Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №140/10067/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/10067/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території зони радіоактивного забруднення, в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату з 01 березня 2026 року (в межах шестимісячного строку звернення до суду) підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території зони радіоактивного забруднення, в розмірі що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючою пенсіонеркою, має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, категорії 3, та проживає у селі Нові Підцаревичі Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №140/7642/22 зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області провести з 18.05.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон №796-XII), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік.

На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, до 31.12.2024, після чого його виплату припинено.

Позивач вказує, що з урахуванням чинного правового регулювання розрахунковою величиною для визначення розміру підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року.

12.06.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою про нарахування і виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території зони радіоактивного забруднення, в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року.

Листом від 03.07.2026 №16902-15165/Д-02/8-0300/26 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати такого підвищення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування заперечень відповідач посилається на положення статті 29 Закону України від 03.12.2025 №4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік” та постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2026 №48 “Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення”.

Відповідач зазначає, що для встановлення відповідної доплати має бути підтверджено статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, а також відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі та відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відомостей про зміну місця проживання такою особою після 01.01.1993.

Вказує, що за результатами звірення відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості про місце проживання/реєстрації позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 19.12.2005 по 25.12.2006, у зв`язку із чим підстав для встановлення позивачу відповідної доплати немає.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову та заперечення відповідача, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, категорії 3, що підтверджується посвідченням від 11.12.1992 серії НОМЕР_1 .

Позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та не перебуває у трудових відносинах.

Відповідно до відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 була зареєстрована у селі Нові Підцаревичі Камінь-Каширського району Волинської області з 02.04.1981 по 19.12.2005 та зареєстрована за цією ж адресою з 25.12.2006 по теперішній час.

Село Нові Підцаревичі Камінь-Каширського району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №140/7642/22, яке набрало законної сили 28.02.2023, позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області провести з 18 травня 2022 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу зазначеного підвищення до 31.12.2024.

З рішення про перерахунок пенсії від 27.02.2026 №907600150210 вбачається, що ОСОБА_1 не працює, має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи III категорії, проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, а в особливостях пенсійної справи зазначено про доплату за рішенням суду відповідно до статті 39 Закону №796-XII за період з з 18.05.2022 по довічно.

Таким чином, спір у цій справі виник щодо ненарахування та невиплати позивачу з 01.03.2026 підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та соціальний захист потерпілого населення визначені Законом №796-XII.

Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення – дві мінімальні заробітні плати.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Підпунктом 7 пункту 4 розділу I Закону України від 28.12.2014 №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01.01.2015, статтю 39 Закону №796-XII виключено.

Законом України від 04.02.2016 №987-VIII “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи””, який набрав чинності з 01.01.2016, до Закону №796-XII включено статтю 39, якою встановлено доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, у частині, яка не врегульована редакцією статті 39 Закону №796-XII, чинною з 01.01.2016.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII.

Разом з тим Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01.01.2017, змінено підхід до застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Відповідно до пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 сформувала висновок, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-XII визначається із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Отже, для непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року.

Тому та обставина, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №140/7642/22 розмір належного ОСОБА_1 підвищення було визначено як дві мінімальні заробітні плати, не свідчить про відсутність у неї права на отримання цього підвищення із застосуванням чинної розрахункової величини.

Позивач у заяві від 12.06.2026 до пенсійного органу просила не про зміну способу чи порядку виконання рішення суду від 25.01.2023 та не про його виконання у зміненому розмірі, а про нарахування та виплату передбаченого безпосередньо статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року, відповідно до пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII та наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду є розрахунковою величиною для визначення розміру такого підвищення.

Статтею 71 Закону №796-XII передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Статтею 29 Закону України від 03.12.2025 №4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік” (далі – Закон №4695-IX) установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів, а також у разі працевлаштування (зайнятості) особи за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення та зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Крім того, статтею 7 Закону №4695-IX встановлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн, а також окрему розрахункову величину, яка застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду, у розмірі 1600,00 грн.

Оцінюючи наведені положення, суд враховує, що Верховним Судом сформовано правові висновки щодо співвідношення статті 39 Закону №796-XII та положень закону про Державний бюджет України, якими на відповідний бюджетний рік встановлювалися інший розмір та додаткові умови виплати доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Так, у постанові від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а Верховний Суд розглядав спір, у якому позивачу на підставі раніше ухваленого судового рішення виплачувалося підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII, однак з 01.01.2025 пенсійний орган припинив його виплату.

Верховний Суд дійшов висновку, що закон про Державний бюджет України, яким на відповідний рік встановлено інший розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, не вносить змін до спеціального Закону №796-XII та не може змінювати передбачені ним умови і розмір соціальної виплати.

За висновком Верховного Суду, непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення та на якого поширюється дія статті 39 Закону №796-XII, має право на підвищення до пенсії у розмірі, визначеному цією нормою, що з урахуванням пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

При цьому Верховний Суд визнав безпідставним припинення пенсійним органом виплати підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, та зобов`язав пенсійний орган поновити, нарахувати і виплачувати таке підвищення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 05.06.2026 у справі №240/4486/25, у якій зазначено, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можлива шляхом внесення відповідних змін до спеціального Закону №796-XII, тоді як закон про Державний бюджет України не може встановлювати інше правове регулювання таких відносин.

Такий же висновок щодо неправомірності припинення виплати підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, викладено Верховним Судом у постановах від 10.07.2026 у справі №460/4069/25 та від 14.08.2026 у справі №240/16978/25.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд враховує, що наведені правові висновки Верховного Суду сформовані щодо правовідносин, які виникли у 2025 році. Водночас вони стосуються принципового питання співвідношення положень спеціального Закону №796-XII та закону про Державний бюджет України, а тому підлягають врахуванню і при вирішенні цього спору.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” не вносив змін до статті 39 Закону №796-XII.

Отже, встановлення статтею 29 Закону №4695-IX у 2026 році доплати у фіксованому розмірі 2595 грн та додаткових умов для її одержання не змінює і не припиняє право осіб, які відповідають вимогам статті 39 Закону №796-XII, на отримання передбаченого цією нормою підвищення до пенсії.

Стаття 29 Закону №4695-IX не є законом про внесення змін до Закону №796-XII, а тому з урахуванням приписів статті 71 Закону №796-XII не може зупиняти дію або змінювати зміст статті 39 цього Закону.

З аналогічних підстав передбачена статтею 7 Закону №4695-IX окрема розрахункова величина у розмірі 1600,00 грн для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду не змінює розрахункової величини, яка відповідно до пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII застосовується для визначення розміру підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

Право на підвищення до пенсії виникає у особи безпосередньо на підставі статті 39 Закону №796-XII, а звернення до суду є способом захисту цього права у разі його порушення суб`єктом владних повноважень.

Тому розмір передбаченого законом підвищення не може залежати від того, чи здійснює пенсійний орган його нарахування добровільно, чи відповідне право особи захищене судовим рішенням.

Відтак для визначення розміру належного позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня відповідного календарного року, а не фіксований розмір доплати 2595 грн та не окрема розрахункова величина 1600,00 грн.

Щодо посилань відповідача на відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 19.12.2005 по 25.12.2006 суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 була зареєстрована у селі Нові Підцаревичі з 02.04.1981 по 19.12.2005, тобто проживала у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, як станом на 26.04.1986, так і протягом періоду з 26.04.1986 до 01.01.1993.

Позивачу 11.12.1992 видано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 .

З 25.12.2006 і до цього часу зареєстрованим місцем проживання позивача знову є село Нові Підцаревичі Камінь-Каширського району Волинської області, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №140/7642/22 вже встановлено право ОСОБА_1 як непрацюючого пенсіонера, яка проживає на території радіоактивного забруднення, на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII, а відповідач на виконання цього рішення здійснював відповідне нарахування та виплату до 31.12.2024.

При цьому передбачене статтею 39 Закону №796-XII право непрацюючого пенсіонера на підвищення до пенсії пов`язується із фактом проживання такої особи на відповідній території радіоактивного забруднення.

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у селі Нові Підцаревичі, є непрацюючою пенсіонеркою та має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи.

Тому наведені відповідачем обставини щодо відомостей про місце проживання позивача у період з 19.12.2005 по 25.12.2006 не спростовують наявності у неї права на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII.

Крім того, додаткові умови, встановлені статтею 29 Закону №4695-IX для отримання у 2026 році доплати у фіксованому розмірі 2595 грн, не можуть бути застосовані як підстава для позбавлення позивача права на підвищення, передбачене статтею 39 спеціального Закону №796-XII.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність у позивача права на спірне підвищення є необґрунтованими.

Суд також враховує, що позивач у заяві від 12.06.2026 просила пенсійний орган здійснити нарахування та виплату їй підвищення до пенсії саме відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року.

Отже, предметом цього спору є право позивача на отримання передбаченого статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії у належному відповідно до чинного законодавства розмірі, а не питання зміни способу чи порядку виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №140/7642/22.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду суд дійшов висновку, що позивач як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

Відтак бездіяльність ГУ ПФУ у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 такого підвищення є протиправною.

Належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року, та зобов`язання відповідача здійснити з 01.03.2026 нарахування та виплату такого підвищення.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як встановлено судом, позивач при зверненні до суду сплатила квитанцією від 14.07.2026 судовий збір у сумі 1331,20 грн, тому вказана сума підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01 березня 2026 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).

Суддя Н. В. Стецик