Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №300/5976/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. справа № 300/5976/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивує тим, що з 10.05.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Проте, при призначенні пенсії, відповідачем не враховано до страхового стажу позивача період догляду за дитиною з інвалідністю з 15.01.2001 по 01.09.2002. На неодноразові звернення позивача відповідач вказував на неможливість зарахування зазначеного періоду до страхового стажу з підстав відсутності запису про припинення виплати допомоги, рекомендовано надати довідку від органів соціального захисту населення про отримання допомоги. 15.06.2026 позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про зарахування до страхового стажу позивача період догляду за дитиною з інвалідністю з 15.01.2001 по 01.09.2002, до якої долучила акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду за дитиною, відповідь відповідача з рекомендацією надати акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду за дитиною, копію трудової книжки, посвідчення опікуна та підтвердження відповідних органів про неможливість надання довідки про отримання надбавки по догляду за дитиною. Листом від 14.07.2026 відповідач повідомив про те, що попередніми листами позивачу надано роз`яснення щодо зарахування вказаного стажу. Позивач вважає таку дії відповідача протиправними та вважає, що наявні усі підстави для зарахування спірного періоду до її страхового стажу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.09.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує на відсутність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.

ОСОБА_1 з 10.05.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На неодноразові звернення позивача відповідач вказував на неможливість зарахування період догляду за дитиною з інвалідністю з 15.01.2001 по 01.09.2002 до страхового стажу з підстав відсутності запису про припинення виплати допомоги, рекомендовано надати довідку від органів соціального захисту населення про отримання допомоги (а.с.14-17).

15.06.2026 позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про зарахування до страхового стажу позивача період догляду за дитиною з інвалідністю з 15.01.2001 по 01.09.2002, до якої долучила акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду за дитиною, відповідь відповідача з рекомендацією надати акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду за дитиною, копію трудової книжки, посвідчення опікуна та підтвердження відповідних органів про неможливість надання довідки про отримання надбавки по догляду за дитиною (а.с.20-28).

Листом від 14.07.2026 відповідач повідомив про те, що попередніми листами позивачу надано роз`яснення щодо зарахування вказаного стажу (18-19).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Частиною 1 статті 24 зазначеного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

За змістом ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 44 Закону № 1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Частиною 1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду (п. "є" ч. 3 вказаної статті).

Відсутність підтвердження статусу особи з інвалідністю І групи, статусу дитини-інваліда чи статусу пенсіонера, який за медичним висновком потребує стороннього догляду, виключає можливість зарахування періоду догляду за ними до стажу роботи.

Відповідно до п. 10 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), час догляду за особою з інвалідністю I групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, встановлюється на підставі:

інформації про отримання допомоги, компенсації за догляд за такою особою, одержаної органами Пенсійного фонду України від органів соціального захисту населення, або акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду;

документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи і дітей з інвалідністю) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю).

Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних.

Документами, які підтверджують встановлення інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів соціального захисту населення або Пенсійного фонду України та інші документи.

Документами, що підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження, паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу.

Згідно зі статтею 11 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом 1 групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Відповідно до Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 558 (який був чинним на час спірних періодів до 25.09.2020), непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата.

Слід зауважити, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі, якщо до січня 2004 року непрацююча особа доглядала, зокрема, за дитиною-інвалідом, час догляду зараховується до стажу незалежно від отримання допомоги або компенсації. Зарахування цих періодів провадиться на підставі акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду та документів, які засвідчують перебування на інвалідності (для інвалідів І групи та дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей-інвалідів).

Час догляду, починаючи з 01.01.2004, зараховується до страхового стажу виключно за умови отримання відповідної допомоги або компенсації в органах соціального захисту.

За дотримання таких умов період догляду враховується до страхового стажу людини, оскільки згідно зі статтею 11 зазначеного Закону у цей період вона є застрахованою особою. Страхувальником для неї є відповідний орган соціального захисту населення, що виплачує їй допомогу, надбавку або компенсацію.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач здійснювала догляд за дитиною з інвалідністю, що підтверджується записами в трудовій книжці, посвідченням, актом обстеження фактичних умов здійснення догляду за дитиною з інвалідністю від 12.06.2026.

Відповідно до Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558, непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, котрих обслуговують соціальні служби), призначається щомісячна компенсаційна виплата.

При зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за інвалідом І групи та престарілим до управління Пенсійного фонду України надається довідка управління праці та соціального захисту населення, яка підтверджує отримання щомісячної компенсаційної виплати за яку сплачені страхові внески.

У разі, якщо до січня 2004 року непрацююча працездатна особа доглядала за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, час догляду зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, незалежно від отримання допомоги або компенсації.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.07.2018 по справі № 348/919/17 зауважив, що час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду в період до 2004 року (включно) зараховується, зокрема, на підставі акта фактичних обставин здійснення догляду за такою особою, а починаючи з 01.01.2005 у разі отримання компенсації по догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в управлінні праці та соціального захисту населення (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 75424232).

Як наслідок, суд дійшов висновку, що час догляду за дитиною з інвалідністю в період до 2004 року зараховується, зокрема, на підставі акта фактичних обставин здійснення догляду за такою особою, а пізніше - у разі отримання компенсації по догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в управлінні праці та соціального захисту населення.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про наявність у позивача права на включення до її стажу для обчислення пенсії період догляду за дитиною з інвалідністю з 15.01.2001 по 01.09.2002.

Враховуючи усе вищевикладене та зважаючи на те, що вперше із заявою про зарахування спірного періоду до її страхового стажу, позивач звернулась 17.04.2026, з метою відновлення порушеного права позивача, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення, шляхом зобов`язання відповідача провести з 01.05.2026 перерахунок та виплату пенсії позивача, зарахувавши до страхового стажу період догляду за дитиною з інвалідністю з 15.01.2001 по 01.09.2002.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір у розмірі 1331,20 гривень сплачено позивачем згідно квитанції від 19.08.2026 (а.с.8).

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 1331,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій – задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною з інвалідністю з 15.01.2001 по 01.09.2002.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити з 01.05.2026 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), зарахувавши до страхового стажу період догляду за дитиною з інвалідністю з 15.01.2001 по 01.09.2002, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.