Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №160/6215/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокуСправа №160/6215/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту Довгинцівського району м.Кривого Рогу, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду звернення позивача від 09 лютого 2026 року;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання індивідуальної програми реабілітації з 2023 року;

зобов`язати відповідача розглянути звернення позивача та надати обґрунтовану письмову відповідь;

зобов`язати відповідача забезпечити виконання заходів індивідуальної програми реабілітації, а саме медикаментозного лікування та санаторно-курортного лікування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю третьої групи безстроково, причиною якої є професійне захворювання, і що за результатами огляду медико-соціальною експертною комісією йому визначено потребу в медикаментозному лікуванні у зв`язку з професійним захворюванням та в санаторно-курортному лікуванні. Позивач стверджує, що ці заходи не виконуються з 2023 року. 03 лютого 2026 року він надіслав відповідачу письмове звернення про виконання індивідуальної програми реабілітації, яке вручено відповідачу 09 лютого 2026 року, проте відповіді на нього не одержав. Позивач послався на Закон України «Про звернення громадян», Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» та на постанову Кабінету Міністрів України № 321 і вважає, що невиконання заходів реабілітації порушує його право на соціальний захист та реабілітацію. Позивач також зазначив, що раніше з цього питання він звертався до органів Пенсійного фонду України, однак одержав відповідь про те, що порушене питання не належить до компетенції цих органів.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Судом ухвалено про заміну назви відповідача, зазначеної в позові - Управління соціального захисту Довгинцівського району м.Кривого Рогу на належне найменування - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради (ЄДРПОУ 202026022).

Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначив, що звернення позивача, яке надійшло 09 лютого 2026 року, розглянуто та про результати розгляду позивача повідомлено листом від 10 лютого 2026 року № К-7-П/22-01-09, а повторне звернення від 09 травня 2026 року розглянуто з наданням відповіді листом від 13 травня 2026 року № К-23-П/22-01-09, який надіслано рекомендованим листом. Посилаючись на Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян та виплати їм компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 187, відповідач наголосив, що на обліку для забезпечення санаторно-курортною путівкою позивач не перебуває, а для взяття на облік необхідно подати заяву за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2018 року № 73, медичну довідку закладу охорони здоров`я за формою № 070/о, паспорт та реєстраційний номер облікової картки платника податків, довідку медико-соціальної експертної комісії і довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Повного пакета документів, у тому числі заяви про забезпечення санаторно-курортним лікуванням, позивач, за твердженням відповідача, не подав. Відповідач також виклав умови надання одноразової матеріальної допомоги та зазначив, що всі звернення позивача розглянуто і відповіді на них надано згідно з вимогами чинного законодавства.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягав на задоволенні позовних вимог. Позивач зазначив, що листа відповідача від 10 лютого 2026 року він не одержував і що доказів надіслання цього листа відповідач суду не надав, а також що на обліку як внутрішньо переміщена особа він перебуває з 04 вересня 2025 року. На підтвердження своєї позиції позивач долучив копію заяви від 09 травня 2026 року з описом вкладення, копію листа відповідача від 13 травня 2026 року та копію опису вкладення поштового відправлення від 03 лютого 2026 року.

Позивач подав також клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання, а окремим клопотанням долучив до матеріалів справи медичні документи, зокрема виписку з медичної карти стаціонарного хворого та медичну довідку закладу охорони здоров`я за формою № 070/о.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 257 та ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що довідкою міжрайонної травматологічної медико-соціальної експертної комісії м. Покровська серії 12 ААВ № 216462 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, виданою 16 лютого 2023 року на підставі акта огляду № 197, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - професійне захворювання.

Довідкою тієї самої комісії серії 12 ААА № 120239 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, виданою 16 лютого 2023 року на підставі того самого акта огляду № 197, визначено ступінь втрати позивачем професійної працездатності та зафіксовано потребу в медикаментозному лікуванні у зв`язку з професійним захворюванням і в санаторно-курортному лікуванні за профілем захворювання.

Довідкою від 04 вересня 2025 року № 1249-5003798850 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу; фактичним місцем проживання позивача зазначено АДРЕСА_1 .

30 грудня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке листом від 27 січня 2026 року повідомило, що порушене питання не належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, і рекомендувало звернутися до територіальних органів соціального захисту населення.

03 лютого 2026 року позивач надіслав відповідачу заяву про виконання індивідуальної програми реабілітації, в якій просив забезпечити виконання заходів реабілітації, а саме медикаментозного та санаторно-курортного лікування, а в разі неможливості їх виконання - надати письмову мотивовану відповідь із зазначенням правових підстав та причин невиконання. До заяви долучено копії наведених вище довідок медико-соціальної експертної комісії та копію відповіді органу Пенсійного фонду України, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення №5005502131168. Зазначене відправлення вручено відповідачу 09 лютого 2026 року.

Листом від 10 лютого 2026 року № К-7-П/22-01-09 відповідач роз`яснив позивачу умови забезпечення санаторно-курортними путівками, передбачені Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 187, повідомив, що на обліку для забезпечення санаторно-курортною путівкою позивач не перебуває, навів перелік документів, які необхідно подати для взяття на облік, а також виклав умови надання одноразової матеріальної допомоги.

09 травня 2026 року позивач надіслав відповідачу ще одну заяву з тих самих питань, в якій просив долучити до його особової справи медичну довідку закладу охорони здоров`я за формою № 070/о від 08 травня 2026 року № 21/37, вжити заходів щодо виконання заходів реабілітації та забезпечити його санаторно-курортним лікуванням або нарахувати відповідну грошову компенсацію, а також повідомити про результати розгляду заяви та стан черги. Заява надійшла до відповідача 12 травня 2026 року. Медичну довідку за формою № 070/о подано в копії.

Листом від 13 травня 2026 року № К-23-П/22-01-09 відповідач надав позивачу відповідь, за змістом аналогічну відповіді від 10 лютого 2026 року, додатково надіславши бланк заяви про забезпечення санаторно-курортним лікуванням за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2018 року № 73, та повідомивши, що відомості про інвалідність внесено до Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Надіслання цього листа позивачу підтверджується фіскальним чеком акціонерного товариства «Укрпошта» від 14 травня 2026 року.

Доказів надіслання позивачу листа від 10 лютого 2026 року № К-7-П/22-01-09 матеріали справи не містять. Індивідуальної програми реабілітації позивача як окремого документа матеріали справи також не містять.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини в частині розгляду звернення позивача врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

З наведених норм випливає, що обов`язок суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду звернення не вичерпується складенням відповіді: закон окремо вимагає письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви та суть прийнятого рішення. Розгляд звернення, про результати якого заявника не повідомлено, не досягає мети, задля якої закон надає особі право на звернення, і не може вважатися належним.

Матеріалами справи підтверджується, що звернення позивача, яке надійшло до відповідача 09 лютого 2026 року, було розглянуте: наступного дня, 10 лютого 2026 року, складено і зареєстровано лист № К-7-П/22-01-09, який містить правове обґрунтування позиції органу, роз`яснення умов перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортною путівкою та перелік документів, які для цього необхідно подати. Отже, бездіяльності саме щодо нерозгляду звернення відповідач не допустив, а строку розгляду, встановленого ст. 20 Закону № 393/96-ВР, не порушив.

Водночас доказів того, що цей лист було надіслано позивачу, матеріали справи не містять. До відзиву відповідач долучив копію самого листа, однак не надав ані фіскального чека, ані опису вкладення, ані рекомендованого повідомлення про вручення, ані будь-якого іншого документа, який підтверджував би факт відправлення позивачу кореспонденції у лютому 2026 року. Єдиним поштовим документом, долученим відповідачем, є фіскальний чек від 14 травня 2026 року, що стосується іншого листа - від 13 травня 2026 року. Позивач, у свою чергу, послідовно стверджує, що відповіді на своє звернення, яке надійшло 09 лютого 2026 року, він не одержував.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Факт надіслання відповіді на звернення є обставиною, яка перебуває у сфері контролю відповідача і може бути підтверджена виключно наявними в нього документами, а тому саме відповідач мав довести, що він письмово повідомив позивача про результати розгляду звернення. Такого доказу суду не надано. За таких обставин суд доходить висновку, що передбачений ст. 19 Закону № 393/96-ВР обов`язок у частині письмового повідомлення заявника про результати розгляду звернення відповідач не виконав.

Отже, протиправна бездіяльність відповідача полягає не в нерозгляді звернення, а в ненадісланні позивачу відповіді на нього. Встановлення дійсного змісту допущеного порушення не є виходом за межі позовних вимог: позивач заявив до суду порушення, яке полягає в неодержанні ним реакції органу на своє звернення, вручене відповідачу 09 лютого 2026 року, і саме це порушення є предметом перевірки суду. Здійснюючи правову кваліфікацію спірних відносин, суд не пов`язаний тим найменуванням, яке порушенню дав позивач, і встановлює дійсний зміст порушення в межах тих самих фактичних обставин та того самого звернення.

Тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо звернення позивача, яке надійшло 09 лютого 2026 року, підлягає задоволенню із зазначенням, що така бездіяльність полягає у ненадісланні позивачу відповіді на це звернення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача та надати обґрунтовану письмову відповідь суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. З наведеної норми випливає, що судовому захисту підлягає порушене право, а обраний спосіб захисту має бути спрямований на його реальне поновлення.

Під час розгляду справи позивач самостійно повторно звернувся до відповідача з тотожним зверненням з тих самих питань. Заявою від 09 травня 2026 року, яка надійшла до відповідача 12 травня 2026 року, позивач знову порушив питання виконання заходів реабілітації, забезпечення санаторно-курортним лікуванням або виплати відповідної грошової компенсації та просив письмово повідомити про результати розгляду. На це звернення відповідач надав відповідь листом від 13 травня 2026 року № К-23-П/22-01-09, надіслання якої підтверджено фіскальним чеком акціонерного товариства «Укрпошта» від 14 травня 2026 року.

За своїм змістом відповіді від 10 лютого 2026 року та від 13 травня 2026 року є по суті однаковими: обидві містять виклад умов перебування на обліку для забезпечення путівкою та пільговим санаторно-курортним лікуванням і перелік документів, які позивач має подати для взяття на такий облік. Отже, станом на час ухвалення цього рішення позивач фактично одержав письмову відповідь на ті самі питання, які він порушував у зверненні, що надійшло 09 лютого 2026 року, а його право на одержання письмової відповіді відновлено.

Зобов`язання відповідача розглянути це звернення та надати на нього письмову відповідь за таких обставин не мало б правового наслідку, оскільки спрямовувалося б на поновлення права, яке вже не потребує поновлення, і фактично зводилося б до повторного вчинення дій, які вже вчинено. Тому підстав для задоволення цієї позовної вимоги немає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача забезпечити виконання заходів реабілітації у вигляді медикаментозного та санаторно-курортного лікування суд виходить з такого.

Правовідносини щодо забезпечення осіб з інвалідністю санаторно-курортними путівками структурними підрозділами з питань соціального захисту населення врегульовано Порядком забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян та виплати їм компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення (крім м. Києва) рад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 187 (далі - Порядок № 187).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 187 за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Соціальний захист осіб з інвалідністю», здійснюється забезпечення путівками, пільговим санаторно-курортним лікуванням та виплата компенсації особам з інвалідністю усіх категорій, у тому числі особам, інвалідність яких пов`язана з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, за напрямом забезпечення санаторно-курортними путівками осіб з інвалідністю.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 187 для одержання путівки, пільгового санаторно-курортного лікування або компенсації особи, зазначені у пункті 2 цього Порядку, повинні перебувати на обліку для забезпечення путівкою та пільговим санаторно-курортним лікуванням в органах соціального захисту населення за зареєстрованим/задекларованим місцем проживання, а внутрішньо переміщені особи з їх числа - за фактичним місцем проживання згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 6 Порядку № 187 встановлено, що особи з інвалідністю, ветерани війни, жертви нацистських переслідувань, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та постраждалі особи подають до органу соціального захисту населення заяву про забезпечення путівкою або пільговим санаторно-курортним лікуванням, до якої додаються: копія паспорта громадянина України або іншого визначеного цим пунктом документа; медична довідка закладу охорони здоров`я за формою № 070/о; копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття такого номера, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або копія довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (для осіб з інвалідністю).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 187 путівки видаються особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, відповідно до медичних рекомендацій з урахуванням пільг, передбачених законодавством для конкретної категорії осіб, в порядку черговості. Абзацом першим пункту 9 Порядку № 187 передбачено, що особи з інвалідністю забезпечуються путівками строком на 18-21 календарний день у порядку черговості.

Наведене регулювання ґрунтується на заявному принципі: взяття особи на облік за відповідним напрямком, як то забезпечення путівкою чи пільговим санаторно-курортним лікуванням або виплата компенсації, здійснюється за особистою заявою такої особи і за умови подання нею визначеного переліку документів. Абзацом третім пункту 7 Порядку № 187 передбачено і наслідки подання документів не в повному обсязі: орган соціального захисту населення протягом десяти робочих днів після їх отримання надсилає такій особі у письмовій формі інформацію про відмову у забезпеченні путівкою, пільговим санаторно-курортним лікуванням або призначенні компенсації з обґрунтуванням причин такої відмови, а в разі усунення недоліків особа може повторно подати документи.

Відповідач двома листами - від 10 лютого 2026 року та від 13 травня 2026 року - роз`яснив позивачу наведені умови, повідомив, що на обліку для забезпечення санаторно-курортною путівкою він не перебуває, назвав перелік документів, які необхідно подати для взяття на облік, і надіслав бланк заяви за встановленою формою. Проте, заяви про забезпечення путівкою або пільговим санаторно-курортним лікуванням позивач до відповідача не подавав, як не подавав і повного переліку документів, визначеного пунктом 6 Порядку № 187: копій паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків матеріали справи не містять, а медичну довідку закладу охорони здоров`я за формою № 070/о від 08 травня 2026 року № 21/37 позивач надіслав лише 09 травня 2026 року і лише в копії, тоді як пункт 6 Порядку № 187 називає цей документ без застереження про можливість подання копії. Із переліку документів, визначених цим пунктом, позивачем фактично подано лише документ про групу інвалідності - копії довідок медико-соціальної експертної комісії.

Зі змісту звернень позивача від 03 лютого 2026 року та від 09 травня 2026 року вбачається, що ними порушувалося питання виконання заходів реабілітації, а заява про забезпечення путівкою або пільговим санаторно-курортним лікуванням у розумінні пункту 6 Порядку № 187 не подавалася. За таких обставин відповідач не мав правових підстав ані взяти позивача на облік, ані забезпечити його путівкою.

Крім того, забезпечення путівками здійснюється в порядку черговості (пункт 5 та абзац перший пункту 9 Порядку № 187). Зобов`язання судом органу соціального захисту населення надати путівку конкретній особі поза процедурою взяття на облік означало б підміну судом дискреційних повноважень цього органу і водночас порушення прав інших осіб, які перебувають на обліку та очікують своєї черги.

Окремо суд зазначає, що безумовного суб`єктивного права на безоплатне забезпечення санаторно-курортною путівкою у 2026 році законодавство не встановлює. Частиною шостою ст. 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) передбачено, що особи з інвалідністю і діти з інвалідністю за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками. Дію цієї частини зупинено на 2024 рік згідно із Законом України № 3460-IX від 09 листопада 2023 року, на 2025 рік - згідно із Законом України № 4059-IX від 19 листопада 2024 року, на 2026 рік - згідно із Законом України № 4695-IX від 03 грудня 2025 року.

Так само зупинено дію ст. 29 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV), якою врегульовано виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування: на 2024 рік - Законом № 3460-IX, на 2025 рік - Законом № 4059-IX, на 2026 рік - Законом № 4695-IX. Отже, підстав для покладення на відповідача обов`язку забезпечити позивача путівкою у натурі або виплатити грошову компенсацію її вартості немає і з цих мотивів.

Щодо медикаментозного лікування суд зазначає, що жоден з нормативно-правових актів, на які посилаються сторони, не покладає на орган соціального захисту населення обов`язку забезпечувати особу з інвалідністю медикаментами. Частиною четвертою ст. 38 Закону № 875-XII передбачено, що особи з інвалідністю, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, діти з інвалідністю мають право на безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування, а частиною п`ятою цієї статті - що особи з інвалідністю першої і другої груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50 відсотків їх вартості. Наведені пільги реалізуються за рецептами лікарів через заклади охорони здоров`я; позивачу ж установлено третю групу інвалідності, а доказів одержання ним пенсії у розмірі, що не перевищує мінімального, матеріали справи не містять. Отже, вимогу про зобов`язання забезпечити медикаментозне лікування заявлено до органу, до повноважень якого таке забезпечення не належить.

Не може бути покладено в основу задоволення позову і посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2012 року № 321, якою затверджено Порядок забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, їх перелік. Цей акт регулює забезпечення допоміжними засобами реабілітації і до санаторно-курортного лікування та медикаментозного забезпечення відношення не має.

Суд звертає увагу і на те, що індивідуальної програми реабілітації позивача матеріали справи не містять. Наведений позивачем номер 120239 є номером бланка довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, виданої 16 лютого 2023 року на підставі акта огляду № 197. Другим долученим позивачем документом є довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 216462 про встановлення третьої групи інвалідності безстроково у зв`язку з професійним захворюванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону № 2961-IV індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю формується за результатами комплексної оцінки обмежень повсякденного функціонування та складається з окремих частин, що відображають результати комплексної оцінки обмежень повсякденного функціонування у сфері охорони здоров`я, соціальній, освітній сферах, сфері зайнятості та сфері фізичної культури і спорту. Згідно з ч. 3 цієї статті інформація з індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю відображається в електронному кабінеті такої особи вебпорталу електронних послуг Міністерства соціальної політики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Статтею 23 Закону № 2961-IV також передбачено, що індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними закладами, підприємствами, установами, організаціями, в яких навчається, працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Довідка медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги фіксує таку потребу і є медичною рекомендацією, проте індивідуальною програмою реабілітації в розумінні ст. 23 Закону № 2961-IV вона не є. Тому вимога про зобов`язання відповідача забезпечити виконання заходів індивідуальної програми реабілітації позбавлена свого предмета: документа, виконання якого вимагає позивач, суду не надано, а обсяг конкретних заходів, які мали б бути виконані відповідачем, з матеріалів справи не встановлюється.

За сукупністю наведеного позовна вимога про зобов`язання відповідача забезпечити виконання заходів реабілітації у вигляді медикаментозного та санаторно-курортного лікування задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання індивідуальної програми реабілітації з 2023 року суд зазначає таке.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю полягає у невчиненні ним дії, яку він за законом зобов`язаний був учинити у конкретних правовідносинах з конкретною особою. Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 187 компетентним органом для внутрішньо переміщеної особи є орган соціального захисту населення за фактичним місцем проживання згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання в місті Кривому Розі 04 вересня 2025 року, що підтверджується довідкою №1249-5003798850. До зазначеної дати відповідач не був компетентним органом щодо позивача. Першим зверненням позивача до відповідача є заява, надіслана 03 лютого 2026 року і вручена 09 лютого 2026 року; доказів звернення позивача до відповідача у 2023, 2024 роках чи протягом 2025 року матеріали справи не містять.

Оскільки забезпечення особи санаторно-курортною путівкою здійснюється за її заявою та за умови подання визначених пунктом 6 Порядку № 187 документів, а жодного звернення позивача до відповідача до лютого 2026 року не надходило, у відповідача не виникало і обов`язку вчинити відповідні дії протягом 2023-2025 років. Бездіяльність органу не може існувати за відсутності звернення, з яким закон пов`язує обов`язок такого органу діяти. Як правильно роз`яснив відповідач у своїх листах, для вирішення питання про забезпечення санаторно-курортним лікуванням позивачу необхідно звернутися із заявою встановленої форми та подати підтверджуючі документи. Тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.

Заявлене позивачем клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволенню не підлягає, оскільки за ч. 5 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час ухвалення рішення може зобов`язати подати звіт про його виконання лише суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, а зобов`язальних вимог цим рішенням суд не задовольняє.

Питання надання одноразової матеріальної допомоги, умови якого відповідач виклав у своїх листах, предметом цього спору не є, оскільки відповідної позовної вимоги позивач не заявляв.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу, а за ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо звернення позивача від 03.02.2026р., яке надійшло 09 лютого 2026 року, яка полягає у ненадісланні позивачу відповіді на це звернення.

Доказів понесення витрат зі сплати судового збору матеріали справи не містять, тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради (ЄДРПОУ 20260022, 50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, буд. 16) щодо ненадіслання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) відповіді на його звернення від 03.02.2025 р, яке надійшло 09 лютого 2026 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова