Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №160/4264/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокуСправа №160/4264/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якій позивач просить:

- визнати противоправним рішення Військової частини НОМЕР_1 про відмову у задоволенні рапорту на звільнення ОСОБА_1 від 11.12.2025року на підставі п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", на який отримав відповідь 09.01.2026р.,що рапорт не підлягає задоволенню в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не являється опікуном дитини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виконати вимоги ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" і звільнити ОСОБА_1 на підставі п. "г" п.2 ч.4 ст.26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 11.12.2025 року позивач подав рапорт командуванню військової частини НОМЕР_1 на звільнення на підставі п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України " Про військовий обов`язок і військову службу", на який отримав відповідь 09.01.2026 року, про те, що рапорт не підлягає задоволенню в зв`язку з тим, що позивач не являється опікуном дитини. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив наступне. 11.12.2025 року надійшов рапорт позивача про його звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.02.1992 року, до якого були долучені копії певних документів. Підставою звільнення позивач зазначив наявність у нього сімейних обставин, перелік яких визначається ч. 12 ст. 26 Закону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, і він не має заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Під час перевірки наявності у позивача підстав для його звільнення з військової служби, відповідач також користувався Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом МОУ №170 від 10.04.2009 року, додаток 19 якої визначає перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Згідно пп. 12 п. 5 цього додатку 19 до Інструкції, військовослужбовцем, який має трьох і більше дітей віком до 18 років, подіються копії свідоцтва про народження дітей із зазначенням батьківства (материнства) особи або рішення суду про встановлення факту батьківства (материнства) особи. З наданих позивачем до рапорту про звільнення документів, вбачається, що він зазначений і є батьком тільки двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_2 2009 року народження та доньки ОСОБА_3 2018 року народження, а батьком неповнолітньої ОСОБА_4 є інша людина. Документів про опікунство позивача над неповнолітньою ОСОБА_4 також надано не було, а опікунство над нею дружиною позивача не є достатнім доказом про утримання саме позивачем цієї дитини. Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.06.2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 06.07.2022 року, актовий запис №198, видане Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

Відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_4 від 03.08.2019 року в подружжя народилась спільна дитина- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №134, батьком зазначено- ОСОБА_1 , мати- ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_5 від 03.08.2019 року в подружжя народилась спільна дитина- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №17, батьком зазначено- ОСОБА_1 , мати- ОСОБА_5 .

Як вбачається зі свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_6 , актовий запис №154, батько дитини- ОСОБА_8 , мати дитини- ОСОБА_9 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , дідусь ОСОБА_4 - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , бабуся ОСОБА_4 - ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що вбачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 .

Рішенням виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області в м.Каховка від 10.10.2017 року №265, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Рішенням виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області в м.Каховка від 03.11.2017 року №266, ОСОБА_5 призначено опікуном малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї від 06.11.2025 року №379, в склад сім`ї позивача входять: дружина- ОСОБА_11 , син- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під опікою- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на утриманні ОСОБА_1 .

11.12.2025 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом (вх.№41257 від 11.12.2025 року) на звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України " Про військовий обов`язок і військову службу", а саме перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

З листа Каховського відділу державної виконавчої служби у Каховському районі Херсонської області від 30.12.2025 року №26225 вбачається, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні Відділу станом на 30.12.2025 не перебуває виконавчих проваджень: з примусового виконання рішень судів та рішень інших органів (посадових осіб) відносно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 .

Листом від 09.01.2026 року за вих.№2124/908 відповідачем повідомлено про відсутність підстав для звільнення, оскільки з наданих позивачем до рапорту документів вбачається, що опікуном ОСОБА_4 являється ОСОБА_12 . Солдат ОСОБА_1 , не надав відповідних документів про підтвердження опікунства (утримання) малолітньої дитини ОСОБА_4 .

Вважаючи таке рішення відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.

На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в України» (зі змінами) військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389 визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Так, згідно з статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232 «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом частин 1, 2 статті 1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону №2232 розрізняють наступні види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (частина 3 статті 2 Закону №2232).

За змістом частини 12 статті 2 Закону № 2232 кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, бере офіційне зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов`язки військової служби.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.

Відповідно до абз. 12 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно з пунктом 12.1 Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Відповідно до підпункту 1 пункту 12.7 Інструкції №170 бесіда з питань звільнення з військової служби проводиться з військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу - командиром військової частини, в якій вони проходять військову службу, або його заступником.

Абзацом 3 підпункту 5 пункту 12.7 Інструкції №170 визначено, що під час бесіди з військовослужбовцем посадова особа роз`яснює йому, які пільги та переваги він має з працевлаштування та матеріально-побутового забезпечення, доводить військовослужбовцю рішення щодо рекомендацій для територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно можливості проходження ним служби у військовому резерві Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, водночас з`ясовує про місце проживання після звільнення військовослужбовця та територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для направлення його на військовий облік. При цьому враховуються прохання та побажання військовослужбовця, даються необхідні пояснення з інших питань.

Згідно з абзацами 5, 6 підпункту 5 пункту 12.7 Інструкції №170 зміст проведення бесіди відображається в аркуші бесіди. У разі відмови військовослужбовця підписати аркуш бесіди він підписується особами, присутніми під час бесіди, з відміткою про відмову військовослужбовця підписувати аркуш бесіди. Аркуш бесіди зберігається у першому примірнику особової справи військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 3 пункту 12.9 Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими пунктами «б», «в», «д», «є» частини 3, підпунктами «г», «е», «є» пункту 1, підпунктами «б», «г», «д», «е» пункту 2 частини 4, підпунктами «а» - «в», «ґ», «к», «р» пункту 1, підпунктами «а» - «в», «ґ», «й», «к», «п», «р» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «д» пункту 3 частини 5, підпунктами «а» - «в», «ґ», «й» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г», «і», «й» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «ґ» пункту 3 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Згідно з пунктом 12.11. Інструкції № 170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 та визначено підпунктом пункту 1 частини 4, підпунктом пункту 2 частини 5, підпунктом пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналізуючи наведені норми, суд доходить висновку, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи:

подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру;

розгляд рапорту про звільнення;

прийняття наказу щодо звільнення зі служби.

При цьому, здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170.

Так, за результатом розгляду рапорту позивача, було надано відповідь від 09.01.2026 року, у якій повідомлено, що надані документи ОСОБА_1 не містять достатніх доказів того, що на його утриманні перебуває троє і більше дітей віком до 18 років та не доведено наявність підстав для звільнення з військової служби.

Так, виходячи з положень ст.3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою визначено поняття "сім`ї", можливо дійти висновку про те, що сім`я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім`ї": членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визначення їх членами сім`ї, крім спільного проживання, ї ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, термін "сім`я" означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.

Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у статтях 14, 15 СК України.

Так, згідно зі статтею 14 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

Частиною 1 статті 15 СК України визначено, що сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Главою 22 СК України, серед іншого, визначено умови, за яких обов`язок з утримання дітей покладається на інших осіб (інших членів сім`ї та родичів).

Зокрема, статтею 265 СК України визначено, що баба, дід зобов`язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до статті 267 СК України повнолітні брати, сестри зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

Повнолітні брати і сестри зобов`язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

Суд зазначає, що згідно з статтею 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Відповідно до статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.

Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Передусім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенню один до одного.

Зокрема, з наведених положень законодавства вбачається, що в першу чергу саме на батьків покладається обов`язок утримування своїх дітей.

В межах даної справи встановлено, що відповідно до довідки про склад сім`ї від 06.11.2025 року №379, в склад сім`ї позивача входять: дружина- ОСОБА_11 , син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під опікою- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на утриманні ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області в м.Каховка від 10.10.2017 року №265, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Рішенням виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області в м.Каховка від 03.11.2017 року №266, ОСОБА_5 призначено опікуном малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Водночас, виходячи з аналізу вказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_12 , має право на участь у вихованні її дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому, обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/11228/23 у подібних правовідносинах щодо звільнення військовослужбовця з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, - у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Верховний Суд у вказаній постанові від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23 вказав: « 49. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби не додав доказів на підтвердження його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 та її дітьми, а також доказів того, що ці діти не мають діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері цих дітей поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.

50. Вказані обставини зазначено відповідачем як підстави для відмови у задоволенні поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби.

51. Отже, Верховний Суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаним рапортом, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

52. За наведених обставин у справі Верховний Суд доходить висновку щодо правомірності відмови відповідача з підстав її відповідності критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України.

53. Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.».

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що надані позивачем документи не підтверджували факт перебування у позивача на утриманні трьох неповнолітніх дітей, щоб могло бути підставою звільнення позивача з військової служби на підставі положень пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки відповідно до рішення виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області в м.Каховка від 03.11.2017 року №266, опікуном малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначено ОСОБА_5 , тобто дружину позивача, а відтак відмова відповідача у звільнені ОСОБА_1 з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами за його рапортом відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, ч.2 ст.19 Конституції України.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, що визначений у статті 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна