Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №360/1153/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокуСправа №360/1153/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2026 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі – відповідач), в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21 червня 2024 року по 30 квітня 2026 року – не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21 червня 2024 року по 30 квітня 2026 року – не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2026 року – день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2026 року – день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області та на цей час звільнений зі служби. При цьому за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

30.04.2026 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/2406/25 на розрахунковий рахунок позивача була перерахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення.

Представник позивача вважає ненарахування та невиплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними. Посилаючись на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), зазначає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку, обчислене відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Також, посилаючись на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки її виплати по день фактичної виплати.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позовну заяву залишено без руху, запропоновано представнику позивача протягом семи календарних днів з дати отримання ухвали надати суду документ про сплату судового збору у розмірі 1064,96 грн.

28.05.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1064,96 грн від 28.05.2026 № 1338-2624-1338-4601.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано від відповідача докази.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду» змінено із 1 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

На виконання вказаного рішення справу передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 справу прийнято до провадження, розгляд справи вирішено продовжити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) спочатку.

26.08.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсаційних виплат не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, та Верховного Суду у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19, відповідач вважає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково, а до позовних вимог позивача мають бути застосовані принципи справедливості та співмірності.

Заперечень щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів відзив не містить.

Ухвалою суду від 11.09.2026 повторно витребувано від відповідача докази, які не були надані на виконання ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 28.05.2026.

18.09.2026 від відповідача надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої додано витребувані докази.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки відповідача від 18.09.2026 № 126-ДВ/57 позивач проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області з 01 травня 2013 року (наказ від 30.04.2013 № 8 о/с ЦЗ) до 15 листопада 2014 року (наказ від 12.11.2014 № 39 св о/с ЦЗ) та з 25 червня 2015 року (наказ від 25.06.2015 № 176 св о/с ЦЗ) до 21 червня 2024 року (наказ ДСНС України від 03.04.2024 № 224 о/с ЦЗ про звільнення із служби цивільного захисту, наказ Головного управління від 21.06.2024 № 202 о/с про виключення з кадрів ДСНС України).

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (по особовому складу цивільного захисту) від 25.06.2015 № 176 св підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 призначено начальником відділу державного нагляду (контролю) у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту Сєвєродонецького міського управління Головного управління ДСНС України у Луганській області та вважається таким, що приступив до виконання службових обов`язків по посаді з 25 червня 2015 року.

Згідно з витягом з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (по особовому складу) від 21.06.2024 № 202 полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , заступника начальника управління – начальника відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Сєвєродонецького районного управління Головного управління, звільненого із служби цивільного захисту згідно з наказом ДСНС України (по особовому складу служби цивільного захисту) від 03.04.2024 № 224 «Про звільнення осіб начальницького складу» за пунктом 176 підпунктом 1 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (у зв`язку із закінченням строку контракту) з правом носіння форменого одягу, виключено з кадрів ДСНС України, зі списків особового складу Головного управління, знято з усіх видів забезпечення з 21 червня 2024 року. Цим же наказом визначено провести позивачу всі необхідні виплати, у тому числі виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік у кількості 19 календарних днів та одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби – 25 років. Звільнення проведено з 21.06.2024 у зв`язку з перебуванням позивача на лікуванні з 22.04.2024 до 20.06.2024.

Відповідно до довідки відповідача про розмір та склад грошового забезпечення за червень 2024 року (при звільненні) позивачу нараховано: оклад за посадою – 4599,00 грн, оклад за звання – 1036,00 грн, надбавка за вислугу – 2535,75 грн, надбавка за особливості проходження служби – 4085,38 грн, премія – 32390,10 грн, надбавка за кваліфікацію – 229,95 грн, одноразова грошова допомога при звільненні – 461128,13 грн, грошова компенсація за невикористану відпустку – 23363,83 грн, разом нараховано – 529368,14 грн; сума перерахування на картковий рахунок – 521058,72 грн.

