Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №160/17238/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокуСправа №160/17238/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 19.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 04.03.2023 року по 17.09.2024 року (включно) грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03 листопада 2022 року № 2710-IX на 01 січня 2023 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09.11.2023 року № 3460-IX на 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 04.03.2023 року по 17.09.2024 року (включно) нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03 листопада 2022 року № 2710-IX на 01 січня 2023 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09.11.2023 року № 3460-IX на 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не врахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704 за період з 04.03.2023 року по 17.09.2024 року (включно);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виготовити та направити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704 за період з 04.03.2023 року по 17.09.2024 року (включно);

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023 рік, 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023 рік, 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2023 рік, 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2023 рік, 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 04.03.2023 року по 17.09.2024 року включно, перебуваючи на грошовому забезпеченні та виконуючи обов`язки військової служби. У зазначений період, а саме: з 04.03.2023 року по 31.12.2023 року - грошове забезпечення визначалося з урахуванням нормативних показників, що діяли у 2023 році; з 01.01.2024 року по 17.09.2024 року грошове забезпечення визначалося відповідно до показників, встановлених на 2024 рік, військовою частиною НОМЕР_1 , на думку позивача, здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення у заниженому розмірі, без належного застосування розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первинній редакції, із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зокрема, позивач вважає, що відповідач безпідставно застосував фіксовану розрахункову величину, що призвело до зменшення розміру: посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових виплат, пов`язаних із проходженням та звільненням з військової служби. Крім того, у період проходження служби позивачу не було забезпечено належного перерахунку складових грошового забезпечення з урахуванням змін законодавства, що набрали чинності та підлягали застосуванню у спірний період.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 22.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

24.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення та картки особового рахунку за період з 04.03.2023 року по 17.09.2024 року включно ОСОБА_1 ; копії наказів про зарахування до списків особового складу так і виключення із списків особового складу ОСОБА_1 ; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) ОСОБА_1 : грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03 листопада 2022 року № 2710-IX на 01 січня 2023 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09.11.2023 року № 3460-IX на 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704; грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023 рік, 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704; матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2023 рік, 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 17.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_3 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

10.07.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений законодавством для вирішення спорів, пов`язаних із виплатою належного військовослужбовцю грошового забезпечення при звільненні. Представник відповідача зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.03.2023 року по 16.09.2024 року включно та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2024 року №266 був виключений зі списків особового складу військової частини та знятий з усіх видів забезпечення. При цьому позивачу було проведено остаточний розрахунок та видано відповідні атестати. За твердженням відповідача, із позовом позивач звернувся лише 19.06.2026 року, тобто після спливу значного проміжку часу з моменту звільнення з військової служби. Посилаючись на положення частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, представник відповідача вказав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду у справах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Представник відповідача послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 12.11.2025 року у справі №306/2708/23, відповідно до якої правовідносини щодо стягнення грошового забезпечення та інших належних виплат при звільненні регулюються, зокрема, положеннями трудового законодавства.Також представник відповідача зазначив, що позивачу при звільненні було видано грошовий атестат, який містив відомості про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, а тому саме з моменту отримання такого документа позивач об`єктивно мав можливість дізнатися про склад та розмір отриманих ним виплат. У зв`язку з цим відповідач вважає, що перебіг строку звернення до суду розпочався у вересні 2024 року, а звернення позивача із запитами до військової частини у 2026 році не може змінювати момент початку перебігу встановленого законом процесуального строку. Крім того, представник відповідача заперечив проти доводів позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, пов`язаних із проходженням військової служби в умовах воєнного стану. На думку відповідача, сам по собі факт проходження військової служби або запровадження воєнного стану не свідчить про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду. Відповідач послався на постанову Верховного Суду від 09.03.2026 року у справі №460/9170/24, зазначивши, що поважність причин пропуску строку має підтверджуватися конкретними доказами існування обставин, які фактично перешкоджали особі реалізувати право на судовий захист. Відповідач також зазначив, що позивач не надав доказів перебування у відповідний період безпосередньо в районі ведення бойових дій, відсутності доступу до засобів зв`язку чи інших обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Щодо суті спірних правовідносин представник відповідача зазначив, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення здійснювалися відповідно до чинного на відповідний період законодавства. Зокрема, відповідач вважає правомірним застосування при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням розміру 1762 грн, передбаченого пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. Представник відповідача послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою пункт 4 постанови №704 було викладено в редакції, що передбачає розрахунок відповідних посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з фіксованої величини 1762 грн. Також відповідач зазначив, що визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, на його думку, не призвело до автоматичного поновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704. У зв`язку з цим відповідач вважає, що під час здійснення нарахувань позивачу військова частина НОМЕР_1 діяла в межах наданих їй повноважень та відповідно до чинних нормативно-правових актів, а підстави для проведення перерахунку та виплати додаткових сум грошового забезпечення відсутні. На підтвердження наведених обставин до відзиву відповідачем долучено довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення та картку особового рахунку позивача за період проходження військової служби, а також копії наказів про зарахування позивача до списків особового складу та виключення його зі списків особового складу військової частини. З огляду на викладене представник відповідача просив суд прийняти відзив до розгляду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а судові витрати покласти на позивача.

20.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому відповідач зазначив, що на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 року у справі №160/17238/26 надає додаткові письмові докази. Відповідач вказав, що витребувані судом документи, а саме довідка про розмір нарахованого грошового забезпечення та картка особового рахунку позивача за період з 04.03.2023 року по 17.09.2024 року включно, а також копії наказів про зарахування позивача до списків особового складу та виключення його зі списків особового складу, були долучені до відзиву на позовну заяву, поданого через систему “Електронний суд” 09.07.2026 року. Разом із тим, додатково до суду засобами поштового зв`язку відповідачем направлено письмові докази, а саме: довідку про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням №342 від 25.06.2026 року; витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.03.2023 року №19; витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.09.2024 року №266. У зв`язку з наведеним відповідач просив суд долучити зазначені документи до матеріалів адміністративної справи №160/17238/26.

29.07.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник відповідача зазначив про необхідність їх подання у зв`язку з ухваленням Верховним Судом постанови від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, яка, на думку відповідача, має значення для правильного вирішення даного спору. В обґрунтування своєї позиції представник відповідача послався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, зазначивши, що пунктом 4 вказаної постанови встановлено порядок визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Представник відповідача вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 до пункту 4 постанови №704 внесено зміни, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та відповідного тарифного коефіцієнта. При цьому представник відповідача звернув увагу суду на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, а у задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними та скасування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 відмовлено. З посиланням на зазначену постанову Верховного Суду представник відповідача зазначив, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі базової величини у фіксованому розмірі 1762 грн, належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, а норми пункту 3 розділу II Закону України №1774-VIII не містять заборони для Кабінету Міністрів України визначати базову розрахункову величину у фіксованому розмірі для обчислення посадових окладів військовослужбовців. У зв`язку з наведеним представник відповідача вважав, що постанова Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 року є чинною та підлягала застосуванню військовою частиною НОМЕР_1 у період проходження позивачем військової служби, а нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини 1762 грн здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства. З огляду на викладене представник відповідача просив суд прийняти додаткові пояснення до розгляду та врахувати наведені в них обставини під час ухвалення рішення у справі №160/17238/26.

24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

16.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про зупинення провадження відмовлено.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 04 березня 2023 року по 16 вересня 2024 року включно.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2023 року № 19 позивача з 04 березня 2023 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення. Позивач приступив до виконання службових обов`язків на посаді начальника радіостанції взводу командно-штабних машин радіороти військової частини НОМЕР_1 , за тарифним розрядом 6, з посадовим окладом 2910 грн на місяць.

Вказаним наказом також визначено виплату позивачу щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 613 відсотків посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків до посадового окладу та окладу за військовим званням, окладу за військовим званням у розмірі 600 грн на місяць та надбавки за вислугу років.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2024 року № 266 позивач 16 вересня 2024 року здав справи та посаду, вибув до нового місця служби та 16 вересня 2024 року був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і знятий з усіх видів забезпечення. Наказом також передбачено видачу позивачу фінансового атестата.

Отже, з наданих суду доказів убачається, що фактичним останнім днем перебування позивача на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 є 16 вересня 2024 року, а не 17 вересня 2024 року, як зазначено у позовній заяві.

Судом також встановлено, що щорічна основна відпустка за 2023 рік була використана позивачем у кількості 10 діб, тоді як щорічна основна відпустка за 2024 рік йому не надавалася.

При цьому відповідно до наказу від 17.09.2024 року № 266 позивачу було виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік відповідно до пункту 23.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260.

Водночас у цьому ж наказі зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік позивач не отримував.

З довідки про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від 25.06.2026 року № 342 убачається, що за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу здійснювалося нарахування грошового забезпечення.

Зокрема, за березень 2023 року позивачу нараховано 23173,95 грн, за квітень 2023 року - 26737,20 грн, за травень 2023 року - 26737,20 грн, за червень 2023 року - 26737,20 грн, за липень 2023 року - 26737,20 грн, за серпень 2023 року - 76737,20 грн, за вересень 2023 року - 73737,20 грн, за жовтень 2023 року - 54132,37 грн, за листопад 2023 року - 56407,61 грн, за грудень 2023 року - 54472,13 грн.

За січень 2024 року позивачу нараховано 54623,78 грн, за лютий 2024 року - 56407,61 грн, за березень 2024 року - 63504,39 грн, за квітень 2024 року - 75987,59 грн, за травень 2024 року - 74830 грн, за червень 2024 року - 74832,54 грн, за липень 2024 року - 74832,54 грн, за серпень 2024 року - 50769,19 грн, за вересень 2024 року - 29538,91 грн.

Усього за наведений у довідці період позивачу нараховано 1000938,36 грн грошового забезпечення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , перебування на грошовому забезпеченні та фактичного нарахування йому грошового забезпечення за спірний період.

Разом із тим предметом спору у цій справі є не факт проходження позивачем військової служби та отримання ним грошового забезпечення як такого, а правильність визначення відповідачем розміру складових грошового забезпечення, зокрема базової величини, яка застосовувалася при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, а також правильність визначення залежних від них виплат.

Судом також встановлено, що позивач звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо проведення перерахунку грошового забезпечення за період проходження військової служби з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та застосування відповідних тарифних коефіцієнтів.

У відповідь відповідач повідомив позивача, що нарахування його грошового забезпечення здійснювалося відповідно до вимог чинного законодавства, а обчислення посадових окладів проводилося із застосуванням фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762 грн.

Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із визначенням відповідачем розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, а також із неврахуванням, на думку позивача, відповідної зміни таких окладів при визначенні інших складових грошового забезпечення.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, яке відповідно до частини другої цієї статті включає посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

При цьому порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначається відповідними нормативно-правовими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260.

Як установлено судом, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.03.2023 року по 16.09.2024 року включно та перебував на грошовому забезпеченні відповідача.

Спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивача з порядком визначення розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, а також залежних від них складових грошового забезпечення.

Позивач вважає, що протягом усього періоду проходження військової служби його грошове забезпечення мало обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідач, у свою чергу, виходив із застосування фіксованої розрахункової величини 1762 грн.

Суд вважає, що при вирішенні цього спору необхідно враховувати нормативне регулювання, яке діяло на кожному окремому етапі спірного періоду.

Пунктом 4 постанови №704 у первісній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 пункт 4 постанови №704 було викладено в іншій редакції, яка передбачала використання фіксованого розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін Верховним Судом, пункт 6 постанови №103 було визнано протиправним та скасовано.

Саме на зазначені судові рішення посилається позивач, обґрунтовуючи право на застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня кожного календарного року.

Однак суд зазначає, що правове регулювання спірних правовідносин у подальшому зазнало окремої зміни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» пункт 4 постанови №704 було викладено в новій редакції.

Відповідно до цієї редакції розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру 1762 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Зазначені зміни набрали чинності 20.05.2023 року.

Отже, починаючи з 20.05.2023 року нормативна підстава для застосування при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, була змінена безпосередньо Кабінетом Міністрів України шляхом внесення змін до пункту 4 постанови №704.

При цьому суд враховує актуальну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24.

У зазначеній справі предметом судового розгляду була, зокрема, правомірність пункту 2 постанови №481, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704 та встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування пункту 2 постанови №481. Постанова Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 набрала законної сили з дати її ухвалення та є остаточною.

Таким чином, станом на момент вирішення цієї справи суд не має правових підстав виходити з того, що пункт 2 постанови №481 є нечинним або протиправним нормативно-правовим положенням.

З огляду на це суд приходить до висновку, що після 20.05.2023 року при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця підлягає застосуванню розрахункова величина 1762 грн, визначена чинною редакцією пункту 4 постанови №704.

Разом із тим суд не погоджується з позицією відповідача про те, що розрахункова величина 1762 грн могла застосовуватися до всього періоду проходження позивачем військової служби, починаючи з 04.03.2023 року.

Як установлено судом, позивач був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 04.03.2023 року.

На цю дату постанова №481 ще не набрала чинності, а пункт 4 постанови №704 діяв в іншій редакції.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Загальний принцип дії нормативно-правового акта в часі полягає в тому, що до правовідносин застосовується нормативне регулювання, чинне на момент виникнення та реалізації відповідного права.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення позивача за період з 04.03.2023 року по 19.05.2023 року відповідач повинен був застосовувати пункт 4 постанови №704 у редакції, чинній у цей період.

Інше тлумачення призводило б до поширення дії постанови №481 на правовідносини, які виникли до набрання нею чинності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 04.03.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням розрахункової величини 1762 грн не відповідають нормативному регулюванню, чинному в цей період.

У цій частині позовні вимоги є обґрунтованими.

Водночас за період з 20.05.2023 року по 16.09.2024 року застосування відповідачем розрахункової величини 1762 грн відповідає чинній на відповідний час редакції пункту 4 постанови №704.

Отже, вимоги позивача про перерахунок грошового забезпечення за цей період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 року, задоволенню не підлягають.

Суд при цьому враховує, що у постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 Верховний Суд дійшов висновку щодо застосування первісної редакції пункту 4 постанови №704 при оформленні довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії військовослужбовця, визначеного станом на 01.01.2024 року.

Однак зазначена справа стосувалася правовідносин щодо формування довідки для перерахунку пенсії та застосування відповідних норм при визначенні пенсійного забезпечення, тоді як у цій справі предметом спору є безпосереднє нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцю за час проходження військової служби.

Крім того, при вирішенні цієї справи суд зобов`язаний враховувати більш пізню постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою безпосередньо вирішено питання щодо правомірності пункту 2 постанови №481.

Тому посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі №520/5814/24 не є достатньою правовою підставою для проведення йому перерахунку грошового забезпечення за період після 20.05.2023 року.

Суд також бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.03.2026 року у справі №160/13876/22, відповідно до якої розміри грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Кабінетом Міністрів України, а механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначаються, зокрема, Порядком №260.

Відтак суд виходить із того, що військова частина як суб`єкт владних повноважень не наділена правом самостійно визначати іншу розрахункову величину, ніж та, яка прямо встановлена чинним нормативно-правовим актом, але водночас не вправі застосовувати нову редакцію нормативного акта до періоду, що передував набранню нею чинності.

Щодо похідних складових грошового забезпечення.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців складається, зокрема, з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, у випадку встановлення факту неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за певний період підлягають перевірці й ті складові грошового забезпечення, розмір яких відповідно до законодавства визначається із урахуванням таких базових величин.

Водночас така обставина не означає автоматичного задоволення вимоги про перерахунок усіх без винятку виплат.

При здійсненні перерахунку відповідач має визначити, які саме складові грошового забезпечення позивача за період з 04.03.2023 року по 19.05.2023 року залежали від посадового окладу та окладу за військовим званням, провести їх відповідний перерахунок та виплатити різницю між належними та фактично виплаченими сумами.

Такий підхід відповідає природі похідних вимог: суд не визначає конкретну суму недоплати без проведення необхідного розрахунку відповідачем, якщо для цього необхідне дослідження первинних бухгалтерських документів, наказів про встановлення додаткових видів грошового забезпечення та фактично проведених виплат.

Тому належним способом захисту права позивача у цій частині є зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату належних сум за відповідний період із врахуванням раніше виплачених сум.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення.

Пунктом 1 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, які набули право на отримання щорічної основної відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 6 розділу XXIII Порядку №260 розмір такої допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород, за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання допомоги.

Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення є похідним від розміру відповідних складових місячного грошового забезпечення.

Разом із тим матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2024 року №266 позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік було виплачено.

Тому твердження про повну невиплату допомоги за 2024 рік спростовується матеріалами справи.

Водночас сама обставина виплати допомоги не виключає можливості перевірки правильності визначення її розміру.

Оскільки розмір допомоги визначається з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових місячного грошового забезпечення, відповідач у разі проведення перерахунку таких складових за період, який охоплював момент визначення відповідної допомоги, повинен перевірити правильність її розрахунку.

Разом із тим із наявних матеріалів справи вбачається, що допомогу для оздоровлення за 2024 рік позивач отримав уже після набрання чинності постановою №481, а тому при її обчисленні розрахункова величина 1762 грн застосовувалася відповідно до чинної на той момент редакції пункту 4 постанови №704.

Отже, вимога про перерахунок допомоги для оздоровлення за 2024 рік з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2024 року, задоволенню не підлягає.

Щодо допомоги для оздоровлення за 2023 рік суд виходить із того, що її розмір має визначатися за правилами, чинними на момент виникнення права на відповідну виплату та її фактичного призначення. Якщо відповідна допомога за 2023 рік була нарахована з урахуванням розрахункової величини 1762 грн у період до 20.05.2023 року, відповідач зобов`язаний провести її перерахунок із урахуванням належного розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. У разі ж встановлення, що допомога за 2023 рік була призначена після 20.05.2023 року, її розрахунок має здійснюватися з урахуванням чинного на дату призначення нормативного регулювання.

Отже, остаточний розмір належної позивачу допомоги за 2023 рік підлягає визначенню відповідачем за первинними бухгалтерськими документами та наказом про її призначення.

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

При цьому пунктом 7 розділу XXIV Порядку №260 визначено, що розмір матеріальної допомоги та порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого у кошторисі Міністерства оборони України.

Згідно з пунктом 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Таким чином, на відміну від грошової допомоги для оздоровлення, право на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань реалізується за встановленою процедурою та передбачає наявність відповідних юридичних фактів, зокрема рапорту військовослужбовця та наказу компетентного командира про її виплату.

З наданого суду витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2024 року №266 убачається, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік позивач не отримував.

Сам по собі факт невиплати такої допомоги не свідчить про протиправність бездіяльності відповідача, оскільки суду необхідно встановити, чи звертався позивач із відповідним рапортом, чи було прийнято рішення про виплату допомоги, чи були наявні передбачені нормативними актами підстави для її виплати та в якому саме розмірі вона мала бути нарахована.

За відсутності наказу про призначення позивачу матеріальної допомоги та за відсутності доказів прийняття компетентним командиром рішення про її виплату суд не має правових підстав самостійно визначати наявність у позивача безумовного права на таку виплату.

Водночас якщо матеріалами справи підтверджено подання позивачем рапорту про виплату матеріальної допомоги за 2023 або 2024 рік та наявність рішення про її виплату, розмір такої допомоги підлягає визначенню з урахуванням складових місячного грошового забезпечення, встановлених пунктом 7 розділу XXIV Порядку №260.

Щодо грошового атестата та інших документів.

Позивач також просить зобов`язати відповідача видати новий грошовий атестат розміру грошового забезпечення із відображенням перерахованих сум.

З огляду на те, що судом встановлено наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення за період з 04.03.2023 року по 19.05.2023 року, відповідний новий грошовий атестат про розмір грошового забезпечення підлягає приведенню у відповідність до фактичних результатів такого перерахунку.

Водночас суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача складати новий документ у частині періодів та виплат, щодо яких позовні вимоги залишаються без задоволення.

Щодо способу захисту.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може зобов`язати відповідача вчинити певні дії.

У цій справі належним способом захисту права позивача є не безпосереднє визначення судом конкретної суми грошового забезпечення, яка підлягає виплаті, а зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок за встановлений судом період із застосуванням належної розрахункової величини та виплатити утворену внаслідок такого перерахунку різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

Такий спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин, оскільки саме відповідач володіє первинними бухгалтерськими документами, розрахунковими відомостями, наказами про встановлення додаткових видів грошового забезпечення та іншими документами, необхідними для точного визначення розміру недоплати.

Суд не може перебирати на себе функції органу, який здійснює первинний розрахунок грошового забезпечення, проте зобов`язаний визначити правовий механізм, відповідно до якого такий перерахунок має бути здійснений.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідач посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначаючи, що остаточний розрахунок із позивачем проведено при його виключенні зі списків особового складу у вересні 2024 року.

Суд враховує актуальну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду від 25.06.2026 року у справі №520/25416/25, відповідно до якої у спорах щодо виплати сум грошового забезпечення після звільнення тримісячний строк звернення до суду обчислюється від дня отримання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а не від дня отримання пізнішої відповіді на інформаційний запит.

Разом із тим у цій справі ухвалою суду від 24.06.2026 року причини пропуску строку звернення до суду були визнані поважними, а строк звернення до суду поновлено.

З огляду на те, що питання поновлення строку звернення до суду було вирішено окремою процесуальною ухвалою суду на стадії відкриття провадження та відповідачем не наведено обставин, які б свідчили про необхідність перегляду цього процесуального питання, суд при вирішенні спору по суті виходить із того, що позивач має право на судовий розгляд заявлених ним вимог.

При цьому саме поновлення строку звернення до суду не означає автоматичного задоволення позовних вимог, а лише усуває процесуальну перешкоду для їх розгляду по суті.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Зокрема, протиправність бездіяльності відповідача підлягає встановленню в частині неналежного визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 04.03.2023 року по 19.05.2023 року, оскільки в цей період діяла редакція пункту 4 постанови №704, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

У зв`язку з цим відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за зазначений період, а також тих складових грошового забезпечення, розмір яких безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, із виплатою належної різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

У частині вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 16.09.2024 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, належить відмовити, оскільки з 20.05.2023 року чинною є редакція пункту 4 постанови №704, яка встановлює розрахункову величину 1762 грн, а постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 у задоволенні позову про скасування пункту 2 постанови №481 відмовлено.

Також відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік, оскільки матеріалами справи підтверджено її фактичну виплату позивачу.

Водночас питання правильності розміру допомоги для оздоровлення за 2023 рік може бути вирішене виключно з урахуванням дати її призначення, наказу про її виплату та складових грошового забезпечення, що були покладені відповідачем в основу її розрахунку.

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд виходить із того, що така допомога виплачується за встановленою процедурою - за рапортом військовослужбовця та на підставі відповідного наказу командира. За відсутності доказів прийняття рішення про її виплату суд не має підстав зобов`язувати відповідача виплатити її виключно на підставі факту проходження позивачем військової служби.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 04.03.2023 року по 19.05.2023 року відповідно до пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній у цей період, із проведенням відповідного перерахунку залежних від посадового окладу та окладу за військовим званням складових грошового забезпечення та виплатою належної різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині заявлених позовних вимог, які не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами або суперечать чинному на відповідний період нормативному регулюванню, у задоволенні позову слід відмовити.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04 березня 2023 року по 19 травня 2023 року включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції, чинній у відповідний період.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 04 березня 2023 року по 19 травня 2023 року включно, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції, чинній у відповідний період, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестата ОСОБА_1 належного розміру грошового забезпечення за період з 04 березня 2023 року по 19 травня 2023 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат з урахуванням результатів проведеного перерахунку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник