Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №240/3900/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/3900/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн.;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн. на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно не виплачено йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн. на підставі пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги оскільки в Постанові № 153 зазначено, що її дія поширюється на військовослужбовців, які були призвані або прийняті на військову службу саме під час дії воєнного стану введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64. Зважаючи на те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом у 2021, тобто до моменту введення на території України воєнного стану, він не підпадає під вимоги пункту 4 Постанови № 153, встановлені для отримання одноразової грошової винагороди. У задоволенні позову просить відмовити.

Також відповідач просить поновити строк на подання відзиву.

Оцінивши доводи , викладені у відзиві, враховуючи встановлений в країні воєнний стан, суд поновлює відповідачу строк на подання відзиву.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 (далі - позивач) народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта, наявної в матеріалах справи.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 30.06.2021 по 14.08.2025.

Між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 було укладено контракт від 30.06.2021 про проходження військової частини строком на три роки та в подальшому продовжено строк дії контракту до оголошення демобілізації з 30.06.2024. На той момент позивачу не виповнилося 25 років.

Наказом від 14.08.2025 позивач був звільнений зі служби на підставі пп. "Б" п. 3 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" за станом здоров`я.

Позивачем 10.01.2026 через ІНФОРМАЦІЯ_2 було подано заяву про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 у розмірі 1 млн. грн.

Військова частина НОМЕР_1 листом №813/1760 від 14.01.2026 відмовила у задоволенні заяви, оскільки позивач був прийнятий на військову службу за контрактом 29.06.2021, а отже, не підпадає під умови отримання винагороди.

Вважаючи протиправною відмову у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 у розмірі 1 млн. грн., позивач звернувся з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.1, ч.3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)).

За правилами ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова №153).

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, із аналізу норм Постанови №153, тобто станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн. виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

Відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153, у зв"язку з тим, що він був прийнятий на військову службу за контрактом 29.06.2021, тобто до воєнного стану, а отже, не підпадає під умови отримання винагороди.

За буквальним змістом абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 право на винагороду мають особи, які "до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану". Саме на цьому буквальному тлумаченні ґрунтуються доводи відповідача: він вважає, що ця умова стосується виключно осіб, первинне прийняття (призов) яких на службу відбулося після 24 лютого 2022 року, а тому продовження раніше укладеного контракту не може прирівнюватися до "прийняття на службу під час воєнного стану".

Суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на таке.

По-перше, продовження дії контракту військовослужбовця понад встановлені строки, передбачене законодавством про військовий обов`язок і військову службу на період дії воєнного стану, не є автоматичним у розумінні повної відсутності юридично значимого волевиявлення особи, а потребує відповідного оформлення (наказу командира військової частини) саме у зв`язку з обставинами воєнного стану; без такого продовження особа підлягала б звільненню зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Отже, саме внаслідок введення та тривання воєнного стану позивач продовжив проходити військову службу на умовах, змістовно тотожних умовам, на яких приймаються на службу особи, що укладають контракт після 24.02.2022, а тому формальна різниця в даті первинного укладення контракту не змінює факту, що з 30.06.2024 і надалі позивач проходить службу виключно в умовах та внаслідок дії воєнного стану.

По-друге, додатковим аргументом на користь наведеного тлумачення є те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153", яка набула чинності 07.08.2025, пункт 4 Постанови № 153 доповнено абзацами, згідно з якими право на винагороду поширено, зокрема, на військовослужбовців, які проходили строкову військову службу, а надалі уклали контракт під час воєнного стану.

Суд звертає увагу, що ця зміна прямо стосується іншої категорії осіб (строковиків) і не може розглядатися як пряме законодавче врегулювання ситуації позивача, а тому не є самостійною підставою для задоволення позову. Разом з тим сам факт унормування Кабінетом Міністрів України додаткової категорії осіб, які набули статусу військовослужбовця-контрактника вже під час воєнного стану маючи інший, ніж контрактна служба, статус до 24.02.2022, підтверджує загальну спрямованість регулювання на охоплення випадків фактичного проходження служби в умовах воєнного стану та усунення невиправданих відмінностей у правовому становищі військовослужбовців залежно від моменту їх первинного залучення до Збройних Сил України, що опосередковано узгоджується з висновком, викладеним судом першої інстанції.

Отже, за результатами аналізу зазначених норм права суд доходить висновку, що продовження дії контракту, укладеного до введення воєнного стану, оформлене відповідним наказом командира військової частини на період дії воєнного стану, для цілей абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 прирівнюється до прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки саме з моменту такого продовження і надалі особа проходить службу виключно в умовах воєнного стану на загальних для цієї категорії підставах.

Суд зазначає, що постанова № 153 не пов`язує право на отримання такої грошової винагороди з кількістю укладених контрактів чи часом укладення першого контракту, а інше тлумачення, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови № 153 - підвищенню мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану - та мало б ознаки дискримінації.

Аналогічна правова позиція висловлена Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 16.08.2026 у справі 620/180/26.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд також наголошує на тому, що тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому продовжили проходження військової служби за контрактом в умовах воєнного стану.

Довільне трактування норм Постанови № 153 суперечить принципу верховенства права, закріпленому в статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи. Це узгоджується з положеннями статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. При цьому колегія суддів враховує сформульований Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23 загальний принцип тлумачення закону на користь особи, згідно з яким такий принцип не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи ("у вагомих сумнівах - на користь людини"). Суд зазначає, що наведена постанова Верховного Суду ухвалена у справі іншої категорії (щодо перерахунку пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713) і безпосередньо не стосується застосування Постанови № 153, однак сформульований у ній принцип тлумачення має загальний, універсальний характер для спорів у сфері соціального захисту військовослужбовців і застосовується колегією суддів субсидіарно, поряд з наведеними вище нормативними та практичними аргументами, які є визначальними для вирішення цього спору.

Таким чином, суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність підстав для виплати одноразової грошової винагороди у певному розмірі з тих підстав, що позивач був прийнятий на службу за контрактом 29.06.2021, з огляду на що відмова з вказаних причин є протиправною.

Разом з тим, щодо вимог зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень відповідно до п. 4 Постанови КМУ №153 від 11.02.2025, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців.

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

В подальшому, Міністром оборони України видано Доручення №999/уд від 20.02.2025 (далі - Доручення №999/уд), відповідно до якого передбачено, що право на винагороду мають виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі - військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025.

Підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Крім того, Дорученням №999/уд командирів військових частин (установ) зобов`язано:

а) провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах;

б) провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди;

в) організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо:

- створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності;

- з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон);

- в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин;

г) за результатами проведеної роботи здійснити розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 03.03.2025 подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України;

д) виплату винагороди проводити у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ), виданих на підставі:

- витягів з послужних списків, копій обліковопослужних карток, довідок про проходження військової служби (трудову діяльність) (додаток 10 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170);

- копії послужної картки; довідок, оформлених за формою, що додається, зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Підготовку проєктів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Таким чином командир військової частини, куди звертається з відповідним рапортом військовослужбовець щодо виплати 1 000 000 грн., зобов`язаний організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо: створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати винагороди або допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності; з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон); в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Разом з тим, відповідач, отримавши заяву позивача щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. не вчинив всіх належних дій щодо витребування переліченої вище інформації що стосується позивача.

У той же час, суд не може підміняти встановлену законодавством процедуру прийняття рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн., передбаченої Постановою № 153.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Pedersen and Baadsgaard v. Denmark" (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

За таких обставин, позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу спірну одноразову грошову винагороду, є передчасними, оскільки відповідач не вжив всіх необхідних дій для з"ясування перелічених вище обставин.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов"язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн., передбачену постановою КМУ №153 від 11.02.2025, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Що стосується відшкодування понесених судових втрат.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано ордер.

Так, у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 00/9888/19-а Верховний Суд уже виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно позиції, яка висловлена у постанові КАС ВС від 25 квітня 2025 року у справі №260/8523/23, склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 Верховний Суд зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 4 ст.161 КАС України визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Системний аналіз вищенаведених норм права, з врахуванням правових висновків Верховного Суду, дає підстави для висновку, що під час розгляду справи судом, останній зобов`язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи.

В той же час, ні договору про надання правової допомоги, ні будь-якого акту виконаних робіт, платіжних документів про оплату наданих послуг чи інших доказів, які б надавали можливість суду встановити понесені судові витрати в цій частині, не надано.

Разом з тим, позивачем ні у позові не вказано, ні надано заяви щодо здійснення розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу. При зверненні з позовом не сплачувався судовий збір.

Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн., передбачену постановою КМУ №153 від 11.02.2025, викладену у листі №813/1760 від 14.01.2026.

Зобов"язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн., передбачену постановою КМУ №153 від 11.02.2025, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

23.09.26