Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №160/17551/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокуСправа №160/17551/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

23.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 22.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ: 44729283) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25.03.2026 року, згідно з якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) накладено штраф у розмірі 80 000 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ: 44729283) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №5466/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25.03.2026 року, згідно з якою на фізичну особу підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) накладено штраф у розмірі 240 000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 25 березня 2026 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці прийнято дві постанови про накладення на нього штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірах 80 000 грн. та 240 000 грн. Підставою для прийняття постанов про накладення штрафів стали матеріали фактичних перевірок, проведених Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, за результатами яких відповідач дійшов висновку про допуск позивачем до роботи без укладення трудових договорів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач вважає оскаржувані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, посилаючись, зокрема, на те, що його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справ про накладення штрафів. Зазначає, що відповідне повідомлення було направлено 26 лютого 2026 року, однак поштове відправлення позивачу не вручено та 14 березня 2026 року повернуто відповідачу, тоді як справи про накладення штрафів розглянуто 25 березня 2026 року. За твердженням позивача, відповідач, будучи обізнаним про невручення повідомлення, не вжив заходів для забезпечення його фактичного повідомлення та розглянув справи без його участі. Крім того, позивач заперечує факт допуску ним зазначених осіб до роботи без належного оформлення трудових відносин. На його думку, відповідачем не надано належних та допустимих доказів існування трудових відносин саме між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 . Позивач звертає увагу, що відповідно до наданих ним документів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були прийняті на роботу до ФОП ОСОБА_4 , який на підставі договору суборенди також здійснював господарську діяльність у відповідних приміщеннях. При цьому, за твердженням позивача, матеріали перевірок не містять належних доказів того, що зазначені особи виконували трудові функції саме в інтересах ФОП ОСОБА_1 . Зокрема, щодо ОСОБА_2 позивач зазначає про відсутність у матеріалах перевірки документів, які б підтверджували здійснення нею продажу товару, що належав саме позивачу, а також її письмових пояснень щодо характеру взаємовідносин із ФОП ОСОБА_1 . Щодо ОСОБА_3 позивач посилається на те, що хоча в матеріалах перевірки містяться його пояснення про здійснення продажу набору рідин для електронної сигарети, відповідачем не встановлено та належним чином не підтверджено, що реалізований товар належав саме позивачу, а відповідні дії здійснювалися ОСОБА_3 саме в межах трудових відносин із ФОП ОСОБА_1 . Також позивач зазначає про відсутність у матеріалах фактичних перевірок належних доказів, які б підтверджували фактичний допуск зазначених осіб до роботи саме у позивача, а також про невстановлення відповідачем усіх обставин, необхідних для висновку про наявність трудових відносин. Окремо позивач заперечує правомірність застосування до нього штрафу у розмірі 240 000 грн як за повторне порушення законодавства про працю. На його думку, оскільки обидві постанови про накладення штрафів були прийняті відповідачем в один день - 25 березня 2026 року, на момент прийняття другої постанови не існувало раніше накладеного заходу відповідальності, який міг би обумовлювати застосування підвищеного розміру штрафу. Крім того, позивач звертає увагу на розбіжності у реквізитах документів, покладених в основу оскаржуваних постанов, та зазначає, що наданий йому у відповідь на адвокатський запит акт фактичної перевірки має інший реєстраційний номер, ніж той, який зазначено в оскаржуваній постанові. З огляду на викладене позивач вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у його діях складу порушень законодавства про працю, не дотримано процедури розгляду справ про накладення штрафів та порушено його право на участь у прийнятті відповідних рішень, у зв`язку з чим просить визнати протиправними та скасувати постанови від 25 березня 2026 року про накладення штрафів у розмірах 80 000 грн та 240 000 грн.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 24.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25 березня 2026 року, згідно з якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 80 000 грн.; засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 5466/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25 березня 2026 року, згідно з якою на фізичну особу підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 240 000 грн. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 28.07.2026 року. Судом попереджено Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника заявника Непочатих Вікторії Володимирівни про забезпечення позову відмовлено повністю.

20.07.2026 року від Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що оскаржувані постанови про накладення штрафів прийняті правомірно, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством, за результатами розгляду матеріалів фактичних перевірок, проведених Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області. Відповідач зазначив, що за результатами фактичної перевірки, проведеної у період з 11.12.2025 року по 18.12.2025 року, складено акт від 19.12.2025 року, яким встановлено факт допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору та без повідомлення відповідного державного органу про прийняття працівника на роботу. Крім того, за результатами фактичної перевірки, проведеної у період з 18.12.2025 року по 26.12.2025 року, складено акт від 29.12.2025 року, яким, за твердженням відповідача, встановлено факт допуску позивачем до роботи ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин. Відповідач послався на те, що зазначені акти фактичних перевірок були направлені до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці для вирішення питання щодо застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених статтею 265 Кодексу законів про працю України. При цьому відповідач вважає, що матеріалами перевірок підтверджено фактичне виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 трудових функцій у господарських об`єктах, де здійснював діяльність ФОП ОСОБА_1 , а тому такі обставини свідчать про наявність між позивачем та вказаними особами фактичних трудових відносин без їх належного оформлення. Щодо ОСОБА_2 відповідач зазначив, що під час проведення фактичної перевірки остання перебувала у торговельному приміщенні та виконувала обов`язки продавця. Відсутність відомостей про перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах із позивачем у відповідному реєстрі, на думку відповідача, додатково підтверджує факт використання позивачем її праці без належного оформлення. Щодо ОСОБА_3 відповідач послався на обставини, зафіксовані під час фактичної перевірки, зокрема на здійснення ним продажу товару покупцю, а також на письмові пояснення останнього, у яких він зазначив про виконання роботи продавця у ФОП ОСОБА_1 . Відповідач вважає зазначені відомості безпосереднім підтвердженням фактичного допуску ОСОБА_3 до роботи саме позивачем. Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у трудових відносинах з іншим суб`єктом господарювання - ФОП ОСОБА_4 , відповідач вважає такими, що не спростовують установлених під час перевірок обставин. На думку відповідача, наявність наказів про прийняття зазначених осіб на роботу до іншого роботодавця сама по собі не виключає можливості їх фактичного допуску до роботи позивачем. Також відповідач зазначив, що направив позивачу повідомлення про розгляд матеріалів справ про накладення штрафів за адресою його місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідач вказав, що листами від 25.02.2026 року позивача було повідомлено про дату, час та місце розгляду справ про накладення штрафів, призначеного на 25.03.2026 року. На переконання відповідача, повернення поштового відправлення за закінченням строку зберігання не може свідчити про неналежне повідомлення позивача, оскільки обов`язок щодо направлення відповідного повідомлення за офіційною адресою був ним виконаний. У зв`язку з цим відповідач послався на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 16.09.2025 року у справі №420/31843/24. Крім того, відповідач заперечив проти доводів позивача щодо неправомірності застосування до нього штрафу у розмірі 240 000 грн за повторне порушення законодавства про працю. Зазначив, що перше порушення було виявлено під час фактичної перевірки, яка проводилася з 11.12.2025 року по 18.12.2025 року, а друге - під час наступної фактичної перевірки, проведеної з 18.12.2025 року по 26.12.2025 року. Отже, на думку відповідача, друге порушення було виявлено пізніше першого, що є достатньою підставою для його кваліфікації як повторного. Відповідач також зазначив, що обставина прийняття обох постанов про накладення штрафів однією датою - 25.03.2026 року - не впливає на правову кваліфікацію виявлених порушень, оскільки визначальним, на його думку, є момент їх виявлення під час проведення відповідних фактичних перевірок. Посилаючись на викладене, відповідач вважає, що матеріалами справи підтверджено факт порушення позивачем вимог законодавства про працю, оскаржувані постанови прийняті з дотриманням установленого порядку та є законними і обґрунтованими, у зв`язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

22.07.2026 року від представника позивача Непочатих В.В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечила проти доводів відповідача та зазначила, що відповідачем не було належним чином повідомлено позивача про дату, час та місце розгляду справ про накладення штрафів. Представник позивача зазначила, що письмове запрошення на розгляд справи було направлено відповідачем 26.02.2026 року рекомендованим поштовим відправленням № R0671099662 на адресу реєстрації ФОП ОСОБА_1 , однак зазначене поштове відправлення позивачу вручено не було та 14.03.2026 року повернуто відправнику. Посилаючись на положення Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, представник позивача вказала, що невручене поштове відправлення повинно зберігатися протягом установленого строку, а його дострокове повернення відправнику позбавило позивача можливості отримати відповідне повідомлення. При цьому справи про накладення штрафів були розглянуті відповідачем 25.03.2026 року, тобто вже після повернення поштового відправлення. Представник позивача також послалася на постанову Верховного Суду від 05.03.2026 у справі №120/12990/25, зазначивши, що повернення поштового відправлення до закінчення нормативного строку його зберігання не може свідчити про належне повідомлення особи про розгляд справи, якщо внаслідок такого повернення особа була позбавлена можливості отримати відповідне відправлення. У зв`язку з цим представник позивача вважає, що відповідач на момент розгляду справ про накладення штрафів не мав належних доказів повідомлення позивача про дату, час та місце їх розгляду, а тому розгляд справ за відсутності позивача проведено з порушенням вимог Порядку №509 та права позивача на участь у розгляді справи. Щодо доводів відповідача про наявність фактичних трудових відносин між позивачем та ОСОБА_2 представник позивача зазначила, що остання була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_4 відповідно до наказу №8к-тр від 24.11.2025 року з 25.11.2025 року на посаду продавця-консультанта. При цьому ФОП ОСОБА_4 здійснював господарську діяльність у тому самому приміщенні на підставі договору суборенди. Представник позивача наголосила, що сама по собі відсутність ОСОБА_2 у переліку застрахованих осіб ФОП ОСОБА_1 не підтверджує факт використання її праці саме позивачем, оскільки така особа, відповідно до наданих документів, перебувала у трудових відносинах з іншим суб`єктом господарювання - ФОП ОСОБА_4 . Також представник позивача зазначила, що відповідач не надав належних доказів того, що наказ про прийняття ОСОБА_2 на роботу до ФОП ОСОБА_4 та інші документи щодо її працевлаштування є недостовірними або створені штучно. При цьому до матеріалів справи долучені податкові розрахунки та відомості про нарахування і виплату заробітної плати, які, на думку позивача, підтверджують реальність трудових відносин ОСОБА_2 саме з ФОП ОСОБА_4 . Щодо ОСОБА_3 представник позивача заперечила проти твердження відповідача про те, що факт реалізації ним товару автоматично підтверджує наявність трудових відносин із ФОП ОСОБА_1 . Зазначено, що матеріали перевірки не містять належних доказів того, що реалізований товар належав саме позивачу, а також що ОСОБА_3 здійснював продаж товару саме від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_1 . Крім того, представник позивача звернула увагу на відсутність у матеріалах перевірки розрахункових документів, відеозаписів та інших доказів, які б підтверджували здійснення ОСОБА_3 трудових функцій саме у позивача. Щодо ОСОБА_2 також відсутні її письмові пояснення, які б підтверджували факт роботи у ФОП ОСОБА_1 . Представник позивача заперечила й проти доводів відповідача про повторність порушення. Зазначила, що обидві оскаржувані постанови - №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС та №5466/04-36-09-01/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС - прийняті 25.03.2026 року, тобто до цього моменту позивач не був притягнутий до відповідальності за перше з інкримінованих йому порушень. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 23.06.2023 у справі №300/377/22, представник позивача зазначила, що кваліфікація порушення як повторного відповідно до абзацу третього частини другої статті 265 КЗпП України пов`язується з попереднім притягненням роботодавця до відповідальності за аналогічне порушення. Відтак сам факт того, що друге порушення було виявлено пізніше першого, на думку позивача, не створює самостійної правової підстави для застосування підвищеного розміру штрафу. З огляду на викладене представник позивача вважає, що оскаржувані постанови прийняті за відсутності достатніх правових та фактичних підстав, із порушенням установленого порядку розгляду справ про накладення штрафів та без належного доказового підтвердження факту допуску ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи саме позивачем, у зв`язку з чим просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

28.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність, зокрема у торговельних приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

11.12.2025 року Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області розпочато проведення фактичної перевірки господарської одиниці ФОП ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Фактична перевірка проводилася у період з 11.12.2025 року по 18.12.2025 року.

За результатами перевірки 19.12.2025 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області складено акт №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_1 , в якому зазначено про встановлення факту допуску ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин.

Як зазначено в матеріалах фактичної перевірки, ОСОБА_2 перебувала у торговельному приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснювала функції продавця-консультанта. 11.12.2025 року посадовими особами контролюючого органу зафіксовано здійснення нею продажу товару вартістю 350,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом ФОП ОСОБА_4 №8к-тр від 24.11.2025 року ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду продавця-консультанта з 25.11.2025 року.

18.12.2025 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області розпочато проведення фактичної перевірки господарської одиниці ФОП ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначена фактична перевірка проводилася у період з 18.12.2025 року по 26.12.2025 року.

За результатами цієї перевірки 29.12.2025 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області складено акт №5466/04-36-09-01/ НОМЕР_1 , у якому зазначено про допуск ОСОБА_3 до роботи без належного оформлення трудових відносин.

Відповідно до матеріалів перевірки, 18.12.2025 року ОСОБА_3 перебував у торговельному приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , здійснював функції продавця та здійснив продаж набору рідин для куріння електронної сигарети вартістю 350,00 грн.

У матеріалах перевірки також міститься письмове пояснення ОСОБА_3 , в якому зазначено, що він працює на посаді продавця у ФОП ОСОБА_1 з листопада 2024 року.

Разом з тим, наказом ФОП ОСОБА_4 №1к-тр від 19.11.2025 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду продавця з 20.11.2025 року.

04.02.2026 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області направлено до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці лист №7768/6/04-36-09-01-10, до якого долучено матеріали зазначених фактичних перевірок.

24.02.2026 року матеріали фактичних перевірок надійшли до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та були зареєстровані за відповідними вхідними номерами.

25.02.2026 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД.

26.02.2026 року відповідачем на адресу ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , направлено рекомендоване поштове відправлення з повідомленням про вручення, якому присвоєно штрихкодовий ідентифікатор R067109966280.

Згідно з даними поштового відстеження, 28.02.2026 року за зазначеним поштовим відправленням зафіксовано невдалу спробу вручення.

14.03.2026 року поштове відправлення №R067109966280 повернуто відправнику із зазначенням причини: «Повернення Відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання)».

16.03.2026 року зазначене поштове відправлення вручено відправнику.

25.03.2026 року т.в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Бланком Сергієм Володимировичем прийнято постанову №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 80 000,00 грн за допуск ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин.

25.03.2026 року тим самим посадовцем прийнято постанову №5466/04-36-09-01/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 240 000,00 грн за допуск ОСОБА_3 до роботи без належного оформлення трудових відносин.

При цьому у постанові №5466 від 25.03.2026 року відповідач зазначив про повторність порушення та застосував до позивача штраф у розмірі 240 000,00 грн., посилаючись, зокрема, на рішення щодо розгляду першої справи від 25.02.2026 року.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що постанова №5289 про накладення штрафу за перший епізод прийнята лише 25.03.2026 року, тобто в той самий день, коли прийнято постанову №5466 про накладення штрафу за другий епізод.

26.03.2026 року відповідачем направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 рекомендоване поштове відправлення з повідомленням про вручення, якому присвоєно штрихкодовий ідентифікатор R067131673393 та в якому зазначено постанови №5289 та №5466.

03.06.2026 року адвокатом Непочатих Вікторією Володимирівною, яка діє в інтересах ФОП ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги №02/06/2026 від 02.06.2026 року, направлено до ГУ ДПС у Дніпропетровській області адвокатський запит вих. №23.

У зазначеному адвокатському запиті вказано, що ФОП ОСОБА_1 ознайомився зі спірними постановами лише у травні 2026 року в приміщенні Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі. Також зазначено про відкриття за постановами виконавчих проваджень №81097825 та №81097741.

03.06.2026 року адвокатом Непочатих В.В. також направлено до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці адвокатський запит вих. №24, у якому запитано копії документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття постанов №5289 та №5466 від 25.03.2026 року.

Зокрема, у відповідача витребувано копії актів фактичних перевірок від 19.12.2025 року №5289 та від 29.12.2025 року №5466, листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 04.02.2026 року №7768/6/04-36-09-01-10, письмових пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , рішення щодо розгляду справи від 25.02.2026 року №5289, а також інших матеріалів справ.

11.06.2026 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці на адвокатський запит вих. №24 від 03.06.2026 року надано відповідь №ПС/3.1/12186-26, до якої долучено скановані копії матеріалів щодо прийняття оскаржуваних постанов загальним обсягом 43 сторінки.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що факти, покладені відповідачем в основу оскаржуваних постанов, були зафіксовані ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час двох окремих фактичних перевірок, проведених у грудні 2025 року, за результатами яких 19.12.2025 року та 29.12.2025 року складено відповідні акти та 04.02.2026 року направлено матеріали до органу Держпраці.

При цьому перший та другий епізоди були виявлені 11.12.2025 року та 18.12.2025 року відповідно, тоді як постанови про накладення штрафів за обома епізодами прийняті відповідачем одночасно - 25.03.2026 року.

Також матеріалами справи підтверджується, що повідомлення про розгляд справи, направлене 26.02.2026 року, позивачу фактично не вручено та 14.03.2026 року повернуто відповідачу у зв`язку із закінченням строку зберігання, тоді як копії оскаржуваних постанов направлено позивачу лише 26.03.2026 року.

Не погоджуючись із прийнятими постановами ро накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, у цій справі саме на відповідача покладається обов`язок довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність усіх передбачених законом підстав для притягнення ФОП ОСОБА_1 до фінансової відповідальності, у тому числі факт фактичного допуску конкретних осіб до роботи саме позивачем без оформлення трудових відносин.

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, а суд при його ухваленні повинен повно та всебічно з`ясувати обставини, що мають значення для вирішення справи, та надати оцінку доводам учасників справи і наявним у справі доказам.

Спірні постанови відповідача від 25.03.2026 року №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС та №5466/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС прийняті на підставі висновків про порушення позивачем вимог трудового законодавства у зв`язку з фактичним допуском до роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати визначену трудову функцію, а роботодавець - виплачувати заробітну плату та забезпечувати належні умови праці.

Частиною третьою статті 24 КЗпП України встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого відповідним наказом або розпорядженням, та повідомлення відповідного державного органу про прийняття працівника на роботу.

За змістом абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть фінансову відповідальність, зокрема, у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Отже, юридично значущою для застосування зазначеної санкції є не сама по собі наявність особи у певному приміщенні або виконання нею певних дій, а встановлення факту, що конкретний працівник був фактично допущений до роботи конкретним роботодавцем, щодо якого застосовується фінансова санкція.

Саме така правова конструкція передбачає необхідність встановлення особи роботодавця та фактичного характеру відповідних правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 року у справі №560/407/19 звернув увагу на необхідність встановлення фактичного змісту правовідносин та відповідності документального оформлення їх реальному змісту. При цьому Верховний Суд виходив із того, що для правильного вирішення спору необхідно дослідити фактичні обставини взаємовідносин та надати їм належну правову оцінку, а не обмежуватися формальним посиланням на окремі документи чи обставини.

Зазначений правовий підхід підлягає застосуванню і до спірних правовідносин, оскільки у даній справі визначальним є встановлення того, з ким саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у трудових відносинах та хто фактично здійснював щодо них повноваження роботодавця.

Щодо постанови №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для накладення на позивача штрафу у розмірі 80 000,00 грн. стало встановлення під час проведення фактичного заходу 11.12.2025 року у торговельному приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , яка виконувала функції продавця-консультанта.

Разом з тим судом встановлено, що наказом ФОП ОСОБА_4 №8к-тр від 24.11.2025 року ОСОБА_2 прийнято на роботу, при цьому датою початку роботи визначено 25.11.2025 року.

Таким чином, зазначений наказ був оформлений до проведення заходу контролю 11.12.2025 року.

Суд вважає істотним і те, що матеріалами справи підтверджується наявність договору суборенди №11 від 01.09.2025 року відповідного торговельного приміщення, на підставі якого ФОП ОСОБА_4 користувався приміщенням, де була виявлена ОСОБА_2 .

Отже, наявність у ФОП ОСОБА_4 права користування відповідним приміщенням узгоджується з наявністю документів про оформлення трудових відносин із ОСОБА_2 .

За таких обставин перебування ОСОБА_2 у цьому приміщенні саме по собі не свідчить про її допуск до роботи ФОП ОСОБА_1 , оскільки матеріалами справи підтверджено існування іншого суб`єкта господарювання, який мав законні підстави користуватися приміщенням та мав оформлені трудові відносини із зазначеною особою.

Водночас відповідачем не надано суду належних доказів того, що саме ФОП ОСОБА_1 :

приймав ОСОБА_2 на роботу;

визначав її трудові функції;

встановлював їй режим роботи;

здійснював організаційне керівництво її діяльністю;

виплачував їй заробітну плату;

забезпечував її робочим місцем;

здійснював контроль за виконанням нею трудових обов`язків;

отримував результат її праці.

Сам факт виконання ОСОБА_2 функцій продавця-консультанта у приміщенні, де здійснювалася торгівля, не дозволяє без додаткового доказування встановити особу її роботодавця.

При цьому відсутність ОСОБА_2 у відомостях Пенсійного фонду України як працівника ФОП ОСОБА_1 не є доказом протилежного, тобто не доводить факту її неофіційного працевлаштування саме у позивача.

Навпаки, зазначена обставина лише свідчить про те, що позивач не декларував ОСОБА_2 як власного працівника.

Важливе значення має також звітність Д1 ФОП ОСОБА_4 , подана 21.04.2026 року, в якій ОСОБА_2 зазначена серед застрахованих осіб ФОП ОСОБА_4 .

Суд враховує, що зазначена звітність подана після проведення заходу контролю та прийняття спірної постанови, а тому сама по собі не може автоматично підтверджувати всі обставини трудових відносин станом на 11.12.2025 року.

Разом з тим суд оцінює цей доказ у сукупності з наказом ФОП ОСОБА_4 №8к-тр від 24.11.2025 року та договором суборенди№11 від 01.09.2025 року, які існували до проведення перевірки.

Отже, звітність Д1 не створює трудові відносини заднім числом, а додатково узгоджується з документами, складеними до проведення заходу контролю.

Таким чином, сукупність доказів свідчить про існування об`єктивних підстав вважати, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах саме з ФОП ОСОБА_4 , а її перебування у відповідному приміщенні було пов`язане з виконанням трудових обов`язків у іншого суб`єкта господарювання.

Відповідачем зазначених обставин належним чином не спростовано.

Щодо постанови №5466/04-36-09-01/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС.

Підставою для її прийняття став висновок відповідача про те, що 18.12.2025 року у торговельному приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 здійснював продаж товару, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку про його фактичний допуск до роботи ФОП ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що наказом ФОП ОСОБА_4 №1к-тр від 19.11.2025 року ОСОБА_3 прийнято на роботу із датою початку роботи 20.11.2025 року.

Крім того, матеріали справи містять документи щодо суборенди відповідного торговельного приміщення, яким користувався ФОП ОСОБА_4 .

Зазначені документи також були оформлені до проведення заходу контролю.

Відомості щодо ОСОБА_3 містяться і у звітності Д1 ФОП ОСОБА_4 , поданій 21.04.2026 року, де останній зазначений як застрахована особа.

Суд також бере до уваги письмове пояснення ОСОБА_3 , на яке посилається відповідач, у якому зазначено, що він працює продавцем у ФОП ОСОБА_1 з листопада 2024 року.

Разом із тим відповідно до статті 90 КАС України цей доказ не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Суд не може ігнорувати зазначене пояснення, проте воно не може автоматично мати перевагу над іншими документально підтвердженими обставинами, зокрема наказом ФОП ОСОБА_4 про прийняття ОСОБА_3 на роботу з 20.11.2025 року, договором суборенди №11 від 01.09.2025 року та звітністю Д1.

При цьому відповідачем не надано інших доказів, які б підтверджували фактичне здійснення ФОП ОСОБА_1 повноважень роботодавця щодо ОСОБА_3 .

Зокрема, відсутні належні докази виплати позивачем ОСОБА_3 заробітної плати, встановлення позивачем графіка роботи, надання обов`язкових для виконання розпоряджень, ведення обліку його робочого часу, здійснення організаційного керівництва або інших дій, характерних для реалізації роботодавцем своїх прав та обов`язків.

Сам факт здійснення ОСОБА_3 продажу товару також не є достатнім доказом того, що його роботодавцем був саме ФОП ОСОБА_1 .

Для такого висновку відповідач повинен був установити, кому належав товар, хто передав його ОСОБА_3 для реалізації, хто визначав умови продажу, хто отримував економічний результат від реалізації товару та хто здійснював організаційне керівництво діяльністю особи.

Належних доказів на підтвердження всіх зазначених обставин відповідачем суду не надано.

Таким чином, сам факт продажу товару не доводить особу роботодавця.

Щодо договору суборенди №11 від 01.09.2025 року.

Суд окремо зазначає, що наявність договору суборенди відповідних торговельних приміщень має істотне значення для правильного визначення фактичного суб`єкта господарювання, діяльність якого здійснювалася у таких приміщеннях.

Договір суборенди №11 від 01.09.2025 року сам по собі не є доказом трудових відносин та не встановлює роботодавця. Проте у цій справі він має значення у сукупності з наказами про прийняття працівників на роботу та даними звітності Д1.

Наявність такого договору підтверджує, що ФОП ОСОБА_4 мав правові підстави перебувати та здійснювати господарську діяльність у приміщеннях, де під час перевірок були виявлені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відтак сам по собі факт перебування цих осіб у зазначених приміщеннях не може бути ототожнений із їх працевлаштуванням саме у ФОП ОСОБА_1 .

Контролюючий орган повинен був встановити, хто фактично використовував працю зазначених осіб, а не лише те, у якому приміщенні вони перебували на момент перевірки.

Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 року у справі №560/407/19 саме наголосив на необхідності встановлення реального змісту правовідносин на підставі належних доказів, а не формального підходу до їх оцінки.

У цій справі наявна сукупність доказів, яка об`єктивно свідчить про можливість виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 трудових функцій у межах діяльності ФОП ОСОБА_4 , а відповідач не довів, чому ці докази не можуть бути враховані.

Щодо доводів відповідача про повторність порушення.

Окремо підлягають оцінці висновки відповідача щодо застосування до позивача штрафу у розмірі 240 000,00 грн. на підставі абзацу третього частини другої статті 265 КЗпП України.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 265 КЗпП України підвищена фінансова санкція застосовується у разі повторного вчинення передбаченого абзацом другим цієї частини порушення протягом двох років з дня виявлення попереднього порушення.

У постанові від 23.06.2023 року у справі №300/377/22 Верховний Суд дійшов висновку, що застосування санкції за абзацом третім частини другої статті 265 КЗпП України можливе лише за сукупності передбачених законом умов: наявності самого правопорушення, передбаченого абзацом другим цієї частини; попереднього притягнення роботодавця до відповідальності саме за таке правопорушення; вчинення аналогічного порушення повторно протягом двох років з дня виявлення першого порушення та належної кваліфікації першого правопорушення.

Отже, повторність не може встановлюватися лише шляхом формального посилання контролюючого органу на попередній акт або інший документ перевірки.

Необхідно встановити та довести саме первинне правопорушення, факт притягнення роботодавця до відповідальності за нього та всі інші передбачені законом умови застосування підвищеної санкції.

У даному випадку відповідач не довів первинного порушення, покладеного в основу постанови №5289, оскільки не підтвердив належними доказами фактичний допуск ОСОБА_2 до роботи саме ФОП ОСОБА_1 .

Відтак відсутня необхідна передумова для кваліфікації наступного порушення як повторного.

Крім того, у постанові №5466 відповідач посилається на рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу від 25.02.2026 року №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД, тоді як наявна у матеріалах справи постанова №5289 про накладення штрафу датована 25.03.2026 року.

За таких обставин відповідач повинен був надати суду належні докази змісту та юридичних наслідків документа від 25.02.2026 року, а також підтвердити, що саме цим документом позивача було належним чином притягнуто до відповідальності за правопорушення, передбачене абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України.

Оскільки належного підтвердження таких обставин відповідачем не надано, посилання на попереднє притягнення до відповідальності не може саме по собі підтверджувати наявність повторності.

Таким чином, за відсутності доведеного первинного правопорушення відсутні й правові підстави для застосування до позивача підвищеної фінансової санкції за повторне правопорушення.

Суд наголошує, що кожен із наданих позивачем доказів - накази про прийняття на роботу, договори суборенди, звітність Д1 - окремо може не підтверджувати всіх обставин спірних правовідносин.

Проте відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює не лише кожний доказ окремо, а й їх сукупність.

У цій справі зазначені докази взаємно узгоджуються між собою за часом та змістом.

Накази про прийняття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на роботу видані до проведення перевірок; договори суборенди підтверджують користування відповідними приміщеннями ФОП ОСОБА_4 ; звітність Д1, подана до контролюючого органу, містить відомості про обох осіб як застрахованих осіб ФОП ОСОБА_4 .

Натомість доказів, які б аналогічним чином підтверджували здійснення саме ФОП ОСОБА_1 функцій роботодавця щодо цих осіб, матеріали справи не містять.

Отже, доказова сукупність, наявна у справі, не дозволяє дійти однозначного висновку про фактичний допуск ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи саме позивачем.

Водночас за правилами частини другої статті 77 КАС України саме відповідач повинен довести правомірність оскаржуваних постанов.

Необхідність доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень означає, що у разі застосування фінансової санкції контролюючий орган повинен підтвердити всі юридично значимі обставини, які утворюють склад відповідного правопорушення.

У цій справі такого обов`язку відповідач не виконав.

Суд також враховує, що фінансова відповідальність за статтею 265 КЗпП України має застосовуватися лише за наявності належно встановленого правопорушення, а не на підставі припущень щодо особи роботодавця.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактичного допуску ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи саме ФОП ОСОБА_1 без оформлення трудових договорів.

Відповідно, не доведено і наявності правових підстав для застосування до позивача фінансової санкції, передбаченої абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України.

Оскільки не доведено первинного правопорушення, відсутні й необхідні правові передумови для застосування санкції за повторне правопорушення, передбаченої абзацом третім частини другої статті 265 КЗпП України.

Отже, постанови Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.03.2026 року №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС та №5466/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС прийняті без належного встановлення всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без достатнього доказового підтвердження складу правопорушень та без належної оцінки доказів, наданих позивачем.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 та визнання протиправними і скасування постанов Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.03.2026 року №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС та №5466/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 3731,20 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 3731,20 грн. підлягає стягненню з Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ: 44729283) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25.03.2026 року, згідно з якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) накладено штраф у розмірі 80 000 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ: 44729283) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №5466/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25.03.2026 року, згідно з якою на фізичну особу підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) накладено штраф у розмірі 240 000 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ: 44729283) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3731,20 грн. (три тисячі сімсот тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник