Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №240/29741/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/29741/26

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у письмовому провадженні справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,

установив:

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – позивач, ГУ ПФУ в Житомирській області, боржник) звернулось у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач, Відділ ПВР УЗПВР у Житомирській області) від 31 серпня 2026 року ВП № 80796819 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн є необґрунтованою та підлягає скасуванню у зв`язку з виконанням ГУ ПФУ в Житомирській області рішення суду та відсутність правових підстав для накладення штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 10 вересня 2026 року позов прийнято до провадження, вирішено, що справа буде розглядатися (формуватися та зберігатися) в електронній формі та призначено до розгляду в судовому засіданні з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 (далі – третя особа, ОСОБА_1 ).

16 вересня 2026 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що рішення суду боржником не виконано в частині застосування пункту 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», де є посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

18 вересня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду додаткові докази по справі.

Суд установив, що у Відділі ПВР УЗПВР у Житомирській області перебуває виконавче провадження № 80796819 з примусового виконання виконавчого листа №240/24173/25 від 17 квітня 2026 року, виданого Житомирським окружним адміністративним судом, про зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 04 червня 2025 року, з урахуванням проведених виплат.

20 квітня 2026 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

У пункті 2 постанови про відкриття виконавчого провадження зазначено про необхідність боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

10 серпня 2026 року відповідач надіслав до ГУ ПФУ в Житомирській області вимогу про виконання рішення суду з наданням підтверджуючих документів.

На зазначену вимогу ГУ ПФУ в Житомирській області листом від 17 серпня 2026 року повідомило, що ним рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі №240/24173/25 виконано. Вказує, що розмір пенсії з 04 червня 2025 року становить 9854,63 грн, у тому числі 3380,53 грн – доплата за понаднормовий стаж у розмірі 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, тобто 24% від заробітку 14085,55 грн. Перерахована пенсія на Рішення № 240/24173/25, яка визначена як різниця між розміром перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним розміром відповідно до нормативно-правових актів на даний час, становить 3176,47 грн. (9854,63грн. – 6678,16 грн.).

Визначена відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, заборгованість за минулий період з 04 червня 2025 року до 23 березня 2026 року (дата набрання чинності рішення суду) становить 30445,17 грн, поточна заборгованість з 23 березня 2026 року по 31 серпня 2026 рік становить 16690,92 грн.

Сума заборгованість за рішенням №240/24173/25 включена ГУ ПФУ в Житомирській області до переліку рішень суду, за якими здійснюється виплата згідно з Порядком №821.

31 серпня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про накладення на ГУ ПФУ в Житомирській області штрафу на користь держави у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду.

При винесенні цієї постанови виконавцем установлено: «рішення суду не виконано, надано останнім розрахунок пенсії ГУ ПФУ у Житомирській області розмір пенсії становить 10946,23 грн, а виплачується 7791,24 грн. Боржником повідомлено, що виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі №240/24173/25 виконується в Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджено Порядок Постановою №821. Застосування вищезгаданого Порядку при виконанні рішення суду є неправомірним, оскільки 04 березня 2026 року Київський окружний адміністративний суд ухвалив рішення У справі №320/51895/25, визнано протиправною та нечинною Постанову №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання судцям у відставці, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», 08 червня 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та підтвердив незаконність Постанови №821. Отже, Боржником станом на 31 серпня 2026 року рішення суду не виконується без поважних причин.».

Уважаючи таку постанову протиправною, ГУ ПФУ в Житомирській області подало цей позов до суду.

У судовому засіданні представник позивач просила позов задовольнити. Зауважила, що рішення суду виконано належним чином, на підтвердження чого надала витяги з програми, в яких зазначено суми нараховані та виплачені позивачу на виконання рішення суду. Доказів включення суми заборгованості, визначеної на виконання рішення суду, до переліку рішень, за якими здійснюється виплата згідно Порядку №821, суду не надала.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, у відзиві заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Третя особа проти задоволення позову заперечував. Зазначає, що визначений на виконання рішення суду розмір пенсії йому не виплачується.

Відповідно до приписів статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України 23 вересня 2026 року суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі «Горнсбі проти Греції», ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).

У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 1404-VIIІ).

У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини 1 статті 26 Закону України № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.

За змістом статті 75 Закону України № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.

Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України №1404-VIII.

Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Рішенням від 17 квітня 2026 року у справі №240/24173/25 Житомирський окружний адміністративний суд зобов`язав ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 04 червня 2025 року.

Матеріалами справи підтверджено, що ГУ ПФУ в Житомирській області визначило розмір пенсії 10946,23 грн, а виплачується пенсія у розмірі 7791,24 грн.

Рішенням від 04 березня 2026 року у справі №320/51895/25 Київський окружний адміністративний суд визнав протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі №320/51895/25 рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року залишене без змін.

При цьому, суди зробили висновки про неприпустимість встановлення Кабінетом Міністрів України підзаконним нормативним актом механізму, який фактично створює нову модель погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість / переліки / обмеження асигнувань, якщо такий механізм призводить до відтермінування або частковості виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення.

Пенсійний орган не надав суду доказів виконання рішення суду, а саме перерахунку пенсії позивача без застосування Порядку №821 та доказів виплати заборгованості.

Як наслідок, доводи позивача про виконання в повному обсязі рішення суду від 17 квітня 2026 року у справі №240/24173/25 є безпідставним.

Також суд ураховує, що пенсійний орган у межах виконавчого провадження ВП №80796819 не скористався правами, наданими Законом України №1404-VIII, а саме: не звертався до державного виконавця із заявою про відкладення вчинення виконавчих дій, не звертався до суду із заявою про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, а також не надав державному виконавцю до винесення постанови про накладення штрафу доказів поважності причин невиконання рішення суду.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких доказів суду не подано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно прийняв постанову про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі №560/14289/26, 09 вересня 2026 року у справі № 560/12924/26, від 15 вересня 2026 року у справі № 560/14776/26.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідач під час розгляду справи довів правомірність оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає їх недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 272, 287, 292, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом десяти днів з дати його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

23.09.26