Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №300/3031/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. справа № 300/3031/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Костів Іван Ярославович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представник Костів Іван Ярославович (представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 на підставі його рапорту та наданих документів, за сімейними обставинами, а саме «на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 на підставі його рапорту та наданих документів, а саме: «підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі-Закон) через сімейні обставини, а саме: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із утриманням дитини віком до 18 років. Однак, Військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, оскільки ОСОБА_1 не надано копію рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. На думку представника позивача вказана відмова є протиправною, оскільки документами, які підтверджують факт самостійного виховання батьком дитини (дітей) віком до 18 років є свідоцтво про народження дитини (дітей) та рішення суду про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав. Представник позивача звертає увагу, що мати дитини жодної участі у вихованні не бере, перебуває на обліку в нарколога, веде аморальний спосіб життя, що підтверджується, зокрема, Постановою Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2024 року у справі № 344/10194/24, Постановою Івано-Франківського міського суду від 31 липня 2025 у справі № 344/12024/25, Постановою Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2025 року у справі № 344/12329/25. На думку представника рішення суду про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав, встановлені обставини неналежного виконання матір`ю своїх обов`язків, а також передача дитини на виховання батькові свідчать про фактичне припинення участі матері у житті дитини та необхідність забезпечення її інтересів іншим із батьків. А тому, сукупність зазначених обставин та доказів об`єктивно підтверджує, що на даний час саме батько є єдиною особою, яка фактично здійснює самостійне виховання дитини, забезпечує її утримання, належний догляд, фізичний, моральний та духовний розвиток, а також реалізує усі передбачені законом батьківські права та обов`язки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

15.05.2026 на адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 звернувся 07.04.2026 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - через сімейні обставини, а саме: військовослужбовцями, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, зник безвісти, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Представник стверджує, що для застосування підстави зазначеному у статті 26 Закону «а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду» відповідно до абз. 3 підпункту 14 пункту 5 додатку 19 Інструкції необхідно додати саме рішення про встановлення факту самостійного виховання дитини. Отже, на даний час відсутні підстави для задоволення рапорту від 07.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У період з 13.07.2026 по 07.08.2026, з 13.08.2026 по 21.08.2026 головуючий суддя у справі перебував у відпустці, та у період з 10.08.2026 по 12.08.2026 на лікарняному за листком непрацездатності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 15.07.2023 (а.с.21).

ОСОБА_1 07.04.2026 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - через сімейні обставини, а саме: військовослужбовцями, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, зник безвісти, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 09.04.2026 №693/21951 повідомила про відсутність підстав для задоволення рапорту ОСОБА_1 від 07.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У листі вказано, що для застосування підстави зазначену у статті 26 Закону «а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду» відповідно до абз. 3 підпункту 14 пункту 5 додатку 19 Інструкції необхідно додати саме рішення про встановлення факту самостійного виховання дитини. Водночас, ОСОБА_1 до рапорту не додано такого рішення суду (а.с.10).

Вважаючи таку відмову протиправною позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави припинення (розірвання) контракту, та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені частиною п`ятою цієї статті.

Згідно з п.п. «г» п. 5 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У свою чергу п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

- військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно п.п.14 ч.5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (Додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року), у разі коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду військовослужбовцем, подаються:

- копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи;

- один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного із батьків безвісно відсутнім, або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Відповідно ст.150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей.

Відтак, доказами, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років одним з батьків є, зокрема: свідоцтво про смерть батька або мати; рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення суду про визнання батька (матері) безвісти зниклим (відсутнім), рішення суду про оголошення батька (матері) померлим, рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини; відбування покарання у місцях позбавлення волі.

Вказані документи об`єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.

В межах розгляду справи судом з`ясовано, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.12.2022 у справі №344/10014/22 було вирішено відібрати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без позбавлення її батьківських прав та стягувати з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти на утримання її дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь дитячого закладу або опікуна, де буде виховуватись дитина в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідачки щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17.08.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Викладене підтверджує, що зазначеним рішенням суду, на яке посилається позивач, спростовано факт самостійного утримання позивачем дитини, оскільки з її матері ОСОБА_5 стягуються аліменти на утримання їх спільної дитини.

Крім того, в мотивувальній частині рішення питання самостійного виховання та утримання дітей позивачем не досліджувалось.

Також суд зауважує, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.12.2022 у цивільній справі № 344/10014/22 не позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про статус позивача як батька, що самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років.

Суд звертає увагу, що постановою від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 Верховний Суд визначив, що правовий статус поняття одинокого батька не врегульований законодавством, а тому вбачається можливим застосовування аналогії поняття одинокої матері, тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму ВСУ.

Так, відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9, одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов`язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про самостійне виховання дітей до 18 років, зокрема, встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей, а тому відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі п.п. г) п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Додатково суд враховує, що в ухвалі ВП ВС по справі № 127/3622/24 від 19 березня 2025 року щодо встановлення в порядку окремого провадження факту самостійного виховання дитини в умовах воєнного стану для цілей звільнення з військової служби на підставі ч. 12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII", колегія суддів зазначила наступне.

Так, на момент розгляду справи внесено зміни в статтю 26 Закону № 2232-ХІІ, які набрали чинності 18 травня 2024 року, частина дванадцята якої передбачає, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, зокрема у випадку коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Внесенням змін Законом № 3633-ІХ до статті 26 Закону № 2232-ХІІ законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби, та як одну з підстав для звільнення передбачив обставину, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, може встановлюватись виключно за рішенням суду.

Таке унормування дає підстави для висновку про те, що за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання встановлення юридичного факту - самостійного виховання дитини як підстави для звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом саме в порядку окремого провадження.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 статті 26 Закону №2232-XII, оскільки останній не підтвердив самостійне виховання та утримання дитини віком до 18 років.

За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими, у зв`язку з чим у задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Костів Іван Ярославович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.