Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №240/16206/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/16206/26

категорія 108080100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Приходько О. Г., за участі секретаря судового засідання Козлової І. В.,

представника позивача - Кужеля З. П.,

представниці відповідача - Малої І. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 лютого 2026 року № 0034210708, № 0034280708.

У позовній заяві позивач, насамперед, наполягає на порушенні процедури призначення фактичної перевірки, оскільки наказ на проведення перевірки містить формальне посилання на норми Податкового кодексу України (надалі - ПК України), проте без зазначення конкретних даних/відомостей, які слугували підставою для проведення перевірки платника, що утворює достатні підстави для нівелювання результатів такої перевірки.

Стверджує про безпідставність накладення штрафної санкції за оскаржуваним податковим рішенням № 0034210708, позаяк банківські виписки по рахунку були долучені позивачем до заперечень на акт перевірки, тож вважаються такими, що надані під час перевірки, натомість відповідного акта, як того вимагає положення пункту 85.6 статті 85 ПК України, відповідачем не складалось. Також позивач наполягає на відсутності обов`язку обліку товарних запасів, оскільки він є платником єдиного податку 2 групи, не зареєстрований платником податку на додану вартість і не провадить діяльності з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, що підтверджено аналітикою з Електронного кабінету по РРО/ПРРО щодо реалізації товарів, банківською випискою про рух коштів по рахунку платника податків.

Що ж до порушення позивачем порядку проведення розрахункових операцій, висновок про яке зумовлений результатом контрольної закупки (контрольної розрахункової операції) з придбання електросамоката за ціною 21500,00 грн та без використання позивачем РРО/ПРРО та видачі фіскального чеку, позивач наполягає на тому, що не здійснює реалізацію технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні. Більше того, неможливо встановити дату, час, суму, номенклатуру товару, що був придбаний в рамках контрольної розрахункової операції, як і відсутнє підтвердження проведення контрольної розрахункової операції за державні кошти, не надано акта проведення контрольної розрахункової операції за місцем реалізації товарів та доказів, що підтверджують повернення товару платнику податків або відшкодування витрат, що у сукупності доводить, на думку позивача, порушення встановлених вимог до проведення контрольної закупки та яка з цих підстав є неналежним доказом. У своїх доводах позивач просить врахувати й те, що постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 березня 2026 року закрито провадження у справі № 279/297/26 про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП) у зв`язку із відсутністю в діях позивача складу та події адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 155-1 КУпАП.

В частині задокументованого перевіркою порушення щодо обліку та походження товарних запасів, позивач стверджує, що посадовими особами контролюючого органу здійснено лише опис товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), що знаходяться на місці здійснення господарської діяльності, дані якого застосовані для розрахунку фінансових санкцій та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0034280708, проте сума необлікованих товарів (1 291 502,00 грн) не підтверджена належним інвентаризаційним описом, позаяк, як переконує позивач, інвентаризація є єдиним засобом доказування наявності товарів у платника податку і, відповідно, їх використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Непроведення інвентаризації робить сумнівним, на думку позивача, визначення ціни реалізації товарів та, відповідно, необґрунтованим розрахунок штрафної санкції.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву, спростовуючи доводи позивача щодо процедурного порушення фактичної перевірки, зауважує на тому, що звернення покупця (споживача) є тією підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, що передбачена підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України й не вимагає розкриття змісту звернення покупця (споживача) про можливі порушення податкового законодавства або ж конкретизації норм, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення.

Що ж до оскаржуваних податкових рішень пояснює, що при проведенні контрольної розрахункової операції, а саме придбання електросамоката 800w 48v 15ah 55-60 km 45км/ч за ціною 21 500,00 грн, розрахункову операцію на повну суму покупки (надання послуги) не проведено через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО, не роздруковано та не видано відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції. Оскільки електросамокати належать до технічно складних побутових товарів, позивач має обов`язок вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Покликаючись на норми пунктів 85.2, 85.6 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки й цьому обов`язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи. Натомість ненадання документів під час перевірки кваліфікується як їх відсутність на час складання звітності.

Оскільки позивачем не надано до перевірки документи на підтвердження походження товару, який перебував у реалізації (в тому числі на електросамокат, який був реалізований в ході проведення контрольно-розрахункової операції) на загальну суму 1 291 502,00 грн (у тому числі згідно з описом ТМЦ, що знаходяться на місці здійснення господарської діяльності на суму 1 270 002,00 грн та реалізований в ході контрольно-розрахункової операції на суму 21 500,00 грн); банківські виписки, враховуючи пояснення позивача під час перевірки, якими підтверджено ненадання фіскального чеку за результатом продажу, як вказано у поясненнях - самоката, так і неведення у встановленому порядку обліку товарних запасів; підтвердження на місці реалізації виявленої готівки у сумі 21 500,00 грн (вартість електросамоката, реалізованого у ході контрольної розрахункової операції; опис № 1 до акта перевірки), висновки перевірки та нарахування податкових зобов`язань відповідач вважає обґрунтованим. Спростовуючи доводи позивача щодо проведення контрольної розрахункової операції виключно за рахунок коштів контролюючого органу відповідач наполягає на тому, що нормами ПК України такого виключення не встановлено, тож така операція може бути проведена, як стверджує відповідач, у будь-який спосіб.

Також відповідач не заперечує щодо подання позивачем запитуваних у ході перевірки банківських виписок разом із запереченнями на акт перевірки, проте зауважує, що ці виписки можуть свідчити про проведення розрахунків через банківський термінал, без застосування РРО/ПРРО та за відсутності зареєстрованого РРО/ПРРО.

З таких підстав відповідач наполягає на безпідставності доводів позивача, стверджуючи, що позивачем жодним чином не спростовано задокументованих перевіркою порушень в частині непроведення готівкових розрахунків через РРО/ПРРО, невидачі розрахункового документа, порушення порядку ведення обліку товарних запасів на суму 1 313 002,00 грн, тому просить суд відмовити у позові.

У межах підготовчого провадження у судовому засіданні представником позивача виключено з-поміж підстав оскарження податкових рішень процедурні порушення в частині підстав проведення фактичної перевірки з огляду на подання податковим органом копії звернення ОСОБА_2 на підтвердження підстави контрольного заходу відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Натомість представник позивача наполягав на порушенні контролюючим органом порядку проведення контрольної розрахункової операції: непроведення її відеофіксації, нескладання актів контрольної закупки та повернення товару позивачу, непідтвердження закупки за бюджетні кошти, що виключає її з-поміж доказів зафіксованого перевіркою порушення проведення розрахункових операцій; нездійснення позивачем реалізації електротоварів, які потребують гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни, що підтверджував аналітичною довідкою з Електронного кабінету по РРО/ПРРО та банківською випискою, де відсутні оплати за електротовари; а також недоведення відповідачем бази розрахунку штрафної санкції: визначення вартості необлікованих товарів з огляду на непроведення інвентаризації під час перевірки ставить під сумнів, як стверджував представник, розрахунок штрафної санкції.

У додаткових письмових поясненнях відповідач наполягає на тому, що ані стаття 20, ані стаття 80 ПК України не встановлюють вимог щодо обов`язкового складення окремого акта контрольної розрахункової операції або акта повернення товару, на чому наполягав представник позивача у судовому засіданні, не визначають форми таких документів, як і не обумовлюють факт непроведення контрольної розрахункової операції їх відсутністю або ж підставу для визнання недійсними результатів фактичної перевірки. Тому вважає безпідставними доводи позивача про те, що матеріали справи не містять доказів проведення контрольної розрахункової операції, які, відповідно, не впливають на правомірність оскаржуваного рішення.

У судовому засіданні представниця відповідача акцентувала на тому, що вчинення виявленого перевіркою порушення підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи та додані до акта фактичної перевірки, а саме: письмовими поясненнями позивача, який фактично визнав обставини, які становлять предмет доказування у цій справі, тож посилання на відсутність окремого документа щодо проведення контрольної розрахункової операції, як стверджувала представниця, є формальними; Z-звітом РРО, який підтверджує непроведення відповідної розрахункової операції як у готівковій, так і в безготівковій формі, а також відсутність операції повернення коштів.

Тобто позивачем, представниця відповідача наполягала, визнано як факт реалізації товару, так і факт невидачі розрахункового документа покупцю. Ці обставини узгоджуються між собою та підтверджуються матеріалами перевірки. При цьому відсутність у матеріалах справи окремого документа щодо проведення контрольної розрахункової операції самостійно не спростовує встановленого порушення та не нівелює доказового значення інших належних і допустимих доказів, які в сукупності підтверджують факт порушення вимог законодавства щодо застосування РРО.

29 липня 2026 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті 16 вересня 2026 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представниця відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доводи та заперечення учасників справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02 лютого 2011 року, номер запису № 23060000000013008 та як платник єдиного податку 2 групи перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Житомирській області.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Житомирській області від 18 грудня 2025 року № 3329-п та направлень на проведення перевірки від 18 грудня 2025 року № 6217, № 6219, на підставі статті 19-1, статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України у зв`язку з інформацією, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль а якими покладено на контролюючі органи та враховуючи доповідну записку управління податкового аудиту від 17 грудня 2025 року № 4510/06-30-07-08 (щодо надходження звернення ОСОБА_2 від 10 грудня 2025 року б/н (вх. Головного управління ДПС у Житомирській області від 12 грудня 2025 року № В/358) щодо невидачі розрахункових документів у магазині "Velo Svit" у м. Коростені), Головним управлінням ДПС у Житомирській області проведено фактичну перевірку суб`єкта господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем фактичного провадження діяльності: АДРЕСА_1 , з метою дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, порядку ведення обліку товарних запасів, наявності ліцензій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за період діяльності з урахуванням статті 102 ПК України, з 24 грудня 2025 року.

За результатами фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Житомирській області складено акт перевірки від 07 січня 2026 року № 479/06/26/РРО/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (надалі - Закон № 265/95-ВР), пункту 85.2 статті 85 ПК України, а саме:

в порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР позивачем не проведено розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій, не роздруковано та не видано відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції, а саме: при проведенні контрольно-розрахункової операції придбано електросамокат за ціною 21 500,00 грн;

в порушення пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР позивачем до перевірки не надано документи на походження товару, який перебував у реалізації (у тому числі на електросамокат, який був реалізований в ході проведення контрольно-розрахункової операції) та форму обліку ведення товарних запасів, порядок ведення якої визначений наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2021 року № 496 "Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку" (надалі - Порядок № 496) на загальну суму 1 291 502,00 грн (у тому числі згідно з опису ТМЦ, що знаходяться на місці здійснення господарської діяльності на суму 1 270 002,00 грн та реалізований в ході контрольно-розрахункової операції на суму 21500,00 грн);

в порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України позивачем на запит контролюючого органу від 30 грудня 2025 року до перевірки не надано виписки про рух коштів по банківським рахункам.

Позивачем було подано заперечення від 22 січня 2026 року № б/н (вх. Головного управлінням ДПС у Житомирській області від 22 січня 2026 року № 3208/6) на акт фактичної перевірки від 07 січня 2026 року № 479/06/26/РРО/ НОМЕР_1 разом із банківською випискою про рух коштів по рахунку платника податків в АТ КБ Приватбанк за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року, витягом платника єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності, аналітикою з Електронного кабінету по РРО/ПРРО щодо реалізації товарів за 2025 рік.

Згідно з протоколом засідання постійно діючої комісії з розгляду спірних питань Головного управління ДПС у Житомирській області від 02 лютого 2026 року № 31/06-30-07-08 відповідачем визнано доводи позивача у запереченнях такими, що не спростовують порушення згідно з актом перевірки від 07 січня 2026 року № 479/06/26/РРО/ НОМЕР_1 в частині непроведення готівкових розрахунків через РРО/ПРРО, невидачі розрахункового документа, порушення порядку ведення обліку товарних запасів на суму 1 313 002,00 грн, тому визнано висновки акта фактичної перевірки правомірними, а заперечення позивача залишено без задоволення.

09 лютого 2026 року Головним управлінням ДПС у Житомирській області винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№ 0034210708 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1020,00 грн (ненадання посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, а саме: банківські виписки по рахунках);

№ 0034280708 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1 313 002,00 грн (не проведено розрахункову операцію на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій, не роздруковано та не видано відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції: 21 500,00 грн; порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів за місцем їх реалізації: 1 291 502,00 грн (100 % вартості необлікованих товарів).

За результатами розгляду скарги ДПС прийнято рішення від 07 квітня 2026 року № 8789/6/99-00-06-03-02-06, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 09 лютого 2026 року № 0034280708, № 0034210708, а скаргу позивача - без задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09 лютого 2026 року № 0034210708 про застосування штрафних санкцій в сумі 1020 грн унаслідок порушення позивачем пункту 85.2 статті 85 ПК України ненаданням посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі усіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки (банківські виписки по рахунках), суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Право проведення контролюючими органами, визначеними підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України, камеральних, документальних (планових або позапланових, виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок передбачено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 ПК України.

Зокрема, підпунктами 20.1.2, 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що для здійснення функцій, визначених законом, контролюючим органам надано право отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі фізичних осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність, у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом, а також довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пункт 85.4 цієї статті встановлює, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Водночас відповідно до пункту 85.6 статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Пунктом 121.1 статті 121 ПК України встановлено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Визначаючись у цій частині спору слід, насамперед виходити з того, що у цій справі спірними податковими повідомленнями-рішеннями охоплено два самостійні склади правопорушень, які хоча й виникли під час одного контрольного заходу, однак мають різну нормативну основу, різний предмет доказування та різні юридично значущі обставини.

Перший пов`язаний із застосуванням фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР, за порушення вимог пункту 12 статті 3 цього Закону щодо ведення обліку товарних запасів та надання під час проведення перевірки документів, які підтверджують такий облік.

Другий, розглядуваний за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 09 лютого 2026 року № 0034210708, - стосується відповідальності, передбаченої пунктом 121.1 статті 121 ПК України, яка застосовується у разі ненадання платником податків документів під час здійснення податкового контролю в порядку, визначеному статтею 85 цього Кодексу.

Щодо виокремлення двох різних податкових правопорушень наголошував Верховний Суд у постанові від 28 липня 2026 року у справі № 320/30796/24 й суд враховує це при вирішенні спору у цій справі.

Тому у межах спору щодо порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України та застосування штрафних санкції на підставі пункту 121.1 статті 121 ПК України суд враховує, що у постанові від 08 вересня 2019 року у справі № 802/1069/13-а Верховний Суд зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

У постановах від 24 лютого 2020 року у справі № 440/4443/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 420/13197/20 Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.

Таким чином, платник податків має право на подання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте, реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю (постанова Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі № 280/364/25).

Повертаючись до обставин цієї справи суд враховує, що її особливістю є застосування штрафної санкції у сумі 1020 грн саме за ненадання відповідачу запитуваної банківської виписки (запит про надання документів від 30 грудня 2025 року у термін до 10:00 год. 01 січня 2026 року), що підтверджується й поясненнями до акта перевірки від 06 січня 2026 року, у яких позивач зазначає про її ненадання станом на 01 січня 2026 року у зв`язку з її ненаданням банком упродовж з 30 грудня 2025 року по 02 січня 2026 року (наказом Головного управління ДПС у Житомирській області від 02 січня 2026 року № 1-п термін перевірки продовжено на 5 діб з 03 січня 2026 року), та, по тому, складеним актом від 07 січня 2026 року № 7/06-30/07-08/284476770, яким засвідчено факт ненадання у визначений у запиті строк (ненадання у повному обсязі) документів (копій документів), пояснень, довідок, інформації тощо, а саме: ненадання станом на 07 січня 2026 року об 11:30 год. виписки банку про рух коштів на запит від 30 грудня 2025 року б/н.

Разом з тим, банківську виписку АТ КБ "ПриватБанк" за період з 01 січня по 31 грудня 2025 року позивачем долучено до заперечення на акт фактичної перевірки від 07 січня 2026 року № 479/06/25/РРО/28447606770 та подано відповідачу, тобто платник податків скористався своїм правом до винесення рішення подати запитуваний під час перевірки документ до заперечення на висновки акту перевірки.

Як наголошено в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у справі № 640/21601/19, в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов`язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об`єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України.

Тому, за встановлених обставин цієї справи та наведеного правового регулювання з урахуванням висновків Верховного Суду у сформульованій зі спірного питання судовій практиці, суд доходить висновку, що в спірному випадку податковий орган обмежився встановленням формальних умов застосування положень пункту 85.2 статті 85 ПК України, не з`ясувавши обставини, що мають значення для кваліфікації дій платника податків, тому податкове повідомлення-рішення від 09 лютого 2026 року № 0034210708 про застосування штрафних санкцій в сумі 1020 грн є протиправним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині податкового повідомлення-рішення від 09 лютого 2026 року № 0034280708, суд виходить з того, що підставою застосування штрафних санкцій до позивача слугували висновки контролюючого органу про порушення пунктів 1, 2 та 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР непроведенням розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи на суму 21 500,00 грн та здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку за місцем реалізації та зберігання вартістю 1 291 502,00 грн, відповідальність за які передбачена пунктом 1 статті 17 та статтею 20 Закону № 265/95-ВР.

Так, підпунктом 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що для здійснення функцій, визначених законом, контролюючим органам надано право проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів.

Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція (пункт 80.4 статті 80 ПК України).

Отже контролюючий орган має право проводити фактичну перевірку, а також перед її початком провести контрольну розрахункову операцію.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР (тут і надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно з пунктом 2 цієї ж статті Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Невиконання вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР передбачає відповідальність у вигляді фінансових санкцій.

Зокрема, відповідно до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг) або неповну суму розрахунку при організації та проведенні азартних ігор; непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; - 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення;

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що на суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій, а також в обов`язковому порядку надавати особі, яка отримує товар (послугу) розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі.

Недотримання таких вимог тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 17 Закону № 265/95-ВР.

При цьому, відповідальність суб`єкта господарювання за порушення вимог Закону № 265/95-ВР наступає у разі, якщо фактичною перевіркою встановлено, що розрахункові операції на повну суму не проведено через РРО, або розрахункові документи (фіскальний чек) не надано покупцю товару.

Як встановлено судом, відповідачем перед початком проведення фактичної перевірки 30 грудня 2025 року було проведено контрольну розрахункову операцію із придбання електросамоката 800w 48v 15ah 55-60 km 45км/ч за ціною 21 500,00 грн. Дану операцію не було проведено через РРО та після покупки відповідний розрахунковий документ не видано.

У письмових поясненнях (додаток № 2 до акта перевірки від 07 січня 2026 року № 479/06/26/РРО/2844706770) позивачем продаж товару без видачі фіскального чека підтверджено та не спростовано представником позивача під час судового розгляду справи. Ці обставини також підтверджені й даними Z-звіту РРО, яким не зафіксовано проведення відповідної розрахункової операції як у готівковій, так і в безготівковій формі, як і операції повернення коштів.

Натомість представником позивача закцентовано на порушенні процедури контрольної закупки, яка, як стверджує представник, не оформлена відповідним актом, з відеофіксацією, а також відсутні докази здійснення інспекторами цієї операції за рахунок бюджетних коштів.

Надаючи оцінку доводам сторони позивача суд зазначає про те, що відсутність доказів вчинення перевіряючими контрольної розрахункової операції за рахунок саме бюджетних коштів та дотримання порядку повернення придбаного у ході проведення контрольної закупки товарів платнику самі по собі не спростовують встановлених в акті перевірки, який є носієм доказової бази, обставин вчинення позивачем порушень пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме не проведення розрахункової операції через РРО та не роздрукування та не видачу покупцю розрахункового документу.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зроблено Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2025 року у справі № 580/1158/23 та від 11 лютого 2026 року у справі № 300/7407/24, на які слушно покликається відповідач.

Суд не може аби не погодитись з відповідачем у тому, що ані стаття 20, ані стаття 80 ПК України не містять вимог щодо обов`язкового складення окремого акта контрольної розрахункової операції або акта повернення товару, не визначають форми таких документів та не обумовлюють їх неоформленням нівелювання результату контрольної розрахункової операції, як і висновків фактичної перевірки в цілому.

При цьому позивач необґрунтовано покликається на постанову Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 380/6314/24 виокремлюючи конкретні умови для визнання доказовості контрольної розрахункової операції, оскільки зазначених позивачем у позові висновків у тій постанові Верховний Суд не робив.

Так само суд вважає безпідставним й покликання позивача на те, що предметом контрольної розрахункової операції, за його поясненнями до акта перевірки від 07 січня 2026 року № 479/06/26/РРО/2844706770, був самокат, а не електросамокат, оскільки позивачем не провадиться реалізація технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту (електросамокатів зокрема), чим спростовано й обов`язок ведення обліку такого товару, з приводу чого суд зазначає таке.

Як встановлено у пункті 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР термін "технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту" для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про захист прав споживачів". Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року № 231 (надалі - Перелік № 231), електросамокати (код згідно з УКТЗЕД 8711909000) віднесені до технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Згідно зі статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Аналізуючи положення статті 20 Закону № 265/95-ВР, суд зазначає, що диспозиція цієї норми передбачає, що до суб`єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за: здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, тобто має бути встановлений факт реалізації товару, який не облікований; та/або ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Повертаючись до обставин цієї справи слід зазначити, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09 лютого 2026 року № 0034280408, як вказано у розрахунку штрафних (фінансових) санкцій до акту фактичної перевірки від 07 січня 2026 року № 479/06/26/РРО/ НОМЕР_1 , стало встановлення за результатами фактичної перевірки "порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів за місцем їх реалізації".

Додатком до акту фактичної перевірки зроблено Опис ТМЦ, що знаходяться на місці здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою: м. Коростень, вул. Базарна, 3а, у якому зафіксовано знаходження за місцем провадження господарської діяльності позивача, зокрема, електроскутерів, електросамокатів, електровелосипедів, які відповідно до Переліку № 231 належать до технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій відповідно до норм Закону № 265/95-ВР.

Враховуючи дані "аналітики з Електронного кабінету по РРО" та відомості банківської виписки за період з 01 січня по 31 грудня 2025 року на доведення, як стверджує позивач, нереалізації технічно складних побутових товарів, суд надає їм оцінку у взаємозв`язку з іншими доказами в матеріалах справи, та бере до уваги при цьому те, що Опис ТМЦ, що знаходяться у місці здійснення господарської діяльності (додаток до акта фактичної перевірки від 07 січня 2026 року № 479/06/26/РРО/2844706770, підписано позивачем, без жодних застережень чи зауважень щодо асортименту переліченого товару.

При цьому твердження представника позивача під час судового розгляду про відсутність доказів реалізації такого товару не спростовує ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), як окремого, тобто відмінного самостійного правопорушення від "здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку", за які суб`єкт господарювання несе відповідальність (постанови Верховного Суду від 09 вересня 2025 року у справі № 600/5677/24-а та від 28 травня 2026 року у справі № 140/2073/25).

Суд повторює, що положення статті 20 Закону № 265/95-ВР передбачають 2 види правопорушення, за які суб`єкт господарювання несе відповідальність (окремо або в сукупності), й за змістом встановлених обставин цієї справи фінансову санкцію за порушення пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР у сумі 1 291 502,00 грн застосовано до позивача саме за нездійснення у встановленому порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а не за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку.

Облік перелічених у Описі ТМЦ (додаток до акта фактичної перевірки) відповідно до Порядку № 496 позивач не здійснює, й під час судового розгляду представник наголошував на відсутності такого обов`язку з огляду на непідтвердження з боку контролюючого органу реалізації такого товару, при цьому не заперечуючи знаходження електротоварів, перелічених у вказаному Описі, за місцем провадження господарської діяльності позивача.

У цьому контексті варто звернути увагу на висновки Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 280/6422/22, в якій зазначено, що для встановлення факту ненадання документів на підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, першочергово необхідно встановити, який саме товар станом на момент перевірки зберігається у місці продажу. Відповідно, лише у разі встановлення контролюючим органом, що у місці продажу на момент проведення перевірки фактично знаходився конкретний товар, який не внесений до форми обліку та щодо якого відсутні первинні документи, наявні підстави для застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР.

А у постанові від 27 грудня 2023 року у справі № 280/1998/23 Верховний Суд зазначив, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР (щодо обов`язку суб`єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів) є словосполучення "товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу", яке міститься у кожній з цих норм. Отже, згідно з нормами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР платник податків зобов`язаний надати облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходились у місці продажу.

Водночас, представник позивача у судовому засіданні, наполягаючи на безпідставності висновків перевірки у цій частині, стверджував про непроведення для цілей фіксування ТМЦ їх інвентаризації складенням відповідного інвентаризаційного опису, як єдиного способу підтвердження вартості необлікованих товарів у розмірі 1 291 502,00 грн, на противагу зробленому додатком до акта фактичної перевірки опису ТМЦ, спираючись у своїх доводах на висновки Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 807/1556/17.

Суд, насамперед, зазначає про безпідставність покликання позивача на висновки Верховного Суду у справі № 807/1556/17, оскільки у постанові від 06 лютого 2020 року Верховним Судом зроблено висновки у податковому спорі про невідповідність (нестачу) залишків ТМЦ з урахуванням даних фактичних перевірок, попередньої планової документальної перевірки, а також кількості придбаного та реалізованого товару у цей період. Саме з огляду на встановлену в ході перевірки нестачу ТМЦ та відсутність з боку платника податків повідомлень контролюючого органу про таку нестачу, відповідачем у справі № 807/1556/17 встановлено заниження акцизного податку.

В аспекті застосування правових висновків Верховного Суду, суд, насамперед зауважує на потребі урахування подібності спірних правовідносин, що обумовлено нормою частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України).

Роблячи висновки у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 807/1556/17 Верховний Суд резюмував, що проведення платником податку на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Натомість спір у цій справі не зводиться до встановлення наявності/нестачі ТМЦ, ба більше, позивачем не заперечується та не спростовано знаходження за місцем провадження господарської діяльності (м. Коростень, вул. Базарна, 3а) задокументованих у Описі ТМЦ (додаток до акта фактичної перевірки), натомість предметом спору цієї справи є обґрунтованість застосування фінансової санкції за статтею 20 Закону № 265/95-ВР в аспекті правових підстав для їх обліку з підстав не встановлення та не доведення відповідачем їх реалізації позивачем.

Дійсно, відповідно до підпункту 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Отже, вимога щодо проведення інвентаризації поширюється на усіх платників податків, в тому числі і фізичних осіб-підприємців. При цьому проведення інвентаризації має здійснюватись саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Водночас, вимога інвентаризації, за нормою підпункту 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20 ПК України, як доречно зауважувала представниця відповідача у судовому засіданні, залишається правом контролюючого органу, а висновки суду касаційної інстанції у межах справи № 807/1556/17 зроблено у спорі, ключовим у якому є встановлення нестачі ТМЦ за наслідками інвентаризації, внаслідок чого у платника податків виник обов`язок нарахувати податкове зобов`язання на відповідну суму товарів, тому ці висновки у справі, що розглядається, є нерелевантними.

Таким чином, контролюючим органом у Описі ТМЦ (додаток до акта фактичної перевірки) було встановлено та зафіксовано, які саме товари на момент перевірки вважалися необлікованими, складено їх опис шляхом зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, який підписано позивачем без жодних зауважень/застережень, і з матеріалів справи не вбачається, що контролюючим органом застосовано штрафну (фінансову) санкцію відносно інших товарів, які не були зазначені у Описі ТМЦ.

Відтак твердження позивача щодо необгрунованого розрахунку штрафної санкції за статтею 20 Закону № 265/95-ВР в наведеному вище контексті є помилковим.

Що стосується доводів позивача про застосування преюдиційності обставин, встановлених Коростенським міськрайонним судом Житомирської області у постанові від 03 березня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення № 279/297/26, яка набрала законної сили 16 березня 2026 року, слід зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 78 КАС України).

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 78 КАС України).

Тобто постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (постанова Верховного Суду від 10 липня 2026 року у справі № 160/29245/24).

Тому суд враховує, що, закриваючи провадження у справі № 279/297/26 відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 155-1 КУпАП на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу та події адміністративного правопорушення, суд у постанові від 03 березня 2026 року у справі № 279/297/26 виходив з того, що на підтвердження отриманих результатів перевірки уповноваженою особою суду не надано жодного документу або інформації, на підставі яких суд мав би можливість встановити, чи мала місце подія адміністративного правопорушення, а також інші факти, які мають істотне значення для з`ясування усіх обставин справи для правильного її вирішення. А інших доказів на підтвердження суб`єктивної та об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 155-1 КУпАП, суду не надано.

Тож у тій справі перед судом не доведено чи мала місце подія адміністративного правопорушення внаслідок неподання доказів, у тому числі й на підтвердження суб`єктивної та об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, про що зазначено у постанові Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 березня 2026 року.

Отже, на основі дослідження та оцінки доказів у цій справі у їх сукупності та взаємозв`язку та аналізу встановлених обставин справи, суд доходить переконання обґрунтованості висновків відповідача щодо порушення позивачем пунктів 1 та 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР непроведенням розрахункової операції на повну суму покупки через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи РРО, як і ненадання відповідного розрахункового документа на підтвердження виконання розрахункової операції, що охоплено підставами фінансової відповідальності за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР; а також порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації відповідно до пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, що є ключовим для відповідальності за статтею 20 Закону № 265/95-ВР.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 826/1647/16, де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

За результатом розгляду адміністративної справи, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач при винесенні податкового повідомлення-рішення від 09 лютого 2026 року № 0034280408 дотримався критеріїв правомірності оскаржуваного індивідуального акта, визначених частиною другою статті 2 КАС України, натомість позивачем не підтверджено обґрунтованості та підставності заявлених вимог у цій частині спору.

Водночас суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

У пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. the Netherlands", заява № 16034/90, пункт 59).

Таким чином, у цій справі суд надав юридичну оцінку вагомим та доречним доводам та аргументам сторін, які мають значення для вирішення спору у цій справі, та, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість позовних вимог, дослідивши усі наявні у матеріалах судового провадження докази, які стосуються предмету доказування, дійшов висновку про задоволення позову частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, за відсутності документального підтвердження понесення стороною позивача інших судових витрат у цій справі, підстави для вирішення питання їх розподілу у порядку статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ ВП 44096781) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 09 лютого 2026 року № 0034210708.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.Г. Приходько

Повне судове рішення складене 23 вересня 2026 року

23.09.26