Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №160/9111/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокуСправа №160/9111/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДМС у Дніпропетровській області, яка полягає у неприйнятті рішення (відмови у прийнятті рішення) щодо прийняття заяви-анкети ОСОБА_1 від 31.03.2026 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в прийнятті заяви-анкети про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884;

- зобов`язати Головне управління ДМС у Дніпропетровській області прийняти рішення щодо прийняття заяви-анкети ОСОБА_1 від 31.03.2026 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформити наказом, а також здійснити інші дії, направлені на прийняття зазначеної заяви-анкети ОСОБА_1 від 31.03.2026, передбачені чинним законодавством України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказана заява-анкета від 31.03.2026 була подана позивачем із пакетом документів засобами поштового зв`язку разом з описом вкладення. Строк законного перебування позивача на території України, згідно довідки про звернення за захистом в Україні, спливає 15.04.2026. у позовній заяві представник позивача зазначає, що відповідач зазначені документи не отримав та жодного рішення за результатами розгляду заяви-анкети від 31.03.2026 не прийняв, що стало підставою для зверення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 13.05.2026 року.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

30.04.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції представник зазначає, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 востаннє здійснив перетин державного кордону України у напрямку «в`їзд» 25.04.2021 через пункт пропуску «Гоптівка» за паспортним документом іноземця номер НОМЕР_1 , та з того часу з території України не виїзджав. 11.05.2021 позивач документований ГУ ДМС у Дніпропетровській області посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , строком дії до 28.04.2022. Згідно відомостей ІП «Облік іноземців та біженців ЄІАС УМП» вищевказана посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 «недійсна у зв`язку з закінченням строку дії». Після закінчення 28.04.2022 строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні від 11.05.2021 № НОМЕР_2 , терміном дії до 28.04.2022, позивач був зобов`язаний в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. Позивач ухилився від виїзду з України, чим порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, та перейшов на нелегальне положення.

Представник відповідача зазначає, що 12.12.2024 у ОСОБА_1 прийнято заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та видано довідку про звернення за захистом в Україні №014556, терміном дії до 12.01.2025. За результатами розгляду зазначеної заяви-анкети ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; повідомлення про відмову № 14- 24 направлено ОСОБА_1 27.12.2024.

У зв`язку з оскарженням в судовому порядку ОСОБА_1 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформленого наказом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 25.12.2024 № 181, ОСОБА_1 продовжено строк дії довідки про звернення за захистом в Україні № 014556 до 15.04.2026. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 160/159/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026, відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

За таких обставин, наказом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 23.02.2026 № 27 визнано недійсною довідку про звернення за захистом в Україні №014556 видану на ім`я ОСОБА_1 12.12.2024, терміном дії до 15.04.2026.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача наголошує, що звернень датованих 31.03.2026, зокрема заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області, не надходило у жодний спосіб, у тому числі поштовим, електронним зв`язком, тощо.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою-анкетою від 31.03.2026 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» за номером відправлення 5193100409497.

Відповідно до наданих позивачем доказів, відправник ОСОБА_1 направив 01.04.2026 17:49:07 лист з оголошеною цінністю з описом вкладення за номером відправлення 5193100409497, одержувачем якого є ГУ ДМС в Дніпропетровській області (до відділення, м. Дніпро, 49000).

Вкладення у конверт 5193100409497 містить заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 1 від 31.03.2026 року (15 арк.), копію довідки про звернення за захистом в Україні № 014556Ю зі строком дії до 15.04.2026 року (1 арк.), копію довідки про реєстрацію місця проживання особи від 05.07.2021 (1 арк.), копію картки платника податків № НОМЕР_3 від 03.06.2021 (1 арк.), копію посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 (1 арк.), автобіографію ОСОБА_1 (2 арк.), копію його військового квитка НОМЕР_4 (1 арк.), атестату про середню освіту НОМЕР_5 (1 арк.), трудової книжки НОМЕР_6 (1 арк.), свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_7 (1 арк.), свідоцтва про народження НОМЕР_8 (1 арк.), свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_9 (1 арк.), копію паспорту ОСОБА_2 (2 арк.), фото 40х60 мм (1 шт.), а також копію договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2021 р. із реєстровим № 3508 (2 арк.).

За відомостями сервісу відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта», яке знаходиться за посиланням: https://track.ukrposhta.ua/?barcode=5193100409497, поштове відправлення №5193100409497 прийнято у відправника ( ОСОБА_1 ) 01.04.2026 17:49, прибуло до відділення у м. Дніпро 03.04.2026 14:14, повернуто відправнику 16.04.2026 10:40 за закінченням встановленого терміну зберігання. Відправник також не забрав поштове відправлення №5193100409497 після повернення 30.04.2026, яке у зв`язку з цим з 01.05.2026 знаходиться на терміналі АТ «Укрпошта».

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у неприйнятті рішення щодо прийняття до розгляду або відмови у прийнятті до розгляду заяви-анкети, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон № 3671-VI).

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

За приписами частини шостої статті 5 Закону № 3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Частиною першою статті 8 Закону № 3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пункту 2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Згідно пункту 2.4 Правил №649, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що законодавством регламентовано процедуру звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Процесуальному розгляду такої заяви по суті передує стадія вирішення питання про її прийняття до розгляду або відмову в прийнятті, що оформлюється відповідним наказом територіального органу ДМС у день звернення. Водночас, першочерговою передумовою для вчинення органом ДМС будь-яких розпорядчих чи процедурних дій відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту – є безпосереднє отримання територіальним органом ДМС такої заяви та доданих до неї документів.

Суд вважає необхідним зауважити, що доводи позивача про те, що під час його особистого звернення разом із адвокатом до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпро, вул. В`ячеслава Липинського, 7, посадові особи відповідача в грубій формі відмовилися прийняти документи та намагалися викликати представників Відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення з метою примусового видворення позивача за межі України, не підтверджуються матеріалами справи, жодними належними та допустимими доказами не доведені, судом не встановлені, а також зазначені обставини не є предметом розгляду у цій справі.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою-анкетою від 31.03.2026 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» за номером відправлення 5193100409497.

Відповідно до наданих позивачем доказів, відправник ОСОБА_1 направив 01.04.2026 17:49:07 лист з оголошеною цінністю з описом вкладення за номером відправлення 5193100409497, одержувачем якого є ГУ ДМС в Дніпропетровській області (до відділення, м. Дніпро, 49000).

Вкладення у конверт 5193100409497 містить заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 1 від 31.03.2026 року (15 арк.), копію довідки про звернення за захистом в Україні № 014556Ю зі строком дії до 15.04.2026 року (1 арк.), копію довідки про реєстрацію місця проживання особи від 05.07.2021 (1 арк.), копію картки платника податків № 436-21-00567 від 03.06.2021 (1 арк.), копію посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 (1 арк.), автобіографію ОСОБА_1 (2 арк.), копію його військового квитка НОМЕР_4 (1 арк.), атестату про середню освіту НОМЕР_5 (1 арк.), трудової книжки НОМЕР_6 (1 арк.), свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_7 (1 арк.), свідоцтва про народження НОМЕР_8 (1 арк.), свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_9 (1 арк.), копію паспорту ОСОБА_2 (2 арк.), фото 40х60 мм (1 шт.), а також копію договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2021 р. із реєстровим № 3508 (2 арк.).

За відомостями сервісу відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта», яке знаходиться за посиланням: https://track.ukrposhta.ua/?barcode=5193100409497, поштове відправлення №5193100409497 прийнято у відправника ( ОСОБА_1 ) 01.04.2026 17:49, прибуло до відділення у м. Дніпро 03.04.2026 14:14, повернуто відправнику 16.04.2026 10:40 за закінченням встановленого терміну зберігання. Відправник також не забрав поштове відправлення №5193100409497 після повернення 30.04.2026, яке у зв`язку з цим з 01.05.2026 знаходиться на терміналі АТ «Укрпошта».

Отже, відповідач не отримав заяву-анкету ОСОБА_1 від 31.03.2026, про що сторони прямо зазначають у поданих до суду відповідних поясненнях.

Разом з цим, відповідно до наявної в матеріалах справи службової записки ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо надання інформації на запит №1201.6/13119-26 від 29.04.2026, «1.Кореспонденція, в тому числі, пріоритетні листи з оголошеною цінністю, надіслані відправниками на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7), доставляється листоношою АТ «Укрпошта» за адресою адміністративної будівлі ГУ ДМС у Дніпропетровській області та отримується працівниками відділу документального забезпечення Управління організаційно-аналітичного забезпечення під підпис в реєстрі рекомендованих відправлень;

2. Лист позивача у справі № 160/9111/26 – гр. ОСОБА_1 за трек номером «5193100409497» не надходив та жодних повідомлень , чи інформування в будь-який інший спосіб, про прибуття зазначеного листа до відділення поштового зв`язку не було;

3.Причини, які перешкоджали доставці АТ «Укрпошта» до адміністративної будівлі ГУ ДМС у Дніпропетровській області листа позивача у справі №160/9111/26 – гр. ОСОБА_1 , за трек номером «5193100409497» невідомі.»

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що поштове відправлення з заявою-анкетою позивача до адміністративної будівлі ГУ ДМС у Дніпропетровській області не доставлялося, працівникам органу під підпис не передавалося та про його надходження до відділення поштового зв`язку відповідач повідомлений не був.

Водночас позивач, на якого покладено обов`язок належного звернення до уповноваженого органу, не забезпечив фактичного вручення відповідачу своєї заяви-анкети від 31.03.2026 та не надав доказів чинення зі сторони відповідача будь-яких перешкод в отриманні зазначеної кореспонденції.

При цьому позивач, який у першу чергу повинен виявляти активність та зацікавленість у вирішенні питання щодо надання йому відповідного статусу, проявив процесуальну пасивність, оскільки не лише не вжив заходів для отримання повернутого 30.04.2026 поштового відправлення № 5193100409497, а й не надав суду доказів з`ясування причин його невручення відповідачу, зокрема шляхом звернення з відповідними запитами чи заявами до оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

Таким чином, судом не встановлено факту отримання Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області заяви-анкети ОСОБА_1 від 31.03.2026 разом із доданими до неї документами, відтак у суду відсутні підстави для надання оцінки його процедурним діям щодо прийняття або відмови у прийнятті зазначеної заяви до розгляду.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи не спростовують докази, досліджені та перевірені під час розгляду справи та не впливають на висновки суду, викладені в цьому рішенні.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням норм чинного законодавства.

Таким чином, доводи позовної заяви не знайшли свого нормативного та документального підтвердження, спростовуються дослідженими матеріалами справи та висновками суду, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець