікування до відповідного закладу охорони здоров`я поза розташуванням військової частини НОМЕР_1 та направлення на проходження військово-лікарської комісії.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначає, що під час проходження військової служби та участі у бойових діях позивач отримав травми, має низку захворювань і потребує лікування та визначення ступеня придатності до військової служби. Посилається на звернення до командування з рапортами від 20.10.2025 та 17.12.2025, які не призвели до надання відповідних направлень. Вважає, що відповідач безпідставно розцінив відсутність позивача як самовільне залишення місця служби, не врахувавши стан його здоров`я та медичні документи.

Ухвалою суду від 23.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано матеріали службового розслідування.

Відповідач подав відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивач із 27.09.2025 відсутній за місцем служби та до військової частини не повернувся. Наказом від 20.11.2025 №79-РС його звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження у зв`язку з відсутністю понад десять діб. Відповідач також указує, що позивач не прибув для проходження медичного огляду та оформлення подальшого направлення.

Дослідивши письмові докази та доводи учасників справи, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 , обіймав посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення механізованого батальйону.

Згідно з довідкою про обставини травми від 15.04.2025 №578 позивач отримав мінно-вибухову травму та акубаротравму. Надані медичні документи підтверджують проходження ним лікування у квітні, травні та серпні 2025 року, наявність наслідків травми, гіпертонічної хвороби й інших захворювань.

У виписці від 20.05.2025 зазначено про виписку позивача до підрозділу з покращенням. Випискою від 16.08.2025 передбачено подальший нагляд і лікування у медика підрозділу, а також рекомендації щодо режиму та подальших консультацій.

Позивач надав результати МРТ головного мозку від 27.09.2025, обстеження серця та консультацій спеціалістів від 29.09.2025, сканування судин шиї від 07.10.2025, добового моніторування ЕКГ від 13.10.2025.

За матеріалами військової частини 27.09.2025 установлено відсутність позивача за місцем несення служби. Наказом від цієї дати №270 прийнято рішення щодо його забезпечення у зв`язку з відсутністю.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2025 №3619 призначено службове розслідування, яке належало завершити до 30.11.2025.

Відповідно до наданого витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 20.11.2025 №79-РС, виданого по особовому складу, на підставі підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовців, відсутніх понад десять діб, звільнено із займаних посад та зараховано у розпорядження.

Пунктом 23 §1 зазначеного наказу солдата ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 з 20.11.2025 із залишенням у списках військової частини.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2025 №4078 наказ від 02.11.2025 №3619 скасовано як нереалізований. Підставою зазначено непроведення службового розслідування та неподання відповідного акта у встановлений строк.

Наказом від 20.12.2025 №4177 призначено службове розслідування, за результатами якого складено акт від 05.01.2026 та видано наказ від 05.01.2026 №31.

У рапорті від 17.12.2025 позивач повідомив, що з метою збереження здоров`я та здійснення лікування вирушив до місця свого проживання. Зазначив адресу перебування, контактні дані та просив надати медичну допомогу, направлення на стаціонарне лікування і проходження військово-лікарської комісії.

Листом від 05.01.2026 №2368/293 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що станом на 04.01.2026 позивач до військової частини не прибув, документів на спростування неправомірності неприбуття не надав, а наказом від 20.11.2025 №79-РС його зараховано у розпорядження. Посилаючись на перебування позивача поза межами військової частини, відповідач повідомив про відсутність підстав для надання запитаних направлень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із виконанням громадянами України військового обов`язку та проходженням військової служби, здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону військова служба є державною службою особливого характеру. Її проходження передбачає виконання військовослужбовцем обов`язків, установлених законами, військовими статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зокрема призначення на посади, звільнення з посад та зарахування у розпорядження, визначається Положенням, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі — Положення №1153/2008).

За змістом пункту 12 Положення №1153/2008 рішення щодо призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та інших питань проходження служби оформлюються відповідними наказами. Право видання наказів по особовому складу належить визначеним цим Положенням командирам та начальникам.

Пунктом 116 Положення №1153/2008 передбачено зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо їх подальшого службового використання.

Підпункт 14 цього пункту допускає таке зарахування у разі відсутності військовослужбовця понад десять діб. Перебування у розпорядженні за цією підставою триває до повернення у військову частину, якщо не прийнято іншого рішення щодо подальшого проходження служби, або до набрання чинності рішенням суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або набрання законної сили вироком про призначення покарання у виді позбавлення волі.

Пункт 117 Положення №1153/2008 установлює загальний двомісячний строк призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні, водночас передбачає винятки, до яких належить і випадок, визначений підпунктом 14 пункту 116.

Питання військової дисципліни та притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності регулюються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №551-XIV.

За змістом статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення про накладення дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, спрямоване на уточнення причин та умов вчинення правопорушення і встановлення ступеня вини.

Статтею 85 Дисциплінарного статуту передбачено призначення службового розслідування письмовим наказом командира (начальника). Розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня призначення. За необхідності цей строк може бути продовжений командиром, який призначив розслідування, або старшим командиром, проте не більш як на один місяць.

Процедура проведення службового розслідування визначається Порядком, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі — Порядок №608).

Пункт 3 розділу II Порядку №608 передбачає з`ясування неправомірних дій військовослужбовця, його вини, порушених нормативних приписів, зв`язку правопорушення з виконанням обов`язків військової служби, а також причин та умов його вчинення.

Пунктом 13 розділу III Порядку №608 установлено місячний строк розслідування з можливістю продовження не більше ніж на один місяць. Загальний строк не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до пункту 14 цього розділу до строку розслідування не включаються періоди відпустки, лікування або відсутності військовослужбовця з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків оформлюється наказом посадової особи, яка призначила розслідування.

Отже, нормативне регулювання розмежовує кадрове рішення про зарахування у розпорядження та рішення щодо дисциплінарної відповідальності. Правові передумови кожного з них підлягають окремій перевірці.

Зі змісту наданого витягу з наказу від 20.11.2025 №79-РС убачається, що стосовно позивача прийнято кадрове рішення про звільнення із займаної посади та зарахування у розпорядження. Зазначений наказ не містить рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи встановлення кримінальної вини позивача.

Отже, наведений у позові опис правових наслідків наказу не відповідає повністю його змісту. Предметом судової оцінки є саме рішення про зарахування позивача у розпорядження у зв`язку з відсутністю понад десять діб.

Суд також установив, що наказ від 20.11.2025 №79-РС виданий командиром Військової частини НОМЕР_4 . Засвідчення витягу посадовою особою Військової частини НОМЕР_1 та перебування позивача у розпорядженні її командира не змінюють видавця цього наказу.

Оцінюючи наведені позивачем матеріально-правові підстави для скасування наказу, суд зазначає, що відсутність позивача за місцем служби з 27.09.2025 підтверджується матеріалами військової частини та узгоджується зі змістом його рапорту від 17.12.2025, у якому він повідомив про виїзд до місця проживання.

Доказів повернення до військової частини до 20.11.2025 матеріали справи не містять. Таким чином, на дату видання наказу тривалість відсутності перевищувала десять діб.

Суд не ставить під сумнів наявність у позивача захворювань та наслідків отриманої травми. Водночас надані документи необхідно оцінювати з огляду на те, які саме обставини вони підтверджують.

Документи про стаціонарне лікування у квітні, травні та серпні 2025 року стосуються періодів, що передували відсутності позивача з 27.09.2025. Вони не підтверджують його перебування на стаціонарному лікуванні протягом спірного періоду.

Результати обстежень і консультацій у вересні та жовтні 2025 року засвідчують звернення за медичною допомогою та встановлені медичні дані. Однак самі по собі вони не підтверджують надання дозволу на вибуття з місця служби, відпустки для лікування або медично встановленої неможливості повернення до військової частини протягом усього відповідного періоду.

Повідомлення командуванню адреси перебування та причин виїзду має значення для перевірки обставин відсутності, проте не є тотожним оформленню дозволеного вибуття на лікування.

У постанові від 13.06.2024 у справі №420/9472/23 Верховний Суд застосував підпункт 14 пункту 116 Положення №1153/2008 як самостійну підставу для зарахування військовослужбовця у розпорядження за встановленої відсутності понад десять діб. Такий підхід узгоджується з розмежуванням кадрових наслідків відсутності та притягнення особи до відповідальності.

Тому для оцінки наведених позивачем підстав скасування кадрового наказу не є визначальним встановлення його вини у вчиненні кримінального правопорушення. У цій справі суд не вирішує питання про наявність у діях позивача складу такого правопорушення.

Щодо обставин призначення та проведення службового розслідування суд зазначає таке.

Матеріали справи підтверджують скасування первинного наказу про призначення розслідування у зв`язку з його невиконанням та подальше призначення розслідування того самого випадку.

Проте наказ від 20.11.2025 №79-РС видано до скасування первинного наказу про розслідування, до призначення розслідування наказом від 20.12.2025 №4177 та до складання акта від 05.01.2026.

Відповідно, результати цього розслідування не могли бути фактичною підставою для видання кадрового наказу від 20.11.2025. Можливі порушення під час пізнішого розслідування самі по собі не спростовують обставин, з якими підпункт 14 пункту 116 Положення №1153/2008 пов`язує зарахування військовослужбовця у розпорядження.

Наказ від 05.01.2026 №31, яким оформлено результати службового розслідування та визначено відповідні наслідки для позивача, не є наказом, про скасування якого заявлено позовну вимогу. Суд не підміняє предмет цього спору перевіркою іншого індивідуального акта.

З огляду на викладене наведені позивачем доводи не дають підстав для задоволення вимоги про скасування наказу від 20.11.2025 №79-РС.

Щодо вимоги про направлення на стаціонарне лікування суд зазначає таке.

Порядок медичного забезпечення військовослужбовців регулюється, зокрема, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №548-XIV.

Стаття 254 Статуту встановлює обов`язок військовослужбовця невідкладно повідомити безпосереднього начальника про захворювання та обов`язок начальника направити його до медичного пункту. Особи, які раптово захворіли або отримали травму, направляються до медичного пункту негайно, незалежно від часу доби.

За змістом статті 257 Статуту висновок щодо звільнення від виконання службових обов`язків за станом здоров`я надає лікар, а у передбачених випадках — фельдшер. Рекомендації щодо такого звільнення підлягають виконанню посадовими особами.

Стаття 260 Статуту передбачає направлення на стаціонарне лікування та реабілітацію поза розташуванням військової частини за висновком лікаря військової частини. За невідкладного стану та відсутності лікаря направлення здійснюється черговим фельдшером або санітарним інструктором із відповідним повідомленням посадових осіб.

Таким чином, визначення необхідності госпіталізації ґрунтується на медичній оцінці, а командування забезпечує реалізацію відповідного направлення в установленому порядку.

Організація та проведення військово-лікарської експертизи регулюються Положенням, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі — Положення №402).

Пункт 6.1 глави 6 розділу II Положення №402 визначає суб`єктів, уповноважених направляти військовослужбовців на медичний огляд, зокрема командирів окремих частин та вищих начальників, штатні ВЛК, керівників ТЦК та СП, керівників закладів охорони здоров`я за місцем лікування.

Направлення командиром для визначення ступеня придатності у зв`язку із захворюванням або наслідками травми здійснюється за рекомендацією лікаря, якщо виявлені під час обстеження чи лікування порушення здоров`я можуть зумовлювати непридатність до служби. Цей пункт також передбачає інші підстави направлення, визначені Положенням №1153/2008 та Інструкцією про організацію його виконання.

Пункт 6.2 установлює перелік документів для проходження ВЛК, а пункт 6.3 допускає їх передання закладу охорони здоров`я в електронній або паперовій формі.

Пункт 6.4 передбачає направлення на огляд за рішенням керівника закладу охорони здоров`я, якщо під час обстеження чи лікування виявлено захворювання або наслідки травм, що зумовлюють непридатність до служби, на підставі подання керівника відповідного лікувального відділення.

Зазначене регулювання передбачає різні підстави та процедури направлення на стаціонарне лікування і на військово-лікарську комісію. Тому наявність умов для покладення на відповідача кожного із заявлених обов`язків суд перевіряє окремо.

Наявність діагнозу, проходження обстежень або лікування у попередні періоди не означають автоматичного виникнення обов`язку направити військовослужбовця на нове стаціонарне лікування за кожним його зверненням.

Надані позивачем документи підтверджують потребу в медичному нагляді, консультаціях та лікуванні. Водночас із досліджених матеріалів не встановлено висновку, який визначав би необхідність саме стаціонарного лікування за обставин, щодо яких подано спірний рапорт, та був підставою для оформлення відповідачем відповідного направлення.

Рапорт від 26.04.2025 щодо обстеження та стаціонарного лікування стосується попереднього періоду. Після його складання позивач проходив лікування, зокрема у травні 2025 року. Цей документ не підтверджує невиконаного обов`язку щодо нової госпіталізації за зверненням від 17.12.2025.

Так само рекомендація у серпневій виписці про подальший нагляд та лікування у медика підрозділу не є висновком про необхідність безперервного стаціонарного лікування поза військовою частиною.

Суд не уповноважений самостійно визначати медичні показання до госпіталізації шляхом тлумачення результатів інструментальних обстежень. За відсутності встановлених медичних передумов немає достатніх підстав для покладення на відповідача обов`язку видати саме запитане направлення на стаціонарне лікування.

Пункт 6.1 глави 6 розділу II Положення №402 визначає коло суб`єктів, які направляють військовослужбовців на медичний огляд. Направлення командиром для визначення ступеня придатності у зв`язку із захворюваннями або наслідками травм здійснюється за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я. Окремо передбачені випадки направлення, установлені Положенням №1153/2008 та Інструкцією про організацію його виконання.

Отже, звернення з рапортом про проходження ВЛК підлягає оцінці разом із документами, які підтверджують відповідні підстави для направлення.

При цьому для направлення на огляд не вимагається попереднього встановлення непридатності до військової служби, адже визначення ступеня придатності є метою такого огляду. Водночас необхідно встановити передбачену Положенням №402 підставу для його призначення.

Надані позивачем документи містять діагнози, результати обстежень та рекомендації щодо консультацій і лікування. Проте судом не встановлено наявності в них рекомендації лікаря щодо направлення позивача на ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби за обставин спірного звернення. Інших конкретних підстав обов`язкового направлення, передбачених зазначеними нормативними актами, у межах цього спору також не встановлено.

Твердження представника позивача про те, що сукупність захворювань унеможливлює проходження військової служби, не замінює медичної рекомендації та не може бути підставою для самостійного визначення судом ступеня придатності позивача.

Суд ураховує, що відповідач листом від 05.01.2026 надав відповідь щодо обох запитаних направлень. Саме по собі перебування військовослужбовця поза межами військової частини не є достатньою підставою для висновку про втрату ним права на медичну допомогу. Однак і наявність такого права не усуває необхідності встановлення умов для покладення на конкретного відповідача обов`язку видати визначені позивачем направлення.

За дослідженого доказового складу таких умов судом не встановлено. Тому вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 надати направлення на стаціонарне лікування та проходження ВЛК задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона доводить обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення їх правомірності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази відповідно до статті 90 КАС України за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши надані докази в сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позову не спростовують установленої відсутності позивача понад десять діб як фактичної підстави кадрового рішення та не підтверджують наявності передумов для зобов`язання відповідача видати запитані медичні направлення.

У задоволенні позову належить відмовити.

Підстав для стягнення судових витрат на користь позивача відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 2, 9, 72– 77, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії — відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА