Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №160/16905/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокуСправа №160/16905/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 16.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2022 по 27.05.2026 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2022 по 27.05.2026 у сумі 98406 гривень 20 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, позивач, ОСОБА_1 у період з 05 червня 2009 року по 12 квітня 2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 12 квітня 2022 року була виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що при звільненні з військової служби відповідачем не було проведено з нею повного розрахунку, оскільки грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 12 квітня 2022 року було виплачено не в повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №160/29731/24 військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити відповідний перерахунок та виплату позивачці грошового забезпечення, а також допомоги на оздоровлення з урахуванням належних розмірів прожиткового мінімуму. На виконання зазначеного судового рішення відповідачем 28 травня 2026 року здійснено виплату позивачці перерахованого грошового забезпечення у загальному розмірі 86 299,65 грн. У зв`язку з цим позивачка вважає, що остаточний розрахунок з нею проведено із затримкою, оскільки між датою її виключення зі списків особового складу 12 квітня 2022 року та датою фактичної виплати 28 травня 2026 року минув значний проміжок часу. Посилаючись на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, позивачка вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому позивачка зазначає, що спірний період має бути поділений на період до 19 липня 2022 року та період після набрання чинності Законом України №2352-IX, яким було змінено редакцію статті 117 КЗпП України. Виходячи з розміру грошового забезпечення за лютий та березень 2022 року, позивачка визначила середньоденний розмір грошового забезпечення у сумі 350,20 грн та здійснила розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначивши його загальний розмір у сумі 98 406,20 грн. З огляду на викладене позивачка просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2022 року по 27 травня 2026 року та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку у заявленому розмірі 98 406,20 грн.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 18.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

22.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про нарахування заробітньої плати ОСОБА_1 за період з лютого 2022 року по березень 2022 року із зазначенням середньоденної заробітної плати з відрахуванням податків та зборів (без відрахування податків та зборів). Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 17.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

30.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що спірні правовідносини щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні регулюються, зокрема, положеннями статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Відповідач послався на положення Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України та встановлено обмеження періоду, за який підлягає виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, шістьма місяцями. Крім того, відповідач зазначив, що при вирішенні питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку суд має враховувати принципи розумності, справедливості та пропорційності, співвідношення розміру невиплачених при звільненні сум із розміром середнього заробітку за весь період затримки, тривалість такої затримки, характер заборгованості та інші істотні обставини справи. На підтвердження своєї позиції відповідач послався на рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002, від 22.02.2012 №4-рп/2012, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17, від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 98 406,20 грн не відповідає принципу співмірності та не обґрунтований належним розрахунком з урахуванням розміру фактично невиплачених сум та встановленого законом обмеження періоду. З огляду на викладене відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 05 червня 2009 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12 квітня 2022 року №87 позивач, яка обіймала посаду начальника складу взводу забезпечення роти матеріального забезпечення, 12 квітня 2022 року здала справи та посаду та вибула до нового місця служби - АДРЕСА_1 . З цієї ж дати позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Зі змісту зазначеного наказу також убачається, що на момент виключення позивача зі списків особового складу їй не виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік. Крім того, наказом визначено виплату позивачу премії у розмірі 230 відсотків посадового окладу та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків за період з 01 по 12 квітня 2022 року, а також додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн пропорційно за період з 01 по 12 квітня 2022 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №160/29731/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року, встановлено протиправність дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 12 квітня 2022 року без урахування відповідних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлених законом на 01 січня відповідного року, та зобов`язано відповідача провести відповідний перерахунок і виплату належних сум з урахуванням раніше виплачених коштів.

На виконання зазначеного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 28 травня 2026 року позивачу виплачено 86 299,65 грн. Згідно з призначенням платежу зазначені кошти є перерахунком грошового забезпечення військовослужбовця за період з січня 2020 року по квітень 2022 року відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/29731/24.

Крім того, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 17 вересня 2024 року №1302 про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії, за лютий 2022 року розмір відповідних виплат позивача становив 10 331,05 грн, за березень 2022 року - 10 331,05 грн. Загальний розмір зазначених у довідці щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії за наведений у ній період становить 193 376,32 грн.

Водночас відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 24 червня 2026 року №987 про середній заробіток, грошове забезпечення позивача, яке береться до уваги при обчисленні середнього заробітку за два місяці служби, становило за лютий 2022 року 15 928,05 грн та за березень 2022 року 15 928,05 грн. Загальна сума грошового забезпечення за вказані два місяці становила 31 856,10 грн, а середньоденне грошове забезпечення визначено у розмірі 539,93 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 12 квітня 2022 року, тоді як перераховане на виконання судового рішення у справі №160/29731/24 грошове забезпечення у розмірі 86 299,65 грн фактично виплачено позивачу 28 травня 2026 року.

Вважаючи достатніми підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити визначене цією статтею відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який вирішує спір по суті.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частину першу статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 05.06.2009 по 12.04.2022.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 12.04.2022 №87 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Зі змісту вказаного наказу вбачається, що на момент виключення позивача зі списків особового складу йому не було виплачено всі належні суми грошового забезпечення, зокрема допомогу для оздоровлення за 2022 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, а також інші складові грошового забезпечення, розмір яких підлягав визначенню відповідно до чинного законодавства.

Отже, відповідач у день звільнення позивача не провів із ним остаточного розрахунку в повному обсязі.

Відповідно, з 13.04.2022 виникло прострочення виконання відповідачем обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що правильність визначення та виплати позивачу грошового забезпечення за попередній період була предметом судового розгляду у справі №160/29731/24.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.05.2025, відповідача зобов`язано провести перерахунок та виплату позивачу належного грошового забезпечення з урахуванням установлених судом вимог щодо визначення його складових.

На виконання вказаного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 28.05.2026 здійснено виплату позивачу грошових коштів у розмірі 86 299,65 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, фактичний розрахунок із позивачем щодо сум, які були предметом попереднього судового спору, проведено 28.05.2026.

Суд зазначає, що положення статті 117 КЗпП України спрямовані на компенсацію працівникові майнових втрат, пов`язаних із несвоєчасним проведенням із ним остаточного розрахунку при звільненні, а не на застосування до роботодавця штрафної чи каральної санкції.

Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої метою відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є компенсація працівникові майнових втрат, яких він зазнав унаслідок несвоєчасного проведення з ним розрахунку при звільненні.

При цьому суд враховує, що правовідносини щодо затримки розрахунку виникли 13.04.2022, тобто до набрання чинності Законом №2352-IX, однак тривали після 19.07.2022.

Питання застосування нової редакції статті 117 КЗпП України до таких триваючих правовідносин вирішено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі №306/2708/23.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом №2352-IX, проте не припинилися до 19.07.2022, а продовжилися після цієї дати, з 19.07.2022 застосовується нова редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження нарахування середнього заробітку за час затримки шістьма місяцями. При цьому період до 19.07.2022 регулюється попередньою редакцією цієї норми.

Отже, у цій справі період затримки підлягає розмежуванню на:

з 13.04.2022 по 18.07.2022 включно - період дії попередньої редакції статті 117 КЗпП України, яка не передбачала шестимісячного обмеження;

з 19.07.2022 по 19.01.2023 включно - шестимісячний період, протягом якого відповідно до нової редакції статті 117 КЗпП України може бути визначено відшкодування за час затримки.

Таким чином, право позивача на відшкодування за статтею 117 КЗпП України охоплює період з 13.04.2022 по 19.01.2023 включно.

Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за період після 19.01.2023 не підлягають задоволенню, оскільки нарахування такого відшкодування після спливу шести місяців з 19.07.2022 суперечило б прямому обмеженню, встановленому частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

Разом із тим суд не погоджується з необхідністю механічного стягнення всієї суми середнього заробітку, яка може бути отримана шляхом простого множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначила, що встановлене Законом №2352-IX шестимісячне обмеження є максимальною межею відповідальності роботодавця, однак не скасовує необхідності застосування при визначенні конкретного розміру компенсації принципів розумності, справедливості та пропорційності. При цьому суд має враховувати конкретні обставини справи та співмірність заявленої до стягнення суми з характером допущеного порушення.

Велика Палата Верховного Суду також підтвердила, що при визначенні розміру відшкодування суду необхідно враховувати, зокрема, розмір простроченої заборгованості, період затримки, причини тривалості невиплати, ймовірний розмір майнових втрат працівника та співмірність таких втрат із сумою середнього заробітку, яка заявлена до стягнення.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд виходить із того, що спірні суми грошового забезпечення не були визначені та виплачені відповідачем у повному обсязі саме на день звільнення позивача, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості своєчасно отримати належні йому кошти.

Разом із тим розмір сум, які підлягали додатковій виплаті, був визначений лише внаслідок проведення відповідного перерахунку та розгляду спору в судовому порядку у справі №160/29731/24.

Суд враховує також поведінку відповідача після набрання законної сили рішенням у справі №160/29731/24 та встановлений матеріалами справи факт проведення виплати позивачу 28.05.2026 у сумі 86 299,65 грн.

При цьому зазначена сума не є середнім заробітком за час затримки та не підлягає ототожненню з відшкодуванням, передбаченим статтею 117 КЗпП України. Вона є сумою грошового забезпечення, виплаченою відповідачем на виконання судового рішення у попередній справі.

Водночас розмір фактично невиплачених у день звільнення сум має істотне значення для оцінки співмірності відповідальності відповідача, оскільки відшкодування за статтею 117 КЗпП України має компенсаційний, а не каральний характер.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2026 №987, виданою за вимогою позивача, для розрахунку середнього заробітку за лютий 2022 року враховано 15 928,05 грн, за березень 2022 року - 15 928,05 грн, загальна сума виплат за вказаний період становить 31 856,10 грн, а середньоденний розмір грошового забезпечення визначено у сумі 539,93 грн.

Отже, виходячи із зазначеного середньоденного розміру, арифметичний розрахунок за період з 13.04.2022 по 18.07.2022 включно становить:

539,93 грн Ч 97 днів = 52 373,21 грн.

За період з 19.07.2022 по 19.01.2023 включно:

539,93 грн Ч 185 днів = 99 887,05 грн.

Загальний арифметичний розмір середнього заробітку за визначений період становить 152 260,26 грн.

Разом із тим зазначений арифметичний розрахунок не є остаточним розміром відшкодування, оскільки відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду суд повинен визначити розмір компенсації з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Суд, оцінюючи співмірність заявленого до стягнення відшкодування, бере до уваги тривалість затримки, розмір фактично несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, характер спірних виплат, обставини виникнення заборгованості, необхідність її встановлення та перерахунку в судовому порядку, а також здійснення відповідачем фактичної виплати після набрання законної сили рішенням у справі №160/29731/24.

При цьому суд виходить із того, що метою статті 117 КЗпП України є компенсація працівникові ймовірних майнових втрат від несвоєчасного розрахунку, а не створення для нього джерела безпідставного збагачення за рахунок роботодавця.

Водночас і повне позбавлення позивача передбаченої законом компенсації не відповідало б змісту гарантій, установлених статтею 117 КЗпП України, оскільки факт порушення відповідачем строку проведення остаточного розрахунку встановлений судом.

З огляду на наведене, суд вважає, що у даному випадку належним, справедливим та пропорційним розміром відшкодування за час затримки остаточного розрахунку є 86 299,65 грн.

Визначаючи саме такий розмір відшкодування, суд не ототожнює його із сумою заборгованості з грошового забезпечення, виплаченою на виконання рішення у справі №160/29731/24, а використовує встановлений розмір фактично несвоєчасно виплачених сум як одну з обставин для оцінки співмірності відповідальності відповідача.

Таким чином, стягнення з відповідача середнього заробітку в розмірі 86 299,65 грн забезпечує необхідний баланс між гарантією захисту права позивача на своєчасне отримання належних йому сум та недопущенням покладення на відповідача надмірного майнового тягаря, який не відповідав би компенсаційній природі статті 117 КЗпП України.

Суд також враховує, що наведений підхід відповідає актуальній практиці Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою суд при вирішенні питання про розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України повинен забезпечити справедливий баланс інтересів сторін та співмірність компенсації із ймовірними майновими втратами працівника.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 13.04.2022 по 18.07.2022 включно та з 19.07.2022 по 19.01.2023 включно, а також зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у загальному розмірі 86 299,65 грн.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку за період після 19.01.2023 по 27.05.2026 включно належить відмовити з огляду на встановлене частиною першою статті 117 КЗпП України шестимісячне обмеження періоду нарахування такого відшкодування.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 13.04.2022 по 18.07.2022 включно та з 19.07.2022 по 19.01.2023 включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у загальному розмірі 86 299,65 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник