Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №300/5975/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. справа № 300/5975/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 21.07.2026 за № 092750016354, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 21.07.2026 за № 092750016354, зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивує тим, що оскаржуваним рішенням відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності необхідного страхового стажу та пільгового стажу. Так, в ході розгляду наданих позивачем документів, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи: з 30.07.1986 по 12.10.1986 з тих підстав, що запис про звільнення в трудовій книжці не завірено печаткою; з 01.04.1998 по 16.01.2003, з 12.02.2003 по 30.08.2007, з 14.04.2009 по 30.04.2009, з 01.05.2009 по 21.01.2010, з 18.08.2010 по 28.07.2011, з 03.08.2011 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 25.11.2012, з 01.12.2012 по 27.06.2014, з 30.10.2014 по 27.02.2015, з 16.09.2015 по 05.08.2016, з 14.10.2016 по 16.04.2018, 03.05.2018 по 12.03.2019 з тих підстав, що російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 23.03.1992. Також, відповідачем не зараховано до пільгового страхового стажу період роботи з 18.12.2024 по 30.06.2026 згідно довідки від 22.06.2026, з підстав відсутності переліку посад до наказу про результати атестації робочих місць. Відповідачем встановлено страховий стаж 26 років 0 місяців 2 дні, при необхідних 30 років, з них за Списком №2 5 років 7 місяців 15 днів, при необхідних 12 років 6 місяців. Поряд із цім, позивач вважає, що записи у трудовій книжці, надані договори та довідки є достатньою підставою для підтвердження страхового стажу на посадах за Списком №2 та вказує на невірне застосування відповідачем положень статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" замість положень статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Просить позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.09.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує на правомірність прийнятого рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу. Просив в задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 14.07.2026 до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

В зв`язку з впровадженням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 21.07.2026 за № 092750016354 (а.с.44, 45).

Вказаним рішенням відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивуючи відмову відсутністю необхідного страхового стажу та пільгового стажу. Так, в ході розгляду наданих позивачем документів, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи: з 30.07.1986 по 12.10.1986 з тих підстав, що запис про звільнення в трудовій книжці не завірено печаткою; з 01.04.1998 по 16.01.2003, з 12.02.2003 по 30.08.2007, з 14.04.2009 по 30.04.2009, з 01.05.2009 по 21.01.2010, з 18.08.2010 по 28.07.2011, з 03.08.2011 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 25.11.2012, з 01.12.2012 по 27.06.2014, з 30.10.2014 по 27.02.2015, з 16.09.2015 по 05.08.2016, з 14.10.2016 по 16.04.2018, 03.05.2018 по 12.03.2019 з тих підстав, що російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 23.03.1992. Також, відповідачем не зараховано до пільгового страхового стажу період роботи з 18.12.2024 по 30.06.2026 згідно довідки від 22.06.2026, з підстав відсутності переліку посад до наказу про результати атестації робочих місць. Відповідачем встановлено страховий стаж 26 років 0 місяців 2 дні, при необхідних 30 років, з них за Списком №2 5 років 7 місяців 15 днів, при необхідних 12 років 6 місяців.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 30.07.1986 по 12.10.1986 з тих підстав, що запис про звільнення в трудовій книжці не завірено печаткою, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (надалі, також - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі - Порядок № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону 1058-ІУ підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд враховує також те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку, на думку суду, відповідач беззаперечно міг встановити факт зайнятості позивача в спірному періоді, виходячи з даних відображених у трудовій книжці.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відтак неналежне чи недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Отже, недотримання роботодавцем правил заповнення/ведення трудової книжки (чи дублікату), не може спричиняти негативних наслідків для позивача, в тому числі й щодо реалізації гарантованого права на пенсію.

Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявний запис щодо періоду його роботи з 30.07.1986 по 12.10.1986, при цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду роботи, а також того, що позивач у спірному періоді роботи не працював в зазначеному підприємстві, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи, є протиправною.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.04.1998 по 16.01.2003, з 12.02.2003 по 30.08.2007, з 14.04.2009 по 30.04.2009, з 01.05.2009 по 21.01.2010, з 18.08.2010 по 28.07.2011, з 03.08.2011 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 25.11.2012, з 01.12.2012 по 27.06.2014, з 30.10.2014 по 27.02.2015, з 16.09.2015 по 05.08.2016, з 14.10.2016 по 16.04.2018, 03.05.2018 по 12.03.2019 з тих підстав, що російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 23.03.1992, то суд зазначає таке.

Суд зазначає, що частиною 1 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

На переконання суду, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що російська федерація припинила участь в зазначеній Угоді.

Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача на території російської федерації, з вказаних підстав, оскільки у період роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що відповідачем протиправно не враховано періоди роботи позивача на території російської федерації до страхового стажу, отже такий стаж підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Щодо незарахування відповідачем до пільгового страхового стажу позивача періоду роботи з 18.12.2024 по 30.06.2026 згідно довідки від 22.06.2026, з підстав відсутності переліку посад до наказу про результати атестації робочих місць, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно пунктів 1, 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого Постановою КМ України № 442 від 01.08.1992 (далі - Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Відповідно до пункту 10 Порядку №442, результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Згідно пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Пунктом 4.2 Порядку №383 встановлено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Відповідно до пункту 4.4 Порядку №383, якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до довідки від 22.06.2026 ОСОБА_1 у період з 03.05.2019 і на дату видачі довідки, працював на посаді моторист бурової установки в Полтавському відділенні бурових робіт бурового управління "Укрбургаз", за якою передбачено пільги на пенсійне забезпечення за Списком №2 (а.с.25).

Слід зазначити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 №2694-XII працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що атестація робочого місця є важливим елементом запобігання порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, зазначаючи, що пільгова пенсія призначається за результатами атестації робочих місць, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Як наслідок, суд зазначає, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, суд вважає, що неподання, на думку відповідача, позивачем переліку посад до наказу про атестацію робочих місць, не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.

Як наслідок, суд доходить висновку, що позивач подав достатній обсяг документів, що підтверджують його зайнятість на посаді, що відноситься до робіт з особливо шкідливими умовами праці за Списком № 2, а тому, суд вважає, що вказаний період роботи необхідно зарахувати позивачу до спеціального страхового стажу за списком № 2.

Щодо застосування відповідачем положень статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" при розгляді зави позивача, то суд зазначає таке.

Згідно з п. "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

При цьому, статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "б" для чоловіків - 55 років при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільгового стажу. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" викладено в новій редакції, пунктом "б" якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, у Законі України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "б" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Крім того, пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено запровадження правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Таким чином, статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015 року.

При цьому з 01.01.2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за списком №2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.

Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за списком №2 були повністю ідентичними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".

Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами "б" -"г" статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, з 23.01.2020 чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Відносно обставин справи, що розглядається, означені закони містять розбіжність у величині страхового стажу, в тому числі й пільгового, який становить 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, а також можливість виходу на пенсію за віком на пільгових умовах за наявності не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці зі зниженням пенсійного віку (6 років і 3 місяці) за пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону №1058-ІV.

Тому відмова пенсійного органу в призначенні позивачу, який на час звернення із заявою про призначення пенсії досягнув 58 років, та з урахуванням попередніх висновків суду щодо протиправності неврахування до страхового та пільгового стажу позивача періодів його роботи, мав страховий стаж роботи понад 30 років, у тому числі на пільгових умовах за Списком №2 – понад 7 років, з посиланням на положення пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.

Відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає до скасування.

Як наслідок, слід зобов`язати відповідача, призначити позивачу з дати звернення із заявою – 14.07.2026 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши при цьому до страхового стажу періоди роботи з 30.07.1986 по 12.10.1986, з 01.04.1998 по 16.01.2003, з 12.02.2003 по 30.08.2007, з 14.04.2009 по 30.04.2009, з 01.05.2009 по 21.01.2010, з 18.08.2010 по 28.07.2011, з 03.08.2011 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 25.11.2012, з 01.12.2012 по 27.06.2014, з 30.10.2014 по 27.02.2015, з 16.09.2015 по 05.08.2016, з 14.10.2016 по 16.04.2018, 03.05.2018 по 12.03.2019 та до пільгового страхового стажу за Списком №2 період роботи з 18.12.2024 по 30.06.2026.

Підсумовуючи усе вищенаведене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позивачем позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір у розмірі 1331,20 гривень сплачено позивачем згідно квитанції від 25.08.2026 (а.с.48).

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, площа Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) про визнання протиправним та скасування рішення від 21.07.2026 за № 092750016354, зобов`язання до вчинення дій - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 21.07.2026 за № 092750016354.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, площа Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) призначити з 14.07.2026 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши при цьому до страхового стажу періоди роботи з 30.07.1986 по 12.10.1986, з 01.04.1998 по 16.01.2003, з 12.02.2003 по 30.08.2007, з 14.04.2009 по 30.04.2009, з 01.05.2009 по 21.01.2010, з 18.08.2010 по 28.07.2011, з 03.08.2011 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 25.11.2012, з 01.12.2012 по 27.06.2014, з 30.10.2014 по 27.02.2015, з 16.09.2015 по 05.08.2016, з 14.10.2016 по 16.04.2018, 03.05.2018 по 12.03.2019 та до пільгового страхового стажу за Списком №2 період роботи з 18.12.2024 по 30.06.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, площа Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.