Згідно зі зведеною відомістю сум для зарахування на картрахунки від 24.06.2024 № 124 на картковий рахунок позивача зараховано розрахункові виплати в сумі 485090,72 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 у справі № 360/2406/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 : визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року січень 2008 року; зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, у розмірі 83625,23 грн (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять п`ять гривень двадцять три копійки), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

30.04.2026 на картковий рахунок позивача відповідачем зараховано 79393,97 грн з призначенням платежу: «Перерах. індексація ГЗ та комп. ПДФО за 01.01.16-28.02.18, згідно Ріш. Луганськ. окруж. адмін. суду від 29.01.2026 № 360/2406/25», що підтверджено наявною в матеріалах справи копією виписки з банківського рахунку позивача.

Отже, індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка належала позивачу, не була виплачена йому в день виключення зі списків особового складу та була виплачена лише 30.04.2026 на виконання судового рішення, що не заперечується відповідачем.

07.05.2026 представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом, в якому просила надати копію довідки про середній заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Доказів надання відповіді на вказаний запит матеріали справи не містять.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту – це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами служби цивільного захисту регламентується Кодексом цивільного захисту України та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 101 Кодексу цивільного захисту України).

Відповідно до статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593 затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (далі – Положення № 593).

Згідно з пунктом 11 Положення № 593 служба цивільного захисту закінчується у разі звільнення особи рядового чи начальницького складу із служби цивільного захисту, загибелі (смерті), визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Останнім днем проходження служби цивільного захисту вважається день виключення особи рядового і начальницького складу з кадрів ДСНС (пункт 12 Положення № 593).

Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13 серпня 2018 року за № 936/32388 (далі – Інструкція № 623).

Відповідно до пункту 3 розділу I Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 5 розділу I Інструкції № 623 визначено, що при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Грошове забезпечення, що належить особам рядового і начальницького складу і своєчасно їм не виплачено або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, упродовж якого особи рядового і начальницького складу мали право на нього (абзац перший пункту 13 розділу I Інструкції № 623).

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі індексація грошового забезпечення, мало бути виплачено позивачу у день виключення його з кадрів ДСНС України та зі списків особового складу.

Відповідно до наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 21.06.2024 № 202 позивача виключено з кадрів ДСНС України, зі списків особового складу Головного управління та знято з усіх видів забезпечення з 21.06.2024.

Враховуючи, що 21.06.2024 вважається днем звільнення позивача, цей день був останнім днем виконання відповідачем обов`язку провести розрахунок з позивачем, отже у цей день відповідач ще не може вважатися таким, що прострочив виконання цього обов`язку.

Таким, що прострочив виконання вказаного обов`язку, відповідач є лише з наступного дня після звільнення позивача, тобто з 22.06.2024.

Повний розрахунок з позивачем проведено 30.04.2026.

Слід зазначити, що Кодексом цивільного захисту України, Положенням № 593 та Інструкцією № 623 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб, та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або – коли немає такого законодавства, угоди чи рішення – в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні (стаття 116), та провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Пунктом 16 розділу I Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції.

Так, згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга статті 117 КЗпП України).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення позивача, а отже належною йому при звільненні сумою. Та обставина, що вказана сума була нарахована та виплачена позивачу на виконання судового рішення, не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки невиплата цієї суми в день звільнення була наслідком протиправної бездіяльності самого відповідача.

Позивача звільнено зі служби 21.06.2024, тобто після набрання чинності Законом № 2352-IX, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, яка обмежує період, за який виплачується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, шістьма місяцями.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок № 100).

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом 4 Порядку № 100 визначено виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення розміру грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, є Інструкція № 623, пунктом 5 розділу I якої визначено, що розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 623 можна дійти висновку, що:

нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за ці два місяці на число календарних днів за цей період;

нарахування середнього грошового забезпечення здійснюється з основних (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) за останні два календарні місяці служби перед звільненням;

до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Відповідно до довідки відповідача про розмір та склад грошового забезпечення за період з 01.04.2024 по 31.05.2024 грошове забезпечення позивача за квітень та травень 2024 року (два повні календарні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби) склало 73780,50 грн, у тому числі:

за квітень 2024 року (30 календарних днів): оклад за посадою – 6570,00 грн, оклад за звання – 1480,00 грн, надбавка за вислугу – 3622,50 грн, надбавка за особливості проходження служби – 5836,25 грн, премія – 19053,00 грн, надбавка за кваліфікацію – 328,50 грн, разом – 36890,25 грн;

за травень 2024 року (31 календарний день): оклад за посадою – 6570,00 грн, оклад за звання – 1480,00 грн, надбавка за вислугу – 3622,50 грн, надбавка за особливості проходження служби – 5836,25 грн, премія – 19053,00 грн, надбавка за кваліфікацію – 328,50 грн, разом – 36890,25 грн.

Вказана довідка не містить складових грошового забезпечення, які згідно з Порядком № 100 не враховуються при обчисленні середньоденного грошового забезпечення.

Щодо вимоги представника позивача про обчислення середнього грошового забезпечення «з урахуванням перерахованої індексації», суд зазначає, що виплачена позивачу 30.04.2026 індексація грошового забезпечення нарахована за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, тобто не за місяці, які входять до розрахункового періоду (квітень, травень 2024 року), а тому відповідно до абзацу другого пункту 3 Порядку № 100 не враховується при обчисленні середньої заробітної плати позивача.

Кількість календарних днів у розрахунковому періоді – 61.

Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1209,52 грн (73780,50 грн : 61 календарний день).

День виключення позивача зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення 21.06.2024 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає з 22.06.2024 по 21.12.2024 та становить 183 календарні дні.

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 221342,16 грн (середньоденне грошове забезпечення 1209,52 грн х 183 календарні дні).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме – національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період не може бути більшим за шість місяців.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, відступивши від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, зазначила, що обмеження шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України з 19 липня 2022 року, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог, при цьому період, за який воно нараховується, не може перевищувати шести місяців.

Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

У цій справі загальний розмір виплат, належних позивачу при виключенні зі списків особового складу, складає 612993,37 грн, з яких:

1) 529368,14 грн – грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористану відпустку, нараховані позивачу в червні 2024 року при звільненні;

2) 83625,23 грн – індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виплачена 30.04.2026 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/2406/25, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Невиплачена позивачу при звільненні, а виплачена 30.04.2026 сума індексації грошового забезпечення становить 83625,23 грн (після відрахування податків та обов`язкових зборів - 79393,97 грн).

Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 83625,23 / 612993,37 х 100% = 13,64%.

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням істотності частки 13,64%, має складати 30191,07 грн (221342,16 грн х 13,64%).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, має бути виплачено позивачу у розмірі 30191,07 грн, з урахуванням пропорційності.

Що стосується обраного представником позивача способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні зі служби цивільного захисту сум грошового забезпечення в день виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2024 по 21.12.2024 в сумі 30191,07 грн.

У задоволенні решти позовних вимог у цій частині слід відмовити через неналежність обраного представником позивача способу судового захисту, а також з огляду на зменшення судом розміру відшкодування.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-III визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статей 3, 4 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок власних коштів – підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету – підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159. Відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, такого змісту:

«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення».

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.

Судом встановлено, що фактична виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відбулась 30.04.2026. Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати вказаної індексації відповідач суду не надав, а наявність у позивача права на таку компенсацію не спростував.

Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки її виплати по 30.04.2026, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.

Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію за весь період затримки виплати по день фактичної виплати індексації – 30.04.2026.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача, яким, на думку суду, в частині вимог про середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є саме стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а не зобов`язання виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією від 28.05.2026 № 1338-2624-1338-4601. Враховуючи, що позовні вимоги немайнового характеру, заявлені позивачем, по суті задоволені, а зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зумовлене застосуванням судом принципу пропорційності, а не необґрунтованістю вимог позивача, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сплаченому розмірі – 1064,96 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (місцезнаходження: 93406, Луганська обл., Сіверськодонецький р-н, м. Сіверськодонецьк, вул. Ліщини Богдана, буд. 29, код ЄДРПОУ 38617137) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2024 по 21.12.2024 в сумі 30191,07 грн (тридцять тисяч сто дев`яносто одна грн 07 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки її виплати по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30 квітня 2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун